Проба пера, або роздуми .....
Одного разу йдучи з роботи на роботу (майже додому) нахлинули думки, з якими хочу поділитись. Зразу вибачають за граматику бо не було, та немає бажання редактувати текст.
Кому цікаво під
Протестні настрої в країні
З історії попередніх масових зібрань які відбувалися і ініціативи громадських організацій, профспілок, чи
то ба політичних партій ми бачимо одне. Людей виганяють на майдани, площі з метої запобігти прийняттю того чи іншого законопроекту
котрий вигідний нелегітимній владі у країні. Це податковий майдан, закон про реформи табачника, про зняття пільг у чорнобильців та афганців, зараз мовний закон. І що в кінцевому результаті: податковий майдан розігнали, реформи пройшли, пільги зняли, за закон голосують.
Причому голосують хто як хоче, шляхом обходу так званої НЕ дієвої ! опозиції (вр), обходу регламентів (Дніпропетровськ), голосуванням картками (піаністи)
ітд.
Тому, що повинні робити свідомі українці, а одне об'єднуватись, в одну дієву силу.
Зразу ж розвінчаю цю УТОПІЧНУ ідею двома тезами:
- звичайні люди яких це все, що відбувається на політичній арені в Україні, чекають на одного великого Вождя, який їх згуртує і поведе за собою (чи то а барикади, чи то у верховну раду)
- з іншої сторони голови громадських організацій, які тісно співпрацюють із політичними верхами і фінансуються з їх кишень, чи кишень сателітів політиків, мають намір пивернути до себе увагу темного люду, не дарма кажу темного бо наш народ живе по принципу моя хата скраю, щоб замінити уже приївшися пики обранців. відповідно вони не зможуть дійти до згоди і буде розбрат, а коли розбра йде на низових рівнях то як вони зможуть домовитись про плідну співпрацю на тих рівнях коли за ними піде темна маса.
Яка ця сила має бути ніхто собі навіть не уявляє. Одні сліпо вірять що шляхом виборів у цій країні можна щось змінити, інші готові до радикальних дій але відносяться до першого питу описаного вище, ще інші агітують за те, що тут ніколи не було порядку і не буде, треба тікати звідси, інші сидять і мовчать їх усе влаштовує.
То як далі жити? я задаю собі запитання уже від того часу, відколи повернувся додому.
Дивлячись на всі події, що відбуваються через призму націоналізму звичайно можна, але є й інші сторони, про які мені нажаль не відомо.
Призма націоналізму говорить одне, люби свою країну, її людей, пироду, мову (яку знищують у всіх сферах життя радіо, телебачення, пресса), історію, культуру, цекву.
Відхилюсь від теми, десь рік назад мені порадили подивитись один фільм про один закон "закон питягання" тобто коротко кажучи людина своїми дуками притягує до себе все те що б вона хотіла мати, бачити, відчувати.
Відштовхуючись від цього стає зрозуміло, що хоч і більшість населення виступає за Самостійну Україну, але для того щоб вона була самостійна нічого не робить. Відсиджується у своїй хаті скраю, бо дійсно не знаю чи погодитись ви зімною, але присутній у нас містечковий націоналізм, сидячи на кухні з кумом за чаркою і думаючи про те, як нам погано живеться.
Як говорив Т.Г. Шевченко "чужого навчайтесь та свого не цурайтесь" і я погоджуюсь із великим кобзарем, ми перебираємо традиції інших націй, мріємо про їхній спосіб життя, їхню стабільність, шкода, що тільки мріємо, бо для того ми нічого не робимо, а якщо і робимо то замало.
Для більшості сучаної молоді, став звичним нав'язаний нам образ молодого трішки підвипившого мачо, якого не цікавить нічого крім себе та веселощів із друзями. Давно пройшли ті часи, коли революцію на граніті робила молодь, відстоюючи, як свої так і державні принципи. Бо до державних справ молодь стала ПАСИВНА і в цьому винні ми всі разом узяті, бо не можна ! думати що один, або ми хороші, а вони погані, у них інші обставини життя.
Повертаючись до протестних настроїв варто зазначити, що центр імені Розумкова уже давно дослідив, що люди втомлюються терпіти, хоча Український народ доволі терпимий, особливо тоді, коли йому дати погризти кістку невеличкої перемоги, як було з чорнобильцями та афганцями.
