FULL ENGLISH BREAKFAST part 1-4
1.
Ну шо, стартонули :-)))
Початок подорожі вдався.
В Борисполі, перед самим відльотом, здибали нашу "команду-мрію". Користаючись нагодою не погребували взяти автографи у Шеви, Тімохи, Ворони, Богуша, Михалика і Ярмаша. Чувачки, дізнавшись, куди ми летимо, дякували за підтримку. Особливо молодняк.
В літаку, крім нас, було ще три болєли - Саня, Стас і Тато. Хто такі - хз. Але виїздюки з досвідом. Були, до речі, у Парижі в 99-ому.
Взагалі, іх мало б бути четверо, але в одного якимось чином в паспорті стояла сінгл-віза, і вже була поюзана. Чувак був щмро впевнений, що в нього мульт, тому і подався на виїзд... Мусів залишитися в Києві.
Троє інших благополучно розмістилися в салоні Аеробуса і, щойно набрали висоту, розклалися Неміроффим, котлєтами, іншим закусоном і випивоном :-)))
Те, що не псується одразу - сало, квашену капусту - хлопаки залишили на Лондон :-)
Сто грамів перепало й мені - більше не хотілося. А хлопаки літровича вмовили і не жужукнули... До мордобоя не дійшло, але під "Для каво-та проста льотная пагода, а ведь ета провади любві..." балдєв весь літак.
Взагалі, кумедний був політ. Повний інтернаціонал і глобалізація в дії. Рейс між українським і англійським містами виконував літак угорської авіакомпанії, який обслуговував польський екіпаж. Серед пасажирів громадяни України, В.Британії, Польщі, Росії. На борту було два крішнаїта, два растамани і десятка півтора пейсатих жидів-ортодоксів :-)
Хітом програми був Тато. Всю дорогу пояснював стюарту, що він (Тато) Левицький, а його (стюарта) Гурнік - гівно. При тому, що стюарт ні слова не говорив ні українською, ні російською, а Тато ні в зуб ногою ні по-англійськи, ні по по-польськи.
Ще щось Тато розказував ортодоксам (з тим же мовним розклАдом).
В кінці, щойно шасі торкнулося землі, Тато вже підскочив і поліз за речами. Ледь не наїбнувся (літак почав гальмувати). Стюарт хіба що матом не волав у гучномовець, щоб той всівся на місце. Англійською... Як раз, щоб Тато зрозумів :-)))
Якось всадили.
За хвилину з гучномовця приблизно такий текст: "Наш літак здійснив посадку в аеропорту Лутон. Температура СЯДЬТЕ НА СВОЄ МІСЦЕ!!! НЕГАЙНО!!!..." - Це Татові знов не сидиться... :-)))
Коли Тато підскочив утретє, йому аплодував весь задній салон! :-)))
В Лондон прилетіли - було вже поночі. Бусіком доїхали до центру, потім на метро до готелю. Поселилися.
Від метро - 3 хвилини, від центру - кілька станцій на метро. По київських мірках - Лук'янівка.
Після заселення зробили коло по кварталу: по одній з вулиць купа пабів, генделиків, лавок... Відходиш від цієї вулиці - тихий і небідний район. Earl's Court, якщо комусь це щось говорить.
Перше враження від Лондона - бомжатнік :-)))
2.
Коли ви бачите берізку, це "тіпічна русскій пєйзаж". Коли на вас ллє згори - це "typical London's weather" :-)))
Хто б що не казав вам, що в Лондоні буває тепло і сухо, не вірте. Всьо то брехня! Погода в Лондоні - гівно! Вірніше, ссяки - з огляду на консистенцію того, що падає вам на голову.
Гуляти в таку погоду містом - збочення для туристів. Тож хіба хочеш - мусиш.
Першою точкою нашого шпацеру Лондоном став Кенсінгтон-парк. Його не було в попередніх планах, але позаяк зранку треба було не потрапити в метро у годину пік, а парк був у 15-и хвилинах ходу від отелю, почали ми з нього. І не пошкодували. Майже.
Майже - тому що надто багато там принцеси Діани: фонтан пД, гральний майданчик пД, колекція суконь пД, клумба пД і ще якась хрєнь.
Я не фанат пД, тому мені всьо то було до лампди.
А в іншому - парк прикольний: є ставок з різними зяблами, народ песиків вигулює - мопсів і інших місфітів, травичка зелена, підстрижена, квітуйочки скрізь... Лєпота!
