На Білорусь! Частина друга. Зелений Дніпро, обрізана «голова» Леніна та мокрий прийом у Києві
Ранок суботу почався вкрай весело. Вже о 7-й годині під вікнами (я живе Тім на першому поверсі) почали кричати бабки та діди.
Повалявшись у ліжку з півгодинки я почапав у WC. По дорозі вирішив привітатися з батьком мого колеги паном Сергієм, котрий в цей час був захоплений переглядом ТБ.
- Доброго ранку, - голосно промовив я, заглянувши в сусідню кімнату. Після такого «вітання» він підстрибнув на дивані.
- А как ты суда попал? Двери были открыты? - спитався він.
- Так я спав у кімнаті Тіма. Я його колега. Вам не сказали, що я приїду? - пояснив я.
Виявляється пан Сергій просто забув про мій приїзд.
Почав пакувати речі. У кімнаті знайшов цікавеньку літературу.
1.
Взявши рюкзак я вже намагався виходити, попередньо сказавши «До побачення» мамі Тіма, що була на вулиці.
Але так просто мене не відпустили. Повернувшись пані Надія (саме так звуть маму мого колеги) запропонувала мені запашну натуральну каву і пригостила грінками з сиром.
Попрощавшись я вийшов пізнавати Дніпро. Плеєр у вухах, позитивна і енергійна музика гарний настрій і йдемо на тролейбус.
По дорозі побачив самовільну рекламу - українською! У нас такого не уявляю…
2.
На торці будинку побачив план мікрорайону.
3.
Кришки люків у місті крадуть
4.
Йдемо далі. Дитинка їла кукурудзу - фоткаю.
5.
Проходжу школу. Слова Леніна і досі жив.
6.
Semka кохає Настю.
7.
Виходжу на най широку вулицю міста - проспект Правди. Тут 8 смуг. Саме по цій дорозі сюди приїжджають з Донецька. Нещодавно магістраль оновили: поклали новий асфальт і нанесли розмітку.
8.
Чекаю на «рогатого». На вулиці починає припікати. П*ю водичку. За кілька хвилин електромашина під*їжджає. Я запераюся на передній майданчик і передаю жіночці 1 грн 25 коп за проїзд. У салоні - шторки. У Донецьку такого нема.
9.
Переїжджаємо з лівого на правий берег.
10.
Повернувшись на вокзал я затарююсь у АТБ мінералкою, морозивом бананчиками і персиками. Їсти особливо не хотілося при такій спеці.
Подзвонивши Моніці я домовився про зустріч біля центрального ринку за 30-40 хвилин. Час є. Спускаюся на станцію "Вокзальна" місцевого метро - найкоротшого у Європі.
Після цього знімку до мене підійшов патрульний (він їхав у тому ж самому вагоні).
11.
- Уважаемый, в метрополитене фотографировать нельзя - стратегический объект. Спрячьте камеру, - заявив міліціонер.
Мабуть, у Дніпрі дуже бояться, що їхня підземка стане туристичною цікавинкою. Совок.
Проїхавши до станції «Заводська» я поїхав назад. До «Озерки» (центрального ринку Дніпра) йшов по головній вулиці - проспекту Карла Маркса. Тут продавали котів.
12.
- Що це за кошенята? - питаюся.
- Порода …, - відповідає продавчиня.
- В яку ціну?
- А дайте сколько нежалко!
Прочапавши кілька метрів бачу таку картину. Що це за релігія, котра постійно змушує людину страждати і постійно просити в інших?
13.
Чому б не зважитися?
14.
- А вы куда едите? - питається жіночка на вагах.
- У Білорусь.
- О, приедите расскажите как там.
- Ну якщо тут буду.
За пару хвилин я вже на "Озерці"
15.
Зустрівшись тут з дівчатами та хлопчатами ми пройшлися по торговельним рядам. Йдемо вздовж лавиць з м’ясом.
- А воно не зіпсується, бо така спека, а м'ясо лежить просто так? - питається француженка Колін.
Подумав що для багатьох наших грошова нажива важливіше за здоров’я. Але вголос таке не сказав. Погулявши по ринку сіли на трамвай «одиничку» і рванули на острів Монастирський.
16.
Я, Сашко та Моніка.
