Роман (розділи IV-V)
Розділ IV
Я не знав, чому Іза ходила така наїжачена. Вона вставала з ліжка після того, як ми кохалися, йшла у ванну, довго там щось стояла під душем, що я аж встигав за той час заснути, хоча до того збирався скорити Еверест Ізиного лібідо вдруге. Під шум води у ванній я мирно засинав і бачив тропічний ліс із дивовижно високим водоспадом (чомусь у сні я був переконаний, що то неодмінно був Анхель - найвищий водоспад у світі). Але раптом картинка змінювалася - і я опинявся в Сахарі чи в будь-якій іншій пристойній піщаній пустелі. Тоді я прокидався і мчав на кухню пити воду чи коньяк, що ми не допили перед тим, як кохатися. Коли Іза поверталася в ліжко, я від неї ображено відвертався, а вона відразу засинала, а я ще довго крутився, виспавшись за час Ізиної купелі.
Це дивно, як у подружжя може бути такий різний біологічний режим. Вона працює ночами, вдень спить. Я ж навпаки. І ті короткі години, коли ми двоє не спимо, ми не проводимо, ідилічно теревенячи про те-се чи нестримно кохаючись. Чомусь неодмінно кохатися комусь із нас не хочеться, а говорити - й поготів.Іза ходила наїжачена вже кілька день. Я бачив, що із нею відбувається щось. Але що? Питати не було сенсу. Річ-у-собі, Іза усією своєю поведінкою - та і життям - ніби виправдовувала чоловіче твердження, що жінка має бути таємницею, непрочитаною книгою. Наші життя, хоч і проходили під одним дахом, проте відбувалися якось паралельно, ніби два сусідні тунелі - поряд, але не перетинаються. А може, життя Ізи взагалі у нашому домі не відбувалося, а відбувалося десь там - в ночі. Тоді, виходить, взагалі якась складна геометрія. Скажіть, варто лізти туди, куди тебе не запрошують? От і я не лізтиму. Запросять - допоможу і розраджу.
Сьогодні має прийти менеджер зі студії звукозапису. Я чекав, доки Іза піде, щоб як слід підготуватися, але вона все не йшла, ніби навмисне. Вона зовсім не вірить у мене, каже, ніби моя музика нікому, крім мене самого, не потрібна. Вона далека від мистецтва, тому так і говорить. Як можна, живучи з музикантом, більш того, кохаючи музиканта, так ненавидіти музику? Інколи я прокидаюся серед ночі в холоднім поті і біжу до інструменту подивитися, чи та нерозумна жінка не побила його. З неї станеться. Колись, ще на початку нашого спільного життя, вона порвала партитуру - перед самим випускним концертом в консерваторії. Не знаю, чи зірвати концерт хотіла, чи справді ненароком, як виправдовувалася. Проте з того часу я намагаюся не класти свої партитури перед її очі, а інструмент взагалі тихенько стоїть собі в глухому кутку. Нічого, мій маленький, ти не винен, це я тебе не караю, а навпаки - для твого ж (і мого) блага - переховую до кращих часів. Бо хтозна, що з тобою станеться, коли мене раптом вдома не буде. І ти залишишся один-на-один з жінкою.
Тільки ж жінка уміє, якщо любити - то до скону, якщо ненавидіти - теж до смерті, але не своєї.
Розділ V
Сонце, здавалося, не збиралося розплющувати свої сонні очі і довго боролося з нічним кошмаром небуття. Я намацала будильник на приліжковій тумбочці - було за десять сьома. Оце так виспалася у свій законний вихідний! Ніде нічого не ворушилося. Сонне місто спало, а мене підірвало, так сказати, з першими півнями. Та де ті півні? Хіба в гей-клубах.
Тихо, щоб нікого не збудити, я пробралася на кухню зварити каву. Коли прокинулася вже, то не борсатися ж у ліжку до обіду - тоді ще гірше почуваєшся. Банка з кавою виявилася порожньою. Во, блін, лярви ледачі, ну випили мою каву, то хіба не можна підняти свій зад і купити банку кави - самі ж п’ють. Так ні, на халяву кава смачніша - та і не турбуватися про те, є вона чи ні, зручніше.