Кому цікаво під
Протестні настрої в країні
З історії попередніх масових зібрань які відбувалися і ініціативи громадських організацій, профспілок, чи
то ба політичних партій ми бачимо одне. Людей виганяють на майдани, площі з метої запобігти прийняттю того чи іншого законопроекту
котрий вигідний нелегітимній владі у країні. Це податковий майдан, закон про реформи табачника, про зняття пільг у чорнобильців та афганців, зараз мовний закон. І що в кінцевому результаті: податковий майдан розігнали, реформи пройшли, пільги зняли, за закон голосують.
Причому голосують хто як хоче, шляхом обходу так званої НЕ дієвої ! опозиції (вр), обходу регламентів (Дніпропетровськ), голосуванням картками (піаністи)
ітд.
Тому, що повинні робити свідомі українці, а одне об'єднуватись, в одну дієву силу.
Зразу ж розвінчаю цю УТОПІЧНУ ідею двома тезами:
- звичайні люди яких це все, що відбувається на політичній арені в Україні, чекають на одного великого Вождя, який їх згуртує і поведе за собою (чи то а барикади, чи то у верховну раду)
- з іншої сторони голови громадських організацій, які тісно співпрацюють із політичними верхами і фінансуються з їх кишень, чи кишень сателітів політиків, мають намір пивернути до себе увагу темного люду, не дарма кажу темного бо наш народ живе по принципу моя хата скраю, щоб замінити уже приївшися пики обранців. відповідно вони не зможуть дійти до згоди і буде розбрат, а коли розбра йде на низових рівнях то як вони зможуть домовитись про плідну співпрацю на тих рівнях коли за ними піде темна маса.
Яка ця сила має бути ніхто собі навіть не уявляє. Одні сліпо вірять що шляхом виборів у цій країні можна щось змінити, інші готові до радикальних дій але відносяться до першого питу описаного вище, ще інші агітують за те, що тут ніколи не було порядку і не буде, треба тікати звідси, інші сидять і мовчать їх усе влаштовує.
То як далі жити? я задаю собі запитання уже від того часу, відколи повернувся додому.
Дивлячись на всі події, що відбуваються через призму націоналізму звичайно можна, але є й інші сторони, про які мені нажаль не відомо.
Призма націоналізму говорить одне, люби свою країну, її людей, пироду, мову (яку знищують у всіх сферах життя радіо, телебачення, пресса), історію, культуру, цекву.
Відхилюсь від теми, десь рік назад мені порадили подивитись один фільм про один закон "закон питягання" тобто коротко кажучи людина своїми дуками притягує до себе все те що б вона хотіла мати, бачити, відчувати.
Відштовхуючись від цього стає зрозуміло, що хоч і більшість населення виступає за Самостійну Україну, але для того щоб вона була самостійна нічого не робить. Відсиджується у своїй хаті скраю, бо дійсно не знаю чи погодитись ви зімною, але присутній у нас містечковий націоналізм, сидячи на кухні з кумом за чаркою і думаючи про те, як нам погано живеться.
Як говорив Т.Г. Шевченко "чужого навчайтесь та свого не цурайтесь" і я погоджуюсь із великим кобзарем, ми перебираємо традиції інших націй, мріємо про їхній спосіб життя, їхню стабільність, шкода, що тільки мріємо, бо для того ми нічого не робимо, а якщо і робимо то замало.
Для більшості сучаної молоді, став звичним нав'язаний нам образ молодого трішки підвипившого мачо, якого не цікавить нічого крім себе та веселощів із друзями. Давно пройшли ті часи, коли революцію на граніті робила молодь, відстоюючи, як свої так і державні принципи. Бо до державних справ молодь стала ПАСИВНА і в цьому винні ми всі разом узяті, бо не можна ! думати що один, або ми хороші, а вони погані, у них інші обставини життя.
Повертаючись до протестних настроїв варто зазначити, що центр імені Розумкова уже давно дослідив, що люди втомлюються терпіти, хоча Український народ доволі терпимий, особливо тоді, коли йому дати погризти кістку невеличкої перемоги, як було з чорнобильцями та афганцями.