FULL ENGLISH BREAKFAST part 5
ПОПЕРЕДНІ ЧАСТИНИ:
FULL ENGLISH BREAKFAST part 1-4
5.
Що я там говорив про людське обличчя Лондону?
Ні, я не зрікаюся своїх слів. Воно є. Але я не уявляв, що це обличчя - вірніше, ЦІ обличчя - можуть бути такими…
Повернувшись до Лондона ми оселилися в районі Тоттенхем. Ввечері нас біля метра зустрів наш шотландський друг і автівкою відвіз до свого помешкання. Але вранці нам довелося шпацерувати до метра пішки. Ходу - хвилин 20, озираючись на всі боки…
За цей час ми не здибали жодного (ЖОДНОГО!!!) білого обличчя! Всуціль негри та араби…
Раніше Тоттенхем асоціювався в мене з чимось білим і світлим. Чи то через білий колір футболок Тоттенхем Хотспур, чи то через назву їхнього стадіону - WHITE Hart Lane. Але тепер…
Тепер ми мусіли щодня - вранці і ввечері - прогулюватися дещо не білим Лондоном. Зранку - то таке, не страшно. А от, коли сутеніло…
Та дарма, впоралися :-)
Отже, за нашим планом був візит до Грінвічу.
Але спершу ми подалися збувати мою мрію - Abbey Road та музей крикету :-)
Вперше в Лондоні ми стикнулися з абсолютною відсутністю інформаційної підтримки. У мене з собою було коротке пояснення, як дістатися легендарної «зебри». Але надто вже коротке: «…8 хвилин від метро…»
Ну, хз, мо’ до студії й було всього 8 хвилин. Але «зебра» була аж ніяк не навпроти студії. Там ще добрих хвилин 15 чвалати. І жодних вказівників!
Добре, хоч перехожі були обізнані і люб’язні - коли я їм тикав ув вічі обкладинку бітловського альбому і питав «ДЕ ЦЕ???», вони радо посміхалися і махали рукою: «А, Бітлз! Знаю-знаю…Ідітє впірьод, ніібіте мазги!» :-)
ТОЙ САМИЙ перехід ми здибали випадково, на самому кінці вулиці. Впізнали його по купці придуркуватого піпла, який намагався перейти дорогу дебільними кроками робота Вертера під клацання затворів фотокамер. Там же виявився і білий парканчик, обписаний «бітлівками» на кшталт «Джон, Пол, Джордж, Рінго і Вася із Мухасранска здесь билі!».
Пройшовся по переходу і я :-)))
Зфоткати цей «перехід Суворова через Альпи» майже нереально - рух по вулиці доволі жвавий. Тож влучити мить, коли дорогою не їде авто чи бусік, досить важко. А зняти фото в тому ж ракурсі, що й на обкладинці альбому, нереально взагалі - треба стояти на осьовій….
Ніхто не наважувався :-)
Серед тих, хто змушений щодня їздити по Еббі Роуд, гадаю, бітломанів вже не залишилося :-)
За два квартали від ТОГО САМОГО переходу знаходиться найвідоміший крикетний стадіон Lord’s і музей, власне, крикету.
Музей ми якось непомітно проминули і вийшли до стадіону…
Ну, якби я не знав, що це він, то й його проминули б :-)
Стадіончик зовні - нічого особливого, абсолютно непримітний. Всередині - не бачив, бо закрито.
Щойно обходиш Лордс, як потрапляєш до… центральної мечеті Лондона :-)
Це вражає. Чималенька сучасна будівля з футуристичним мінаретом. І публічка відповідна - похмурі бусурмани і бусурманки в паранджах… Ледь не в самісінькому центрі європейської столиці. Ледь не в самісінькому Ріджент парку…
… Доріжками якого ми потрапили прямісінько на Бейкер стріт.
Перше, що бачиш - черга на вхід до музею Шерлока Холмса. Подумавши, що Ліванова ми й так часто бачимо по ТБ, а дивний кептарик детектива всіх часів і народів нам і задарма не тре’, вирішили до музею не заходити.
Натомість зайшли у кілька крамничок. Навпроти музею є музичний магазинчик Онлі Рок-н-Ролл, а сусідять з музеєм магазинчики Елвіса Преслі та Бітлз. Крам там продається не надто кошерний, по цінам зовсім не кошерним :-)
Пам’ятник героєві Конан Дойля розташований за квартал від музею, біля входу у метро. Те, що треба!