О, ще скульитур там дофіга. Усяких - і монарших, і учених. І таких собі всяких.
Поруч з цим парком - Гайд-парк. Там теж травичка, ставок... А ще коників вигулюють. Прикольненко, тіко смердить :-)))
По тому попхалися до Тауеру.
Це тіпа фортеця, повно веж усяких.
Коло Тауеру міст через Темзу. Той, що на всіх картинках. Афігенні штука, велика.
Навпроти Тауеру стоїть фрегат королівських ВМС «Белфаст». Тіпа крейсер «Аврора"»
В самому Тауері кілька експозицій з історії - про королів, в'язнів, войнушки всякі.
Окремішньо від усіх слід виділити експозицію скарбів британськоі корони.
Вражає! Діамант з гусяче яйце - це вам не цацкі-пєцки!
Ну і корони всякі з попівпуда камінчиків, і не якихось Сваровськи.
Довго думав...
Ще там є сім круків. За легендою, допоки в Тауері живуть круки, існуватиме Британська монархія.
Щоб ці падлюки не розліталися, їм підрізують крила... Британська монархія буде вічною! :-)))
Недалечко від Тауеру - Сіті. Там дві прикольні штуки: новий офісний центр («Огірок») і «менєджери среднево звіна» :-)
Перший - збудований на клаптю землі розміром з поштову марку. Виглядає ультно - і знизу, і збоку, наскільки можна розгледіти!
Другі - такі кумедні!!! :-)))
А потім зсутеніло... Було пиво й папіроса... Ніч...
Друге враження від Лондону - бомжатнік.
Елітний :-)
ПС
Транспортна система Лондона - окремий пісець! Автобуси і метро... Кажуть, є трамваї - не бачив.
Метро велике і заплутане. З одніє платформи можуть йти вагони в різних напрямках. Є гілки, які не працюють по вихідним... Жах!
Втім, розібратися з маршрутами ще не так важко, як з оплатою: 6 тарифних зон, окрема плата в години пік і в офф-пік, разові талони, 1-, 3- і 7- і бвльше-денні проіздні, карти Ойстер...
Дякувати Богові, маю вищу університетську освіту. Не гуманітарну. Хоч якось розібрався, що до чого. При ціні разового квитка на метро від 4 до 7 фунтів, я плачу десь по 1.60 :-)
3.
Ніхто не пригадує скільки брав О.Бендер «на рємонт провала»?
Англійці беруть по 6 з гаком фунтів. Це - вартість квитка на огляд Стоунхенжу.
Що таке Стоунхенж?
Стоунхенж - це купа каміняччя посеред чистого поля на перетені трьох доріг. Здалеку нагадує недобудовану свиноферму десь на Черкащині.
З дорги каменюки добре видно. Але там стоїть знак. Тож мусиш проїзджати це місце без зупинок. Від стоянки, де все ж таки можна зупинитися, до каменюк метрів сто. І туди є лише одна стежка - через касу :-)))
Каменюки - там маєш поставити галочку, що був. Єдине, що може примусити туди повернутися - ексклюзивна можливість потрапити всередину кола, краще на світанку чи при заході сонця. А так - їх розташування примусить тричі подумати, чи варто туди їхати.
Хоча, штука сама по собі доволі прикольна й цікава. Але, як я вже казав, другий раз туди їхати не будеш.
Недалеко від каменюк - місечко Солсбері. В ньому дві визначні речі: найближча до Стоунхенжа ж-д станція і собор, в якому:
а) найвищий в Англіх шпиль,
б) зберігається примірник Хартії Вольностей (Магна Карта) 1215 року - негласна конституція Англіі, покладена в основу Деклараціі незалежності США (ну нація - нічого свого! :-) ).
А так містечко - провінція провінцією. Певно це те, що москалі називають «старай добрай Англієй» :-)
На схід від каменюк є місто Бат.
В Баті є банька. Банці - 2000 років. Досі функціонує :-).
Біля баньки - нігер співає реґґі. Шалала ла лу ла, шалала ла лу ла, шалу ла лу ла! Йе!
Місто не зовсім типове для Англіі. На нього прикольно дивитися з дороги, коли під’їзджієш - на пагорбі рівні рядочки однаковісіньких будиночків. Такі собі тераси - висячі сади Семіраміди. Архітектура теж не дуже типова для Англії. Англійським це місто робить лише крікетний клуб :-) Коли їхали, хлопаки саме розважалися на галявці. Шкода, не було трьох днів додивитися гру :-)))
Власне, якщо вас не цікавить крікет, то більше одного дня в Баті робити нема чого.
