Le cruel Gallas: кампанія імперських військ в Бургундії у 1636 році, ІІ
Продовження попереднього допису
Підхід в Бургундію імператорських та французьких військ
Наприкінці червня у Франш-Конте прибули два імперські піхотні полки. Окрім цього, Франц Мерсі, який перейшов на службу баварському курфюрсту у 1636р., вирушив від р. Саари в Бургундію. Корпусом Мерсі із 1200 кавалеристів кроатів та поляків, командував також генерал кроатів Форгач (Forgach). На початку липня цей корпус пройшов вздовж річки Оньон (Ognon) та розмістився між Кромарі (Cromary) та Воре (Voray).
Підхід Конде у Франш-Конте
7 липня вся армія Франш-Конте і прибулі імперські полки зібралась на берегах річки Ду (le Doubs) у Безансоні. Протягом липня тривали незначні сутички, під час однієї з яких кроати відбили у французів селище Пем (Pesmes) 17 липня. 24 липня армія Франш-Конте підійшла у Гре (Gray), переправилась через Сону у французьку Бургундію і захопила 28 липня селище Понтайє (Pontailler). У цей же час на валах Доля тривали облогові роботи, встановлювались нові батареї, проводилось бомбардування. Незважаючи на всі спроби французів захопити Доль, місто трималось.
Облога тривала вже два місяці, коли, на прохання губернатора Іспанських Нідерландів кардинала-інфанта Фернандо, герцог Лотаринзький вирушив із своєю кавалерією на допомогу місту. 9 серпня герцог Лотаринзький прибув у Франш -Конте і базувався у Жуссе (Jussey). Його маршрут пролягав з Льєжа через Сен-Мієль (Saint-Mihiel) та Нефшато (Neufchateau) (с. 31, 3). До його армії приєдналось дві тисячі іспанських військ. Йдучи до Доля вздовж р. Сони (Saone), до герцога Лотаринзького приєднались імператорські підрозділи генерала Ламбуа (Guillaume de Lamboy, 1590-1659рр.) з 2 тис кавалерії (с. 98, 4), та деякі місцеві загони. (с. 345, 1) Ламбуа вів авангард основної імператорської армії. Раніше 5 серпня він прибув у село Жі (Gy), пройшовши весь Ельзас. 11 серпня він з'єднався із армією Франш-Конте і герцогом Лотаринзьким в Гре (Gray). Об'єднані сили нараховували в цей момент 7-8 тис кавалерії і 5-6 тис піхоти.
13 серпня Конде було підірвано три міни під валами Доля, але вони не спричинили достатніх для атаки пошкоджень, тому французькі війська почали покидати обложену столицю Франш-Конте і почала відходили до Оссона (Auxonne).
Укріплення Доля.
14 серпня герцог Лотарингії прибув під Доль і наступного дня атакував французів. Конде був змушений повністю зняти облогу та поспішно відступити, відмовившись від своєї артилерії та більшої частини обозу. На іншому пікардійсько-шампанському театрі військових дій 2 липня 1636 року іспанські війська під командуванням принца Томазо Савойського-Каріньяна та Іоганна де Верта перетнули північну межу французького королівства і 8 липня зайняли Ла Капель, 25 липня, в свою чергу, був захоплений Ле Кателет. Граф Суассон з 10 000 військ був відправлений, щоб перешкодити іспанським військам перетнути річку Сомму і в Шампань додатково був відправлений 9 тисячний контингент із армії Конде з-під Доля (с.120, 6). 15 серпня капітулювала фортеця Корбі, в цей же день Конде зняв облогу Доля.
15 серпня французькі війська остаточно відійшли від Доля після невдалої 80-ти денної облоги. В свою чергу, буржуазія і дворянство звільненого Доля почало дорікати маркізу Конфлану (Conflans), очільнику військ Франш-Конте, за невчасну реакцію на облогу Доля. Оскільки мета збору армії Франш-Конте - звільнення Доля, була досягнута, армія графства почала розходитись. (с. 32, 3)
17 серпня антифранцузькі сили захопили Шоссен (Chaussin), а 18 кроатам вдалось взяти Верден-сюр-ле-Ду (Verdun-sur-le-Doubs), невелику прикордонну фортецю між французькою Бургундією і іспанським Франш-Конте. Раптом здавалося шлях до Ліона для імператорської армії відкритий. Принаймні, цього боялися в Парижі. Проте, Верден-сюр-ле-Ду залишиться кінцевою точкою імперського проникнення. (с.101, 4)
У середині серпня головна імператорська армія Галласа вирушила із селища Друзенгайм (Drusenheim) у Брайзах. Звідти Галлас розпочав марш у Франш-Конте. 28 серпня війська Галласа були у Сен-Іпполіт (Saint-Hippolyte). Наступним місцем було Пон-де-Руад (Pont-de-Roide), переправі через ріку Ду, де збиралась армія і підтягувався ар’єргард. (с.33, 3) 4 вересня Галлас був у Л'Іль-сюр-ле-Ду (L'Isle-sur-le-Doubs ) де він пробув до 9 вересня. Далі імперці попрямували на Віллесексель (Villersexel) потім на Монжустен-е-Велотт (Montjustin-et-Velotte ) і Пор-сюр-Сон (Port-sur-Saône ) 12 вересня, де з'єднались із кроатами Мерсі та Ламбуа.
