Актівський каньйон
Минулого тижня двічі побували на каньйонах. Спершу, в понеділок, поїхали на Актівський, а потім в суботу побували в Буках.
Поїздка в Миколаївську область до Актівського каньйону відбулася досить спонтанно. Взагалі планували її напередодні в суботу, коли була відповідна погода (сонячно, +24). Але у цей день святкували День міста, тож останню нагоду погуляти каньйонами напередодні настання сезону літньої спеки ми змарнували. На неділю прогнозували дощі, а на понеділок - 4 червня, який цього року був вихідним, очікувалася зміна погоди із зростанням температури до 30 градусів.
Неділю ми провели у сумнівах. З одного боку, дуже вже хотілося відвідати ті мальовничі місця, побувати в яких цієї пори вже стало для нас певною традицією ( Мигія - 2009 рік, Южноукраїнськ - 2009 рік, Арбузинській та Актівський каньйони - 2011 рік).
Чесно кажучи, не хотілося пропускати Побужжя цього року. Можна звісно поїхати восени, але...Але минулого року осіння поїздка не склалася. До того ж дуже мені вже хотілося довести собі самому, що я можу отак без тривалих зборів, попередніх планів і т.п., зібратися і поїхати за 300 км від Черкас. І що не відстань, ні погодні негаразди, ні природна лінь мене не зупинять. Yes, we can! Якось так. Ще й мотив пісні Тартака "Нестримний рух, шалена спека...", що крутився в голові, теж був в тему.
Отже сумнівалися, сумнівалися, коли нарешті вирішили таки поїхати. В підсумку ми з Оленою лягли о1-ій годині ночі, а прокинулися, щоб зібратися, о 4-ій. :)
О шостій виїхали, поринувши в нестримний рух і дуже швидко у шалену спеку.
Виїжджали о 6-й за температури + 15, але з кожною годиною температура невпинно зростала, до речі практично у відповідності з погодинним прогнозом сайту accuweather.
Не часто Олена фотографується о 7.30 :)
Я сподівався, що ми побачимо маки :)
4-годинна дорога пройшла за кількаразовим прослуховуванням збірки з альбому Тартака "Сімка" (скачав, планую придбати) та Скрябіна "Радіо Любов".
У Тартака сподобалося багато, у Скрябіна особливо вже відома "Місця щасливих людей" та "Не думай про завтра". Потужна електроніка останньої в поєднанні зі швидкісною трасою - це кайф.
О 10-ій ми на місці. Власне це Актівський каньйон, від якого вздовж берегу річки Мертвовод ми планували пройти до с.Петропавлівка. У минулій поїздці ми лиш розпочали йти в тому напрямку.
Але як тільки вийшли з машини, я зрозумів, що план пройти до Петропавлівки (десь 5-10 км) краще не реалізовувати. З кондиціонованого клімату автівки ми потрапили до печі, з яскравим сонцем і температурою +30 (+15 за 4 години).
Трошки поштовхали каміння:
Задерлися аж до неба:
Оленка потримала скелю:
Тарас відчув, як то стояти на даху хмарочоса:
Олена стоїть на краю прірви:
В кущах ховалися каменюки, з яких на острові Пасхи зробили б голову:
Я ще й не виспався, голова була важкою із самого початку. Тож трохи потусувавшись нагорі, вирішили спустися вниз каньйону до річки.
Біля спуску знайшли колодязь. Популярне місце, судячи з написів.
Таке гарне місце щоб скупатися, але ж нам ще йти, тож залишили купання на потім.
В таку спеку добре посидіти у затінку:
Я!
До речі, краще там лазити в кедах.
Хтось розкидав каменюки:
Тарас покупався:
Попросили дитину, поки мама мене фотографує посидіти на березі, помочити ніжки. Він з'їхав з каменю, ледь встигли впіймати.
Походив по воді:
Пострибав по камінню:
На небі почали з'являтися хмаринки:
Якось я вже фотав ящірку на дереві. Знов пощастило, до речі обидва рази помітила Олена.
Квіточки:
Бабки там особливі, з синіми плямами на крилах (зазвичай крила прозорі), завдяки чому коли вони летять, здається, що то метелики:
Скелі:
Прикольні червоні вертольотики насіння на деревах зліва від Олени з Тарасом. Здаля здається що те червоне - то квіти.
Фотка без полярика:
Заблукали у джунглях. Там попід скелями ще ті хащі.
Камінь, на якому росте трава.
Заради цього місця варто було спуститися до річки:
Наступне фото клікабельне до 1280*1024.
Камінці немаленькі такі:
Привіт з Миколаївщини!
Тут кльово!
Ось по цим камінцям перейшли на той берег:
Ще трохи каміння:
Взагалі краще в таку спеку на каньйони не суватися. Я втомився вже за 5 годин, хоч планували пробути там десь з 9.
