Лютцен, 1632 ІІ
Продовження попереднього допису.
Підхід на поле бою під Лютцен шведської армії та розміщення на полі бою
Приблизно до 9.00 год. шведський авангард дістався північного берега Флоссграбена. Сонце, що сходило, світило в спину шведам. Кроати, що стримували переправу шведів на мостах Флоссграбена, відійшли та розмістились на позиціях у фронті лівого кавалерійського крила. Імператорська батарея на вітряних млинах чітко спостерігала переправу шведів з відстані 1750 метрів. Приблизно між 9.00 та 9.45 год. шведська бойова лінія почала формуватись і підходити ближче до імператорських позицій. В цей час з відстані менш як 1500 метрів імператорська батарея з 24-фунтових та 12-фунтових гармат на вітряних млинах розпочала обстріл противника. Для 24 та 12-фунтових гармат максимальна дальність пострілу складала 1500-2000 метрів, для 6-фунтових 1150-1600 метрів. Шведські солдати були занепокоєні ворожим обстрілом, але між 9.30-10.00 год. вони змогли переправити три 24-фунтових гармати, з якими підійшли на пагорб 126, що за 1200 метрів від ворожих позицій. Гармати шведів розпочали обстрілювати імперців з відстані 1000 метрів, однак і лівофлангова імператорська батарея, яка не бачила шведів за пагорбом 126, тепер приєдналась до обстрілу шведів на цьому пагорбі. Артилерійська підготовка шведів була ще менш ефективною ніж імператорська. Окремі шведські підрозділи підходили на поле бою під час артилерійської дуелі і формували бойову лінію. (260, 2) Відстань між Ріппахом та Лютценом складає всього 5 км, але шведи обхідним маршем пройшли 8-9 км, що на дві години додатково дало часу Валленштайну на підготовку до бою. Лише близько 10.30 год розгортання в бойовий порядок шведської армії було завершене.
Бойовий порядок шведської армії.
Густав Адольф з приходом в долину Лютцена, розмістив свою армію в двох бойових лініях майже рівної сили, що дозволяло йому атакувати противника протягом 6 годин, змінюючи і підкріплюючи атакуючі сили. Шведські бойові лінії простягались від Флоссграбена на правому фланзі до Мюльграбена - на лівому, загальною протяжністю фронту не більше 2600 метрів. Якщо шведська кавалерія шикувалась в ескадрони глибиною 4 ряди, а з бригад були виділені мушкетери в резерв, то відстань між бригадами складала 60 метрів. Цього було достатньо щоб вивести з резерву кавалерійський ескадрон, але мало, щоб пройти цілій піхотній бригаді.
Найбільш досвідчені та укомплектовані підрозділи складали першу лінію шведської армії. Кавалерійські крила були практично рівними за силою. 20 важких шведських гармат були затримані на переправі через Флоссграбен, але три важких гармати були висунуті перед центральними бригадами у фронті.
Командна структура шведської армії.
У шведській армії командування розподілилось наступним чином: король Швеції Густав Адольф командував всією армією і першою лінією правого флангу, допомагав йому в цьому полковник Торстен Сталханске (Overste Torsten Stalhandske). Полковник Каспар фон Еберштайн (Caspar Graf von Eberstein) командував мушкетерами правого кавалерійського крила. Другою лінією кавалерії правого крила командував полковник Булах (Oberst Claus Conrad Zorn von Bulach). Піхотним центром першої лінії командував генерал-майор Нільс Браге (Generalmajor Nils Brahe Greve till Visingborg). Оскільки, дві центральних бригади не мали кавалерійської підтримки, то для захисту мушкетерів від ворожої кавалерії в них нараховувалось більше пікінерів порівняно з фланговими бригадами. Другою лінією піхоти командував генерал-майор Додо Кніпгаузен (Generalmajor Dodo von Innhausen und zu Knyphausen). Лівофланговою кавалерією першої лінії командував генерал-лейтенант Бернгард Саксен Веймарський (Generalleutnant Bernhard von Sachsen-Weimar). Полковник Ганс Абрахам фон Ґерсдорф (Oberst Hans Abraham Graf von Gersdorf) командував мушкетерами лівого кавалерійського крила. Друга лінія кавалерії лівого крила була під командуванням полковника Ернста Саксен-Веймарського (Oberst Ernst von Sachsen-Weimar). (243-248, 2)
Під час розгортання шведів у бойову лінію, Валленштайн наказав підпалити Лютцен, щоб убезпечити обхід свого правого флангу через це містечко. Палаючий Лютцен було видно шведам після закінчення їхнього розгортання.
Початок битви
Атака Сталханске: 10.30 - 11.00 год.
Після закінчення побудови бойового порядку, приблизно о 10.30 год, або десь перед цим, для уникнення розладу у атаці правого крила, король Густав Адольф наказав Торстену Сталханске із двома ескадронами фінської кавалерії (500 кавалеристів) та двом ротам мушкетерів (близько 150) при чотирьох полкових гарматах очистити шлях атаки від кроатів Ізолані (близько 500 шабель). Два з трьох полків кроатів відступили одразу, один до лейпцизького мосту, але був витіснений за Флоссграбен, а інший за позиції в тил лівого флангу. Третій полк залишився стояти за 100 метрів на північ від дороги та відступив пізніше. Сталханске деякий час переслідував кроатів, але в решті решт пізніше повернувся до атаки основної ворожої армії. Кроати перегрупувались і, ймовірно, брали участь в пізнішій контратаці Паппенгайма.
Після того, як шлях для атаки було очищено, Густав Адольф висунув вперед першу лінію свого правого флангу, полки: Smaland, Ostgota, Uppland, Sodermanland and Vastgota. Окрім цього, він наказав виступити ешелоном двом піхотним бригадам, близьким до його крила: Жовтій (Yellow) та Шведській (Swedish).
Перейшовши дорогу Via Regia без особливих складнощів, п’ять шведських ескадронів та Шведська бригада розвернулись ліворуч на імператорський лівий фланг. В цей час найскладніше довелось Жовтій бригаді, адже вона була обстріляна загонами мушкетерів з полку Комарґо (Comargo) у канавах та повинна була атакувати малу імператорську батарею на лівому ворожому фланзі. Все праве крило першої лінії з 1350 кавалеристів та 3150 піхотинців «наступало в прекрасному бойовому порядку» - як писав очевидець з імперської сторони Сільвіо Пікколоміні в своїх спогадах. Для подібного обхідного маневру кавалерійському полку Vastgota довелось подолати шлях в 1700 метрів, звичайно ні про яку підтримку мушкетерів із полковими гарматами не могло йти мови, адже для подолання цієї відстані мушкетерам необхідно було 28 хвилин в розрахунку їхньої швидкості 60 м на хвилину. (275, 2)
Видається цілком ймовірним, що таке розтягнення кавалерійського крила аж до фронту останнього ескадрону імператорської армії було ненавмисним. Крайній справа ескадрон правого шведського крила йшов лінією найменшого опору, а решті ескадронів доводилось його супроводжувати, уникаючи розривів. Але, очевидно, що Густав Адольф мав намір зв’язати імперських важко броньованих кірасирів своєю піхотою, тоді як кавалерія вдарила б по легших аркебузирах (276, 2).