Наплив імперських військ Ламбуа, герцога Лотаринзького у Франш-Конте і неможливість Конде взяти Доль, змусили Бернгарда та Ла Валетта з Лотарингії підійти у Франш-Конте. Взявши Саверн (15 липня), вони відкинули імперіалістів на лівому березі Саара; потім, скориставшись відходом герцога Лотарингії для звільнення Доля, вони захопили кілька місць його герцогства, Бламон, Рамбервілле і Реміремонт. Маршрут армій пролягав через Фальсбур (Phalsbourg) та Бламон. Будучи у Рамбервілле (Rambervillers ) Бернгард та Ла Валетт отримали новини, що Конде зняв облогу Доля. (с. 569, 2) Прийшовши у Бургундію, Бернгард та Ла Валетт вибили імперців з Бассіньї (Bassigny), захопили Жуссе (Jussey) і Шамплітт ( Champlitte). (с.33, 3)
На шляху до Франш-Конте Галлас отримав лист від імперської канцелярії, який у пропагандистській манері пояснював причини і мотиви війни: образи імператора з боку французького двору і підтримка антиімператорських сил, незаконна окупація Лотарингії і опала герцога Карла. У вказаному листі (патенті) монархія Габсбургів вважала себе гегемоном всього християнства, а французький король був названий таким, що підривав мир на імперських землях, а відтак в усьому християнському світі. Лист, надісланий Галласу, проте, не містив офіційного оголошення війни Франції.(с. 100, 4)
Тут необхідно нагадати, що взяття у полон іспанцями електора-курфюрста Тріра (Примітка 9), було приводом Франції оголосити війну Іспанії; вторгнення французької армії Конде у Франш-Конте де-факто було названо приводом до оголошення Австрією війни Франції.
15 вересня Галлас перетнув р. Сону і вибив французів із Шамплітта, де згодом розпочалась концентрація імперської армії та побудова укріпленого табору. Після зустрічі з герцогом Лотаринзьким, Ламбуа і Мерсі, Галлас мав армію в тридцять - сорок тисяч чоловік. Герцог Лотарингії запевняв, що необхідно пройти до Діжону (столиці герцогства Бургундія); але Галлас не був людиною, яка б взяла на себе таку сміливу справу. Замість того, щоб вторгнутися в Бургундію, він вважав за краще оборонятись, залишитися в Франш-Конте і пересидіти в укріпленому таборі в Шампліте (Champlitte) на березі р Салон. (с. 347, 1)
Французькі війська в цей час розмістили свій табір в Монсожоні (Montsaugeon), за 20 кілометрів від табору Галласа, вирішивши не давати битви. Французи побоювались, що поразка може дозволити ворогу піти далі до центральної Франції. Проте, щодня відбувалась боротьба невеликими загонами, які нишпорили по довколишніх селах в пошуках провіанту. (с. 347, 1) За іншими відомостями (с. 79, 7) Бернгард тримав війська у Лангрі (Langres), а Конде - у столиці герцогства Бургундія Діжоні. З Парижа командирам французької армії згодом надійшов наказ, в жодному разі не йти на відкриту битву, однак поганий стан французьких військ і так не дозволяв це зробити. (с. 102, 4)
Протягом місяця сторони перебували в своїх таборах, ведучи малу війну. Галласу було важко домогтись допомоги від влади Франш-Конте. Графство після його звільнення від французів оголосило про свій нейтралітет. Населення не допомагало, країна була виснажена і їжу для солдатів теж не вдалося знайти.(с.102, 4) Галлас, у армії якого в цей момент було 12 тисяч здорових та 3 тис. хворих солдат (с. 102, 4), не вистачало провіанту, і він тиснув на короля Угорщини і герцога Лотарингії з метою приділити увагу поставкам в армію, а ті, в свою чергу, не схвалювали його повільність. Наприкінці вересня, до табору у Шамплітте прибув генерал артилерії Каретто ді Грана (Marchese Francesco del Caretto di Grana) з артилерійським парком. 7 жовтня ще прибули кавалерійські підрозділи герцога Лотаринзького. (с. 102, 4).
10 жовтня (за іншими відомостями 29 вересня (с. 102, 4) Бернгард раптовою атакою увірвався у табір кроатів, розграбував його і захопив вісімдесят коней та карету їхнього генерала Ізолані.
Протистояння продовжувалось. 20-21 жовтня прибув маркіз Сен-Мартін (Saint-Martin-Vaudrey) із сілезькими військами в кількості 6,5 тисяч солдат. Того ж дня Галлас дав команду непомітно для ворога, вночі покинути табір у Шампліте. 21 жовтня він увійшов до Бургундії і продовжив рух у напрямку Діжона. 22 жовтня він пройшов Венжанн (Vingeanne) і прибув до Мірбо (Mirebeau-Sur-Beze), який протягом 23-24 жовтня був захоплений штурмом. Мешканці цього міста завчасно знищили свої запаси, щоб вони не дістались ворогу. Галлас тоді пройшов у напрямку на Діжон, захопивши кілька замків. Імператорській армії залишалось півтори години маршу до Діжона, коли вона раптом повернула ліворуч і попрямувала у напрямку на Сен-Жан-де-Лон (Saint-Jean-de-Losne), міста що лежало на р. Сона і блокувало такі важливі, в плані продовольства, комунікації із Долем (Dole)
Ймовірно, відмовитись від атаки на Діжон Галласа змусили новини, що французька армія знаходиться у Арк-сюр-Тій (Arc-sur-Tille). Пройшовши через Труан (Trouhans), імперці увійшли в Монто (Montot), де було розміщено головний табір. Французькі війська переслідували Галласа і групувались в цей момент біля Лонві (Longvic) (с. 104, 4). Бернгард Саксен-Веймарський зі своєю армією розмістився у Шенов (Chenôve), Марсанне (Marsannay-la-Côte) і Куше (Couchey). Під час маршу відбулось кілька кавалерійських сутичок вздовж річки Тій (Tille), яка на схід від Сен-Жан-де-Лон впадає в р. Сону. Тим часом Конде, губернатор Бургундії укріплював Діжон, який повинен був оборонятись за будь-яку ціну (с.104, 4).