Метром рушаємо в бік Грінвіча. По дорозі робимо пересадку на DLR (Docklands Light Railway). На пересадковій станції потрапляємо в бізнес-центр - сучасні багатоповерхові офісні будівлі. Судячи з вивісок, там мають свої бюро такі фінансові монстри, як Citi-Bank, HSBC й інші. Проходимо скрізь будівлю, де розташований банк Lehmann Brothers. Якось там тихо, без метушні… Подумав, чи бува не трапилося чого? :-)))
Нарешті Грінвіч!
Часу обмаль, тож прожогом кидаємося до Королівської обсерваторії на Нульовий меридіан. О 16-30 воно закривається. Не меридіан, звісно, а обсерваторія :-)
Встигаємо. Ще одна «галочка» :-)
Відступ. Я зрозумів: 50 китайських туристів краще, ніж 5 москалів.
Китайці прийшли, побачили меридіан, швидко і організовано пофоткалися і відійшли. Засікаю час - 34 секунди на все і всіх.
Москалі:
Підійшли, стали на меридіан, на саме-саме місце для фотографування. Зиряться невсебіч:
- Так кдє он?
- Кдєта тут должен бить…
- Ніхуйа ніпанімаю! МАШААААА, ти іво відіш?
- Атстань!
- А кдє Вова?
- Кдє Вова?!?!?!
- Кто віділ Вову?!?!?!
- Воваааа!!!
- Да кдє етат Вова?!?!?
- Он щас падайдьот! Так кдє сдесь фоткацца?
- Нізнаю!
- Ну і матьіво, пашли пасідім, щас Вова падайдьот…
Троє підхоплюють клунки і сідають на парапет в метрі від меридіану, спиною до нього. Двоє лишаються на меридіані з’ясовувати стосунки. Хвилин десять доказують щось про дешеві магазини в Лондоні і про те, хто кому винен півфунта…
… в цей час народ терпляче чекає свого часу пофоткатися…
Приходить Вова…
- Вова, ти кдє бил?
- Вас іскал!
- Так ми тут!
- А я вас там искал!
- Так чіво там, какда ми тут?
- Так нада била так і сказать!
- Так кдє тут фоткацца?
- ???
- А што там написана? Прімє мєрідіан… МАШААААААА, а «прімє» ета па-англіскі «нулівой»?
- А? Ну да, прідурак, какой іщо биваєт?! Рібята, сматрітє, вот он!
- А? А! Ну і хуйснім, пашлі дальше!
Підводяться, збирають клунки і йдуть. Обсерваторію зачиняють. Хто не встиг зфоткатися думають про _____сько-російську дружбу…
В Грінвічі - класний парк. На пагорбах. Дуже затишний.
Є ще там музей флоту, морська школа…
Недалеко відновлюють згорілий вітрильник Катті Сарк.
Поруч - вхід до пішохідного тунелю під Темзою. До тунелю потрапляєш ліфтом. Ліфтом керує ліфтер. Цей чувак має надміцні нерви. Його робота - тиснути на кнопку Ап, коли ліфт внизу, і Даун, коли вгорі. Все! Цілий день - Ап-Даун, Ап-Даун, Ап-Даун… Я пишаюся цим дідуганом! :-)))
Та час було рушати до центру. Щойно з Лондона віддзвонився Колясік :-)
Здибали ми Колясіка в районі Ковент Гарден, в ресторані Belgo в компанії російськомовної емігрантської парочки - Колі і Юлі. Десь я цю тьотку вже бачив! :-))) Причому, вона мене теж :-))) Колю і ми, і Колясік бачили вперше і, певно, востаннє :-)
Колясік сибаритствував устрицями і розливав віскарь під столом :-)
За кілька хвилин ми відправили парочку до метро… Спершу, щоправда, вони намагалися привести нас у якийсь супер-пупер паб. Той виявився на ремонті. Поруч був тільки польський бар. Ага, саме те, що ми шукали!..
Помахавши голубкам ручкою, ми вже за дві хвилини замовляли пиво у першому-ліпшому пабі.
А по папіросці в мене з собою було :-)))
P.S. Приколов бомжара, який вештався під пабом і допивав ніштяки:
- Oh, you are great men!
- ???
- You smoke cucuba!
- ????
- Yeap, cucuba! Give me cucuba!
- Tomorrow!
- Yeap, tomorrow… gyyyy, tomorrow! I see, tomorrow, gyyyy…
- Бля, тобі ж сказали - tomorrow, значить tomorrow! Пшолна! :-)))
P.P.S. Про бомжатнік я, здається, вже писав :-)))
Продовження: FULL ENGLISH BREAKFAST part 6
FULL ENGLISH BREAKFAST part 1-4
5.