Я почистила зуби, розчесала заплутане навіки волосся, натягнула старі джинси і кросівки і вийшла, бахнувши дверима на весь коридор. Це їм за каву-на-халяву.
Надворі було класно. Вночі якраз пройшов дощ. Тому всю пилюку прибило до землі, і дихати випала можливість самим озоном - на повні груди. Бруньки дерев були вже на дев’ятому місяці - от-от мали розродитися соковитим листям, а абрикосові дерева - зовсім як вдома - обіцяли квітуче буйство.
До найближчого супермаркету йти пішки було десь хвилин з вісімнадцять. Чому так точно? Колись засікала. Треба було економити гроші - і я перевіряла, чи енергетично та фінансово вигідніше ходити пішки в магазин, чи на тролейбусі їхати. Виявилося, на тролейбусі фінансово і морально менш вигідно. Проте лінь таких аргументів не слухає. Та цього ранку треба було не те що би вбити час, а просто хотілося подихати. Кисневий голод, можна сказати. Мені ще би навушники у вуха - і побігла би, як у американських фільмах, по пляжу Лос-Анджелеса чи алеями Сентрал-парку. А потім прибігла додому і наїлася б крекерів з арахісовим маслом та запила б їх кока-колою. От воно життя! Американське. Здоровий спосіб життя - легкий щоранку і важкий junk food на ланч. А мені б тільки кави.
У супермаркеті було тихо, як ніколи. Тільки сонні очі охоронців і незадоволені мармизи касирш. Що, працювати в облом? Вірю. Та хто на кого вчився. Я відразу попрямувала у відділ чай-кава-капучіно і взяла пачку кави в зернах. А нехай тепер спробують помолоти щоразу, щоб випити халявної кави. Думаю, не спробують. І я з усмішкою дуже розумної переможниці подалася до каси.
Працювали не всі, а лише дві з п’ятнадцяти. Я пішла туди, де стояли дві бабусі. Чомусь зранку на закупи ходять лише пенсіонери. Не спиться їм, бачте. Відіспали вже своє. Там, де стояв лише один чоловік, та і той, певно, працівник, касирша сто процентів повільна, тому і не йдуть до неї. А ця миттю пробила супові набори бабусь, тобто не самих бабусь, а що вони купили, і молоко. Стандартний асортимент. Суповий набір, вівсяне печиво, молоко. Бувають, звичайно, варіації на тему «м’ясо», але, як правило, в нашій країні вони не йдуть далі дешевих кісточок чи курки в кращому разі. Така-от селяві. Добре, що я за м’ясом не впадаю, бо довелося б і мені на старість перетворитися на суповий набір. Вибачте за каламбур.
Поки я вибирала каву (щонайбільше п’ять хвилин, їй-богу), небо впісялося. Звідки той дощ узявся? Звідки-звідки - з хмар. Звідки ж іще. Словом, дратуйся - не дратуйся, а додому однак прийду мокрою куркою. Тільки ж учора зробила мокру хімію. От чорт! Ну що ж - тепер іще хімічною мокрою куркою. Дуже смішно та не так весело. Все ж я натягнула, скільки дозволяло моє голе черево, куртку на голову і пришвидшила темпо-ритмо, бо дощ вщухати не збирався. Перейшовши майже на американський jogging, я за 10 хвилин уже бачила обнадійливо сірий ріг мого будинку. І тут якесь лярво у міні-вені з усієї дурі вперлося в здоровенну калюжу біля узбіччя. І тепер я стала не тільки мокрою, а ще й брудною-бруднющою мокрою хімічною куркою. Ну що ж, вітаю, кохана, так сказать, з весною! «Люблю грозу в начале мая»… А ще калюжі, подруг-кавоманок і міні-вени з усім їхнім вмістом. Така фігня, малята.