А тим часом в Лондоні сутеніло. Був вечір п'ятниці. Піпл позависав по пабах, курці п’ють свій ель прямо біля входу в заклади, дівки ходять у ситцевих суконьках і часто навіть без кофтин (я при цьому мерзну у светрі і куртці).
Кажуть, що за статистикою, якщо постояти на площі Пікаділі сорок хвилин, то неодмінно зустрінеш кого-небудь знайомого. Моя папіроса здимилася хвилин за 15. Нікого не зустрів. Туристи забембали. А на Ірлз Кьорт мене чекало моє пиво.
4.
Насправді, Лондон має і людське обличчя. Просто воно ретельно ховається за гламурними тауерами і трафальгарами. Але варто відійти від цих розтиражованих на всіх листівках місць, як можна потрапити в більш цікаві і живі райони - Сохо, Ковент Гарден, Чайна Таун... Там все якось живіше і веселіше - затишні вулички, паби, театри, базарчики, "акробати і шути".
І хоч туристів там теж вистачає («Понаєхалі тут!» :-))) ), але там на тебе не тиснуть імперскість, історичність і офіційність...
Щойно почав закохуватись у Лондон, як час було збирати валізи - на нас чекав тур на моря.
Морей довкола Англії чимало. Та вибір допоміг зробити Булат Окуджава. Є в нього пісенька «Когда воротимся мі в Портленд». Туди ми й подалися.
Якщо вірити бардові, то Портленд це місто. Насправді це півострів, хоча й називається Острів Портленд. Дивна історія, прямо Коса Тузла.
На самому остові нічого особливо цікавого немає, хіба що краєвиди - там вони бувають неперевершені!
Ще є маяк, замок, пляжі і кілька сіл - нічого надто видатного.
Втім, Портленд то була лише одна точка нашого туру. Жили ми власне не в Портленді, а в тамтешньому райцентрі Веймуті. Це - курортне містечко, тіпа Ялти. Є набережна вздовж моря, по якій йде низка 3-4 поверхових будиночків.
Ще є гавань з причалами для яхт.
І це два різних міста!
Набережна - там місце для прогулянок вишуканої публіки, там все чинно й благородно, там «Доброго дня! - Доброго дня! - Як ся маєте? - Дякую, все гаразд. А як Ви поживаєте?...»
А довколо гавані - матросня та докери пропивають останню сорочку в пабах - кутьож, гамір, безлад і веселуха.
Два абсолютно різних світи!
«А граница между ними - порт, порт...».
Загалом, Веймут - варте уваги курортне містечко. До того ж, воно знаходитьсч фактично в центрі парку юрського періоду. Вірніше, берегу юрського періоду. Цей берег тягнеться чи не на сотню миль обабіч Веймуту. Є там цікаві скелі, камені, бухти. Віком по 65-150 мільйонів років (Навіть старші за мене! :-))) ). Серед цих красот неважко вибрати собі місця для прогулянок і фотосесій.
Та повернімося до Веймуту... Нам певно пощастило, бо приіхали ми туди в суботу ввечері. І це був час для загального божевілля і гульні. Ледь не перші, кого ми побачили, вийшовши з вокзалу, була зграйка молоді у дивному вбранні - в чудернацьких перуках і балетних пачках. Половина зграйки була чоловічоі статі :-)
Мозок почав панічно пригадувати всю інформацію про Веймут і шукати в ній хоч якісь натяки на «гей френдлі курорт». Нічого! Відчув себе Штірліцом за крок до провалу.
Але обійшлося. В той вечір по всьому Веймуту були гулянки. Деякі тематичні. По місту вешталися юрби тінейджерок в літніх топіках, шифонових блузках, міні і шортах (нагадую: ніч, температура за ботром +6, не більше!). Вулицями туди-суди ширяли лімузіни (!), з вікон і люків яких верещали п'яні дівки.
Аффігєть! :-)))
А ще в Веймуті вдень берегова лінія відходить метрів на сто від нічного рівня. Видовище просто спантеличує!
Зате яка ліпота сидіти на набережній в альтанці і цмулити папіросу під пивце! :-)))
Продовження: FULL ENGLISH BREAKFAST part 5
Ну шо, стартонули :-)))
Початок подорожі вдався.