У ніч з 25 на 26 жовтня 1636 р. перші підрозділи імператорського генерал-майора Енкефорта (Enckefort) досягли Сони, а кавалерійські підрозділи взяли під контроль довколишні від Сен-Жан-де-Лон території. 26 жовтня Галлас закликав міську раду в Сен-Жан-де-Лон здатися, але отримав відмову. Місто захищали близько 500-600 солдат і ополченців, але воно було добре укріплене і мало хорошу географічну позицію. Атака на місто «з ходу» була відбита, розпочалась облога. Енкефорт, розмістив головну облогову базу у Сент-Юзаж (Saint-Usage) і скаржився на відсутність інструментів для фортифікаційних робіт, артилерії та артилерійських боєприпасів, а також на постійний дощ, який розмив дороги і тим самим утруднював транспортування артилерії. До всіх своїх нагальних вимог він додав прохання човнів для подолання ним Сони, щоб повністю зімкнути кільце облоги. (с. 104 , 4)
Це містечко здалося б, як Мірбо, якби полковник Ранцау (Josias von Rantzau,1609-1650) вчасно не прийшов із Осонна (Auxonne) і не підсилив гарнізон вісімнадцятьма сотнями кавалеристів та двома полками піхоти. Імператорська армія п'ять днів поспіль атакувала та бомбардувала Сен-Жан-де-Лон, не маючи можливості взяти його (героїчна облога цього маленького міста ввійде у французьку історію як Belle Défense); стійкий дощ, що викликав переповнення Сони, змусив їх відступити 3 листопада до головного табору у Монто. (с. 348, 1)
Валетт і Бергнард переслідували імператорську армію. Погані новини, які Галлас отримав, не тільки з Пікардії, де кардинал-інфант закінчив вторгнення на північ Франції, але й з Німеччини, де нові союзники імператора, саксонці були розбиті шведами при Віттштоку (04.10.1636), збентежили його і підтвердили його в своїй ідеї відступу. З Монто він вирушив на схід, щоб повернутись у Франш-Конте. 12 листопада імперці перетнули Сону у Апремонті. (с. 33, 3).
Галлас на цей момент мав лише половину своєї армії, яка входила у Бургундію. Через поганий стан доріг від дощів і ворожу кавалерію, Галласу довелось відмовитись від частини артилерії та обозу ( Примітка 10), що свідчило про провал імперського вторгнення. Незважаючи на розпорядження короля Угорщини відправитись на зимові приміщення в Шампані, він вважав своїм обов'язком повернутися до Німеччини. Після втрати великої кількості солдатів внаслідок снігу, холоду і нестачі їжі, він повернувся до Рейну в Брайзах (Breisach am Rhein) в останні дні 1636 року. З 22 піхотних полків, 5 залишилось у Франш-Конте, 5 було реформовано (с.108, 4), а решта відійшли до Брайзаха. З 13 кінних полків 3 залишились у Франш-Конте, 9 відійшли на територію Імперії, 1 відійшов у Сілезію. За Рейном війська Галласа зимували між Шпеєром та Карлсруе. Згідно угоди між Галласом та урядом Франш-Конте від 3 грудня, частина імперських військ із 4 тисячі піхоти та 2 тис кавалерії, 6 гармат залишалась у графстві на зимових квартирах між річками Соною та Оньоном під командуванням маркіза Торрекузо (marquis de Torrecuso), генералів Мерсі та Фернемонта (Fernemons) (с.34, 3) Остаточно Франш-Конте повинні були обороняти протягом зимового періоду 2700 солдат піхоти і 6000 кавалеристів, в т.ч. кроатів та угорців і понад 3000 чоловік іспанського або лотаринського походження.(с.109, 4) Після відходу імператорської армії герцог Лотарингзький ще опирався Ла Валлетту і герцогу де Лонгвіль (Henry d’Orléans duc de Longueville, губернатор Пікардії та зять Конде); але його опір лише збільшував руйнування і зубожіння у його герцогстві Лотарингія. (с. 348, 1)
Після відступу імперців, війська Бернгарда захопили Жуссе і 23 листопада атакували Жонвель (Jonvelle). Галлас у цей момент був по дорозі в Ельзас в Брере-ле-Фаверне (Breurey-lès-Faverney).
У грудні імператорська армія, незважаючи на загрозу ворога, могла тільки активно діяти з частиною кінноти, піхота «перев'язувала рани». Ла Валетт, який знову небезпечно наближався до імперії через Вогези, не міг бути витіснений з Бургундії, тому що гірські перевали вже були вкриті снігом.
Після всіх подій, на зустрічі із Фердинандом Галлас виправдовувався, що його похід був не таким вже й безрезультатним. Адже йому вдалося вигнати ворога зі Священної Римської імперії і, крім того, звільнити Доль і Франш-Конте, однак несприятливі обставини, важке транспортування артилерії, погана погода, а ще гірше постачання, відсутність боєприпасів, обладнання, хліба і кормів змусили його повернутися. (с. 106, 4) При дворі у Відні Галлас мав чимало заступників, в числі яких Максиміліан Трауттмансдорф (Maximilian Graf von und zu Trauttmansdorff-Weinsberg, імперський дипломат, перший міністр імперії, кавалер ордену Золотого руна, член Імператорської таємної ради). Відсутність покарання Галласа за невдалу кампанію у Бургундії свідчила, що Галлас не був єдиним винуватцем провалу. Поразку забезпечили всі чини військової машини імперії: від того рівня управлінців котрий запланував кампанію на таку пізню пору року і не забезпечив оперативних цілей, і до того рівня, який відповідав за поставку артилерії та провіанту в армію. Генерал-лейтенант Галлас, досягши французької Бургундії, стояв перед Діжоном, не маючи жодного стратегічного плану, який не був чисто його виною. А може й так мало бути? Це мав бути лише набіг. І Галлас провів його цілком успішно, не втягуючись у довготривалі облоги і масштабні битви, він лише спустошив територію і провів перевірку французької влади на стресостійкість.