Початок тут
http://dariya-16-05.livejournal.com/171571.html
Розділи ІІ і ІІІ
http://dariya-16-05.livejournal.com/171886.html
Я не знав, чому Іза ходила така наїжачена. Вона вставала з ліжка після того, як ми кохалися, йшла у ванну, довго там щось стояла під душем, що я аж встигав за той час заснути, хоча до того збирався скорити Еверест Ізиного лібідо вдруге. Під шум води у ванній я мирно засинав і бачив тропічний ліс із дивовижно високим водоспадом (чомусь у сні я був переконаний, що то неодмінно був Анхель - найвищий водоспад у світі). Але раптом картинка змінювалася - і я опинявся в Сахарі чи в будь-якій іншій пристойній піщаній пустелі. Тоді я прокидався і мчав на кухню пити воду чи коньяк, що ми не допили перед тим, як кохатися. Коли Іза поверталася в ліжко, я від неї ображено відвертався, а вона відразу засинала, а я ще довго крутився, виспавшись за час Ізиної купелі.
Це дивно, як у подружжя може бути такий різний біологічний режим. Вона працює ночами, вдень спить. Я ж навпаки. І ті короткі години, коли ми двоє не спимо, ми не проводимо, ідилічно теревенячи про те-се чи нестримно кохаючись. Чомусь неодмінно кохатися комусь із нас не хочеться, а говорити - й поготів.Іза ходила наїжачена вже кілька день. Я бачив, що із нею відбувається щось. Але що? Питати не було сенсу. Річ-у-собі, Іза усією своєю поведінкою - та і життям - ніби виправдовувала чоловіче твердження, що жінка має бути таємницею, непрочитаною книгою. Наші життя, хоч і проходили під одним дахом, проте відбувалися якось паралельно, ніби два сусідні тунелі - поряд, але не перетинаються. А може, життя Ізи взагалі у нашому домі не відбувалося, а відбувалося десь там - в ночі. Тоді, виходить, взагалі якась складна геометрія. Скажіть, варто лізти туди, куди тебе не запрошують? От і я не лізтиму. Запросять - допоможу і розраджу.
Сьогодні має прийти менеджер зі студії звукозапису. Я чекав, доки Іза піде, щоб як слід підготуватися, але вона все не йшла, ніби навмисне. Вона зовсім не вірить у мене, каже, ніби моя музика нікому, крім мене самого, не потрібна. Вона далека від мистецтва, тому так і говорить. Як можна, живучи з музикантом, більш того, кохаючи музиканта, так ненавидіти музику? Інколи я прокидаюся серед ночі в холоднім поті і біжу до інструменту подивитися, чи та нерозумна жінка не побила його. З неї станеться. Колись, ще на початку нашого спільного життя, вона порвала партитуру - перед самим випускним концертом в консерваторії. Не знаю, чи зірвати концерт хотіла, чи справді ненароком, як виправдовувалася. Проте з того часу я намагаюся не класти свої партитури перед її очі, а інструмент взагалі тихенько стоїть собі в глухому кутку. Нічого, мій маленький, ти не винен, це я тебе не караю, а навпаки - для твого ж (і мого) блага - переховую до кращих часів. Бо хтозна, що з тобою станеться, коли мене раптом вдома не буде. І ти залишишся один-на-один з жінкою.
Тільки ж жінка уміє, якщо любити - то до скону, якщо ненавидіти - теж до смерті, але не своєї.
Розділ V
Сонце, здавалося, не збиралося розплющувати свої сонні очі і довго боролося з нічним кошмаром небуття. Я намацала будильник на приліжковій тумбочці - було за десять сьома. Оце так виспалася у свій законний вихідний! Ніде нічого не ворушилося. Сонне місто спало, а мене підірвало, так сказати, з першими півнями. Та де ті півні? Хіба в гей-клубах.
Тихо, щоб нікого не збудити, я пробралася на кухню зварити каву. Коли прокинулася вже, то не борсатися ж у ліжку до обіду - тоді ще гірше почуваєшся. Банка з кавою виявилася порожньою. Во, блін, лярви ледачі, ну випили мою каву, то хіба не можна підняти свій зад і купити банку кави - самі ж п’ють. Так ні, на халяву кава смачніша - та і не турбуватися про те, є вона чи ні, зручніше.
