Веловихідні
Перша "велопрогулянка" з розряду over150 пройшла успішно, з чим себе й поздоровляю. Щоправда, поздоровляю вже сьогодні, бо вчора після цієї прогулянки хотілось тихенько й безпафосно померти))
Користуючись залізним правилом "раніше сядеш - раніше вийдеш", ми в складі чотирьох велолюдей стартували о шостій ранку,щоб вдосталь насолодитись ранковою прохолодою. І ось позаду Харків, а спереду чорніє щось моторошне. Підїжджаємо ближче і розуміємо, що це Чорний ліс. Незважаючи на те, що покатушка мала назву "Позасмагаємо", перша її (а як потім виявилось, то не лише перша)) частина пройшла під гаслом "Загартуємось". Повалені дерева, злючі комарики, не менш злюча кропива загартовували силу волі та характер, а кладовища, що періодично зустрічались на нашому шляху, підштовхували до думок про вічні матерії.
Але декілька ковтків животворячого бон-буасонівського напою "Байкал" (тут могла бути ваша реклама) додавав бадьорості та сил спраглому організму. Так вкручуючи по асфальту та піскам, ми заїхали до Зміїва, порівняли води Мжі
та Сіверського Донця
Та, занурившись в останній, покрутили педалі далі. А далі був сусанінг поблизу селища Гайдари, коли ми не настрапили на потрібну стежину, тож прийшлось підніматись на майже вертикальний схил, ще й тягнути туди своїх алюмініевих коней. Але, як відомо, після під'йому завжди буває спуск. В нашому випадку спуск був через занедбаний дитячий табір "Романтик" - стрімкий, бетонний, звивистий та ще й зі шлагбаумом в кінці. Але якраз його я побачив, коли гальмувати було запізно. Лечу вниз, щоб догнати товаришів, а тут оппа - "нежданчик".... Ручки гальм вижаті до кінця, але розвязка наближається значно швидше - удар і... В даному двоборстві між благородною сталлю та тендітною плоттю технічним нокаутом перемогло тіло. А шлагбаум став складатись не з двох половинок, а з трьох. "Ой, - кажу я, - здається, я його зламав(((" Чим викликав досить жваві емоції та обговорення майже до кінця маршруту.
А потім завернули до старезного дуба та поміркувавши під ним про тяжку чоловічу долю, вирушили далі до мосту через Донець в Коропових хуторах. По кілометражу це була приблизно середина маршруту, але тільки по кілометражу))
Після Коропово нам зустрівся наш "колега", з яким обов'язково потрібно було сфотографуватись.
Далі Мірозданіє підкинуло нам декілька випробувань, щоб перевірити, наскільки добре ми загартували характер. Спочатку були завалені деревами лісні стежини, потім - злі піски та нещадне сонце.
Але все ж ми виїхали на есхарівську греблю та, поповнивши запаси води в місцевому джерельці, заїхали подивитись ще одне визначне місце - покинуту базу протиповітряної оборони.
Разом з кілометрами позаду нас залишались і сили. Останні кілометри до Харкова давались вже "на характер", але все ж доїхали в повному складі. В результаті - близько 160км маршруту, 4 літра того самого "Байкалу" та збиті після зустрічі з шлагбаумом руки))
Трек нашого маршруту - http://www.gpsies.com/map.do?fileId=eofsywtrcdrxmuau
Користуючись залізним правилом "раніше сядеш - раніше вийдеш", ми в складі чотирьох велолюдей стартували о шостій ранку,щоб вдосталь насолодитись ранковою прохолодою. І ось позаду Харків, а спереду чорніє щось моторошне. Підїжджаємо ближче і розуміємо, що це Чорний ліс. Незважаючи на те, що покатушка мала назву "Позасмагаємо", перша її (а як потім виявилось, то не лише перша)) частина пройшла під гаслом "Загартуємось". Повалені дерева, злючі комарики, не менш злюча кропива загартовували силу волі та характер, а кладовища, що періодично зустрічались на нашому шляху, підштовхували до думок про вічні матерії.
Але декілька ковтків животворячого бон-буасонівського напою "Байкал" (тут могла бути ваша реклама) додавав бадьорості та сил спраглому організму. Так вкручуючи по асфальту та піскам, ми заїхали до Зміїва, порівняли води Мжі
та Сіверського Донця
Та, занурившись в останній, покрутили педалі далі. А далі був сусанінг поблизу селища Гайдари, коли ми не настрапили на потрібну стежину, тож прийшлось підніматись на майже вертикальний схил, ще й тягнути туди своїх алюмініевих коней. Але, як відомо, після під'йому завжди буває спуск. В нашому випадку спуск був через занедбаний дитячий табір "Романтик" - стрімкий, бетонний, звивистий та ще й зі шлагбаумом в кінці. Але якраз його я побачив, коли гальмувати було запізно. Лечу вниз, щоб догнати товаришів, а тут оппа - "нежданчик".... Ручки гальм вижаті до кінця, але розвязка наближається значно швидше - удар і... В даному двоборстві між благородною сталлю та тендітною плоттю технічним нокаутом перемогло тіло. А шлагбаум став складатись не з двох половинок, а з трьох. "Ой, - кажу я, - здається, я його зламав(((" Чим викликав досить жваві емоції та обговорення майже до кінця маршруту.
А потім завернули до старезного дуба та поміркувавши під ним про тяжку чоловічу долю, вирушили далі до мосту через Донець в Коропових хуторах. По кілометражу це була приблизно середина маршруту, але тільки по кілометражу))
Після Коропово нам зустрівся наш "колега", з яким обов'язково потрібно було сфотографуватись.
Далі Мірозданіє підкинуло нам декілька випробувань, щоб перевірити, наскільки добре ми загартували характер. Спочатку були завалені деревами лісні стежини, потім - злі піски та нещадне сонце.
Але все ж ми виїхали на есхарівську греблю та, поповнивши запаси води в місцевому джерельці, заїхали подивитись ще одне визначне місце - покинуту базу протиповітряної оборони.
Разом з кілометрами позаду нас залишались і сили. Останні кілометри до Харкова давались вже "на характер", але все ж доїхали в повному складі. В результаті - близько 160км маршруту, 4 літра того самого "Байкалу" та збиті після зустрічі з шлагбаумом руки))
Трек нашого маршруту - http://www.gpsies.com/map.do?fileId=eofsywtrcdrxmuau