Небезпека для Франції закінчилася. Це знайшло своє відображення в захоплених реакціях у Парижі на відступ Галласа і повторний контроль над Корбі. Галлас, що у попередньому році відкинув французів від Рейну, тепер був висміяний віршами і карикатурами за його невдалу і безцільну кампанію в Бургундії. У народній традиції спротив маленького міста на Соні - Сен-Жан-де-Лон «армаді імператора» стали порівнювати із боротьбою Давида і Голіафа. (с.106, 4)
Втрати Галласа під час кампанії проти Франції важко оцінити. Бернгард Саксен-Веймарський повідомляв, що в його армію влилось 2000 дезертирів з імператорської армії, а втрати загиблими через брак продовольства він же оцінював у 5 тис осіб. На початку 1637 року інспекція (musterung) імперської армії показала, що в ній було 9500, здорових солдатів, 4 тисячі хворих, 500 потрапило в полон і понад 2600 солдат у гарнізонах. Армія звичайно страждала від голоду. Повну катастрофу, часто описувану в літературі, не можна прослідкувати з цих даних або зі списків зимових квартир. Кількість померлих внаслідок хвороб або через голод солдат у кампанії в 1636 р. не набагато перевищує нормальних значень того часу. (с. 109, 4) Матіаса Галласа, після невдалої операції в Бургундії у 1636 році, ворожа пропаганда начне цькувати "губителем армій" (Heerverderber). Генерал-лейтенант імперії Галлас ще мав дві кампанії у яких через брак продовольства втрачав армію - на Балтиці у 1638 році та в Ютландії у 1644р.(с. 82, 7) Одначе, чи були його втрати армії такими вже катастрофічними. На це питання ще треба буде історикам дати відповідь. Одне можна сказати, що імператорська армія Галласа у 1637році буде відроджена як фенікс із полум’я і непогано воюватиме проти Банера, а щодо ніби то втрат без битв армій тричі, то для армій інших країн це було не менш актуальним, але для імперії все ж стояло найбільш гостро. А може не було ніякого провалу і Галлас армію не втратив тоді й відповідати перед імператором немає за що?
В період Тридцятилітньої війни у вищих імперських офіцерів існував абсолютний дефіцит влади, що негативно впливав на всі стратегічні операції імператорських армій. Ймовірно, причиною цьому могла стати політична роздробленість імперії, яку міг подолати Валленштайн у ранзі генералісимуса, адже якийсь там курфюрст Максиміліан Баварський не міг тепер йому наказувати. Окрім того, військова канцелярія імперії (Hofkriegsrat) не була тепер для Валленштайна указом, адже він поєднував всю повноту військової і цивільної влади на територіях де велась війна (а вона велась всюди). Валленштайн йшов правильним шляхом, коли зробився незалежним у політичному та військовому плані, бо це розв’язувало йому руки і дозволяло самому обирати стратегічні цілі. Саме Валленштайн зупинив таким чином шведську армію, яка теж була незалежною під командуванням Густава Адольфа. Але шлях незалежного Валленштайна був небезпечним для самої імперії. Після його вбивства і укладення Празького мирного договору у 1635 році, імперія, окрім політичного підпорядкування армій курфюрстів і інших суб’єктів імперії, скоротила і повноваження своїх генералів. Це відобразилось обмеженням їх у стратегічному плані. Генерали не мали можливості адекватно і в повному обсязі проводити операції всередині імперії, не кажучи про закордонні операції.
З вересня 1636 року у Регенсбурзі на вибори нового імператора збирались електори Священної Римської імперії: архієпископи Майнца і Кельна, король Богемії та курфюрст Баварії особисто, від курфюрстів Саксонії та Бранденбурга прибули делегати. Сьомий з цих виборців, архієпископ Тріра, не був запрошений, бо він відвернувся від імператора і обрав сторону французів. Він був полонений іспанцями, деякий час тримався в Намюрі, а тепер був у Лінці. П'ять виборців проголосували одностайно за сина імператора Фердинанда ІІ, Фердинанда, короля Чехії та Угорщини, який став імператором Фердинандом ІІІ 22 грудня 1636 року. Війна продовжувалась
Я свідомо не наводив складу армії Галласа на початок кампанії і на її кінець, адже я присвячу цьому весь наступний допис. Де спробуємо розібратись чи справді армія вторгнення була такою великою як стверджують - 40 тис. солдат. І чи справді такими значними були втрати, щ після закінчення кампанії залишилось 19 тис солдат.(с.94, 7).
Примітки:
Джерела:
1. Charvériat, Emile, Histoire de la guerre de trente ans, 1618-1648, 1878
2. Heilmann, Johann Ritter von Kriegsgeschichte von Bayern, Franken, Pfalz und Schwaben von 1506 bis 1651: Bd., 2. Abt. Kriegsgeschichte von 1634-1651 und Kriegswesen von 1598-1651, 1868,
3. Louis, Gérard, La guerre de dix ans, 1634-1644 Broché, 1998
4. Rebitsch, Robert, Matyáš Gallas (1588-1647), Grada Publishing a.s., 2013 р
5. Noailles, Amblard-Marie-Raymond-Amédée, Épisodes de la guerre de Trente ans, Le Cardinal de la Valette. Lieutenant général des armées du Roi 1635 à 1639, 1906
6. Parrott, David, Richelieu's Army: War, Government and Society in France, 1624-1642, Cambridge University Press, 2001 р
7. Guthrie, William P., The Later Thirty Years War: From the Battle of Wittstock to the Treaty of Westphalia, Greenwood Publishing Group, 2003
8. Louis de Nogaret de La Valette Années 1635, 1636, 1637
9. Thion, Stéphane, French Armies of the Thirty Years' War, LRT Editions, 2013 р
10. Colección de documentos inéditos papa la historia de España. Volume 59. Madrid, 1873
11. Baran A., Gajecky G. Cossacks in the Thirty Year War. - Vol. 2. - Roma, 1969
Підхід в Бургундію імператорських та французьких військ
Наприкінці червня у Франш-Конте прибули два імперські піхотні полки. Окрім цього, Франц Мерсі, який перейшов на службу баварському курфюрсту у 1636р., вирушив від р. Саари в Бургундію. Корпусом Мерсі із 1200 кавалеристів кроатів та поляків, командував також генерал кроатів Форгач (Forgach). На початку липня цей корпус пройшов вздовж річки Оньон (Ognon) та розмістився між Кромарі (Cromary) та Воре (Voray).
Підхід Конде у Франш-Конте
7 липня вся армія Франш-Конте і прибулі імперські полки зібралась на берегах річки Ду (le Doubs) у Безансоні. Протягом липня тривали незначні сутички, під час однієї з яких кроати відбили у французів селище Пем (Pesmes) 17 липня. 24 липня армія Франш-Конте підійшла у Гре (Gray), переправилась через Сону у французьку Бургундію і захопила 28 липня селище Понтайє (Pontailler). У цей же час на валах Доля тривали облогові роботи, встановлювались нові батареї, проводилось бомбардування. Незважаючи на всі спроби французів захопити Доль, місто трималось.