Прямі докази відсутні, але, здається, Хольк, маючи на лівому крилі 1450 кавалеристів та 1150 піхотинців і побоюючись обходу лівого флангу переважаючими силами, спрямував на лівий свій фланг резервні ескадрони Гошутца (Goschütz) і Веструмба (Westrumb). Останній був надісланий Валленштайном на ліве крило для допомоги Хольку. Хольк тепер мав на своєму крилі 1800 кавалеристів і переважав кавалерію шведів, але суттєво поступався піхотою. Шведський обхідний маневр, мабуть, виглядав настільки вражаючим, що імператорський обоз був переведений в праве імперське крило, щоб уникнути захоплення. Перехід полку Westrumb, як правофлангового резервного ескадрону на лівий фланг справді свідчить про важку ситуацію тут. Це підтверджує, що кавалерія лівого флангу не була б у такому важкому становищі, якби протистояла лише шведській кавалерії та мушкетерським ротам без Шведської бригади, яка тіснила важку кавалерію полків Ґотца (Götz) та Пікколоміні (Piccolomini). Учасник битви полковник Оттавіо Пікколоміні описує, що бій почався із залпу мушкетерів двох шведських полків, після чого один з цих полків перетнув дорогу і підійшов до полку Пікколоміні. Цим полком була Шведська бригада, яка обстрілювала аркебузирів Пікколоміні протягом чверті години і вбила багатьох кавалеристів та офіцерів.
Атака шведським правим крилом 11.00-12.00 год.
Стривожена стрільбою імперських мушкетерів із канав на дорозі Via Regia, Жовта бригада, під командуванням генерал-майора Нільса Браге (Nils Brahe), все ж перетнула дорогу і підійшла до малої артилерійської батареї із чотирьох 24-фунтових та двох 12-фунтових гармат. Імперські артилеристи бачили, що їхній вогонь не зупиняє шведських солдат у жовтій (королівський Лейб-полк) та сірій (королівська лейб-гвардія) уніформі, які наближались. Артилеристи імператорської лівофлангової батареї залишили свої гармати та відступили після незначного опору (через кілька місяців двох капітанів за таке дезертирство буде страчено у Празі).
Після захоплення гармат та виведення їх з ладу, шляхом вбивання цвяхів у запальний отвір, Жовта бригада повернулась проти лівофлангового імператорського батальйону полковника Теодора Комарґо (Oberst Theodor Comargo). Це був один із найбільш досвідчених полків у імператорській армії, солдати служили в ньому протягом тринадцять років. Після тривалої і гострої боротьби, в якій чотирма пострілами був убитий полковник Комарґо та підполковник (Oberstleutnant), командування отримав майор Мюнхгаузен (Obristwachtmeister Münchhausen) (Прим 9), який наказав відступити за другу піхотну лінію для приведення батальйону в порядок. Ймовірно відступ батальйону було прикрито кірасирами Бредау (Bredau).
Тим часом Шведська бригада підполковника (Överstelöjtnant) Габріеля Кайла (Gabriel Kyle), якій, можливо, допомагала кавалерія полку Smaland полковника Стенбока (Stenbock), протистояла кавалерійським полкам Готца (Götz) і Пікколоміні (Piccolomini). В перестрілці із шведами були задіяні окрім імператорських аркебузирів і кілька мушкетерських рот. (282, 2) Тільки обладунки імператорських кавалеристів допомогли їм не бути знищеними. На зовнішній стороні лівого флангу 950 шведських кавалеристів провели атаку проти 900 імперських аркебузирів. Уотс (Watts) описував, що проти ворожої кавалерії шведи спочатку проводили обстріл полковими гарматами, потім підготовчий вогонь мушкетерів і завершав атаку удар (charge) кавалеристів. Проти удару шведських кавалеристів аркебузири не могли протиставити нічого, вони вистрілили із карабінів та пістолетів в повітря та відступили. Хоча, ліве імператорське крило було не зовсім розбите, ситуація могла змінитись в ще гіршу сторону, якби фіни Сталханске в цей момент повернулись на поле бою.
Атака шведським лівим крилом 11.00-12.00 год
Генерал-лейтенант (Generalleutnant) Бернгард Саксен-Веймар зіткнувся з важкою ситуацією. Сімнадцять гармат важкої артилерії та мушкетерів у дорожніх канавах перед його фронтом і за стінами у лютценських садах на його фланзі, ускладнювали будь-яке просування. Крім того простір у 150 метрів, між укріпленою артилерійською батареєю на вітряних млинах та садами Лютцена охоронявся хорватами. Хоча Густав Адольф проводив свій обхідний маневр, Бернгард чекав, поки шведське праве крило зав’яже бій, ймовірно, сподіваючись, що Валленштайн перекине деякі свої резерви на імперський лівий фланг. Щоб уникнути групування своєї кавалерії безпосередньо перед імперською артилерією, здається вірогідним, що Бернгард залишив більшу частину своєї кавалерії, щоб виступити, коли Зелена і Стара Синя бригади дійдуть до Via Regia і почнуть атакувати батарею поблизу млинів. Напевно, як і Густава Адольф на правому крилі, він надіслав якусь кавалерію, щоб очистити дорогу. Хорвати були легко відкинуті, але з обмеженим простором і шведською кавалерією, хорвати не відступали навколо крила, як Валленштайн планував, а врізались в один з своїх полків - аркебузирський полк Хаґена (Hagen), чим призвели його до дезорганізації і відступу. Після того, як найбільший кавалерійський полк (Хаґена) відійшов, відкривши величезну дірку в бойовій лінії, а резерв - полк аркебузирів Веструмба (Westrumb) відійшов ліворуч, Валленштайн перебував у загрозливому становищі. Ймовірно, в той же час Бернгард наказав полковнику Ґерсдорфу (Gersdorf) з його п’ятьма мушкетерськими ротами і десятьма гарматами напасти на сади і вибити звідти імперських мушкетерів. (286, 2)
Шведська друга лінія 11.00-12.00 год.
Друга шведська лінія нараховувала 9000 солдат - майже половину армії, однак є досить мало свідчень про рухи другої лінії під час початковій стадії битви. Відомо, що полковник Булах із трьома ескадронами був відправлений за Флоссґрабен для оборони шведського обозу від хорватів поблизу Мойхена (Meuchen). Відомо, що близько полудня командувач другою лінією Кніпгаузен мав у другій лінії бригади свою (Кніпгаузена) та герцога Вільгельма Саксен-Веймарського, а також ескадрон Ома (Ohm). Це означає, що бригади Турна (Thurn) та Мітзлаффа (Mitzlaff) були висунуті у фронт разом з Зеленою та Старою Блакитною бригадами проти імператорського центру. Причиною використання двох бригад другої лінії об 11.30 год є обхідні маневри двох крил шведської армії в результаті чого в центрі утворювався розрив у 400 метрів. Бригади Мітзлаффа і Турна не атакували, а лише зв’язували рухи імператорським центральним батальйонам Бройнера/Ґрани (Breuner/Grana) і Бройнера (Breuner).
До цього моменту шведський план полягав у розширенні свого фронту шляхом обходу флангів імператорської армії на обмеженому просторі і удару на флангах, використовуючи перевагу у кількості. Оскільки, Густав Адольф не міг передбачити прибуття Паппенгайма, план повинен був бути реалізованим якнайшвидше. (289, 2)
Прибуття Паппенгайма, контратака імператорським лівим флангом, 11.30-12.00 год.
