смерть Білого Біма
Ми шукали Дроп-сіті, хіповську комуну, котра була започаткована ще у 60-их. Хіпани побудували анархіське поселення, в якому не діють закони Сполучених Штатів. Жили хіпани в хатках побудованих зі сміття. Проводили арт-фестивалі і раділи життю.
Та на момент нашого приїзду не лишилось, ані хіпанів, ані дивних юртоподібнх хаток.
- Ми всі колись були хіпі, - сміються місцеві, але тих, що заснували Дроб-сіті вже немає. Ми приїхали в 90-их і застали останніх трьох. З часом і вони розчарувались. Відразу подумалось, що ось так, за 50 років якісь волоцюги завітають на Обирок. Цікаво що побачать вони?
Табличка на озері Трінідад, в однойменному місті говорить, що ставити намети і ночувати в парку заборонено. Сонце заходило, а людей не поменшало. Навіть навпаки, як грибочки виросли наметові містечка. Отже Америка, принаймні ця її частина, не така консервативна, як здається!
В межах параноїдальної програми вирішуємо залишитись, але намет не розкладати, а спати в машині. Щоб на випадок шухера не будемо почуватись як лохи, натягуючи труселя і не виразно бельмекаючи виправдання. Підготуємо машину до такого стану, щоб водійське сидіння було вільне і можна було відразу оперативно звалити.
Ніч. Світло ліхтаря в обличчя. Охорона парка. Параноїдальна програма. Вийдіть з машини. Нема питань. Я не лише в трусах, а і в штанах. Ну заспаний трохи, але цілком адекватний. Пояснюю що до чого. Якщо ми оперативно ретируємось нам цього разу нам не виписуватимуть штраф у 200 баксів, але наступного обов"язково. Дякую. Сідаю за кермо і їду в темряву. Хоч ми і вирішили по темряві не їздити, бо в нас дільнє світло, як ближнє, а ближнього немає. Правда панель приладів уже світиться.
Про апгрейти: замінив ще одну покришку, поставив новий глушник, полагодив панель приладів, відремонтував багажник, зробив розвал-сходження. Ціна машини від 450 піднялась до 1000.
Я керував, дівчата лежали у нашій бортовій колисці, так ми доїхали до якось бозна-якого повороту і там заснули. На ранок скоренько рушили далі від здивованих облич власників маєтку на території якого ми так безцеремонно запаркувались.
Розпитавши джипіес куди нам їхати, аби економити заряд ми його вимкнули (автомобільна зарядка все ще не працює). Сьогодні в США день татусів і ми проводимо його на гірському озері Монумент. Це вже зовсім інша Америка, тут і там чутно іспанську, змінились обличчя.
Пообідь мені раптом захотілось рухатись. Ми намагались відшукати трьох рибалок з Тексасу, які запропонували нам подарувати кілька рибин, як тільки злапають. Рибалок десь не було. Тож ми виїхали на трасу. Джипіес несподівано почав вимагати їхати в зворотній бік. Дивно, адже ми вчора вночі їхали на південь-захід, сьогодні зранку теж, а тепер він говорить, що ми рухаємось на північ-захід. Діана проводить топографічну експертизу, яка виявляє, що з вимкнутим джипіесом ми проскочили поворот у містечку Стіна-Гора.
Я казав, що все це діється в горах? Після Трінідаду степовий пейзаж раптово змінився. І з-за рогу часом виринали засніжені вершини.
Джипіес підозріло заводив нас все далі і врешті вивів на ґрунтовку. На черговому повороті нас понесло. Не допомогло дотримання обмеження швидкості в 30 миль, не допомогли гальма, я не впорався.
Понесло, крутонуло і трах-бах. Кювет. Спробували виштовхати - мертво. Магда вимагала вийти і зірвати квітку. Щось потекло під капотом. Понюхав - вода. Колеса, яким лише вчора зробив комп’ютерне балансування викрутило в дулю.
Підмога не забарилась, за хвилину після випадку з-за рогу з’явилась машина Чарлі. Це був літній пан у білій сорочці. Ми спробували штовхнути разом - мертво.
- За кілька хвилин по вас приїдуть двоє хлопців. Келлі і механік. Вони допоможуть, - сказавши цю вкрай дивну промову Чарлі поїхав.
Дивно, бо де тут, посеред гір, за кілька хвилин візьмуться ті двоє? Та ще й механік. Але це сталось. Хлопці смикнули нас тросом. Механік констатував серйозні проблеми. Запропонував викликати евакуатор до Трінідаду. Оскільки сьогодні неділя нам немає змісту пороти гарячку. Можна пробити по телефону скільки це коштуватиме, тобто чи має зміст тягнути її на ремонт.
Келлі запросив нас до дому. Він вже тринадцять років живе і доглядає ранчо американського олігарха з Нью-Йорку. Чарлі робить те саме на правах менеджера. Маєток величезний - цілий гірський схил.
- В наметі спати небезпечно. Часто приходять ведмеді, рисі і кайоти. Ліпше ночуйте в клубі.
Клуб малесенька хатка, 3 на 3 метри, розташована на другому поверсі. Там зазвичай ночують діти Келлі.
Яким дають дітлахам шалену свободу і вони весело катаються по горах на квадрациклах.
Вартість евакуації 175 баксів. Ремонт і його вартість - після огляду. Ми знову в ступорі. Келлі повідомляє про наш тупняк Чарлі і той зголошується відвантажити білого Біма з чорним вухом своїм траком.
Фух. Світло в кінці тунелю. Вечеряли біля ватри на сусідньому ранчо в колі веселих «ранчерів». Магда гралася з дітками, а ми з Діаною вели світські бесіди про минуле США, яке так подібно до теперішнього України.
Зранку ситуація змінилась. Чарлі не мав змоги нас відвантажити в місто. Він викликав евакуатор і заплатив за нього.
Робін, хлопчина-евакуаторщик виявився цікавим співрозмовником. Сказав, що після огляду спробує допомогти чим зможе.
Огляд показав, що ремонт обійдеться від 1200 до 1500 баксів. Ми взяли хвилинку порадитись. Вирішили загнати Біма на деталі. Але хлопці сказали не поспішати з рішеннями і дочекатись дзвінка Чарлі, який сказав що хоче чимось зарадити.
У Чарлі великі можливості. Так що Каліфорнія побачить нас так:
всю статтю читайте в інфопорні