Вугледар: Місто та шахти зведені з нуля у полях Донбасу
У Донецькій області є власні міста Канберра чи Бразиліа.
У 1964 році на відстані 55 кілометрів на південний-захід від столиці Донбасу (це від центру Донецька, а з селищ Трудівські удвічі менше) з’явилося селище Південний Донецьк, яке зараз носить ім’я Вугледар.
Своєму заснуванню нинішнє 15-тисячне місто зобов’язане опануванню Південного Донбасу. Наприкінці 60-х років в цьому районі вирішили будувати вугільні шахти. Для працівників майбутніх вугільних підприємств почали зводити нове місто просто серед донецьких степів.
В комуністичній України був цілий бум подібних проектів із зведення з нуля міст, населення яких обслуговувало потужні промислові об’єкти.
Модним у ті часи було додавати у назви населених пунктів слово «дар». Так на мапі Української СРС з’явилися Енергодар (місто поруч із Запорізькою АЕС) чи Теплодар (місто, що зводили для працівників так і не збудованої АЕС у 40 кілометрах від Одеси).
Перший стаціонарний будинок у Вугледарі заселили у 1966 році.
1-2.
1
Фото з групи «Угледар - электронный город». Надано Іриною Шиян
Фото з групи «Угледар - электронный город». Надано Іриною Шиян
А у 1973 році запрацювала шахта Південнодонбаська №1
3.
Фото з групи «Угледар - электронный город». Надано Іриною Шиян
Після екскурсу до історії перейдемо до екскурсії сучасним містечком. Ранком 9-го лютого ми були на платформі донецького автовокзалу «Південний». Прикупивши квиток за 20 гривен, сіли у маршрутку.
До Вугледару з його обласного центру ведуть дві дороги: перша - через Петрівський район та Мар’їнку, а другий - по запорізькій трасі Н-15.
Наша маршрутка поїхала по останній. Ділянку цієї магістралі із 6 смуг нещодавно капітально відремонтували.
4.
Хвилин за 50 ми приїхали - вирішили вийти за пару кілометрів від міста, або подивитися на шахти.
5-6.
Ніби подарунок для нас - з воріт виїхав потужний КРАЗ
7.
Адміністративний корпус шахти Південнодонбаська-1
8.
Перед ним - з десяток лавиць. Я питався «для чого?».
- Щоб шахтарі пили після зміни, - пожартував мій супутник.
9.
Власне, промислові споруди. Баштовий копер - тут розміщується підйомна техніка.
10.
Вугільний пил скрізь - подивіться на колір снігу
11.
Гірників привозять на копальню такі допотопні «ЛіаЗи». У Донецьку подібні автобуси зникли з міських маршрутів років з 10 тому. Невже нічого кращого нема? Можна ж купити якісь вживані комфортні автобуси з Німеччини. Їх же віддають майже за ціною металобрухту!
Придивіться, який пил здіймається у повітря за транспортом. Ось цим ми і дихаємо.
12-13.
Покінчивши з шахтою їдемо на зупинку, аби дістатися самого міста. Там заводимо розмову з шахтарем.
- Сколько получаем? Надземные рабочие примерно 2500 гривен чистыми (250 євро), а подземные от 4500 до 6000 гривен (450-600 євро). Если одному жить, то хватает, но семьей. Раньше, лет 18 назад, когда приезжаешь в Донецк, на рынок продавцы сбегаются к тебе - шахтер приехал, а сейчас, - розказав гірник. - Даже если отпускные получаешь 15 тысяч и то не очень.
Одначе, в цілому він не випромінював негативу, а наприкінці взагалі заявив, що йому зараз подобається жити.
Мій вітчим казав, що на цю копальню років з 10 тому було так просто не влаштуєшся - потрібно було дати хабар.
Звичайно, як на мене, 5 тисяч за таку важку та небезпечну роботу то замало. Це ж не те, як попрацював у таких умовах зо два роки, а потім зможеш собі будинок купити. При такій зарплаті здоров’я реально згробиш, та і думаю, після зміні у забої вже нічого не хочеться. Ані кінотеатрів, ані боулінгів, ані іншого активного дозвілля.
Шахтар нам запропонував зачекати на автобус. Ми простояли з кілька хвилин та все ж вирішили йти пішки, аби більше роздивитися на краєвиди.
А поглянути було на що! Чим Вам не савана? Праворуч - терикон (відвали, штучний насип з порожніх порід, витягнутих при підземній розробці вугілля). Він і досі продовжує зростати (див. фото №15).
14.
За кілька кілометрів від Південнодонбаської-1 знаходиться її близнюк - шахта Південнодонбаська-3. Планували зводити і третю копальню - шахту №2, але вона так і залишилася на папері проектувальників.
