Буду лишати замітки про смерть. Обіцяю перетрансформувати це все в міцний текст і врешті книгу. Можливо колись, комусь вона допомже справитися з втратою себе. Найперше мені.

Я сюди не писав півтора роки. Можна було подумати, що вже і не напишу. Врешті я писав сюди для себе, а отже сюди моє неписання теж було винятково для себе ( Read more... )

Ще серпень не висох між диких вишень
Ще вердикт не озвучений шумно не зліг
У теплій куряві рум'яних доріг
І нове над тілом ночами не висне

Потрібен лиш поштовх, надійні підошви
Стисло вишита пам'ять про літо, що тінню прокралось повз нас, на плечі.
Лише пальці просякнуті соком осіннім
На шкірі тендітній перевернуті пишуть вірші

...А потом я стану умнее и старше, куплю домик у моря, кругом песок ( Read more... )

Прием ( Read more... )

Неожиданно я понял ( Read more... )

Раньше я ведь как думал, что люди соединены нитями. Прочными и навсегда. Что если уже человек стал тебе близким то его невозможно потерять ( Read more... )

- Я хочу померти!
- Справді?
- Без жодних вагань!
- Ну, і як ти б хотів?
- З тобою
В просторому домі
Де вікна на море
Протягом довгих щасливих років

П.С. Фу, ну й ваніль )

Я всього лиш тепло, якщо потім тобі ( Read more... )

Фінальний Епізод
Психотерапевт виглядав винятково з обкладинки. Шерстяний однотонний гольф. Окуляри у грубій оправі. Легкі залисини. Солідне крісло. Олівець у руках. На столі великоформатний нотатник. (З обкладинки, скоріш за все, 90-их років ( Read more... )