Скажи: чого ти прийшов, а
не роззуваєшся?
                          Чи знов - як завжди -
на велосипеді, без рукавиць?
І зірвешся в найгірший нічний дощ,
прокинувшись голим
у темряві оранжереї?
                                  Вірний
єдиній своїй любові,
що розкрилась тобі колись,
                                         наче квітка,
на якій ти необережно ( Read more... )

Тепла і невідлучна від морозної ночі,
ніби руків’я від свого ножа.                                        
                                          Тіло --
її ніжне посольство.
Держава ж її - темні двори,
де можуть і вбити чужого.
                                         Я знаю,
я дозволяю половині її обличчя жити у темряві,
не пересуваю лампу.
І не питаю,
( Read more... )

Таке поколювання,
ніби теплий фаянс
береш перемерзлою рукою,

або тіло, затерпле зі сну,
переходить кімнату,
                     ще трохи кульгаве
і всміхнене.

Таке поколювання,
як тоді, коли батька
чомусь не голили вже кілька діб,
а він лежав,
                   ніби
солоний і перегрітий камінь,
і обіймав нас по черзі.

Таке поколювання, ніби
довго несеш ялинку ( Read more... )

Неправда, я був тоді з ними.

Тепер я це добре пригадую.
Я допомагав кришити цеглину
й розмішував її у воді.
То була кава для наших дроздів - ми
додали ще трохи трави, їм
мало посмакувати. (Любов
у п’ять років нагадує неписьменного,
який гадає, ніби вся штука у тому,
щоб правильно тримати перо).
Дрозди стрибали поблизу, нахиляючи
голівки з цікавістю, але
жоден ( Read more... )

Він би не згадав.
Але під груддю досі -
слід його руки.

*

Тривожні часи.
Я не впізнаю взуття,
що стоїть на ґанку.

*

Зібралися йти.
Але на самому дні
Залишився жар.

*

Я не знаю, де
її водила осінь.
Віддала в сльозах.

*

Після сну в саду
знаходжу підвечірок
просто в рукаві.

Click to view

                        Насправді ця історія
має передісторію, і вона -
про малого, який боявся води.
Але йшов з усіма на берег і видряпувався
на довгий камінь,
і коли хлопці стрибали у море, він залишався
стояти там, худий і розгублений,
                         і дивився, як віддаляються
голови у віялах бризок,
і сподівався лише на одне -
що жодна з них не ( Read more... )

Дякую: мабуть,
я нечасто проходив між лезами. Майже вся
вділена мені пітьма прошуміла поза моєю
спиною.
І тобі, Найтихіша Руко, я не маю чого
повернути -
                      все найгірше, що я чув або бачив,
мені не належить.
Але все ж забери собі 47-й рік.
                                                Я віддаю його, бо
більше ніхто тобі його не поверне.

( Read more... )

Не пам’ятаєш, хто придумав тоді
посилати їй листя в конвертах? Найвище
кохання мало говорити загадковою
мовою, правда?
І певно, вона підгледіла
когось із вас біля скриньки, бо
одного дня
мовчки висипала мені жмут
того листя на парту - клен, магнолію, крадений
олеандр з біологічного класу.
Тоді я хотів убитися, а тепер собі думаю:
чому вона цілий рік громадила ( Read more... )

«Пам’ятаю, був там один малий,
насправді вже підліток, але
виглядав років на вісім, -
і його посилали до нас із листами,
ще часом передавали ним сир
або цукор,
бувало і так, що приходив
зовсім без нічого, але це
означало, що він десь загубив усе
по дорозі, бо його
ніколи не обшукували на вході, ніколи --
для них
його не існувало.
І знаєш, що я подумав: коли
ти ( Read more... )