Що я там говорив про людське обличчя Лондону?
Ні, я не зрікаюся своїх слів. Воно є. Але я не уявляв, що це обличчя - вірніше, ЦІ обличчя - можуть бути такими…
Повернувшись до Лондона ми оселилися в районі Тоттенхем. Ввечері нас біля метра зустрів наш шотландський друг і автівкою відвіз до свого помешкання. Але вранці нам довелося шпацерувати до метра пішки. Ходу - хвилин 20, озираючись на всі боки…
За цей час ми не здибали жодного (ЖОДНОГО!!!) білого обличчя! Всуціль негри та араби…
Раніше Тоттенхем асоціювався в мене з чимось білим і світлим. Чи то через білий колір футболок Тоттенхем Хотспур, чи то через назву їхнього стадіону - WHITE Hart Lane. Але тепер…
Тепер ми мусіли щодня - вранці і ввечері - прогулюватися дещо не білим Лондоном. Зранку - то таке, не страшно. А от, коли сутеніло…
Та дарма, впоралися :-)
Отже, за нашим планом був візит до Грінвічу.
Але спершу ми подалися збувати мою мрію - Abbey Road та музей крикету :-)
Вперше в Лондоні ми стикнулися з абсолютною відсутністю інформаційної підтримки. У мене з собою було коротке пояснення, як дістатися легендарної «зебри». Але надто вже коротке: «…8 хвилин від метро…»
Ну, хз, мо’ до студії й було всього 8 хвилин. Але «зебра» була аж ніяк не навпроти студії. Там ще добрих хвилин 15 чвалати. І жодних вказівників!
Добре, хоч перехожі були обізнані і люб’язні - коли я їм тикав ув вічі обкладинку бітловського альбому і питав «ДЕ ЦЕ???», вони радо посміхалися і махали рукою: «А, Бітлз! Знаю-знаю…Ідітє впірьод, ніібіте мазги!» :-)
ТОЙ САМИЙ перехід ми здибали випадково, на самому кінці вулиці. Впізнали його по купці придуркуватого піпла, який намагався перейти дорогу дебільними кроками робота Вертера під клацання затворів фотокамер. Там же виявився і білий парканчик, обписаний «бітлівками» на кшталт «Джон, Пол, Джордж, Рінго і Вася із Мухасранска здесь билі!».
Пройшовся по переходу і я :-)))
Зфоткати цей «перехід Суворова через Альпи» майже нереально - рух по вулиці доволі жвавий. Тож влучити мить, коли дорогою не їде авто чи бусік, досить важко. А зняти фото в тому ж ракурсі, що й на обкладинці альбому, нереально взагалі - треба стояти на осьовій….
Ніхто не наважувався :-)
Серед тих, хто змушений щодня їздити по Еббі Роуд, гадаю, бітломанів вже не залишилося :-)
За два квартали від ТОГО САМОГО переходу знаходиться найвідоміший крикетний стадіон Lord’s і музей, власне, крикету.
Музей ми якось непомітно проминули і вийшли до стадіону…
Ну, якби я не знав, що це він, то й його проминули б :-)
Стадіончик зовні - нічого особливого, абсолютно непримітний. Всередині - не бачив, бо закрито.
Щойно обходиш Лордс, як потрапляєш до… центральної мечеті Лондона :-)
Це вражає. Чималенька сучасна будівля з футуристичним мінаретом. І публічка відповідна - похмурі бусурмани і бусурманки в паранджах… Ледь не в самісінькому центрі європейської столиці. Ледь не в самісінькому Ріджент парку…
… Доріжками якого ми потрапили прямісінько на Бейкер стріт.
Перше, що бачиш - черга на вхід до музею Шерлока Холмса. Подумавши, що Ліванова ми й так часто бачимо по ТБ, а дивний кептарик детектива всіх часів і народів нам і задарма не тре’, вирішили до музею не заходити.
Натомість зайшли у кілька крамничок. Навпроти музею є музичний магазинчик Онлі Рок-н-Ролл, а сусідять з музеєм магазинчики Елвіса Преслі та Бітлз. Крам там продається не надто кошерний, по цінам зовсім не кошерним :-)
Пам’ятник героєві Конан Дойля розташований за квартал від музею, біля входу у метро. Те, що треба!