Правда перед цим зазирнули у головний собор міста.
17.
Проходимо крізь парк. Тут весілля. Робимо знімок з дівчатами. Горячий донецький хлопчина!
18.
Звідси відкривається вид на Лівий берег. «Приємна» екологія.
19.
За словами Сашка зараз - це пам*ятник Тарасу Шевченку, а раніше був Леніну. За часів незалежності йому змінили «голову».
20.
А ось він і острів з пляжем
22.
Дівчатка не взяли купальників, у Сашка теж не було купальних речей. Один тільки я вирішив купатися без плавок :D В сенсі на мені були звичайні труси ;) Розбігшись я стрибанув у воду - приємно при 30-ти з градусом градусах. Дніпро «благоухав» цвітучим планктоном від чого водичка була зеленою.
23.
Дівчатка збігали за пивком. При чому пішли за ним вони самі - з їхнім знанням російською. Ось такі вони незалежні європейки.
24.
Пробувши на пляжі до 16-ї години ми пішли на маршрутку. Я їхав на вокзал на поїзд на Київ, а інші - до хату на Сашка. Перед цим клацнули ся із замками, котрі так здивували паночок із закордону.
25.
Ледве не проїхавши мою зупинку я вийшов на Привокзальній площі. Швидкісний поїзд «Столичний експрес» за маршрутом «Дніпро - Київ» вже чекав.
26.
Це состав запускали ще за часів покійного Кірпи. Дістатися до Києва можна за 5 годин 50 хвилин. Раніше планували пустити подібний «швидкісник» до Донецька. Але не склалося. Чекаємо на травень 2012, коли до Києва доїдемо за 6 годин.
Спека прогріла вагон. Кондішн під час стоянки не працював і всередині було 32 з половиною градуси.
27.
А ось все інше виглядало доволі по-європейські. Тіки ось їм тре замінити динаміки на навушники для кожного. Бо мені, наприклад, до дупи був той фільм, що транслювали.
28-31.
В дорозі увімкнули кондер, та і їхали у західному напрямку, де було холодніше. Під кінець поїздки у салону стало комфортних +25.
32.
Позаду мене сиділа цікава парочка. Поміж собою розмовляли англійською. Правда жіночка із сильним акцентом. Вони весь час трималися за руки. Було видно, що разом недавно. Мужик виявився з Канади, а жіночка - українка.
На станції «П*ятихатки-стикова» нас випустили. Тут перечіпляли локомотив. На пероні йшла торгівля. Ось такі «групові» раки коштували по 20,30 та 50 гривен.
- Берите хорошие! - завіряв продавець, побачив як я на їх дивлюся.
- Та я бы с радостью. Но это нужно под пиво, да и компании нет, - відповів я.
33.
Перед виходом замовив розчину каву з вершками. Віддав 10 грн 50 коп. Дуже добра була!
34.
Ось вже під*їжджали до столиці. Переночувати вирішив у наших земляків - Валєрчика та Міхася. Валера у той вечір ночував в іншому місті і тому його ліжко було вільне.
Київ зустрів прохолодною погодою і дощем. Люди, ховаючись від крапель, юрбилися перед входом до вокзалу. Я, не став втрачати час і з усіма силами стрим голів помчав на станції метро, попадаючи під «обстріл» важкого дощу. За хвилину я вже купував жетон і спускався по ескалатору на станцію.
Міша зустрів гостинно. Хлопці знімали кімнату у квартирі разом з хазяйкою. Разом з ними жив іранець (ім*я крутиться у голові, але боюся написати неправильно). Він вчився у київському вищі на майстра-перкаря.
Заради нього я перейшов на російську.
- У тебя сильный украинский акцент, - відмітив він.
Він пригостив нас з Мішою макаронами з куркою, заправлених східними спеціями. Таких смачних я ще ніколи не їв! Ги: може через це що на шару і був голодним? :D
Я похвалив його.
- Спасибо большое! Давай я салат сделаю, - воодушевленно ответил он.
Салат теж був добрим.
Стрілка годиника вже наближалася до двох ночі. Мені треба було ще купити квиток до Луцька на завтра (чи то вже на сьогодні). Міша порадив взяти по Інтернету. За 15 хвилин зареєструвавшись у системі «Е-квиток» я мав квиточок.