Повертаючись додому, побачили десь в Смілянському районі:
Сподіваюся, восени з'їздимо знову.
Поїздка в Миколаївську область до Актівського каньйону відбулася досить спонтанно. Взагалі планували її напередодні в суботу, коли була відповідна погода (сонячно, +24). Але у цей день святкували День міста, тож останню нагоду погуляти каньйонами напередодні настання сезону літньої спеки ми змарнували. На неділю прогнозували дощі, а на понеділок - 4 червня, який цього року був вихідним, очікувалася зміна погоди із зростанням температури до 30 градусів.
Неділю ми провели у сумнівах. З одного боку, дуже вже хотілося відвідати ті мальовничі місця, побувати в яких цієї пори вже стало для нас певною традицією ( Мигія - 2009 рік, Южноукраїнськ - 2009 рік, Арбузинській та Актівський каньйони - 2011 рік).
Чесно кажучи, не хотілося пропускати Побужжя цього року. Можна звісно поїхати восени, але...Але минулого року осіння поїздка не склалася. До того ж дуже мені вже хотілося довести собі самому, що я можу отак без тривалих зборів, попередніх планів і т.п., зібратися і поїхати за 300 км від Черкас. І що не відстань, ні погодні негаразди, ні природна лінь мене не зупинять. Yes, we can! Якось так. Ще й мотив пісні Тартака "Нестримний рух, шалена спека...", що крутився в голові, теж був в тему.
Отже сумнівалися, сумнівалися, коли нарешті вирішили таки поїхати. В підсумку ми з Оленою лягли о1-ій годині ночі, а прокинулися, щоб зібратися, о 4-ій. :)
О шостій виїхали, поринувши в нестримний рух і дуже швидко у шалену спеку.
Виїжджали о 6-й за температури + 15, але з кожною годиною температура невпинно зростала, до речі практично у відповідності з погодинним прогнозом сайту accuweather.
Не часто Олена фотографується о 7.30 :)
Я сподівався, що ми побачимо маки :)
4-годинна дорога пройшла за кількаразовим прослуховуванням збірки з альбому Тартака "Сімка" (скачав, планую придбати) та Скрябіна "Радіо Любов".
У Тартака сподобалося багато, у Скрябіна особливо вже відома "Місця щасливих людей" та "Не думай про завтра". Потужна електроніка останньої в поєднанні зі швидкісною трасою - це кайф.
О 10-ій ми на місці. Власне це Актівський каньйон, від якого вздовж берегу річки Мертвовод ми планували пройти до с.Петропавлівка. У минулій поїздці ми лиш розпочали йти в тому напрямку.
Але як тільки вийшли з машини, я зрозумів, що план пройти до Петропавлівки (десь 5-10 км) краще не реалізовувати. З кондиціонованого клімату автівки ми потрапили до печі, з яскравим сонцем і температурою +30 (+15 за 4 години).
Трошки поштовхали каміння:
Задерлися аж до неба:
Оленка потримала скелю:
Тарас відчув, як то стояти на даху хмарочоса:
Олена стоїть на краю прірви:
В кущах ховалися каменюки, з яких на острові Пасхи зробили б голову:
Я ще й не виспався, голова була важкою із самого початку. Тож трохи потусувавшись нагорі, вирішили спустися вниз каньйону до річки.
Біля спуску знайшли колодязь. Популярне місце, судячи з написів.
Таке гарне місце щоб скупатися, але ж нам ще йти, тож залишили купання на потім.
В таку спеку добре посидіти у затінку:
Я!
До речі, краще там лазити в кедах.
Хтось розкидав каменюки:
Тарас покупався:
Попросили дитину, поки мама мене фотографує посидіти на березі, помочити ніжки. Він з'їхав з каменю, ледь встигли впіймати.
Походив по воді:
Пострибав по камінню:
На небі почали з'являтися хмаринки:
Якось я вже фотав ящірку на дереві. Знов пощастило, до речі обидва рази помітила Олена.
Квіточки:
Бабки там особливі, з синіми плямами на крилах (зазвичай крила прозорі), завдяки чому коли вони летять, здається, що то метелики:
Скелі:
Прикольні червоні вертольотики насіння на деревах зліва від Олени з Тарасом. Здаля здається що те червоне - то квіти.
Фотка без полярика:
Заблукали у джунглях. Там попід скелями ще ті хащі.
Камінь, на якому росте трава.
Заради цього місця варто було спуститися до річки:
Наступне фото клікабельне до 1280*1024.
Камінці немаленькі такі:
Привіт з Миколаївщини!
Тут кльово!
Ось по цим камінцям перейшли на той берег:
Ще трохи каміння:
Взагалі краще в таку спеку на каньйони не суватися. Я втомився вже за 5 годин, хоч планували пробути там десь з 9.
Повертаючись додому, побачили десь в Смілянському районі:
Сподіваюся, восени з'їздимо знову.