З вісьмома полками кавалерії чисельністю 2400 шабель фельдмаршал Паппенгайм був доволі суттєвою силою. Його шлях з Галле до Лютцена, майже напевно, пролягав найкоротшим маршрутом і дозволив прибути в тил імператорській армії близько полудня (оскільки точне прибуття його можна визначити лише приблизно і воно відбулось невдовзі після початку битви). Після свого прибуття Паппенгайм згуртував кроатів генерала Ізолані (Isolani), які відступили з лівого крила після атаки Сталханске, збільшивши свої сили до 2800 кавалеристів. Кроати могли повідомити про поточну ситуацію, але навіть без цього, мабуть, для Паппенгайма було очевидно, що на імператорському лівому крилі ситуація була найскладнішою. Не гаючи часу, свої сили Паппенгайм розділив на дві колони, розмістивши у правій колоні важку та середню (кірасири, аркебузири та драгуни) - 1400 шабель, яку очолив сам, а в лівій легку (кроати, козаки) кавалерію - 1400 шабель, яку, ймовірно, очолив Ізолані.
Нагадаємо, що два полки кавалеристів: Тонтінеллі та Бредау з корпусу Паппенгайма прийшли під Лютцен до битви.
Хоча протягом останніх двох днів його кавалерія була виснажена маршем, але Паппенгайм раптово атакував праве шведське крило на чолі своїх лейб-гвардійців (Rennfahne’ Lifeguard), драгунів за якими наступали лейб-гвардійці Мероде (Merode’s ‘Obwacht’ Lifeguard) і драгуни, кірасири Шпарра (Sparr’s cuirassiers), аркебузири Бонінгхаузена (Bönninghausen’s harquebusiers) і аркебузири Ламбуа (Lamboy’s harquebusiers). Імператорське ліве крило складалося з 3200 регулярної і 1400 нерегулярної кавалерії проти 1800 шведських солдатів першої лінії. Раптовий натиск на шведське праве крило, мабуть, був величезним і, звичайно, відновив баланс, надаючи можливість Хольку згуртувати свої сили, в той час як Пікколоміні вдалося уникнути смертельної вогнепальної дуелі і контратакувати Шведську бригаду. (295, 2)
Контратака Пікколоміні, 11.30-12.30 год.
Підхід кавалерії Паппенгайма на зовнішнє ліве крило, можливо, прикрив аркебузирів Пікколоміні та кірасирів Готца. В той же час кірасири Бредау змінили своє положення з лівого центру на ліве крило, після того, як вони прикрили відступ Комарго. Ця нова ситуація дозволила Пікколоміні вдарити на правий сквадрон Шведської бригади, яку він переслідував до Via Regia, а кірасири Ґотца атакували інший, лівий сквадрон цієї бригади. Тим часом кірасири Бредау могли захистити лівий фланг Пікколоміні, напавши на кавалерію Смаланд і Остгота. На той час отримав поранення у ногу полковник (Överste) Смаландських кавалеристів Фредерік Стенбок (Fredrik Stenbock), а в голову - підполковник (Överstelöjtnant) Остготського кавалерійського полку Леннарт Нільссон Баат (Lennart Nilsson Baat), що свідчило про наявність важких втрат для обох шведських полків. (300, 2)
Атака шведського лівого крила, 11.30-12.30 год.
Імператорське праве крило чисельністю з 1000 кавалеристів поступалось шведському з 1500 шабель і це було питанням часу, коли цей фланг Валленштайна буде розбитим. Ситуація ще більше погіршилась, коли полковник Хаґен (Oberst Hagen) покинув своє місце в лінії, але продовжував рахуватись на правому крилі. Наближення шведської кавалерії спровокувало Хаґена відступити взагалі. Невдовзі його 800 аркебузирів перемістилися з правого флангу на лівий на очах у Валленштайна, не підкоряючись його прямому наказу, сподіваючись, що там буде тихіше. Тільки два внутрішніх імператорських ескадрони, кірасири Холька і Трцка/Дефур (Trcka/Desfours), стояли твердо, тоді як шведська кавалерія тепер могла обійти набагато коротшу імперську лінію і погрожувала атакувати імперську армію з тилу. (307, 2)
Тим часом шотландці і німці Зеленої бригади Бернгарда досягли Via Regia і збиралися напасти на «рентраншемент» на вітряних млинах, яким керував генерал артилерії Ганс Філіп фон Бройнер. Ці артилеристи не були легкою здобиччю і, можливо, що артилерійський вогонь був настільки серйозним, що солдатам Зеленої бригади доводилось шукати укриття за будинком мельника. Схоже, що шведам було потрібно більше одного нападу, щоб захопити імператорську батарею, яку прикривав племінник Валленштайна полковник Бертольд фон Вальдштайн, який був смертельно поранений під час однієї з шведських атак. Праворуч від Зеленої бригади наступала Стара Блакитна бригада полковника Вінкеля (Winckel), але і її атака втратила імпульс через вдалу оборону батальйону Коллоредо/Кєза (Colloredo/Chiesa), ймовірно, на чолі з полковником Андреасом Матіасом Кераусом (Andreas Matthias Kehraus).
Незважаючи на відсутність чітких звітів, здається, що 423 відокремлених мушкетерів та десять полкових гармат полковника Ґерсдорфа не змогли до цього моменту вибити 400 імператорських мушкетерів з лютценських садів. Це означало, що шведський лівий фланг був вразливим. (307, 2)
Смерть Паппенгайма та імператорський «Fahnenflucht»
Враховуючи довжину бойової лінії, шведська кавалерія правого крила, мабуть, була повністю задіяна в боях, можливо, за винятком лише фінів Сталханске, коли головні сили Паппенгайма вдарили у фланг з 1400 кавалеристами. У той же час 1400 хорватів обійшли шведів ще далі праворуч, на схід Флоссграбена.
Хоча немає жодних доказів, але здається, єдиним шансом щоб уникнути повного знищення для 1200 кавалеристів правого шведського крила першої лінії було відступити. Хоча Услар (Uslar), гессенський ескадрон і Беккерман (Beckermann), можливо, підтримували праве крило Густава Адольфа, в той же час ескадрони Булаха (Bulach), Гольдштайна (Goldstein) і герцога Вільгельма, напевно, перетнули Флоссграбен, щоб протистояти кроатам. І не зовсім зрозуміло, як менш ніж 400 шведських вершників могли зупинити 1400 кроатів. Вони, мабуть, отримали якесь підкріплення. В будь якому разі три шведських ескадрони були дезорганізовані і зазнали великих втрат, серед них був підполковник Макс Конрад фон Релінгер, командуючий полком Гольдштайна, який був поранений в руку.