В Борисполі, перед самим відльотом, здибали нашу "команду-мрію". Користаючись нагодою не погребували взяти автографи у Шеви, Тімохи, Ворони, Богуша, Михалика і Ярмаша. Чувачки, дізнавшись, куди ми летимо, дякували за підтримку. Особливо молодняк.
В літаку, крім нас, було ще три болєли - Саня, Стас і Тато. Хто такі - хз. Але виїздюки з досвідом. Були, до речі, у Парижі в 99-ому.
Взагалі, іх мало б бути четверо, але в одного якимось чином в паспорті стояла сінгл-віза, і вже була поюзана. Чувак був щмро впевнений, що в нього мульт, тому і подався на виїзд... Мусів залишитися в Києві.
Троє інших благополучно розмістилися в салоні Аеробуса і, щойно набрали висоту, розклалися Неміроффим, котлєтами, іншим закусоном і випивоном :-)))
Те, що не псується одразу - сало, квашену капусту - хлопаки залишили на Лондон :-)
Сто грамів перепало й мені - більше не хотілося. А хлопаки літровича вмовили і не жужукнули... До мордобоя не дійшло, але під "Для каво-та проста льотная пагода, а ведь ета провади любві..." балдєв весь літак.
Взагалі, кумедний був політ. Повний інтернаціонал і глобалізація в дії. Рейс між українським і англійським містами виконував літак угорської авіакомпанії, який обслуговував польський екіпаж. Серед пасажирів громадяни України, В.Британії, Польщі, Росії. На борту було два крішнаїта, два растамани і десятка півтора пейсатих жидів-ортодоксів :-)
Хітом програми був Тато. Всю дорогу пояснював стюарту, що він (Тато) Левицький, а його (стюарта) Гурнік - гівно. При тому, що стюарт ні слова не говорив ні українською, ні російською, а Тато ні в зуб ногою ні по-англійськи, ні по по-польськи.
Ще щось Тато розказував ортодоксам (з тим же мовним розклАдом).
В кінці, щойно шасі торкнулося землі, Тато вже підскочив і поліз за речами. Ледь не наїбнувся (літак почав гальмувати). Стюарт хіба що матом не волав у гучномовець, щоб той всівся на місце. Англійською... Як раз, щоб Тато зрозумів :-)))
Якось всадили.
За хвилину з гучномовця приблизно такий текст: "Наш літак здійснив посадку в аеропорту Лутон. Температура СЯДЬТЕ НА СВОЄ МІСЦЕ!!! НЕГАЙНО!!!..." - Це Татові знов не сидиться... :-)))
Коли Тато підскочив утретє, йому аплодував весь задній салон! :-)))
В Лондон прилетіли - було вже поночі. Бусіком доїхали до центру, потім на метро до готелю. Поселилися.
Від метро - 3 хвилини, від центру - кілька станцій на метро. По київських мірках - Лук'янівка.
Після заселення зробили коло по кварталу: по одній з вулиць купа пабів, генделиків, лавок... Відходиш від цієї вулиці - тихий і небідний район. Earl's Court, якщо комусь це щось говорить.
Перше враження від Лондона - бомжатнік :-)))
2.
Коли ви бачите берізку, це "тіпічна русскій пєйзаж". Коли на вас ллє згори - це "typical London's weather" :-)))
Хто б що не казав вам, що в Лондоні буває тепло і сухо, не вірте. Всьо то брехня! Погода в Лондоні - гівно! Вірніше, ссяки - з огляду на консистенцію того, що падає вам на голову.
Гуляти в таку погоду містом - збочення для туристів. Тож хіба хочеш - мусиш.
Першою точкою нашого шпацеру Лондоном став Кенсінгтон-парк. Його не було в попередніх планах, але позаяк зранку треба було не потрапити в метро у годину пік, а парк був у 15-и хвилинах ходу від отелю, почали ми з нього. І не пошкодували. Майже.
Майже - тому що надто багато там принцеси Діани: фонтан пД, гральний майданчик пД, колекція суконь пД, клумба пД і ще якась хрєнь.
Я не фанат пД, тому мені всьо то було до лампди.
А в іншому - парк прикольний: є ставок з різними зяблами, народ песиків вигулює - мопсів і інших місфітів, травичка зелена, підстрижена, квітуйочки скрізь... Лєпота!
