а можна я тут у вас трохи поплачу?

[vio_rica]

боляче, коли ріжуть на шматки. дуже боляче. отак ніби руки, ноги на місці, а чогось вже нема.
сьогодні 7 років, як нема тата...
і від п'ятниці квартира, в якій я виросла, вже не наша. то ж я вже не мешканка пасажу...

Comments

[vio_rica]

вже п'ять днів в очах сльози. хоч навчилась їх ховати від оточуючись і є близькі, що відволікають. але ніхто навіть не здогадується, що в мене на душі. отак в "самості" й вчуся радіти життю крізь сльози.

[jusyk]

йо, і я майже плачу. :-(

боляче то все.

можна. поплач

[ofilka]

значить таки знайшлася сволота, яка виклала страшну купу грошей... це так хрєново переїжджати з класного в гірше - такий моральний крок назад

а тато, він завжди буде з вами. ви ж його ніколи не забудете..

Re: можна. поплач

[vio_rica]

ну чого ж сволота.... хай йому буде добре!
воно було класне спільне родинне гніздо. а тепер буде трохи менше, але своє гніздечко. тому тут не може бути кроку назад...
тут ще й те, що якраз завдяки татовій мудрості, інтуїції і розуму, ми й жили майже 27 років в пасажі. тому ще й через це з квартирою важко прощатись. хоча звичайно я розумію, що за матеріальне чіплятись не варто.

[shuher_smit]

шкода. мені завжди хотілося пожити на такій вулиці. центр - а досить тихо.

[vio_rica]

відносно тихо.

[valcury]

наставляю дружнє плече.

[vio_rica]

сердечно дякую.

[valcury]

я завжди в такі моменти згадую приказку, шо найтемніше - перед світанком!

[vio_rica]

:) див. мій останній сьогоднішній пост