15.
Хвилин за 20 пішої ходи ми офіційно вступили на землю Вугледару.
16.
Зворушлива соціальна реклама аби гірники дотримувалися правил техніки безпеки. Одначе в нашій області вперше бачу.
17.
Хатинки. Керівників шахти?
18.
Стела. У Вікіпедії її назвали однією з двох цікавинок містечка. Іншу Ви побачите згодом.
19.
По правий бік від дороги починалася забудова, а по другий було чисте поле.
20-21.
Перші враження від Вугледару - доволі затишне містечко. Охайний автовокзал.
До речі, я нещодавно наводив порівняння автобусних станцій у різних регіонах Україні, де наші, донецькі, були далеко не у найкращому стані.
Сподіваюся я зробив поспішні висновки. Це ще раз доводить, що інфраструктура (в Україні) багато у чому залежить від дій людей/влади/підприємців на місцях.
22.
Житлова забудова Вугледару - виключно багатоповерхівки. Фактично, місто - суцільний спальний район. При чому будинки один в один як і у Донецьку, адже проекти та матеріали привозили з обласного центру. Та і сам Вугледар - колись відносився до Петровського району Донецька, а у 1989 році містечко отримало «Незалежність».
Ось подивіться, це типовий будинок у Донецьку (Заперевальна, Прожекторна, Боссе).
23.
Один з найбільш благоустроєних будиночків, побачених нами
24.
Творчість у дворах
25.
Є тут і «чешки» - копії донецьких мікрорайонів Широкий чи Донський
26.
Будують навіть нове житло
27.
Соціальна інфраструктура на перший погляд у кращому стані, ніж у Донецьку.
Наприклад, школи:
28-30.
Є дитяча футбольна команда та стадіон
31-32.
Садочок
33.
Центр дозвілля та паб у ньому. Пробувало зайти, але було зачинено
34-35.
Молодіжний центр. Коли спитали що тут, то жіночка, подивившись на мене відповіла, що є все «бар, більярд». Дах нетиповий для наших країв - виглядає як у Прикарпатті.
36.
Почали навіть зводити місцевий палац культури. Але після розвалу СРСР будівництво заморозили, а те, що все ж вдалося збудувати почали розтягувати на будівельні матеріали
37.
Не дивлячись на те, що весь Вугледар уздовж та поперек можна пішки пройти за якихось 20 хвилин, тут є навіть свої райони: циганський, верх молодежка, болото та центр.
Давайте прогуляємося по центру. Центральна і мабуть, єдина площа Вугледара.
38.
На ній у 2007 році до дня гірників (останній вікенд серпня) звели пам’ятник. «Слава шахтарям! Героям важкої праці слава!».
39.
Біля цієї стели - символічні каміння воїнам-інтернаціоналістам та чорнобильцям.
40.
Фактично, це навіть і не площа, а бульвар з лавицями та дитячими майданчиками. Місцеві кажуть, що до ладу цю територію привели нещодавно - перед виборами. Як і скрізь в Україні.
Click to view41.
Навколо площі - магазини та кафе
42-43.
Людей закликають любити своє місто
44.
Водночас, декотрі продовжують проявляти свою «любов» - викидаючи сміття прямо собі під ноги перетворюючи власні двори у сміттєзвалища.
45.
Вугледар - місто шахтарів. Окрім шахт тут роботи майже нема.
46.
Одна надія на малий бізнес
47.
Універмаг «Шахтер». Не претендує на унікальність. У Донецьку на вулиці Купріна на Босе є його клон.
48.
АТБ вже дістався і сюди. Ці супермаркети ростуть по всій країні як гриби після дощу.
49.
У дворах є і торгові об’єкти - ларьки.
50.
Центральний ринок. І не забудьте взяти з собою 5 копійок до сімох гривен, інакше вас просто сюди не пустять.
51.
Найбільш похмура будівля - будівля Дитячої школи мистецтв. На першому поверсі знаходяться пошта та «Укртелеком».
52.
Колишній літній театр. Зараз на його руїнах люди зізнаються у коханні
53.
Пагорб розвозять
54.
Ну ось, наша прогулянка по молодому місту підійшла до звершення.
Від себе додам, що до плюсів Вугледару віднесу добру інфраструктуру. Наприклад, дитячі майданчики є ледве не у кожному дворі, школи у нормальному стані та і місто компактно розміщено.
До недоліків - екологія (вугільний пил) та багато сміття на вулицях.
Після Вугледару я поїхав до райцентру - містечка Мар’їнка, що лежить за пару кілометрів від межі Донецька.
Повертайтеся та читайте цікавий та веселий репортаж з аграрного містечка!