О, ще скульитур там дофіга. Усяких - і монарших, і учених. І таких собі всяких.
Поруч з цим парком - Гайд-парк. Там теж травичка, ставок... А ще коників вигулюють. Прикольненко, тіко смердить :-)))
По тому попхалися до Тауеру.
Це тіпа фортеця, повно веж усяких.
Коло Тауеру міст через Темзу. Той, що на всіх картинках. Афігенні штука, велика.
Навпроти Тауеру стоїть фрегат королівських ВМС «Белфаст». Тіпа крейсер «Аврора"»
В самому Тауері кілька експозицій з історії - про королів, в'язнів, войнушки всякі.
Окремішньо від усіх слід виділити експозицію скарбів британськоі корони.
Вражає! Діамант з гусяче яйце - це вам не цацкі-пєцки!
Ну і корони всякі з попівпуда камінчиків, і не якихось Сваровськи.
Довго думав...
Ще там є сім круків. За легендою, допоки в Тауері живуть круки, існуватиме Британська монархія.
Щоб ці падлюки не розліталися, їм підрізують крила... Британська монархія буде вічною! :-)))
Недалечко від Тауеру - Сіті. Там дві прикольні штуки: новий офісний центр («Огірок») і «менєджери среднево звіна» :-)
Перший - збудований на клаптю землі розміром з поштову марку. Виглядає ультно - і знизу, і збоку, наскільки можна розгледіти!
Другі - такі кумедні!!! :-)))
А потім зсутеніло... Було пиво й папіроса... Ніч...
Друге враження від Лондону - бомжатнік.
Елітний :-)
ПС
Транспортна система Лондона - окремий пісець! Автобуси і метро... Кажуть, є трамваї - не бачив.
Метро велике і заплутане. З одніє платформи можуть йти вагони в різних напрямках. Є гілки, які не працюють по вихідним... Жах!
Втім, розібратися з маршрутами ще не так важко, як з оплатою: 6 тарифних зон, окрема плата в години пік і в офф-пік, разові талони, 1-, 3- і 7- і бвльше-денні проіздні, карти Ойстер...
Дякувати Богові, маю вищу університетську освіту. Не гуманітарну. Хоч якось розібрався, що до чого. При ціні разового квитка на метро від 4 до 7 фунтів, я плачу десь по 1.60 :-)
3.
Ніхто не пригадує скільки брав О.Бендер «на рємонт провала»?
Англійці беруть по 6 з гаком фунтів. Це - вартість квитка на огляд Стоунхенжу.
Що таке Стоунхенж?
Стоунхенж - це купа каміняччя посеред чистого поля на перетені трьох доріг. Здалеку нагадує недобудовану свиноферму десь на Черкащині.
З дорги каменюки добре видно. Але там стоїть знак. Тож мусиш проїзджати це місце без зупинок. Від стоянки, де все ж таки можна зупинитися, до каменюк метрів сто. І туди є лише одна стежка - через касу :-)))
Каменюки - там маєш поставити галочку, що був. Єдине, що може примусити туди повернутися - ексклюзивна можливість потрапити всередину кола, краще на світанку чи при заході сонця. А так - їх розташування примусить тричі подумати, чи варто туди їхати.
Хоча, штука сама по собі доволі прикольна й цікава. Але, як я вже казав, другий раз туди їхати не будеш.
Недалеко від каменюк - місечко Солсбері. В ньому дві визначні речі: найближча до Стоунхенжа ж-д станція і собор, в якому:
а) найвищий в Англіх шпиль,
б) зберігається примірник Хартії Вольностей (Магна Карта) 1215 року - негласна конституція Англіі, покладена в основу Деклараціі незалежності США (ну нація - нічого свого! :-) ).
А так містечко - провінція провінцією. Певно це те, що москалі називають «старай добрай Англієй» :-)
На схід від каменюк є місто Бат.
В Баті є банька. Банці - 2000 років. Досі функціонує :-).
Біля баньки - нігер співає реґґі. Шалала ла лу ла, шалала ла лу ла, шалу ла лу ла! Йе!
Місто не зовсім типове для Англіі. На нього прикольно дивитися з дороги, коли під’їзджієш - на пагорбі рівні рядочки однаковісіньких будиночків. Такі собі тераси - висячі сади Семіраміди. Архітектура теж не дуже типова для Англії. Англійським це місто робить лише крікетний клуб :-) Коли їхали, хлопаки саме розважалися на галявці. Шкода, не було трьох днів додивитися гру :-)))
Власне, якщо вас не цікавить крікет, то більше одного дня в Баті робити нема чого.
