Джексон та "Гобіт": перша кров ;)
В попередньому дописі я обіцяв перейти до внутрішньої історії "Гобіта", але не встиг. Сьогодні спробую виконати свою "погрозу", але одразу ж попереджую: в поданому нижче тексті Середзем*я розглядатиметься як реальне, а тому всіх противників "ескапізму" прошу бути обережними ;)
я вже згадував проблему "стикування" ВП та "Гобіта" та спроби Толкіна її подолати. Але не дуже-то поспішав пояснити суть проблеми. Ось зараз до цього і перейду. Опираючись на не дуже вдалу метофору, художній твір можна розділити на "мотор" та "декорації". Мотор, ясна річ, фурчить, розкручуючи сюжет, а декорації додають всьому процесу плавності руху. В "Гобіті" таким мотором є гноми, яким кортить убити Смауга, забрати скарби та повернути королівство. Але зараз не про гномів йтиметься, а тому кинемо погляд на декорації.
В плані декорацій між "Гобітом" та ВП існували суперечності та подібності. Гноми та гобліни в принципі надавалися до "конвертації" з одного твору в інший. Хоча і тут не все так гладко: у ВП є орки, а от в "Гобіті" гобліни та гобгобліни, яких більше ніде Толкін не згадує (та й в "Гобіті" лише один раз). Але це не така вже й перепона: хто там в тих різновидах орків орієнтується? Он в ВП є урук-хай, причому двох підвидів: саруманівські та мордорські. А ще орки Імлистих гір. Так що додати до цього балагану гоблінів та гобгоблінів - та нічого складного.
Гномів ми з принципу не чіпаємо, але от Беорн та гірські велетні - це проблема. По-перше, Беорн не вписується в жодні "двері сприйняття", бо в Середзем*ї ніхто не вмів перевтлюватися в тварин. Хіба деякі Морґотівські демони, але й то в Першу епоху (бл. 6 тисяч років тому). Але Беорн не схожий на морґотівця: орків ненавидить так, що Пітер Джексон позаздрить! По-друге, гірські велетні взагалі такі химерні, що їх ні умом зрозуміти, ні пером описати. Власне, Толкін їх і не описує, а тільки натякає: камінням жбурляються велетні.
Але на цих "товаришів" можна просто заплющити очі. Врешті-решт, гобіти в Середзем*ї теж були "парадоксом". А якщо цілий вигаданий світ витримав "інсталяцію" незрозумілого народу (ні гноми, ні ельфи, ні люди, ні орки, які невідомо звідки взялися і як умудрилися вижити в потасовках Другої епохи), то і одного Беорна витримає. І велетнів в додатку/бонусі.
А от з ельфами виникають проблеми... Як зауважила френд tin_tina, Трандуїл в "Гобіті" нагадує комірника. Я б навіть додав: голову сільради чи завгоспа, але то я такий поганий ;) Проте саме тут проблем найменше: Толкін розробив цілу класифікацію ельфів, куди Трандуїл вписувався цілком швидко і компактно. Але все ж слід зробити "ліричний" відступ.
Таксономія ельфів
Ельфи для Толкіна були ultima ratio всього Середзем*я. Саме довкола них обертається вся історія Першої, Другої та Третьої епох. Уважний читач пригадає, що у фіналі ВП всі ельфи нарікають: ось наша епоха закінчилась і почалася епоха людей. Так що ельфи - "наше фсьо".
А тому тут Толкін дуже постарався. Ельфи прийшли в Середзем*я тоді, коли Морґот (духовний наставник Саурона, але на порядок сильніший і крутіший) контролював майже всю Арду (крім Валінору, де сиділи Валар, тобто - спрощуючи! - боги). От ці Валар і вирішили ельфів "вивести з полону єгипетського", тобто з мороку Морґота та на ясне світло Валар. І питання на засипку: в якій частині світу знаходиться Валінор? Праильна відповідь: там де США, тобто на заході та ще й за морем. Ось такі сумні аналогії, хоча Толкін "прифігів", коли йому таке почали висловлювати. Він опирався на кельтські легенди про Тір-на-Ног. Так що не треба тут шукати всіляких політичних аналогій.
І ось так почався поділ ельфів. Ті, хто одразу відмовилися йти на Захід, з історії випали: про них нічого невідомо. А от всі решта почали розкладатися в чітку ієрархію. Першими здалися нандор (дослівно "ельфи долин", які осіли Лоріені та (майбутньому) Чорному лісі. Вони "застряли" на стадії луків та стріл з кістяними наконечниками. Частина з них потім таки рванула на захід, але бонусів не отримала, бо Валар закрили іміграцію всіляких там ельфів.
Але решта ельфів рушила далі. Правда частина з них осіла біля моря, бо загубили свого правителя (в нього була любовна інтрижка з однією з "валькірій", тобто маяр, себто богів "меншого рангу", але зараз не про це). Їх назвали сіндар (тобто "сірі ельфи", бо вони ніби рухались до світла, але не дойшли). А решта народу таки доїхала "туди". Правда частина з них повернулася. Про повернення говорити довго і треба обрати іншу тональність, бо історія ця як трагічна, так і велична. Але оці ельфи, що повернулися, звалися нолдор, тобто "мудрі ельфи". В плані технологій - найбільш просунуті: метал кують, корисні копалини добувають, прикраси виготовляють і т.д.
