Найдовша доба в моєму житті
Доба розпочалася в потязі №92 Львів-Київ, 17 вагон, 36 місце. В купе мені попалися три американця, які не дуже розуміли українську і майже відразу вклалися спати, поки я ще видзвонював тих, з кими я не встин попрощатися у Львові. Враховуючи те що останній час я спав відносно мало, то спалося мені добре, наскільки добре може спатися в потязі.
У Києві мене зустрів Тимофій, який завіз мене поснідати, потім ми поїхали в Осокорки, до Оверчуків, попрощатися і віддати набраний текст для книги, який я в екстремальному темпі набирав останній тиждень.
Після Осокорків, добре що вони були по дорозі, ми поїхали в Бориспіль. В аеропорту ми були за 2.5 години до відправки літака. Цей мав бути мій перший політ в моєму житті, тож я трохи хвилювався. Підійшов до "віконця" компанії Дельта, якою я летів, взяв бордінг паси (для тих, хто не в курсі - посадочкні талони), віддав свою валізу і пішов на митний контроль. На митному контролі мене завернули назад - задекларувати валюту, потім пройшов на паспортний контроль, де була невелика черга десь з 4ох чоловік і посадка на літак. Все це зайняло не більше години. 15-20 хв в черзі на посадку і я вже в літаку. До вильоту менше години. Обзвонюю родичів, чекаю вильоту.
Ось нарешті взліт, вирулюємо на злітну полосу. Втискаюся в крісло, прислухаючись до внутрішніх відчуттів. Все-таки лечу перший раз. Нарешті літак починає розганятися і мене втискає в крісло вже без моїх старань. Нарешті літак відривається від землі і за кілька хвилин ми вже над хмарами.
Піднімаємось на висоту 10км. Хмари повільно повзуть під нами. В розривах хмар пролітає якась земля, потім земля змінюється водою, потім на воді зявляються білі плями, які при детальнішому розглядані виявляється кригою. Нарешті крига змінюється застіженими просторами землі (як потім зясувалося Гренландії) і знову океан. Потім я перестаю слідкувати за цими змінами і пробую дрімати що хоч трохи скоротити переліт. Дрімати не вдається - я взагалі рідко сплю у положенні відмінному від лежачого.
Нарешті ми наближаємось до Нового Йорку, про що декілька раз оголошують. Нарешті літак знижується. Внизу пролітають квадратики жилих кварталів. Знову очікую якихось незвичних відчуттів, але літак мягко торкається землі, гальмує і вирулює до аеропорту.
За весь переліт трясло не більше ніж у львівському трамваї на вулиці Івана Франка.
В Новому Йорку я чекаю на паспортний контроль, мене відсилають заповнювати якісь бумажки, які як виявилося не треба було заповняти і через які я втратив хвилин двадцять часу. Потім чекаю штампів в паспорті і білу картку. Забираю багаж, знову через митний контроль. Американські митники дуже бояться терористів і тому кілька раз перепитують чи не везу я сало і ковбасу. Не вірять. Доводиться відкривати чемодан і демонструвати. Знову здаю чемодан. Прохожу через металошукач і виходжу в дюті-фрі аеропорту JFK.
До літака ще більше години, тому я всигаю поїсти, помилуватися остатками заходу сонця і сідаю чекати посадки. За півгодини відкривають посадку.
Сідаю в літак. Тут вже повідомлень екіпажу ніхто на українську не перекладає, але я і не пробую ловити змістт повідомлень, просто вмощуюсь позручніше і впадаю в напівдрімотний стан. За вікном вже темно і тільки час від часу пропливають жовті павутинки великих міст. Так і прилітаю в місто янголів. Там мене зустрічає Павло, забираю багаж і ми їдемо додому.
Так закінчується найдовша в моєму житті доба, яка тривала 34 години.
P.S. За помилки звинтиляйте, давно не писав стільки тексту :)
P.P.S. Потім будуть фотки з видом, який мені відкривався під час польоту.
У Києві мене зустрів Тимофій, який завіз мене поснідати, потім ми поїхали в Осокорки, до Оверчуків, попрощатися і віддати набраний текст для книги, який я в екстремальному темпі набирав останній тиждень.
Після Осокорків, добре що вони були по дорозі, ми поїхали в Бориспіль. В аеропорту ми були за 2.5 години до відправки літака. Цей мав бути мій перший політ в моєму житті, тож я трохи хвилювався. Підійшов до "віконця" компанії Дельта, якою я летів, взяв бордінг паси (для тих, хто не в курсі - посадочкні талони), віддав свою валізу і пішов на митний контроль. На митному контролі мене завернули назад - задекларувати валюту, потім пройшов на паспортний контроль, де була невелика черга десь з 4ох чоловік і посадка на літак. Все це зайняло не більше години. 15-20 хв в черзі на посадку і я вже в літаку. До вильоту менше години. Обзвонюю родичів, чекаю вильоту.
Ось нарешті взліт, вирулюємо на злітну полосу. Втискаюся в крісло, прислухаючись до внутрішніх відчуттів. Все-таки лечу перший раз. Нарешті літак починає розганятися і мене втискає в крісло вже без моїх старань. Нарешті літак відривається від землі і за кілька хвилин ми вже над хмарами.
Піднімаємось на висоту 10км. Хмари повільно повзуть під нами. В розривах хмар пролітає якась земля, потім земля змінюється водою, потім на воді зявляються білі плями, які при детальнішому розглядані виявляється кригою. Нарешті крига змінюється застіженими просторами землі (як потім зясувалося Гренландії) і знову океан. Потім я перестаю слідкувати за цими змінами і пробую дрімати що хоч трохи скоротити переліт. Дрімати не вдається - я взагалі рідко сплю у положенні відмінному від лежачого.
Нарешті ми наближаємось до Нового Йорку, про що декілька раз оголошують. Нарешті літак знижується. Внизу пролітають квадратики жилих кварталів. Знову очікую якихось незвичних відчуттів, але літак мягко торкається землі, гальмує і вирулює до аеропорту.
За весь переліт трясло не більше ніж у львівському трамваї на вулиці Івана Франка.
В Новому Йорку я чекаю на паспортний контроль, мене відсилають заповнювати якісь бумажки, які як виявилося не треба було заповняти і через які я втратив хвилин двадцять часу. Потім чекаю штампів в паспорті і білу картку. Забираю багаж, знову через митний контроль. Американські митники дуже бояться терористів і тому кілька раз перепитують чи не везу я сало і ковбасу. Не вірять. Доводиться відкривати чемодан і демонструвати. Знову здаю чемодан. Прохожу через металошукач і виходжу в дюті-фрі аеропорту JFK.
До літака ще більше години, тому я всигаю поїсти, помилуватися остатками заходу сонця і сідаю чекати посадки. За півгодини відкривають посадку.
Сідаю в літак. Тут вже повідомлень екіпажу ніхто на українську не перекладає, але я і не пробую ловити змістт повідомлень, просто вмощуюсь позручніше і впадаю в напівдрімотний стан. За вікном вже темно і тільки час від часу пропливають жовті павутинки великих міст. Так і прилітаю в місто янголів. Там мене зустрічає Павло, забираю багаж і ми їдемо додому.
Так закінчується найдовша в моєму житті доба, яка тривала 34 години.
P.S. За помилки звинтиляйте, давно не писав стільки тексту :)
P.P.S. Потім будуть фотки з видом, який мені відкривався під час польоту.