Очолюючи атаку своєї кавалерії, фельдмаршал Паппенгайм був поранений важкою кулею калібром 3 фунти (ймовірно з Doppelhaken) та взятий в полон, про що повідомляв трубач Конрад Еінґер (Conrad Ehinger). Еінґер просив допомоги Гофкірхена (Albrecht von Hofkirchen полковник кірасирського полку Sparr) відбити свого фельдмаршала, але останній відмовив. Побачивши, що Паппенгайм смертельно поранений Еінґер відбив фельдмаршала своїми силами. Зразу ж після важкого поранення командира, атака лівого імператорського флангу почала розпадатися: Гофкірхен відмовився продовжувати боротьбу і перейшов на правий фланг, чим спровокував відступ полку аркебузирів Лотара Бонінгхаузена (Lothar von Bönninghausen) та ще двох кавалерійських полків: аркебузирів Хаґена (Hagen) та кірасирів Лое (Lohe) (Прим 10). Декотрі, як наприклад Бонінгхаузен будуть виправданими, решта будуть страчені). Зрештою, згідно з цією послідовністю подій, контратака Паппенгайма на деякий час була успішною, але почала розпадатися після поранення фельдмаршала. (310, 2)
Ймовірно, незадовго до цього шведське праве крило теж почало розвалюватися. Послаблення імператорської атаки на лівому фланзі після поранення Паппенгайма, дозволило дещо реорганізуватись шведам та поновити тиск, проте їм доводилось і далі мати справу із аркебузирами Пікколоміні, кірасирами Ґотца та 1400 хорватами за правим флангом і тилом. Таким чином, лівий фланг Холька був далеким від розпаду. (311, 2)
Контратака правим флангом Густава Адольфа і смерть короля, 12.00-13.00
Смерть Густава Адольфа є найбільш обговорюваною подією в битві під Лютценом. Тогочасна, як і сучасна література, відповідно багата, різноманітна і барвиста з цього питання. У той же час, однак, смерть Густава Адольфа мала несподівано малий вплив на битву. Крім того, ніхто, хто бачив його смерть, не вижив, щоб розповісти історію, а факти накладаються чутками. Зокрема, сумнівно, що високопосадовий офіцер герцог Франц Альбрехт фон Саксен-Лауенбург і підполковник Фалькенберг, як повідомлялося, брали участь у подіях, які призвели до смерті Густава Адольфа. Дуже мало авторів, схоже, намагалися скористатися нею, як Оттавіо Пікколоміні, тоді як більшість просто прикрасила свої історії, щоб зробити їх більш цікавими, не вірячи, що Густав Адольф був просто ще однією жертвою цієї епічної битви. (312, 2)
Густава Адольфа в останній раз бачили, як він керував кавалерією Смаланд (Smaland). Як згадував Оттавіо Пікколоміні (полковник однойменного аркебузирського полку): «У цей момент Блакитний полк, найцінніший для короля, підійшов, і це призвело до того, що полк Ґотца, який був праворуч переді мною, був вражений залпом. Почувши це, я відразу ж атакував його, він опустив піки, але, зробивши половину караколе, я атакував його з флангу, де я прорізав його порядки і захопив знамена. Король, почувши, що цей полк (Новий Блакитний - входив до складу Шведської бригади) отримав "важкі втрати", відчув необхідність протистояти цьому безладу і прорізав мій ескадрон; після того, як я розігнав цю піхоту, я знову напав на кавалерійський полк і розігнав його, і в той час багато моїх солдатів прийшли до мене, сказавши, що король мертвий». Найімовірніше Пікколоміні не міг знати, що король нападає на нього. Його намір був отримати винагороду від імператора за вбивство Густава Адольфа, але це одна з найбільш вірогідних історій, що солдати прийшли до Пікколоміні і Холька щоб показати трофеї від померлого короля.
Густав Адольф відмовився носити обладунки при Лютцені, тому що куля, яку він отримав у Польщі під час битви при Діршау 8 серпня 1627 року, все ще знаходився в його плечі, а носіння обладунків, мабуть, дратувало рану. Необхідність взяти на себе командування кавалерійським полком Смаланд, в якому багато офіцерів були вбиті або поранені і атака противника, коли шведська піхота гинула (Шведська бригада), король не міг чекати підкріплень. Така версія видається більш вірогідною на противагу тій версії, яка говорить, що природно Густав Адольф був схильним на такий величезний ризик. (313, 2)
Ця нова інтерпретація пропонує особливий перебіг подій, тому що це повинно було статися після того, як шведська кавалерія зазнала важких втрат. Подібні втрати можливі лише після прибуття і контратак Паппенгайма та Пікколоміні. Цей сценарій узгоджується з твердженням Пікколоміні про те, що король помер після того, як Пікколоміні напав на Шведську бригаду, а також твердженням Фабріціуса (капелан короля Густава Адольфа), що минуло небагато часу як Смаландці атакували на чолі з Густавом Адольфом та повернулись без нього. У свою чергу, послідовність означає, що Густав Адольф не міг пройти дуже далеко від свого положення на внутрішньому правому фланзі.
Схоже, король встиг прикрити відступ Шведської бригади, бо воював поруч з нею, а пікінери за всяку ціну прикривали відступ своїх мушкетерів. Коли він врізався в аркебузирський полк Пікколоміні або кірасирів Ґотца, перш ніж він міг досягти своїх охоронців, він був відокремлений від своїх людей хаосом ближнього бою і диму. Густав Адольф загинув десь на імператорському лівому крилі або лівому центрі від кулі з пістолета або карабіна або ж від удару рапіри (Прим 11), що підтверджує версію про його вбивство імператорськими кірасирами або аркебузирами. (314, 2)
Знищення Жовтої бригади 12.00-13.00 год.
Знищення Лейб-гвардійської Жовтої бригади Густава Адольфа, було настільки вражаючим, що більшість історичних джерел повідомляли про подію, змінюючи і прикрашаючи її, щоб додати королівській гвардії більш героїчний кінець.
Після подолання незначного спротиву від мушкетерів у канавах Via Regia, невеликої імператорської батареї і першої імперської лінії, Жовта бригада просунулася до другої лінії і підійшла до батальйону Бадена (Baden); за ним після відступу реформувався полк Комарґо. Хоча її лівий фланг, можливо, був захищений бригадою Турна (Thurn), Жовта бригада стала більш ізольованою після того, як Шведська бригада повернула праворуч.
Схоже, що генерал-майор Нільс Браге не був повністю обізнаний з ситуацією, оскільки гарматний дим і дим палаючого Лютцена створили щільний «туман». Менш ніж 1000 солдат гвардії Густава Адольфа тепер зіткнулися приблизно з 1700 піхотинцями імператора. Раптова поява кірасирів (ймовірно Ґотца або Бредау (318, 2)) на їхньому незахищеному правому фланзі була руйнівною, оскільки їхні пікінери брали участь у рукопашному бою проти піхоти Бадена і Комарго. Навіть ветерани королівської гвардії не мали жодних шансів проти цієї комбінованої зброї.
Це була кривава боротьба. Генерал-майор Нілс Браге був поранений в коліно і помер через кілька днів; 693 з 1017 солдат Жовтої бригади були поранені або вбиті, і лише 324 чоловіки вижили відносно неушкодженими після того, як вони пройшли шлях назад до власних ліній. Діодаті (Прим 12) повідомляв:
«Чудова формація в жовтих казакінах рішуче підійшла з пікінерами, котрі прикривали мушкетерів. Коли вони були атаковані нашою піхотою, вони залишилися повністю на місці, і це було дивом побачити в мить формацію, котра перетворилась на курган трупів».
Лейб-гвардія і лейб- полк Густава Адольфа були знищені за лічені хвилини. Але імператорська піхота заплатила велику ціну. Полк Бадена отримав найбільші жертви серед інших імператорських полків при Лютцені. Командуючий, підполковник Столпер (Stolper), майор і всі командири рот, за винятком капітана Шулдера (Hauptmann Schulder), були вбиті, а майор Мюнхгаузен (Obristwachtmeister Münchhausen) полку Комарґо змушений був взяти командування обома полками. З полку Пікколоміні, полковник отримав одне кульове поранення з мушкету і два удари мечем; підполковник Конте Авогадрі (Conte Avogadri) був поранений мушкетною куле в стегно; майор П'єр Мартеліні (Major Pier Martelini), ротмістри Бако, Маркезе Палавічіно і Фесенте (Rittmeister Baco, Marchese Palavicino, Fesente) були вбиті; ротмістр Крепі (Crepi) отримав поранення пікою у вухо; ротмістр Сільвіо Пікколоміні, який «покладався на Бога і свого здібного санітара», був поранений в стегно і коліно; коня ротмістра барона Маттея було вбито, а кавалерійський полк проїхав над ним; 100 кавалеристів були вбиті, а 100 - поранені. (323, 2)
Далі буде...