Я почистила зуби, розчесала заплутане навіки волосся, натягнула старі джинси і кросівки і вийшла, бахнувши дверима на весь коридор. Це їм за каву-на-халяву.
Надворі було класно. Вночі якраз пройшов дощ. Тому всю пилюку прибило до землі, і дихати випала можливість самим озоном - на повні груди. Бруньки дерев були вже на дев’ятому місяці - от-от мали розродитися соковитим листям, а абрикосові дерева - зовсім як вдома - обіцяли квітуче буйство.
До найближчого супермаркету йти пішки було десь хвилин з вісімнадцять. Чому так точно? Колись засікала. Треба було економити гроші - і я перевіряла, чи енергетично та фінансово вигідніше ходити пішки в магазин, чи на тролейбусі їхати. Виявилося, на тролейбусі фінансово і морально менш вигідно. Проте лінь таких аргументів не слухає. Та цього ранку треба було не те що би вбити час, а просто хотілося подихати. Кисневий голод, можна сказати. Мені ще би навушники у вуха - і побігла би, як у американських фільмах, по пляжу Лос-Анджелеса чи алеями Сентрал-парку. А потім прибігла додому і наїлася б крекерів з арахісовим маслом та запила б їх кока-колою. От воно життя! Американське. Здоровий спосіб життя - легкий щоранку і важкий junk food на ланч. А мені б тільки кави.
У супермаркеті було тихо, як ніколи. Тільки сонні очі охоронців і незадоволені мармизи касирш. Що, працювати в облом? Вірю. Та хто на кого вчився. Я відразу попрямувала у відділ чай-кава-капучіно і взяла пачку кави в зернах. А нехай тепер спробують помолоти щоразу, щоб випити халявної кави. Думаю, не спробують. І я з усмішкою дуже розумної переможниці подалася до каси.
Працювали не всі, а лише дві з п’ятнадцяти. Я пішла туди, де стояли дві бабусі. Чомусь зранку на закупи ходять лише пенсіонери. Не спиться їм, бачте. Відіспали вже своє. Там, де стояв лише один чоловік, та і той, певно, працівник, касирша сто процентів повільна, тому і не йдуть до неї. А ця миттю пробила супові набори бабусь, тобто не самих бабусь, а що вони купили, і молоко. Стандартний асортимент. Суповий набір, вівсяне печиво, молоко. Бувають, звичайно, варіації на тему «м’ясо», але, як правило, в нашій країні вони не йдуть далі дешевих кісточок чи курки в кращому разі. Така-от селяві. Добре, що я за м’ясом не впадаю, бо довелося б і мені на старість перетворитися на суповий набір. Вибачте за каламбур.
Поки я вибирала каву (щонайбільше п’ять хвилин, їй-богу), небо впісялося. Звідки той дощ узявся? Звідки-звідки - з хмар. Звідки ж іще. Словом, дратуйся - не дратуйся, а додому однак прийду мокрою куркою. Тільки ж учора зробила мокру хімію. От чорт! Ну що ж - тепер іще хімічною мокрою куркою. Дуже смішно та не так весело. Все ж я натягнула, скільки дозволяло моє голе черево, куртку на голову і пришвидшила темпо-ритмо, бо дощ вщухати не збирався. Перейшовши майже на американський jogging, я за 10 хвилин уже бачила обнадійливо сірий ріг мого будинку. І тут якесь лярво у міні-вені з усієї дурі вперлося в здоровенну калюжу біля узбіччя. І тепер я стала не тільки мокрою, а ще й брудною-бруднющою мокрою хімічною куркою. Ну що ж, вітаю, кохана, так сказать, з весною! «Люблю грозу в начале мая»… А ще калюжі, подруг-кавоманок і міні-вени з усім їхнім вмістом. Така фігня, малята.
Початок тут
http://dariya-16-05.livejournal.com/171571.html
Розділи ІІ і ІІІ
http://dariya-16-05.livejournal.com/171886.html