А тим часом в Лондоні сутеніло. Був вечір п'ятниці. Піпл позависав по пабах, курці п’ють свій ель прямо біля входу в заклади, дівки ходять у ситцевих суконьках і часто навіть без кофтин (я при цьому мерзну у светрі і куртці).
Кажуть, що за статистикою, якщо постояти на площі Пікаділі сорок хвилин, то неодмінно зустрінеш кого-небудь знайомого. Моя папіроса здимилася хвилин за 15. Нікого не зустрів. Туристи забембали. А на Ірлз Кьорт мене чекало моє пиво.
4.
Насправді, Лондон має і людське обличчя. Просто воно ретельно ховається за гламурними тауерами і трафальгарами. Але варто відійти від цих розтиражованих на всіх листівках місць, як можна потрапити в більш цікаві і живі райони - Сохо, Ковент Гарден, Чайна Таун... Там все якось живіше і веселіше - затишні вулички, паби, театри, базарчики, "акробати і шути".
І хоч туристів там теж вистачає («Понаєхалі тут!» :-))) ), але там на тебе не тиснуть імперскість, історичність і офіційність...
Щойно почав закохуватись у Лондон, як час було збирати валізи - на нас чекав тур на моря.
Морей довкола Англії чимало. Та вибір допоміг зробити Булат Окуджава. Є в нього пісенька «Когда воротимся мі в Портленд». Туди ми й подалися.
Якщо вірити бардові, то Портленд це місто. Насправді це півострів, хоча й називається Острів Портленд. Дивна історія, прямо Коса Тузла.
На самому остові нічого особливо цікавого немає, хіба що краєвиди - там вони бувають неперевершені!
Ще є маяк, замок, пляжі і кілька сіл - нічого надто видатного.
Втім, Портленд то була лише одна точка нашого туру. Жили ми власне не в Портленді, а в тамтешньому райцентрі Веймуті. Це - курортне містечко, тіпа Ялти. Є набережна вздовж моря, по якій йде низка 3-4 поверхових будиночків.
Ще є гавань з причалами для яхт.
І це два різних міста!
Набережна - там місце для прогулянок вишуканої публіки, там все чинно й благородно, там «Доброго дня! - Доброго дня! - Як ся маєте? - Дякую, все гаразд. А як Ви поживаєте?...»
А довколо гавані - матросня та докери пропивають останню сорочку в пабах - кутьож, гамір, безлад і веселуха.
Два абсолютно різних світи!
«А граница между ними - порт, порт...».
Загалом, Веймут - варте уваги курортне містечко. До того ж, воно знаходитьсч фактично в центрі парку юрського періоду. Вірніше, берегу юрського періоду. Цей берег тягнеться чи не на сотню миль обабіч Веймуту. Є там цікаві скелі, камені, бухти. Віком по 65-150 мільйонів років (Навіть старші за мене! :-))) ). Серед цих красот неважко вибрати собі місця для прогулянок і фотосесій.
Та повернімося до Веймуту... Нам певно пощастило, бо приіхали ми туди в суботу ввечері. І це був час для загального божевілля і гульні. Ледь не перші, кого ми побачили, вийшовши з вокзалу, була зграйка молоді у дивному вбранні - в чудернацьких перуках і балетних пачках. Половина зграйки була чоловічоі статі :-)
Мозок почав панічно пригадувати всю інформацію про Веймут і шукати в ній хоч якісь натяки на «гей френдлі курорт». Нічого! Відчув себе Штірліцом за крок до провалу.
Але обійшлося. В той вечір по всьому Веймуту були гулянки. Деякі тематичні. По місту вешталися юрби тінейджерок в літніх топіках, шифонових блузках, міні і шортах (нагадую: ніч, температура за ботром +6, не більше!). Вулицями туди-суди ширяли лімузіни (!), з вікон і люків яких верещали п'яні дівки.
Аффігєть! :-)))
А ще в Веймуті вдень берегова лінія відходить метрів на сто від нічного рівня. Видовище просто спантеличує!
Зате яка ліпота сидіти на набережній в альтанці і цмулити папіросу під пивце! :-)))
Продовження: FULL ENGLISH BREAKFAST part 5