Підхід на поле бою під Лютцен шведської армії та розміщення на полі бою
Приблизно до 9.00 год. шведський авангард дістався північного берега Флоссграбена. Сонце, що сходило, світило в спину шведам. Кроати, що стримували переправу шведів на мостах Флоссграбена, відійшли та розмістились на позиціях у фронті лівого кавалерійського крила. Імператорська батарея на вітряних млинах чітко спостерігала переправу шведів з відстані 1750 метрів. Приблизно між 9.00 та 9.45 год. шведська бойова лінія почала формуватись і підходити ближче до імператорських позицій. В цей час з відстані менш як 1500 метрів імператорська батарея з 24-фунтових та 12-фунтових гармат на вітряних млинах розпочала обстріл противника. Для 24 та 12-фунтових гармат максимальна дальність пострілу складала 1500-2000 метрів, для 6-фунтових 1150-1600 метрів. Шведські солдати були занепокоєні ворожим обстрілом, але між 9.30-10.00 год. вони змогли переправити три 24-фунтових гармати, з якими підійшли на пагорб 126, що за 1200 метрів від ворожих позицій. Гармати шведів розпочали обстрілювати імперців з відстані 1000 метрів, однак і лівофлангова імператорська батарея, яка не бачила шведів за пагорбом 126, тепер приєдналась до обстрілу шведів на цьому пагорбі. Артилерійська підготовка шведів була ще менш ефективною ніж імператорська. Окремі шведські підрозділи підходили на поле бою під час артилерійської дуелі і формували бойову лінію. (260, 2) Відстань між Ріппахом та Лютценом складає всього 5 км, але шведи обхідним маршем пройшли 8-9 км, що на дві години додатково дало часу Валленштайну на підготовку до бою. Лише близько 10.30 год розгортання в бойовий порядок шведської армії було завершене.
Бойовий порядок шведської армії.
Густав Адольф з приходом в долину Лютцена, розмістив свою армію в двох бойових лініях майже рівної сили, що дозволяло йому атакувати противника протягом 6 годин, змінюючи і підкріплюючи атакуючі сили. Шведські бойові лінії простягались від Флоссграбена на правому фланзі до Мюльграбена - на лівому, загальною протяжністю фронту не більше 2600 метрів. Якщо шведська кавалерія шикувалась в ескадрони глибиною 4 ряди, а з бригад були виділені мушкетери в резерв, то відстань між бригадами складала 60 метрів. Цього було достатньо щоб вивести з резерву кавалерійський ескадрон, але мало, щоб пройти цілій піхотній бригаді.
Найбільш досвідчені та укомплектовані підрозділи складали першу лінію шведської армії. Кавалерійські крила були практично рівними за силою. 20 важких шведських гармат були затримані на переправі через Флоссграбен, але три важких гармати були висунуті перед центральними бригадами у фронті.
Командна структура шведської армії.
У шведській армії командування розподілилось наступним чином: король Швеції Густав Адольф командував всією армією і першою лінією правого флангу, допомагав йому в цьому полковник Торстен Сталханске (Overste Torsten Stalhandske). Полковник Каспар фон Еберштайн (Caspar Graf von Eberstein) командував мушкетерами правого кавалерійського крила. Другою лінією кавалерії правого крила командував полковник Булах (Oberst Claus Conrad Zorn von Bulach). Піхотним центром першої лінії командував генерал-майор Нільс Браге (Generalmajor Nils Brahe Greve till Visingborg). Оскільки, дві центральних бригади не мали кавалерійської підтримки, то для захисту мушкетерів від ворожої кавалерії в них нараховувалось більше пікінерів порівняно з фланговими бригадами. Другою лінією піхоти командував генерал-майор Додо Кніпгаузен (Generalmajor Dodo von Innhausen und zu Knyphausen). Лівофланговою кавалерією першої лінії командував генерал-лейтенант Бернгард Саксен Веймарський (Generalleutnant Bernhard von Sachsen-Weimar). Полковник Ганс Абрахам фон Ґерсдорф (Oberst Hans Abraham Graf von Gersdorf) командував мушкетерами лівого кавалерійського крила. Друга лінія кавалерії лівого крила була під командуванням полковника Ернста Саксен-Веймарського (Oberst Ernst von Sachsen-Weimar). (243-248, 2)
Під час розгортання шведів у бойову лінію, Валленштайн наказав підпалити Лютцен, щоб убезпечити обхід свого правого флангу через це містечко. Палаючий Лютцен було видно шведам після закінчення їхнього розгортання.
Початок битви
Атака Сталханске: 10.30 - 11.00 год.
Після закінчення побудови бойового порядку, приблизно о 10.30 год, або десь перед цим, для уникнення розладу у атаці правого крила, король Густав Адольф наказав Торстену Сталханске із двома ескадронами фінської кавалерії (500 кавалеристів) та двом ротам мушкетерів (близько 150) при чотирьох полкових гарматах очистити шлях атаки від кроатів Ізолані (близько 500 шабель). Два з трьох полків кроатів відступили одразу, один до лейпцизького мосту, але був витіснений за Флоссграбен, а інший за позиції в тил лівого флангу. Третій полк залишився стояти за 100 метрів на північ від дороги та відступив пізніше. Сталханске деякий час переслідував кроатів, але в решті решт пізніше повернувся до атаки основної ворожої армії. Кроати перегрупувались і, ймовірно, брали участь в пізнішій контратаці Паппенгайма.
Після того, як шлях для атаки було очищено, Густав Адольф висунув вперед першу лінію свого правого флангу, полки: Smaland, Ostgota, Uppland, Sodermanland and Vastgota. Окрім цього, він наказав виступити ешелоном двом піхотним бригадам, близьким до його крила: Жовтій (Yellow) та Шведській (Swedish).
Перейшовши дорогу Via Regia без особливих складнощів, п’ять шведських ескадронів та Шведська бригада розвернулись ліворуч на імператорський лівий фланг. В цей час найскладніше довелось Жовтій бригаді, адже вона була обстріляна загонами мушкетерів з полку Комарґо (Comargo) у канавах та повинна була атакувати малу імператорську батарею на лівому ворожому фланзі. Все праве крило першої лінії з 1350 кавалеристів та 3150 піхотинців «наступало в прекрасному бойовому порядку» - як писав очевидець з імперської сторони Сільвіо Пікколоміні в своїх спогадах. Для подібного обхідного маневру кавалерійському полку Vastgota довелось подолати шлях в 1700 метрів, звичайно ні про яку підтримку мушкетерів із полковими гарматами не могло йти мови, адже для подолання цієї відстані мушкетерам необхідно було 28 хвилин в розрахунку їхньої швидкості 60 м на хвилину. (275, 2)
Видається цілком ймовірним, що таке розтягнення кавалерійського крила аж до фронту останнього ескадрону імператорської армії було ненавмисним. Крайній справа ескадрон правого шведського крила йшов лінією найменшого опору, а решті ескадронів доводилось його супроводжувати, уникаючи розривів. Але, очевидно, що Густав Адольф мав намір зв’язати імперських важко броньованих кірасирів своєю піхотою, тоді як кавалерія вдарила б по легших аркебузирах (276, 2).