Я ліг у ліжко, а мій друг копирсався в Інтернеті. Мене відрубило одразу.
Далі буде…
Повалявшись у ліжку з півгодинки я почапав у WC. По дорозі вирішив привітатися з батьком мого колеги паном Сергієм, котрий в цей час був захоплений переглядом ТБ.
- Доброго ранку, - голосно промовив я, заглянувши в сусідню кімнату. Після такого «вітання» він підстрибнув на дивані.
- А как ты суда попал? Двери были открыты? - спитався він.
- Так я спав у кімнаті Тіма. Я його колега. Вам не сказали, що я приїду? - пояснив я.
Виявляється пан Сергій просто забув про мій приїзд.
Почав пакувати речі. У кімнаті знайшов цікавеньку літературу.
1.
Взявши рюкзак я вже намагався виходити, попередньо сказавши «До побачення» мамі Тіма, що була на вулиці.
Але так просто мене не відпустили. Повернувшись пані Надія (саме так звуть маму мого колеги) запропонувала мені запашну натуральну каву і пригостила грінками з сиром.
Попрощавшись я вийшов пізнавати Дніпро. Плеєр у вухах, позитивна і енергійна музика гарний настрій і йдемо на тролейбус.
По дорозі побачив самовільну рекламу - українською! У нас такого не уявляю…
2.
На торці будинку побачив план мікрорайону.
3.
Кришки люків у місті крадуть
4.
Йдемо далі. Дитинка їла кукурудзу - фоткаю.
5.
Проходжу школу. Слова Леніна і досі жив.
6.
Semka кохає Настю.
7.
Виходжу на най широку вулицю міста - проспект Правди. Тут 8 смуг. Саме по цій дорозі сюди приїжджають з Донецька. Нещодавно магістраль оновили: поклали новий асфальт і нанесли розмітку.
8.
Чекаю на «рогатого». На вулиці починає припікати. П*ю водичку. За кілька хвилин електромашина під*їжджає. Я запераюся на передній майданчик і передаю жіночці 1 грн 25 коп за проїзд. У салоні - шторки. У Донецьку такого нема.
9.
Переїжджаємо з лівого на правий берег.
10.
Повернувшись на вокзал я затарююсь у АТБ мінералкою, морозивом бананчиками і персиками. Їсти особливо не хотілося при такій спеці.
Подзвонивши Моніці я домовився про зустріч біля центрального ринку за 30-40 хвилин. Час є. Спускаюся на станцію "Вокзальна" місцевого метро - найкоротшого у Європі.
Після цього знімку до мене підійшов патрульний (він їхав у тому ж самому вагоні).
11.
- Уважаемый, в метрополитене фотографировать нельзя - стратегический объект. Спрячьте камеру, - заявив міліціонер.
Мабуть, у Дніпрі дуже бояться, що їхня підземка стане туристичною цікавинкою. Совок.
Проїхавши до станції «Заводська» я поїхав назад. До «Озерки» (центрального ринку Дніпра) йшов по головній вулиці - проспекту Карла Маркса. Тут продавали котів.
12.
- Що це за кошенята? - питаюся.
- Порода …, - відповідає продавчиня.
- В яку ціну?
- А дайте сколько нежалко!
Прочапавши кілька метрів бачу таку картину. Що це за релігія, котра постійно змушує людину страждати і постійно просити в інших?
13.
Чому б не зважитися?
14.
- А вы куда едите? - питається жіночка на вагах.
- У Білорусь.
- О, приедите расскажите как там.
- Ну якщо тут буду.
За пару хвилин я вже на "Озерці"
15.
Зустрівшись тут з дівчатами та хлопчатами ми пройшлися по торговельним рядам. Йдемо вздовж лавиць з м’ясом.
- А воно не зіпсується, бо така спека, а м'ясо лежить просто так? - питається француженка Колін.
Подумав що для багатьох наших грошова нажива важливіше за здоров’я. Але вголос таке не сказав. Погулявши по ринку сіли на трамвай «одиничку» і рванули на острів Монастирський.
16.
Я, Сашко та Моніка.
Правда перед цим зазирнули у головний собор міста.
17.
Проходимо крізь парк. Тут весілля. Робимо знімок з дівчатами. Горячий донецький хлопчина!
