Багато українців із року в рік їздять відпочивати в одні й ті самі місця - Крим чи то Азовське море. Цілий день проводячи однаково - сніданок - пляж - обід - сон - море - вечірка.
Мені ж потрібно постійно щось нове - я обожнюю їздити і відкривати для себе раніше небачені місця. До сусідньої Молдови я хотів поїхати вже давно - ще з 2001 року. Румунська мова, необхідність закордонного паспорту, поліція замість міліції - все це створювало відчуття справжнього закордону - такого доступного, що лежить під боком.
Але тоді я був ще школяром і, звісно, ніхто б мене самого не відпустив туди, а батькам така поїздка не здавалася цікавої.
І ось у червні 2011 році я нарешті приїхав у Молдову. Зупинився у Кишиневі. На один день вирішив з другом Сашком вирватися до села. Сіли у маршрутку і поїхали.
Весело почалося вже у самому автобусі. На одній із зупинок зайшли троє хлопців. Під час поїздки вони щось пили із 2-літрової пляшки «Славутича». Але всередині було зовсім не пиво - а реальне домашнє вино!
Помітивши американців - туристів, вони запропонували і їм трошки ковтнути, ті були шоковані.
Далі їхній зір пав на Сашка. Той не став ламатися і зі словами: «Грех не попробовать настоящего молдавского вина» відпив з пляшки. Я ж у цей час сидів із думками у голові: «Ну і мене пригостить, блін». І тут настала моя черга! Напій був цікавого смаку.
Пройшло ще трошки часу і ми здолавши розбиті дороги опинилися у селі Требужень (молд. Trebujeni). Звідси, до речі, походить відомий співак Ден Балан.
Тут неймовірно чудові краєвиди:
1-2.
Насолодившись природою ми почимчикували до села. У виноградниках побачили бабусю і запитали її як потрапити до центра Требужень. Стара усміхнено відповіла румунською.
- И на том спасибо, - подумав я тоді.
Врешті-решт ми спустилися до села. Головний транспорт тут - ось такі коники.
3-4.
Тут у селян все ж такі дізналися в кого тут є домашнє вино. За підказкою знайшли потрібну хату. На наш стукіт вийшла хазяйка. Напій вона одразу не стала нам продавати. Спочатку принесла на дегустацію 300-грамовий келих із червоним вином. Воно було пречудовий! Увесь цей час ми жартували. Хазяйка добре говорила російською.
- Берем 5 литров, - заявив Сашко.
- Сколько стоит? - доповнив я його.
- 10 лей (7 гривен) за литр, - відповіла вона.
Жіночка забравши гроші повернулася з вином.
5.
На прощання промовила: Спасибо, я хоть порадовалась с Вами - у меня муж больной лежит.
Вийшовши я та Сашко покрокували до магазину. Любуємося місцевим зодчеством.
6-7.
У селах багато молоді і дітлахів.
8-11.
Зайшовши до магазину купили ковбасу та хліб - вирішили влаштувати пікнік перед від’їздом до Кишинева. Продавчиня без жодного незадоволення порізала нам обидва продукти. Взагалі люди у селі простіші, та і у Молдові в цілому теж - без проблем можна проговорити із перехожим у центрі столиці.
12.
Подякувавши пішли шукати місце для обіду. Але, як виявилося потім, воно саме нас знайшло. Сільська архітектура та машини.
13-14.
Далі ми продовжили інтернаціональне спілкування. Біля примарії (місцева влада) до нас причепився мужик. Випитував звідки ми і що тут робимо. Було видно, що сільське життя не таке багате на події. Вів він себе доброзичливо. Нажаль не сфоткав.
За пару хвилин ми минаємо компанію мужиків, яка відпчивала на травичці у затінку.
15.
Один з них побачивши нас пальцем дав нам знати, щоб ми підійшли - ми і підійшли!
Далі слово за слово і ми вже п’ємо вино з молдованами!
16.
При чому Сашко сказав прикольний тост: «Я пью за то, чтоб у мужиков всегда стояли (пауза) бокалы полного вина, а девушки всегда - всегда давали (пауза) допить его до дня!
Перед камерою мужики вже трошки соромилися:
Click to view
Далі нам закортіло купити ще й білого - Василь, саме так звали одного з селян, відвів нас до бабусі, яка нам продала за ті смішні гроші ще 2 літри білого. Тут теж була спочатку дегустація.
17.
А от бабусин пес був не в гуморі і втікав від фотоапарату
18.
Повернувшись я дістав прапор і зробив ще фото із прапором - мандрівником. Молдовани з великим ентузіазмом тримали жовто - блакитний.
Далі - більше. Мужики пропонували нам лишитися - навіть дівчат пообіцяли. Наш провіант селяни вмить сточили. Найактивніший з них ще виціганив в мене купити йому сигарет - у магазині його ж дружини.
Час настав і наш рятівник - водій маршрутки Міша проїхавши крізь нас пригальмував і ми попрощавшись підбігли і вскочили до автобусу. У маршрутці вже були американці - Ітон та Джил. Вони теж верталися до Кишинева.
Тут я теж не нудьгував і влаштував чергове шоу у салоні. Домашнє вино грало у моїх жилах. Співати я не вмію, але ніхто мене не переконає, що цей день мого життя пройшов сіро.
Click to view
Подорожуйте, знайомтесь з новими людьми, спілкуйтеся і набирайтесь неймовірних вражень - буде що розказати онукам!
Інший пост - про Молдову в цілому читайте
тут >>>