Прямі докази відсутні, але, здається, Хольк, маючи на лівому крилі 1450 кавалеристів та 1150 піхотинців і побоюючись обходу лівого флангу переважаючими силами, спрямував на лівий свій фланг резервні ескадрони Гошутца (Goschütz) і Веструмба (Westrumb). Останній був надісланий Валленштайном на ліве крило для допомоги Хольку. Хольк тепер мав на своєму крилі 1800 кавалеристів і переважав кавалерію шведів, але суттєво поступався піхотою. Шведський обхідний маневр, мабуть, виглядав настільки вражаючим, що імператорський обоз був переведений в праве імперське крило, щоб уникнути захоплення. Перехід полку Westrumb, як правофлангового резервного ескадрону на лівий фланг справді свідчить про важку ситуацію тут. Це підтверджує, що кавалерія лівого флангу не була б у такому важкому становищі, якби протистояла лише шведській кавалерії та мушкетерським ротам без Шведської бригади, яка тіснила важку кавалерію полків Ґотца (Götz) та Пікколоміні (Piccolomini). Учасник битви полковник Оттавіо Пікколоміні описує, що бій почався із залпу мушкетерів двох шведських полків, після чого один з цих полків перетнув дорогу і підійшов до полку Пікколоміні. Цим полком була Шведська бригада, яка обстрілювала аркебузирів Пікколоміні протягом чверті години і вбила багатьох кавалеристів та офіцерів.
Атака шведським правим крилом 11.00-12.00 год.
Стривожена стрільбою імперських мушкетерів із канав на дорозі Via Regia, Жовта бригада, під командуванням генерал-майора Нільса Браге (Nils Brahe), все ж перетнула дорогу і підійшла до малої артилерійської батареї із чотирьох 24-фунтових та двох 12-фунтових гармат. Імперські артилеристи бачили, що їхній вогонь не зупиняє шведських солдат у жовтій (королівський Лейб-полк) та сірій (королівська лейб-гвардія) уніформі, які наближались. Артилеристи імператорської лівофлангової батареї залишили свої гармати та відступили після незначного опору (через кілька місяців двох капітанів за таке дезертирство буде страчено у Празі).
Після захоплення гармат та виведення їх з ладу, шляхом вбивання цвяхів у запальний отвір, Жовта бригада повернулась проти лівофлангового імператорського батальйону полковника Теодора Комарґо (Oberst Theodor Comargo). Це був один із найбільш досвідчених полків у імператорській армії, солдати служили в ньому протягом тринадцять років. Після тривалої і гострої боротьби, в якій чотирма пострілами був убитий полковник Комарґо та підполковник (Oberstleutnant), командування отримав майор Мюнхгаузен (Obristwachtmeister Münchhausen) (Прим 9), який наказав відступити за другу піхотну лінію для приведення батальйону в порядок. Ймовірно відступ батальйону було прикрито кірасирами Бредау (Bredau).
Тим часом Шведська бригада підполковника (Överstelöjtnant) Габріеля Кайла (Gabriel Kyle), якій, можливо, допомагала кавалерія полку Smaland полковника Стенбока (Stenbock), протистояла кавалерійським полкам Готца (Götz) і Пікколоміні (Piccolomini). В перестрілці із шведами були задіяні окрім імператорських аркебузирів і кілька мушкетерських рот. (282, 2) Тільки обладунки імператорських кавалеристів допомогли їм не бути знищеними. На зовнішній стороні лівого флангу 950 шведських кавалеристів провели атаку проти 900 імперських аркебузирів. Уотс (Watts) описував, що проти ворожої кавалерії шведи спочатку проводили обстріл полковими гарматами, потім підготовчий вогонь мушкетерів і завершав атаку удар (charge) кавалеристів. Проти удару шведських кавалеристів аркебузири не могли протиставити нічого, вони вистрілили із карабінів та пістолетів в повітря та відступили. Хоча, ліве імператорське крило було не зовсім розбите, ситуація могла змінитись в ще гіршу сторону, якби фіни Сталханске в цей момент повернулись на поле бою.
Атака шведським лівим крилом 11.00-12.00 год
Генерал-лейтенант (Generalleutnant) Бернгард Саксен-Веймар зіткнувся з важкою ситуацією. Сімнадцять гармат важкої артилерії та мушкетерів у дорожніх канавах перед його фронтом і за стінами у лютценських садах на його фланзі, ускладнювали будь-яке просування. Крім того простір у 150 метрів, між укріпленою артилерійською батареєю на вітряних млинах та садами Лютцена охоронявся хорватами. Хоча Густав Адольф проводив свій обхідний маневр, Бернгард чекав, поки шведське праве крило зав’яже бій, ймовірно, сподіваючись, що Валленштайн перекине деякі свої резерви на імперський лівий фланг. Щоб уникнути групування своєї кавалерії безпосередньо перед імперською артилерією, здається вірогідним, що Бернгард залишив більшу частину своєї кавалерії, щоб виступити, коли Зелена і Стара Синя бригади дійдуть до Via Regia і почнуть атакувати батарею поблизу млинів. Напевно, як і Густава Адольф на правому крилі, він надіслав якусь кавалерію, щоб очистити дорогу. Хорвати були легко відкинуті, але з обмеженим простором і шведською кавалерією, хорвати не відступали навколо крила, як Валленштайн планував, а врізались в один з своїх полків - аркебузирський полк Хаґена (Hagen), чим призвели його до дезорганізації і відступу. Після того, як найбільший кавалерійський полк (Хаґена) відійшов, відкривши величезну дірку в бойовій лінії, а резерв - полк аркебузирів Веструмба (Westrumb) відійшов ліворуч, Валленштайн перебував у загрозливому становищі. Ймовірно, в той же час Бернгард наказав полковнику Ґерсдорфу (Gersdorf) з його п’ятьма мушкетерськими ротами і десятьма гарматами напасти на сади і вибити звідти імперських мушкетерів. (286, 2)
Шведська друга лінія 11.00-12.00 год.
Друга шведська лінія нараховувала 9000 солдат - майже половину армії, однак є досить мало свідчень про рухи другої лінії під час початковій стадії битви. Відомо, що полковник Булах із трьома ескадронами був відправлений за Флоссґрабен для оборони шведського обозу від хорватів поблизу Мойхена (Meuchen). Відомо, що близько полудня командувач другою лінією Кніпгаузен мав у другій лінії бригади свою (Кніпгаузена) та герцога Вільгельма Саксен-Веймарського, а також ескадрон Ома (Ohm). Це означає, що бригади Турна (Thurn) та Мітзлаффа (Mitzlaff) були висунуті у фронт разом з Зеленою та Старою Блакитною бригадами проти імператорського центру. Причиною використання двох бригад другої лінії об 11.30 год є обхідні маневри двох крил шведської армії в результаті чого в центрі утворювався розрив у 400 метрів. Бригади Мітзлаффа і Турна не атакували, а лише зв’язували рухи імператорським центральним батальйонам Бройнера/Ґрани (Breuner/Grana) і Бройнера (Breuner).
До цього моменту шведський план полягав у розширенні свого фронту шляхом обходу флангів імператорської армії на обмеженому просторі і удару на флангах, використовуючи перевагу у кількості. Оскільки, Густав Адольф не міг передбачити прибуття Паппенгайма, план повинен був бути реалізованим якнайшвидше. (289, 2)
Прибуття Паппенгайма, контратака імператорським лівим флангом, 11.30-12.00 год.