18.
Звідси відкривається вид на Лівий берег. «Приємна» екологія.
19.
За словами Сашка зараз - це пам*ятник Тарасу Шевченку, а раніше був Леніну. За часів незалежності йому змінили «голову».
20.
А ось він і острів з пляжем
22.
Дівчатка не взяли купальників, у Сашка теж не було купальних речей. Один тільки я вирішив купатися без плавок :D В сенсі на мені були звичайні труси ;) Розбігшись я стрибанув у воду - приємно при 30-ти з градусом градусах. Дніпро «благоухав» цвітучим планктоном від чого водичка була зеленою.
23.
Дівчатка збігали за пивком. При чому пішли за ним вони самі - з їхнім знанням російською. Ось такі вони незалежні європейки.
24.
Пробувши на пляжі до 16-ї години ми пішли на маршрутку. Я їхав на вокзал на поїзд на Київ, а інші - до хату на Сашка. Перед цим клацнули ся із замками, котрі так здивували паночок із закордону.
25.
Ледве не проїхавши мою зупинку я вийшов на Привокзальній площі. Швидкісний поїзд «Столичний експрес» за маршрутом «Дніпро - Київ» вже чекав.
26.
Це состав запускали ще за часів покійного Кірпи. Дістатися до Києва можна за 5 годин 50 хвилин. Раніше планували пустити подібний «швидкісник» до Донецька. Але не склалося. Чекаємо на травень 2012, коли до Києва доїдемо за 6 годин.
Спека прогріла вагон. Кондішн під час стоянки не працював і всередині було 32 з половиною градуси.
27.
А ось все інше виглядало доволі по-європейські. Тіки ось їм тре замінити динаміки на навушники для кожного. Бо мені, наприклад, до дупи був той фільм, що транслювали.
28-31.
В дорозі увімкнули кондер, та і їхали у західному напрямку, де було холодніше. Під кінець поїздки у салону стало комфортних +25.
32.
Позаду мене сиділа цікава парочка. Поміж собою розмовляли англійською. Правда жіночка із сильним акцентом. Вони весь час трималися за руки. Було видно, що разом недавно. Мужик виявився з Канади, а жіночка - українка.
На станції «П*ятихатки-стикова» нас випустили. Тут перечіпляли локомотив. На пероні йшла торгівля. Ось такі «групові» раки коштували по 20,30 та 50 гривен.
- Берите хорошие! - завіряв продавець, побачив як я на їх дивлюся.
- Та я бы с радостью. Но это нужно под пиво, да и компании нет, - відповів я.
33.
Перед виходом замовив розчину каву з вершками. Віддав 10 грн 50 коп. Дуже добра була!
34.
Ось вже під*їжджали до столиці. Переночувати вирішив у наших земляків - Валєрчика та Міхася. Валера у той вечір ночував в іншому місті і тому його ліжко було вільне.
Київ зустрів прохолодною погодою і дощем. Люди, ховаючись від крапель, юрбилися перед входом до вокзалу. Я, не став втрачати час і з усіма силами стрим голів помчав на станції метро, попадаючи під «обстріл» важкого дощу. За хвилину я вже купував жетон і спускався по ескалатору на станцію.
Міша зустрів гостинно. Хлопці знімали кімнату у квартирі разом з хазяйкою. Разом з ними жив іранець (ім*я крутиться у голові, але боюся написати неправильно). Він вчився у київському вищі на майстра-перкаря.
Заради нього я перейшов на російську.
- У тебя сильный украинский акцент, - відмітив він.
Він пригостив нас з Мішою макаронами з куркою, заправлених східними спеціями. Таких смачних я ще ніколи не їв! Ги: може через це що на шару і був голодним? :D
Я похвалив його.
- Спасибо большое! Давай я салат сделаю, - воодушевленно ответил он.
Салат теж був добрим.
Стрілка годиника вже наближалася до двох ночі. Мені треба було ще купити квиток до Луцька на завтра (чи то вже на сьогодні). Міша порадив взяти по Інтернету. За 15 хвилин зареєструвавшись у системі «Е-квиток» я мав квиточок.
Я ліг у ліжко, а мій друг копирсався в Інтернеті. Мене відрубило одразу.
Далі буде…