Облога тривала вже два місяці, коли, на прохання губернатора Іспанських Нідерландів кардинала-інфанта Фернандо, герцог Лотаринзький вирушив із своєю кавалерією на допомогу місту. 9 серпня герцог Лотаринзький прибув у Франш -Конте і базувався у Жуссе (Jussey). Його маршрут пролягав з Льєжа через Сен-Мієль (Saint-Mihiel) та Нефшато (Neufchateau) (с. 31, 3). До його армії приєдналось дві тисячі іспанських військ. Йдучи до Доля вздовж р. Сони (Saone), до герцога Лотаринзького приєднались імператорські підрозділи генерала Ламбуа (Guillaume de Lamboy, 1590-1659рр.) з 2 тис кавалерії (с. 98, 4), та деякі місцеві загони. (с. 345, 1) Ламбуа вів авангард основної імператорської армії. Раніше 5 серпня він прибув у село Жі (Gy), пройшовши весь Ельзас. 11 серпня він з'єднався із армією Франш-Конте і герцогом Лотаринзьким в Гре (Gray). Об'єднані сили нараховували в цей момент 7-8 тис кавалерії і 5-6 тис піхоти.
13 серпня Конде було підірвано три міни під валами Доля, але вони не спричинили достатніх для атаки пошкоджень, тому французькі війська почали покидати обложену столицю Франш-Конте і почала відходили до Оссона (Auxonne).
Укріплення Доля.
14 серпня герцог Лотарингії прибув під Доль і наступного дня атакував французів. Конде був змушений повністю зняти облогу та поспішно відступити, відмовившись від своєї артилерії та більшої частини обозу. На іншому пікардійсько-шампанському театрі військових дій 2 липня 1636 року іспанські війська під командуванням принца Томазо Савойського-Каріньяна та Іоганна де Верта перетнули північну межу французького королівства і 8 липня зайняли Ла Капель, 25 липня, в свою чергу, був захоплений Ле Кателет. Граф Суассон з 10 000 військ був відправлений, щоб перешкодити іспанським військам перетнути річку Сомму і в Шампань додатково був відправлений 9 тисячний контингент із армії Конде з-під Доля (с.120, 6). 15 серпня капітулювала фортеця Корбі, в цей же день Конде зняв облогу Доля.
15 серпня французькі війська остаточно відійшли від Доля після невдалої 80-ти денної облоги. В свою чергу, буржуазія і дворянство звільненого Доля почало дорікати маркізу Конфлану (Conflans), очільнику військ Франш-Конте, за невчасну реакцію на облогу Доля. Оскільки мета збору армії Франш-Конте - звільнення Доля, була досягнута, армія графства почала розходитись. (с. 32, 3)
17 серпня антифранцузькі сили захопили Шоссен (Chaussin), а 18 кроатам вдалось взяти Верден-сюр-ле-Ду (Verdun-sur-le-Doubs), невелику прикордонну фортецю між французькою Бургундією і іспанським Франш-Конте. Раптом здавалося шлях до Ліона для імператорської армії відкритий. Принаймні, цього боялися в Парижі. Проте, Верден-сюр-ле-Ду залишиться кінцевою точкою імперського проникнення. (с.101, 4)
У середині серпня головна імператорська армія Галласа вирушила із селища Друзенгайм (Drusenheim) у Брайзах. Звідти Галлас розпочав марш у Франш-Конте. 28 серпня війська Галласа були у Сен-Іпполіт (Saint-Hippolyte). Наступним місцем було Пон-де-Руад (Pont-de-Roide), переправі через ріку Ду, де збиралась армія і підтягувався ар’єргард. (с.33, 3) 4 вересня Галлас був у Л'Іль-сюр-ле-Ду (L'Isle-sur-le-Doubs ) де він пробув до 9 вересня. Далі імперці попрямували на Віллесексель (Villersexel) потім на Монжустен-е-Велотт (Montjustin-et-Velotte ) і Пор-сюр-Сон (Port-sur-Saône ) 12 вересня, де з'єднались із кроатами Мерсі та Ламбуа.
Наплив імперських військ Ламбуа, герцога Лотаринзького у Франш-Конте і неможливість Конде взяти Доль, змусили Бернгарда та Ла Валетта з Лотарингії підійти у Франш-Конте. Взявши Саверн (15 липня), вони відкинули імперіалістів на лівому березі Саара; потім, скориставшись відходом герцога Лотарингії для звільнення Доля, вони захопили кілька місць його герцогства, Бламон, Рамбервілле і Реміремонт. Маршрут армій пролягав через Фальсбур (Phalsbourg) та Бламон. Будучи у Рамбервілле (Rambervillers ) Бернгард та Ла Валетт отримали новини, що Конде зняв облогу Доля. (с. 569, 2) Прийшовши у Бургундію, Бернгард та Ла Валетт вибили імперців з Бассіньї (Bassigny), захопили Жуссе (Jussey) і Шамплітт ( Champlitte). (с.33, 3)
На шляху до Франш-Конте Галлас отримав лист від імперської канцелярії, який у пропагандистській манері пояснював причини і мотиви війни: образи імператора з боку французького двору і підтримка антиімператорських сил, незаконна окупація Лотарингії і опала герцога Карла. У вказаному листі (патенті) монархія Габсбургів вважала себе гегемоном всього християнства, а французький король був названий таким, що підривав мир на імперських землях, а відтак в усьому християнському світі. Лист, надісланий Галласу, проте, не містив офіційного оголошення війни Франції.(с. 100, 4)
Тут необхідно нагадати, що взяття у полон іспанцями електора-курфюрста Тріра (Примітка 9), було приводом Франції оголосити війну Іспанії; вторгнення французької армії Конде у Франш-Конте де-факто було названо приводом до оголошення Австрією війни Франції.