З вісьмома полками кавалерії чисельністю 2400 шабель фельдмаршал Паппенгайм був доволі суттєвою силою. Його шлях з Галле до Лютцена, майже напевно, пролягав найкоротшим маршрутом і дозволив прибути в тил імператорській армії близько полудня (оскільки точне прибуття його можна визначити лише приблизно і воно відбулось невдовзі після початку битви). Після свого прибуття Паппенгайм згуртував кроатів генерала Ізолані (Isolani), які відступили з лівого крила після атаки Сталханске, збільшивши свої сили до 2800 кавалеристів. Кроати могли повідомити про поточну ситуацію, але навіть без цього, мабуть, для Паппенгайма було очевидно, що на імператорському лівому крилі ситуація була найскладнішою. Не гаючи часу, свої сили Паппенгайм розділив на дві колони, розмістивши у правій колоні важку та середню (кірасири, аркебузири та драгуни) - 1400 шабель, яку очолив сам, а в лівій легку (кроати, козаки) кавалерію - 1400 шабель, яку, ймовірно, очолив Ізолані.
Нагадаємо, що два полки кавалеристів: Тонтінеллі та Бредау з корпусу Паппенгайма прийшли під Лютцен до битви.
Хоча протягом останніх двох днів його кавалерія була виснажена маршем, але Паппенгайм раптово атакував праве шведське крило на чолі своїх лейб-гвардійців (Rennfahne’ Lifeguard), драгунів за якими наступали лейб-гвардійці Мероде (Merode’s ‘Obwacht’ Lifeguard) і драгуни, кірасири Шпарра (Sparr’s cuirassiers), аркебузири Бонінгхаузена (Bönninghausen’s harquebusiers) і аркебузири Ламбуа (Lamboy’s harquebusiers). Імператорське ліве крило складалося з 3200 регулярної і 1400 нерегулярної кавалерії проти 1800 шведських солдатів першої лінії. Раптовий натиск на шведське праве крило, мабуть, був величезним і, звичайно, відновив баланс, надаючи можливість Хольку згуртувати свої сили, в той час як Пікколоміні вдалося уникнути смертельної вогнепальної дуелі і контратакувати Шведську бригаду. (295, 2)
Контратака Пікколоміні, 11.30-12.30 год.
Підхід кавалерії Паппенгайма на зовнішнє ліве крило, можливо, прикрив аркебузирів Пікколоміні та кірасирів Готца. В той же час кірасири Бредау змінили своє положення з лівого центру на ліве крило, після того, як вони прикрили відступ Комарго. Ця нова ситуація дозволила Пікколоміні вдарити на правий сквадрон Шведської бригади, яку він переслідував до Via Regia, а кірасири Ґотца атакували інший, лівий сквадрон цієї бригади. Тим часом кірасири Бредау могли захистити лівий фланг Пікколоміні, напавши на кавалерію Смаланд і Остгота. На той час отримав поранення у ногу полковник (Överste) Смаландських кавалеристів Фредерік Стенбок (Fredrik Stenbock), а в голову - підполковник (Överstelöjtnant) Остготського кавалерійського полку Леннарт Нільссон Баат (Lennart Nilsson Baat), що свідчило про наявність важких втрат для обох шведських полків. (300, 2)
Атака шведського лівого крила, 11.30-12.30 год.
Імператорське праве крило чисельністю з 1000 кавалеристів поступалось шведському з 1500 шабель і це було питанням часу, коли цей фланг Валленштайна буде розбитим. Ситуація ще більше погіршилась, коли полковник Хаґен (Oberst Hagen) покинув своє місце в лінії, але продовжував рахуватись на правому крилі. Наближення шведської кавалерії спровокувало Хаґена відступити взагалі. Невдовзі його 800 аркебузирів перемістилися з правого флангу на лівий на очах у Валленштайна, не підкоряючись його прямому наказу, сподіваючись, що там буде тихіше. Тільки два внутрішніх імператорських ескадрони, кірасири Холька і Трцка/Дефур (Trcka/Desfours), стояли твердо, тоді як шведська кавалерія тепер могла обійти набагато коротшу імперську лінію і погрожувала атакувати імперську армію з тилу. (307, 2)
Тим часом шотландці і німці Зеленої бригади Бернгарда досягли Via Regia і збиралися напасти на «рентраншемент» на вітряних млинах, яким керував генерал артилерії Ганс Філіп фон Бройнер. Ці артилеристи не були легкою здобиччю і, можливо, що артилерійський вогонь був настільки серйозним, що солдатам Зеленої бригади доводилось шукати укриття за будинком мельника. Схоже, що шведам було потрібно більше одного нападу, щоб захопити імператорську батарею, яку прикривав племінник Валленштайна полковник Бертольд фон Вальдштайн, який був смертельно поранений під час однієї з шведських атак. Праворуч від Зеленої бригади наступала Стара Блакитна бригада полковника Вінкеля (Winckel), але і її атака втратила імпульс через вдалу оборону батальйону Коллоредо/Кєза (Colloredo/Chiesa), ймовірно, на чолі з полковником Андреасом Матіасом Кераусом (Andreas Matthias Kehraus).
Незважаючи на відсутність чітких звітів, здається, що 423 відокремлених мушкетерів та десять полкових гармат полковника Ґерсдорфа не змогли до цього моменту вибити 400 імператорських мушкетерів з лютценських садів. Це означало, що шведський лівий фланг був вразливим. (307, 2)
Смерть Паппенгайма та імператорський «Fahnenflucht»
Враховуючи довжину бойової лінії, шведська кавалерія правого крила, мабуть, була повністю задіяна в боях, можливо, за винятком лише фінів Сталханске, коли головні сили Паппенгайма вдарили у фланг з 1400 кавалеристами. У той же час 1400 хорватів обійшли шведів ще далі праворуч, на схід Флоссграбена.
Хоча немає жодних доказів, але здається, єдиним шансом щоб уникнути повного знищення для 1200 кавалеристів правого шведського крила першої лінії було відступити. Хоча Услар (Uslar), гессенський ескадрон і Беккерман (Beckermann), можливо, підтримували праве крило Густава Адольфа, в той же час ескадрони Булаха (Bulach), Гольдштайна (Goldstein) і герцога Вільгельма, напевно, перетнули Флоссграбен, щоб протистояти кроатам. І не зовсім зрозуміло, як менш ніж 400 шведських вершників могли зупинити 1400 кроатів. Вони, мабуть, отримали якесь підкріплення. В будь якому разі три шведських ескадрони були дезорганізовані і зазнали великих втрат, серед них був підполковник Макс Конрад фон Релінгер, командуючий полком Гольдштайна, який був поранений в руку.
