Іноді, у непроглядній пітьмі, моє тіло здається мені невидимим. Я заплющую очі, знову розплющую їх, піднімаю руку - якої майже не відчуваю, проводжу нею перед лицем і - нічого. Жодних коливань у повітрі, жодних запахів - лише химерні переплетення світлових мотузок, схожі на видовище з окуляру мікроскопа. І тоді, фізично розчиняючись у затхлому ( Read more... )

все є суцільний біль

ім’я моє так лячно вчувати

і все ж приємно - так любо - і так радо

його чути

хтось згадує його - що потім вже не важить, хтось згадує його - що потім вже не важить

Чи то безжальна кривда, чи то зневага

що потім вже не важить

зринає слово з вуст твоїх -

хтось згадує його - що потім вже не важить, хтось згадує ( Read more... )

мала, сьогодні я розповім тобі казочку про пальці художника.

мала, ти ще не спиш, бо я поганий казкар, а завтра рано вставати.

мала, ті пальці були гарніші за всесвіт,

власне, ти розумієш, ти колись зрозумієш,

вони й були Всесвіт.

шмаття засмаглого скотчу, запах клею,

рисочки фарби, цих пальців немає у базі відбитків

а чому, чому, це ж не ( Read more... )

Ми завжди відкриті до змін. Нам подобається експериментувати. Ми відчуваємо свободу дій і не боїмось віддаватись новому. Тому що майже завжди - як нам здається - ми зможемо повернути все назад. Зробити все як було. Пофарбоване в дикий колір волосся відросте, штамп у паспорті можна закреслити іншим штампом, квиток на поїзд можна повернути в касу. ( Read more... )

Он вернулся в купе, когда его попутчица как раз заканчивала стелить постель. Они молча уселись за столик друг напротив друга и уставились в окно.

За окном творилось нечто невероятное. Насыщенные краски перетекали одна в другую, волнами прокатывались зеленые холмы, исполосованные речушками или гребнями небольших лесков, а небо неистово бушевало, ( Read more... )

Життя, як відомо, складається з дрібниць. Деякі дрібниці виявляються менш дрібними за інші, та значущість їх анітрохи від масштабів цієї дрібності не залежить.

Я виринаю зі стану гулкої прострації, що на неї надихає підземний вітер, і вирішую віддати данину матеріальному тетраморфізму мого буття.

Я рахую до чотирьох, бо не можу до п’ятьох. Ось ( Read more... )

Дивуєшся, звідки це твій плейер знає, яку тему тобі заграти саме зараз? Як він завжди вгадує найтонші відтінки твого настрою? Ніколи не дисонує з ним? Щоразу обирає саме те? Саме ту - та де там, дві, три, чотири, цілий умовний плейліст?..

От, бач, вирішив розповісти тобі казочку.

Хотів скласти її у віршованій формі, однак… Попри всю свою ( Read more... )

Мої вітання. Мені трохи ніяково, адже не всі знайдуть у собі відвагу сприйняти це як належне, і не всі, мені так здається, відреагують толерантно. Ну гаразд, гаразд, гигикайте, коли вам хтиться, морщте носики чи лоби - що у вас там морщиться в таких випадках, гидливо прискайте чи чуйно посміхайтесь - що мені за діло? Воля ваша. У мене атрофовані ( Read more... )

Ноги. Ще вчора їх було чотири, а сьогодні вполовину менше. Ще вчора я розплющувала очі і бачила, як з-під ковдри стирчить чотири ноги. Перераховувала їх і так і сяк, два на два, два рази по два, один-два-три-чотири, три та одна - з усіх боків виходило чотири. А сьогодні двох бракує. І скільки б я не копирсалася в ковдрі, скільки б не лапала ( Read more... )

Я керамічна хрюша.
Я - скарбничка, в яку зі дзвоном сиплються золоті монети.
Я - подарунок. З н-ної кількості мені подібних врешті решт обрали саме мене і в товстостінній коробочці принесли додому. До мого нового дому. До мого, цілком можливо, останнього дому. Хоча хтозна.
Мене ставлять на підвіконня і підсовують під ніжки мереживну серветку.
( Read more... )