15 вересня Галлас перетнув р. Сону і вибив французів із Шамплітта, де згодом розпочалась концентрація імперської армії та побудова укріпленого табору. Після зустрічі з герцогом Лотаринзьким, Ламбуа і Мерсі, Галлас мав армію в тридцять - сорок тисяч чоловік. Герцог Лотарингії запевняв, що необхідно пройти до Діжону (столиці герцогства Бургундія); але Галлас не був людиною, яка б взяла на себе таку сміливу справу. Замість того, щоб вторгнутися в Бургундію, він вважав за краще оборонятись, залишитися в Франш-Конте і пересидіти в укріпленому таборі в Шампліте (Champlitte) на березі р Салон. (с. 347, 1)
Французькі війська в цей час розмістили свій табір в Монсожоні (Montsaugeon), за 20 кілометрів від табору Галласа, вирішивши не давати битви. Французи побоювались, що поразка може дозволити ворогу піти далі до центральної Франції. Проте, щодня відбувалась боротьба невеликими загонами, які нишпорили по довколишніх селах в пошуках провіанту. (с. 347, 1) За іншими відомостями (с. 79, 7) Бернгард тримав війська у Лангрі (Langres), а Конде - у столиці герцогства Бургундія Діжоні. З Парижа командирам французької армії згодом надійшов наказ, в жодному разі не йти на відкриту битву, однак поганий стан французьких військ і так не дозволяв це зробити. (с. 102, 4)
Протягом місяця сторони перебували в своїх таборах, ведучи малу війну. Галласу було важко домогтись допомоги від влади Франш-Конте. Графство після його звільнення від французів оголосило про свій нейтралітет. Населення не допомагало, країна була виснажена і їжу для солдатів теж не вдалося знайти.(с.102, 4) Галлас, у армії якого в цей момент було 12 тисяч здорових та 3 тис. хворих солдат (с. 102, 4), не вистачало провіанту, і він тиснув на короля Угорщини і герцога Лотарингії з метою приділити увагу поставкам в армію, а ті, в свою чергу, не схвалювали його повільність. Наприкінці вересня, до табору у Шамплітте прибув генерал артилерії Каретто ді Грана (Marchese Francesco del Caretto di Grana) з артилерійським парком. 7 жовтня ще прибули кавалерійські підрозділи герцога Лотаринзького. (с. 102, 4).
10 жовтня (за іншими відомостями 29 вересня (с. 102, 4) Бернгард раптовою атакою увірвався у табір кроатів, розграбував його і захопив вісімдесят коней та карету їхнього генерала Ізолані.
Протистояння продовжувалось. 20-21 жовтня прибув маркіз Сен-Мартін (Saint-Martin-Vaudrey) із сілезькими військами в кількості 6,5 тисяч солдат. Того ж дня Галлас дав команду непомітно для ворога, вночі покинути табір у Шампліте. 21 жовтня він увійшов до Бургундії і продовжив рух у напрямку Діжона. 22 жовтня він пройшов Венжанн (Vingeanne) і прибув до Мірбо (Mirebeau-Sur-Beze), який протягом 23-24 жовтня був захоплений штурмом. Мешканці цього міста завчасно знищили свої запаси, щоб вони не дістались ворогу. Галлас тоді пройшов у напрямку на Діжон, захопивши кілька замків. Імператорській армії залишалось півтори години маршу до Діжона, коли вона раптом повернула ліворуч і попрямувала у напрямку на Сен-Жан-де-Лон (Saint-Jean-de-Losne), міста що лежало на р. Сона і блокувало такі важливі, в плані продовольства, комунікації із Долем (Dole)
Ймовірно, відмовитись від атаки на Діжон Галласа змусили новини, що французька армія знаходиться у Арк-сюр-Тій (Arc-sur-Tille). Пройшовши через Труан (Trouhans), імперці увійшли в Монто (Montot), де було розміщено головний табір. Французькі війська переслідували Галласа і групувались в цей момент біля Лонві (Longvic) (с. 104, 4). Бернгард Саксен-Веймарський зі своєю армією розмістився у Шенов (Chenôve), Марсанне (Marsannay-la-Côte) і Куше (Couchey). Під час маршу відбулось кілька кавалерійських сутичок вздовж річки Тій (Tille), яка на схід від Сен-Жан-де-Лон впадає в р. Сону. Тим часом Конде, губернатор Бургундії укріплював Діжон, який повинен був оборонятись за будь-яку ціну (с.104, 4).
У ніч з 25 на 26 жовтня 1636 р. перші підрозділи імператорського генерал-майора Енкефорта (Enckefort) досягли Сони, а кавалерійські підрозділи взяли під контроль довколишні від Сен-Жан-де-Лон території. 26 жовтня Галлас закликав міську раду в Сен-Жан-де-Лон здатися, але отримав відмову. Місто захищали близько 500-600 солдат і ополченців, але воно було добре укріплене і мало хорошу географічну позицію. Атака на місто «з ходу» була відбита, розпочалась облога. Енкефорт, розмістив головну облогову базу у Сент-Юзаж (Saint-Usage) і скаржився на відсутність інструментів для фортифікаційних робіт, артилерії та артилерійських боєприпасів, а також на постійний дощ, який розмив дороги і тим самим утруднював транспортування артилерії. До всіх своїх нагальних вимог він додав прохання човнів для подолання ним Сони, щоб повністю зімкнути кільце облоги. (с. 104 , 4)
Це містечко здалося б, як Мірбо, якби полковник Ранцау (Josias von Rantzau,1609-1650) вчасно не прийшов із Осонна (Auxonne) і не підсилив гарнізон вісімнадцятьма сотнями кавалеристів та двома полками піхоти. Імператорська армія п'ять днів поспіль атакувала та бомбардувала Сен-Жан-де-Лон, не маючи можливості взяти його (героїчна облога цього маленького міста ввійде у французьку історію як Belle Défense); стійкий дощ, що викликав переповнення Сони, змусив їх відступити 3 листопада до головного табору у Монто. (с. 348, 1)
Валетт і Бергнард переслідували імператорську армію. Погані новини, які Галлас отримав, не тільки з Пікардії, де кардинал-інфант закінчив вторгнення на північ Франції, але й з Німеччини, де нові союзники імператора, саксонці були розбиті шведами при Віттштоку (04.10.1636), збентежили його і підтвердили його в своїй ідеї відступу. З Монто він вирушив на схід, щоб повернутись у Франш-Конте. 12 листопада імперці перетнули Сону у Апремонті. (с. 33, 3).