Метром рушаємо в бік Грінвіча. По дорозі робимо пересадку на DLR (Docklands Light Railway). На пересадковій станції потрапляємо в бізнес-центр - сучасні багатоповерхові офісні будівлі. Судячи з вивісок, там мають свої бюро такі фінансові монстри, як Citi-Bank, HSBC й інші. Проходимо скрізь будівлю, де розташований банк Lehmann Brothers. Якось там тихо, без метушні… Подумав, чи бува не трапилося чого? :-)))
Нарешті Грінвіч!
Часу обмаль, тож прожогом кидаємося до Королівської обсерваторії на Нульовий меридіан. О 16-30 воно закривається. Не меридіан, звісно, а обсерваторія :-)
Встигаємо. Ще одна «галочка» :-)
Відступ. Я зрозумів: 50 китайських туристів краще, ніж 5 москалів.
Китайці прийшли, побачили меридіан, швидко і організовано пофоткалися і відійшли. Засікаю час - 34 секунди на все і всіх.
Москалі:
Підійшли, стали на меридіан, на саме-саме місце для фотографування. Зиряться невсебіч:
- Так кдє он?
- Кдєта тут должен бить…
- Ніхуйа ніпанімаю! МАШААААА, ти іво відіш?
- Атстань!
- А кдє Вова?
- Кдє Вова?!?!?!
- Кто віділ Вову?!?!?!
- Воваааа!!!
- Да кдє етат Вова?!?!?
- Он щас падайдьот! Так кдє сдесь фоткацца?
- Нізнаю!
- Ну і матьіво, пашли пасідім, щас Вова падайдьот…
Троє підхоплюють клунки і сідають на парапет в метрі від меридіану, спиною до нього. Двоє лишаються на меридіані з’ясовувати стосунки. Хвилин десять доказують щось про дешеві магазини в Лондоні і про те, хто кому винен півфунта…
… в цей час народ терпляче чекає свого часу пофоткатися…
Приходить Вова…
- Вова, ти кдє бил?
- Вас іскал!
- Так ми тут!
- А я вас там искал!
- Так чіво там, какда ми тут?
- Так нада била так і сказать!
- Так кдє тут фоткацца?
- ???
- А што там написана? Прімє мєрідіан… МАШААААААА, а «прімє» ета па-англіскі «нулівой»?
- А? Ну да, прідурак, какой іщо биваєт?! Рібята, сматрітє, вот он!
- А? А! Ну і хуйснім, пашлі дальше!
Підводяться, збирають клунки і йдуть. Обсерваторію зачиняють. Хто не встиг зфоткатися думають про _____сько-російську дружбу…
В Грінвічі - класний парк. На пагорбах. Дуже затишний.
Є ще там музей флоту, морська школа…
Недалеко відновлюють згорілий вітрильник Катті Сарк.
Поруч - вхід до пішохідного тунелю під Темзою. До тунелю потрапляєш ліфтом. Ліфтом керує ліфтер. Цей чувак має надміцні нерви. Його робота - тиснути на кнопку Ап, коли ліфт внизу, і Даун, коли вгорі. Все! Цілий день - Ап-Даун, Ап-Даун, Ап-Даун… Я пишаюся цим дідуганом! :-)))
Та час було рушати до центру. Щойно з Лондона віддзвонився Колясік :-)
Здибали ми Колясіка в районі Ковент Гарден, в ресторані Belgo в компанії російськомовної емігрантської парочки - Колі і Юлі. Десь я цю тьотку вже бачив! :-))) Причому, вона мене теж :-))) Колю і ми, і Колясік бачили вперше і, певно, востаннє :-)
Колясік сибаритствував устрицями і розливав віскарь під столом :-)
За кілька хвилин ми відправили парочку до метро… Спершу, щоправда, вони намагалися привести нас у якийсь супер-пупер паб. Той виявився на ремонті. Поруч був тільки польський бар. Ага, саме те, що ми шукали!..
Помахавши голубкам ручкою, ми вже за дві хвилини замовляли пиво у першому-ліпшому пабі.
А по папіросці в мене з собою було :-)))
P.S. Приколов бомжара, який вештався під пабом і допивав ніштяки:
- Oh, you are great men!
- ???
- You smoke cucuba!
- ????
- Yeap, cucuba! Give me cucuba!
- Tomorrow!
- Yeap, tomorrow… gyyyy, tomorrow! I see, tomorrow, gyyyy…
- Бля, тобі ж сказали - tomorrow, значить tomorrow! Пшолна! :-)))
P.P.S. Про бомжатнік я, здається, вже писав :-)))
Продовження: FULL ENGLISH BREAKFAST part 6