Печера Угринь. (Я хочу бути кажаном(с))
Отже Угринь, карстова печера довжиною 2120 метрів.
Два чоткіх паца перед входом у підземний світ.
Ближня частина печери відома ще з першої половини XX століття. Історія відкриття печери така. На горі добували гіпс, його випалювали і перемелювали на борошно, яке використовувалось у будівництві. Для поміщика, пана Потоцького, із гіпсового каміння виготовляли різні прикраси: попільниці, шкатулки, статуї. Робітники, що добували гіпс, пробили малий отвір у землі, але не звернули на це уваги.
У 1934 році вчитель з місцевої школи Отецький зацікавився цим отвором в горі. Він розкопав його і натрапив на великий підземний зал. З того часу почалось освоєння печери. Бригада з 15 чоловік розчищала підземні ходи протягом двох років. Згодом печера Угринська стала власністю Подільського туристично-краєзнавчого товариства (ПТКТ), нею опікувався відділ Чортківського ПТКТ. З 1935 року печера Угринська стала цілком доступна для туристів. На вході було збудовано браму з написом: «Вхід у підземні лабіринти - платний». При печері утримувався платний провідник, що проводив екскурсії в печеру за вхідними квитками.
Угринська печера стала відома далеко за межами повіту. Оглядати її приїздили туристи з Сербії, Румунії, Франції, Англії та інших країн. Цікавились нею вчені і студенти Тернополя, Львова, Кракова, Варшави. Всі, хто побував у печері, залишали свої відгуки про неї у спеціальній книзі. Перше письмове повідомлення про печеру датується 1936 роком. Про неї є згадка в путівнику по Тернопільському воєводству Томаша Кунцека.
(передер з Вікі)
В буферній,найближчій до білого світу, частині печери відвідувачів зустрічають кажани, що прийшли на зимівлю. Я очікував побачити набагато більше цих чудових створінь, мабуть зимують деінде.
Великі нічниці тихенько сопуть вчепившись пазурчиками в стелю.
Прохід в печері прокопаний на початку становлення її як туристичного об'єкта.
Трохи вглиб наша невелика група повертає ліворуч, в Бісову хату. Веде туди стрьомна повзуха, але воно того варте.
Кристали Бісової хати.
Ось і червоні кристали, що були унікальними, поки в сусідніх Млинках не знайшли їх побратимів.
Просто марганець.
Такири, рідкісне явище для печер, часте для пустель і напівпустель. Значить тут стояла вода.
Ще одна унікальна штука - висипка з шаром не печерної глини, а елювієм, яка втиснена в печеру при обвалі.
І знову червоні кристали.
І це все гіпс.
Прийшов час вибиратись з Бісової хати.
Фото не передає розмір шпари,
це фото трохи пояснює розміри проходу у напрямку Гордіївого вузла.
Сам Гордіїв вузол це щось неймовірно заплутане і тим то цікаве - рукиногиголованогиголоваруки догоридонизузнизудогори)))
До перегляду не рекомендую.
Не варто дивитись, хіба що трохи.
Після Гордіївого вузла можна розслабитись у просторому Хрещатику, котрий веже на вихід
На виході зустрічаємо підковоноса, шкода що самітнього.
Ще одна нічниця посміхається в об'єктив.
Притулилась на "Альппромбуді".
На цьому прощаємось з Угринькою і валимо в Млинки,
тож продовження буде.
А тутможна прочитати детально про екскурсію в Угринь
Два чоткіх паца перед входом у підземний світ.
Ближня частина печери відома ще з першої половини XX століття. Історія відкриття печери така. На горі добували гіпс, його випалювали і перемелювали на борошно, яке використовувалось у будівництві. Для поміщика, пана Потоцького, із гіпсового каміння виготовляли різні прикраси: попільниці, шкатулки, статуї. Робітники, що добували гіпс, пробили малий отвір у землі, але не звернули на це уваги.
У 1934 році вчитель з місцевої школи Отецький зацікавився цим отвором в горі. Він розкопав його і натрапив на великий підземний зал. З того часу почалось освоєння печери. Бригада з 15 чоловік розчищала підземні ходи протягом двох років. Згодом печера Угринська стала власністю Подільського туристично-краєзнавчого товариства (ПТКТ), нею опікувався відділ Чортківського ПТКТ. З 1935 року печера Угринська стала цілком доступна для туристів. На вході було збудовано браму з написом: «Вхід у підземні лабіринти - платний». При печері утримувався платний провідник, що проводив екскурсії в печеру за вхідними квитками.
Угринська печера стала відома далеко за межами повіту. Оглядати її приїздили туристи з Сербії, Румунії, Франції, Англії та інших країн. Цікавились нею вчені і студенти Тернополя, Львова, Кракова, Варшави. Всі, хто побував у печері, залишали свої відгуки про неї у спеціальній книзі. Перше письмове повідомлення про печеру датується 1936 роком. Про неї є згадка в путівнику по Тернопільському воєводству Томаша Кунцека.
(передер з Вікі)
В буферній,найближчій до білого світу, частині печери відвідувачів зустрічають кажани, що прийшли на зимівлю. Я очікував побачити набагато більше цих чудових створінь, мабуть зимують деінде.
Великі нічниці тихенько сопуть вчепившись пазурчиками в стелю.
Прохід в печері прокопаний на початку становлення її як туристичного об'єкта.
Трохи вглиб наша невелика група повертає ліворуч, в Бісову хату. Веде туди стрьомна повзуха, але воно того варте.
Кристали Бісової хати.
Ось і червоні кристали, що були унікальними, поки в сусідніх Млинках не знайшли їх побратимів.
Просто марганець.
Такири, рідкісне явище для печер, часте для пустель і напівпустель. Значить тут стояла вода.
Ще одна унікальна штука - висипка з шаром не печерної глини, а елювієм, яка втиснена в печеру при обвалі.
І знову червоні кристали.
І це все гіпс.
Прийшов час вибиратись з Бісової хати.
Фото не передає розмір шпари,
це фото трохи пояснює розміри проходу у напрямку Гордіївого вузла.
Сам Гордіїв вузол це щось неймовірно заплутане і тим то цікаве - рукиногиголованогиголоваруки догоридонизузнизудогори)))
До перегляду не рекомендую.
Click to viewНе варто дивитись, хіба що трохи.
Після Гордіївого вузла можна розслабитись у просторому Хрещатику, котрий веже на вихід
На виході зустрічаємо підковоноса, шкода що самітнього.
Ще одна нічниця посміхається в об'єктив.
Притулилась на "Альппромбуді".
На цьому прощаємось з Угринькою і валимо в Млинки,
тож продовження буде.
А тутможна прочитати детально про екскурсію в Угринь