Галлас на цей момент мав лише половину своєї армії, яка входила у Бургундію. Через поганий стан доріг від дощів і ворожу кавалерію, Галласу довелось відмовитись від частини артилерії та обозу ( Примітка 10), що свідчило про провал імперського вторгнення. Незважаючи на розпорядження короля Угорщини відправитись на зимові приміщення в Шампані, він вважав своїм обов'язком повернутися до Німеччини. Після втрати великої кількості солдатів внаслідок снігу, холоду і нестачі їжі, він повернувся до Рейну в Брайзах (Breisach am Rhein) в останні дні 1636 року. З 22 піхотних полків, 5 залишилось у Франш-Конте, 5 було реформовано (с.108, 4), а решта відійшли до Брайзаха. З 13 кінних полків 3 залишились у Франш-Конте, 9 відійшли на територію Імперії, 1 відійшов у Сілезію. За Рейном війська Галласа зимували між Шпеєром та Карлсруе. Згідно угоди між Галласом та урядом Франш-Конте від 3 грудня, частина імперських військ із 4 тисячі піхоти та 2 тис кавалерії, 6 гармат залишалась у графстві на зимових квартирах між річками Соною та Оньоном під командуванням маркіза Торрекузо (marquis de Torrecuso), генералів Мерсі та Фернемонта (Fernemons) (с.34, 3) Остаточно Франш-Конте повинні були обороняти протягом зимового періоду 2700 солдат піхоти і 6000 кавалеристів, в т.ч. кроатів та угорців і понад 3000 чоловік іспанського або лотаринського походження.(с.109, 4) Після відходу імператорської армії герцог Лотарингзький ще опирався Ла Валлетту і герцогу де Лонгвіль (Henry d’Orléans duc de Longueville, губернатор Пікардії та зять Конде); але його опір лише збільшував руйнування і зубожіння у його герцогстві Лотарингія. (с. 348, 1)
Після відступу імперців, війська Бернгарда захопили Жуссе і 23 листопада атакували Жонвель (Jonvelle). Галлас у цей момент був по дорозі в Ельзас в Брере-ле-Фаверне (Breurey-lès-Faverney).
У грудні імператорська армія, незважаючи на загрозу ворога, могла тільки активно діяти з частиною кінноти, піхота «перев'язувала рани». Ла Валетт, який знову небезпечно наближався до імперії через Вогези, не міг бути витіснений з Бургундії, тому що гірські перевали вже були вкриті снігом.
Після всіх подій, на зустрічі із Фердинандом Галлас виправдовувався, що його похід був не таким вже й безрезультатним. Адже йому вдалося вигнати ворога зі Священної Римської імперії і, крім того, звільнити Доль і Франш-Конте, однак несприятливі обставини, важке транспортування артилерії, погана погода, а ще гірше постачання, відсутність боєприпасів, обладнання, хліба і кормів змусили його повернутися. (с. 106, 4) При дворі у Відні Галлас мав чимало заступників, в числі яких Максиміліан Трауттмансдорф (Maximilian Graf von und zu Trauttmansdorff-Weinsberg, імперський дипломат, перший міністр імперії, кавалер ордену Золотого руна, член Імператорської таємної ради). Відсутність покарання Галласа за невдалу кампанію у Бургундії свідчила, що Галлас не був єдиним винуватцем провалу. Поразку забезпечили всі чини військової машини імперії: від того рівня управлінців котрий запланував кампанію на таку пізню пору року і не забезпечив оперативних цілей, і до того рівня, який відповідав за поставку артилерії та провіанту в армію. Генерал-лейтенант Галлас, досягши французької Бургундії, стояв перед Діжоном, не маючи жодного стратегічного плану, який не був чисто його виною. А може й так мало бути? Це мав бути лише набіг. І Галлас провів його цілком успішно, не втягуючись у довготривалі облоги і масштабні битви, він лише спустошив територію і провів перевірку французької влади на стресостійкість.
Небезпека для Франції закінчилася. Це знайшло своє відображення в захоплених реакціях у Парижі на відступ Галласа і повторний контроль над Корбі. Галлас, що у попередньому році відкинув французів від Рейну, тепер був висміяний віршами і карикатурами за його невдалу і безцільну кампанію в Бургундії. У народній традиції спротив маленького міста на Соні - Сен-Жан-де-Лон «армаді імператора» стали порівнювати із боротьбою Давида і Голіафа. (с.106, 4)
Втрати Галласа під час кампанії проти Франції важко оцінити. Бернгард Саксен-Веймарський повідомляв, що в його армію влилось 2000 дезертирів з імператорської армії, а втрати загиблими через брак продовольства він же оцінював у 5 тис осіб. На початку 1637 року інспекція (musterung) імперської армії показала, що в ній було 9500, здорових солдатів, 4 тисячі хворих, 500 потрапило в полон і понад 2600 солдат у гарнізонах. Армія звичайно страждала від голоду. Повну катастрофу, часто описувану в літературі, не можна прослідкувати з цих даних або зі списків зимових квартир. Кількість померлих внаслідок хвороб або через голод солдат у кампанії в 1636 р. не набагато перевищує нормальних значень того часу. (с. 109, 4) Матіаса Галласа, після невдалої операції в Бургундії у 1636 році, ворожа пропаганда начне цькувати "губителем армій" (Heerverderber). Генерал-лейтенант імперії Галлас ще мав дві кампанії у яких через брак продовольства втрачав армію - на Балтиці у 1638 році та в Ютландії у 1644р.(с. 82, 7) Одначе, чи були його втрати армії такими вже катастрофічними. На це питання ще треба буде історикам дати відповідь. Одне можна сказати, що імператорська армія Галласа у 1637році буде відроджена як фенікс із полум’я і непогано воюватиме проти Банера, а щодо ніби то втрат без битв армій тричі, то для армій інших країн це було не менш актуальним, але для імперії все ж стояло найбільш гостро. А може не було ніякого провалу і Галлас армію не втратив тоді й відповідати перед імператором немає за що?