Очолюючи атаку своєї кавалерії, фельдмаршал Паппенгайм був поранений важкою кулею калібром 3 фунти (ймовірно з Doppelhaken) та взятий в полон, про що повідомляв трубач Конрад Еінґер (Conrad Ehinger). Еінґер просив допомоги Гофкірхена (Albrecht von Hofkirchen полковник кірасирського полку Sparr) відбити свого фельдмаршала, але останній відмовив. Побачивши, що Паппенгайм смертельно поранений Еінґер відбив фельдмаршала своїми силами. Зразу ж після важкого поранення командира, атака лівого імператорського флангу почала розпадатися: Гофкірхен відмовився продовжувати боротьбу і перейшов на правий фланг, чим спровокував відступ полку аркебузирів Лотара Бонінгхаузена (Lothar von Bönninghausen) та ще двох кавалерійських полків: аркебузирів Хаґена (Hagen) та кірасирів Лое (Lohe) (Прим 10). Декотрі, як наприклад Бонінгхаузен будуть виправданими, решта будуть страчені). Зрештою, згідно з цією послідовністю подій, контратака Паппенгайма на деякий час була успішною, але почала розпадатися після поранення фельдмаршала. (310, 2)
Ймовірно, незадовго до цього шведське праве крило теж почало розвалюватися. Послаблення імператорської атаки на лівому фланзі після поранення Паппенгайма, дозволило дещо реорганізуватись шведам та поновити тиск, проте їм доводилось і далі мати справу із аркебузирами Пікколоміні, кірасирами Ґотца та 1400 хорватами за правим флангом і тилом. Таким чином, лівий фланг Холька був далеким від розпаду. (311, 2)
Контратака правим флангом Густава Адольфа і смерть короля, 12.00-13.00
Смерть Густава Адольфа є найбільш обговорюваною подією в битві під Лютценом. Тогочасна, як і сучасна література, відповідно багата, різноманітна і барвиста з цього питання. У той же час, однак, смерть Густава Адольфа мала несподівано малий вплив на битву. Крім того, ніхто, хто бачив його смерть, не вижив, щоб розповісти історію, а факти накладаються чутками. Зокрема, сумнівно, що високопосадовий офіцер герцог Франц Альбрехт фон Саксен-Лауенбург і підполковник Фалькенберг, як повідомлялося, брали участь у подіях, які призвели до смерті Густава Адольфа. Дуже мало авторів, схоже, намагалися скористатися нею, як Оттавіо Пікколоміні, тоді як більшість просто прикрасила свої історії, щоб зробити їх більш цікавими, не вірячи, що Густав Адольф був просто ще однією жертвою цієї епічної битви. (312, 2)
Густава Адольфа в останній раз бачили, як він керував кавалерією Смаланд (Smaland). Як згадував Оттавіо Пікколоміні (полковник однойменного аркебузирського полку): «У цей момент Блакитний полк, найцінніший для короля, підійшов, і це призвело до того, що полк Ґотца, який був праворуч переді мною, був вражений залпом. Почувши це, я відразу ж атакував його, він опустив піки, але, зробивши половину караколе, я атакував його з флангу, де я прорізав його порядки і захопив знамена. Король, почувши, що цей полк (Новий Блакитний - входив до складу Шведської бригади) отримав "важкі втрати", відчув необхідність протистояти цьому безладу і прорізав мій ескадрон; після того, як я розігнав цю піхоту, я знову напав на кавалерійський полк і розігнав його, і в той час багато моїх солдатів прийшли до мене, сказавши, що король мертвий». Найімовірніше Пікколоміні не міг знати, що король нападає на нього. Його намір був отримати винагороду від імператора за вбивство Густава Адольфа, але це одна з найбільш вірогідних історій, що солдати прийшли до Пікколоміні і Холька щоб показати трофеї від померлого короля.
Густав Адольф відмовився носити обладунки при Лютцені, тому що куля, яку він отримав у Польщі під час битви при Діршау 8 серпня 1627 року, все ще знаходився в його плечі, а носіння обладунків, мабуть, дратувало рану. Необхідність взяти на себе командування кавалерійським полком Смаланд, в якому багато офіцерів були вбиті або поранені і атака противника, коли шведська піхота гинула (Шведська бригада), король не міг чекати підкріплень. Така версія видається більш вірогідною на противагу тій версії, яка говорить, що природно Густав Адольф був схильним на такий величезний ризик. (313, 2)
Ця нова інтерпретація пропонує особливий перебіг подій, тому що це повинно було статися після того, як шведська кавалерія зазнала важких втрат. Подібні втрати можливі лише після прибуття і контратак Паппенгайма та Пікколоміні. Цей сценарій узгоджується з твердженням Пікколоміні про те, що король помер після того, як Пікколоміні напав на Шведську бригаду, а також твердженням Фабріціуса (капелан короля Густава Адольфа), що минуло небагато часу як Смаландці атакували на чолі з Густавом Адольфом та повернулись без нього. У свою чергу, послідовність означає, що Густав Адольф не міг пройти дуже далеко від свого положення на внутрішньому правому фланзі.
Схоже, король встиг прикрити відступ Шведської бригади, бо воював поруч з нею, а пікінери за всяку ціну прикривали відступ своїх мушкетерів. Коли він врізався в аркебузирський полк Пікколоміні або кірасирів Ґотца, перш ніж він міг досягти своїх охоронців, він був відокремлений від своїх людей хаосом ближнього бою і диму. Густав Адольф загинув десь на імператорському лівому крилі або лівому центрі від кулі з пістолета або карабіна або ж від удару рапіри (Прим 11), що підтверджує версію про його вбивство імператорськими кірасирами або аркебузирами. (314, 2)
Знищення Жовтої бригади 12.00-13.00 год.
Знищення Лейб-гвардійської Жовтої бригади Густава Адольфа, було настільки вражаючим, що більшість історичних джерел повідомляли про подію, змінюючи і прикрашаючи її, щоб додати королівській гвардії більш героїчний кінець.
Після подолання незначного спротиву від мушкетерів у канавах Via Regia, невеликої імператорської батареї і першої імперської лінії, Жовта бригада просунулася до другої лінії і підійшла до батальйону Бадена (Baden); за ним після відступу реформувався полк Комарґо. Хоча її лівий фланг, можливо, був захищений бригадою Турна (Thurn), Жовта бригада стала більш ізольованою після того, як Шведська бригада повернула праворуч.
Схоже, що генерал-майор Нільс Браге не був повністю обізнаний з ситуацією, оскільки гарматний дим і дим палаючого Лютцена створили щільний «туман». Менш ніж 1000 солдат гвардії Густава Адольфа тепер зіткнулися приблизно з 1700 піхотинцями імператора. Раптова поява кірасирів (ймовірно Ґотца або Бредау (318, 2)) на їхньому незахищеному правому фланзі була руйнівною, оскільки їхні пікінери брали участь у рукопашному бою проти піхоти Бадена і Комарго. Навіть ветерани королівської гвардії не мали жодних шансів проти цієї комбінованої зброї.
Це була кривава боротьба. Генерал-майор Нілс Браге був поранений в коліно і помер через кілька днів; 693 з 1017 солдат Жовтої бригади були поранені або вбиті, і лише 324 чоловіки вижили відносно неушкодженими після того, як вони пройшли шлях назад до власних ліній. Діодаті (Прим 12) повідомляв:
«Чудова формація в жовтих казакінах рішуче підійшла з пікінерами, котрі прикривали мушкетерів. Коли вони були атаковані нашою піхотою, вони залишилися повністю на місці, і це було дивом побачити в мить формацію, котра перетворилась на курган трупів».
Лейб-гвардія і лейб- полк Густава Адольфа були знищені за лічені хвилини. Але імператорська піхота заплатила велику ціну. Полк Бадена отримав найбільші жертви серед інших імператорських полків при Лютцені. Командуючий, підполковник Столпер (Stolper), майор і всі командири рот, за винятком капітана Шулдера (Hauptmann Schulder), були вбиті, а майор Мюнхгаузен (Obristwachtmeister Münchhausen) полку Комарґо змушений був взяти командування обома полками. З полку Пікколоміні, полковник отримав одне кульове поранення з мушкету і два удари мечем; підполковник Конте Авогадрі (Conte Avogadri) був поранений мушкетною куле в стегно; майор П'єр Мартеліні (Major Pier Martelini), ротмістри Бако, Маркезе Палавічіно і Фесенте (Rittmeister Baco, Marchese Palavicino, Fesente) були вбиті; ротмістр Крепі (Crepi) отримав поранення пікою у вухо; ротмістр Сільвіо Пікколоміні, який «покладався на Бога і свого здібного санітара», був поранений в стегно і коліно; коня ротмістра барона Маттея було вбито, а кавалерійський полк проїхав над ним; 100 кавалеристів були вбиті, а 100 - поранені. (323, 2)
Далі буде...