Борис Гребенщиков: «Мы любим все больное»

[baboshyn]

"...мы очень любим больное. Один знакомый доктор рассказывал про отличие китайской медицины от европейской: у нас большая часть сведений о человеческом организме - из препарирования мертвых тел; китайцы же учатся пониманию человеческого тела на живых здоровых людях. Мне кажется, хорошо бы и в литературе равняться на людей, у которых всё в порядке

Comments

[bedryk_is_dead]

а я люблю всяке ненормальне й уміру збоченське %)
от і режисерів ненормальних, і літераторів-псіхів.
головне, щоб вони вміли свої шизи впихнути принаймні у двісті сторінок :)

[baboshyn]

200 - це ще якось витримати можна, але нехай не примушують читати ці збоченства в школі.

[bedryk_is_dead]

а що тоді читати в школі? пиркало?

[baboshyn]

Кіплінга, Джека Лондона і Гемінгвея. Це з того що мені до смаку. А взагалі нехворої літератури є дуже багато.

[iamkrut]

Согласен с Гребенщиковым, литература построена на негативе, пороках, болезнях. Чем сильнее, жёстче эмоции от чтения книги - тем большее признание получает автор. Здоровые люди с ясным умом, их светлые переживания, их радость и счастье мало кого интересуют -- всё это мало кого интересует.
Хотя, на мой взгляд, Гребенщиков сам падок к больному несмотря на то, что часть его стремится к светлому здоровому вечному.

[baboshyn]

Складність у тому що негатив замовчати неможливо, адже він все одно є... Погано коли він домінує. Це значить що автор із захопленим істеричним "ууууххх!" котиться у прірву і тягне за собою читача.

[iamkrut]

Негатив є, і про нього корисно говорити, якщо аналітично та тверезо. Але коли ним захоплюються та виправдовують, його стає ще більше. З іншого боку, ігнорування негативу - це один із способів позбавлятись його.

[baboshyn]

Цікаво було б розглянути окремі класичні твори під цим кутом зору - наскільки вони аналітичні та тверезі, а не захоплені. Писатиму статтю для "Друга читача", і мабуть цим і займусь :) Візьму шкільну програму і піду по пунктам. У тебе часом нема знайомих викладачів літератури в школі :)?