Пурпурова штора жадібно ловила посмішки сонця, не боячись поділитися з ним насиченістю свого кольору… Серце електронного годинника вслухалось у власний пульс: один, два, три, чотири, тук, тук, тук, швидше, двадцять… ще швидше… ще… тук… шістдесят… і знову спочатку… Колись буде шістдесят один, свято вірив він, колись буде шістдесят один і колись буде ( Read more... )

Часом будуєш-будуєш будинок з карт... Вже такий високий-превисокий...  А потім хочеш поставити останню карту на вершину, тамуєш подих, мить ... і все розсипається. Є сенс акуратно позбирати карти в колоду і... викинути її у смітник.

И в самом деле: если ( Read more... )

Надворі знайшла першу квіточку:)))) ураааааааааа

Я обрізала у годинника секундну і хвилинну стрілки. Обманюю час, що можу ним маніпулювати. Навіщо? Бо так… Бо так я переступаю через нього і через породжені/вироджені ним стереотипи. Про те, що треба поспішати, про те, що треба насолоджуватись миттю, про те, що він - найцінніше, що є… Він нічого не вартий.

Стрілки - всередині мене. Вони рухаються ( Read more... )

Не люблю, коли у мені змагаються Homo sensitive і Homo cogitans... Добре, що хоч Homo faber  не лізе(((

Я втомлююсь від геніальних людей (і текстів). Хочу новизни, щирості та емоційності - навіть, якщо все це буде з граматичними помилками))Недосконалість - це так чудово...

П.С. Багато кави і розмов. Тому заплуталась: кава тепер створена зі слів,  а розмови мають солодко-гіркий аромат.

Життя, направду, як зебра: * смужка біла: сьогодні отримала перший подарунок від Миколая; *смужка чорна: копнула двері, тепер ходжу з перев'язаним бинтом пальцем.
... А тепер напитися кави з "Фармацитроном" і на барикади)

Сиджу у темряві на підвіконні, п"ю зелений (!) чай і думаю про те, як легко можна зіпсувати людині мегапозитивний настрій одним..., блін, помахом немудрого язика.

Хочу! Дуже! Ялинку! Мандаринок! І бодай крихітного чуда))))))))))))