В період Тридцятилітньої війни у вищих імперських офіцерів існував абсолютний дефіцит влади, що негативно впливав на всі стратегічні операції імператорських армій. Ймовірно, причиною цьому могла стати політична роздробленість імперії, яку міг подолати Валленштайн у ранзі генералісимуса, адже якийсь там курфюрст Максиміліан Баварський не міг тепер йому наказувати. Окрім того, військова канцелярія імперії (Hofkriegsrat) не була тепер для Валленштайна указом, адже він поєднував всю повноту військової і цивільної влади на територіях де велась війна (а вона велась всюди). Валленштайн йшов правильним шляхом, коли зробився незалежним у політичному та військовому плані, бо це розв’язувало йому руки і дозволяло самому обирати стратегічні цілі. Саме Валленштайн зупинив таким чином шведську армію, яка теж була незалежною під командуванням Густава Адольфа. Але шлях незалежного Валленштайна був небезпечним для самої імперії. Після його вбивства і укладення Празького мирного договору у 1635 році, імперія, окрім політичного підпорядкування армій курфюрстів і інших суб’єктів імперії, скоротила і повноваження своїх генералів. Це відобразилось обмеженням їх у стратегічному плані. Генерали не мали можливості адекватно і в повному обсязі проводити операції всередині імперії, не кажучи про закордонні операції.
З вересня 1636 року у Регенсбурзі на вибори нового імператора збирались електори Священної Римської імперії: архієпископи Майнца і Кельна, король Богемії та курфюрст Баварії особисто, від курфюрстів Саксонії та Бранденбурга прибули делегати. Сьомий з цих виборців, архієпископ Тріра, не був запрошений, бо він відвернувся від імператора і обрав сторону французів. Він був полонений іспанцями, деякий час тримався в Намюрі, а тепер був у Лінці. П'ять виборців проголосували одностайно за сина імператора Фердинанда ІІ, Фердинанда, короля Чехії та Угорщини, який став імператором Фердинандом ІІІ 22 грудня 1636 року. Війна продовжувалась
Я свідомо не наводив складу армії Галласа на початок кампанії і на її кінець, адже я присвячу цьому весь наступний допис. Де спробуємо розібратись чи справді армія вторгнення була такою великою як стверджують - 40 тис. солдат. І чи справді такими значними були втрати, щ після закінчення кампанії залишилось 19 тис солдат.(с.94, 7).
Примітки:
- Не плутати з його рідним молодшим братом Рудольфом Коллоредо - Rudolf Hieronymus Eusebius Reichsgraf von Colloredo-Waldsee 1585-1657рр, який у цей час був у армії Хацфельда і брав участь у битві при Віттштоку. Часто, навіть у первинних джерелах йде плутанина цих двох братів.
- Я вже писав про картельні договори щодо викупу полонених офіцерів. Раджу переглянути мій журнал.
- Ла Форс прожив 94 роки. ОчевидноJ , окрім хорошого здоров'я мав ще й неабияку рішучість та талант блискавичних ударів.
- На кінець зими Бенфельд, Кольмар, Шлестадт, Гемар, Хагенау, Дахштайн були у руках французів, Страсбург прийняв нейтралітет після Празького мирного договору (с. 243, 5).
- Переможець французів у битвах біля Туттлінгена у 1643р., та Мергентхайма у 1645 році.
- Тут Гаєцкі та Баран помиляються, називаючи герцога Prince Francis of Lorraine, а не Карл чи Шарль. Ймовірно, мова тут йде про молодшого брата Карла - Ніколя Франсуа - Nicolas François de Vaudémont, який брав участь з лотаринзькими військами у наступі у Пікардію та Шампань.
- Батько відомого Великого Конде, переможця іспанців у битві при Рокруа у 1643 році.
- У армії також другим командувачем був двоюрідний брат Ришелье магістр артилерії Шарль Мейлере (the grand maіеtre de l'artillerie, Charles de La Porte de La Meilleraye.
- Archbishop-Elector Philip Christopher von Sotern був профранцузьки налаштованим, у 1631 році він офіційно прийняв французький протекторат і у 1632 році французи вигнали з Тріру іспанські та шведські війська, але у березні 1635 р. іспанці захопили Трір і полонили курфюрста.
- Транспортування однієї гармати вагою у 1,25 тонни вимагало 6 возів, 27 коней і 8 чоловік обслуги) (с. 105, 4)
Джерела:
1. Charvériat, Emile, Histoire de la guerre de trente ans, 1618-1648, 1878
2. Heilmann, Johann Ritter von Kriegsgeschichte von Bayern, Franken, Pfalz und Schwaben von 1506 bis 1651: Bd., 2. Abt. Kriegsgeschichte von 1634-1651 und Kriegswesen von 1598-1651, 1868,
3. Louis, Gérard, La guerre de dix ans, 1634-1644 Broché, 1998
4. Rebitsch, Robert, Matyáš Gallas (1588-1647), Grada Publishing a.s., 2013 р
5. Noailles, Amblard-Marie-Raymond-Amédée, Épisodes de la guerre de Trente ans, Le Cardinal de la Valette. Lieutenant général des armées du Roi 1635 à 1639, 1906
6. Parrott, David, Richelieu's Army: War, Government and Society in France, 1624-1642, Cambridge University Press, 2001 р
7. Guthrie, William P., The Later Thirty Years War: From the Battle of Wittstock to the Treaty of Westphalia, Greenwood Publishing Group, 2003
8. Louis de Nogaret de La Valette Années 1635, 1636, 1637
9. Thion, Stéphane, French Armies of the Thirty Years' War, LRT Editions, 2013 р
10. Colección de documentos inéditos papa la historia de España. Volume 59. Madrid, 1873
11. Baran A., Gajecky G. Cossacks in the Thirty Year War. - Vol. 2. - Roma, 1969