А ось тепер вікторина: вгадайте, представник якого виду ельфів викував пестені влади? Саме так - нолдор. А хто живе на деревах і не вміє ніц змайструвати? Саме нандор. Все чітко - як в теоріях про раси.
Так-от, Трандуїл - сіндар, а править нандор. То ясно, що народ в нього не такий "пафосний", як в Елронда (нолдор, вдівець, має трьох дітей, характер суворий, але справедливий). Егей, скажете Ви, а он в Ґаладріель який народ "темний", а все ж пафосніший, ніж в Трандуїла. Таки правда, от тільки Ґалардіель - нолдор, та ще й одна з "ґрандів" Середзем*я. А про Трандуіла починають говорити тільки з Третьої епохи, хоча він з тих же країв, що і чоловік Ґаладріелі - з Доріату. І такого ж віку. Так що ельф не дуже провідний і "креативний", бо за 6 тисяч років вже б себе десь та проявив. Тому в цьому плані Трандуїл в схему вписувався.
Не вписувалися в неї Ґандальф та Елронд.
З ВП ми дізнаємося, що Ґандальф взагалі-то долею всього Середзем*я переймається, злу протистоїть і так далі. Тоді якого біса він гномам допомагає??? Адже гноми в цій війні в стані збройного нейтралітету: дають по морді всім, хто в них скарби захоче покрасти. То чому Ґандальф вирішує допомагати цим дезертирам? І чого він запихає в цю історію Більбо? Адже гобіт явно не витязь, який може розрубати навпіл дракона.
А Елронд теж не плетінням гачком займається. То чому він надає консультаційні послуги гномам? Нехай його переконав Ґандальф. Але чому Ґандальфу так на цій історії залежить?
Зробимо реверанс в бік Джексона: у фільмі Елронд рве і мече на Ґандальфа, але зрозуміти, чому ж він все ж допомагає, режисер нам не дає, оскільки екшн понад усе.
Толкіна цей аспект "стиковки" тривожив дуже і дуже. Адже якщо в "Гобіті" Ґандальф нагадує сільського чаклуна/фокусника, то у ВП він ледь не гуру магічних мистецтв і мозговий центр світлих сил. Тому допомога гномам стає зовсім нелогічною.
Для "стиковки" Толкін написав дві історії: один з додатків до ВП та вже згадуваний "Похід до Еребору". Проте перш ніж перейти до викладу цих текстів, треба почати з історії перстенів. Так, в цій частині історії Толкін так постарався, що коротко викласти нічого не вийде. Треба починати здалеку.
Про перстені, магів та Саурона, або Чому Чорний ліс став чорним?
"Стикувати" історії вдалося завдяки Некроманту. Хоча цей персонаж спершу теж видається "атиповим", Толкін відчув, що з нього вийде велике щось - Саурон. Пам*ятаючи, що Некромант в "Гобіті" - це Саурон у ВП, сюжет "Гобіта" вдалося добре зв*язати з ВП. Але для цього, повторюся, треба повернутися до історії перстенів.
Перстені було створено ще в Другу епоху, причому всі вони були "зав*язані" на персневі Саурона. Тобто поки існує Один перстень, мають силу і всі решта, а саме: 7 гномівських, 9 людських та 3 ельфійських. Наразі гномів ми ігноруємо, а з людськими все ясно - це "інсталятори" для назгулів, які виконують волю свого повелителя Саурона. Проте ельфійські мають "сюрприз" в собі: вони не дають сили "убивати", а лише пізнавати та переконувати. Тобто цілком такі "академічні" персні. Ельфійських перснів три: Нарья (досл. "вогонь"), Вілья (досл. "повітря"), Ненья (досл. "вода"). Хранителями цих перстенів були Ґіл Ґалад (покійний на момент "Гобіта" вже 3 тисячі років), Ґаладріель та Кірдан. Перстень Ґіл Ґалада Ненья було передано Елрондові, Ґаладріель володіла Вільєю, а от Нарья дісталася Кірданові. Біографію цього цікавого ельфа доведеться пропустити за браком часу і логіки, яка б дозволяла її тут переказати. Зазначу лише, що з ельфійської "кірдан" - "той, хто будує кораблі". Тобто "вогнем" опікувався мореплавець. Така химерна ситуація була виправлена бл. 1000 р. ТЕ, коли в Середзем*я прибули Маги (більш коректне слово "відуни", адже ельфійською їх називали істарі, від дієслова іста- - знати, відати). От одному з них Кірдан передав свій перстень. Неважко здогадатися, кому, якщо згадати гобітську приказку: "Ґандальф їде - грім гримить!"
Чому маги прийшли в Середзем*я? Виявилося, що Саурона повалено в ДЕ, але не вбито, а тому народам Середзем*я слід надати підтримку у вигляді магії. Тобто маги - емісари Валар. Фактично, вони маяр, але їм "стрели" пам*ять, щоб вони не загордилися і стали на шлях темряви, тобто не почали "наставляти" всіх мешканців Середзем*я на шлях істинний силою зробії, магії тощо.
Маги прибули бл. 1000 р. ТЕ, коли на Зелений ліс впала "тінь" і він став Чорним лісом. Тінь заповзала непомітно, бо лише через півтора століття Мудрі (я буду так називати магів, бо слово точніше передає їх місію) зауважили, що на півдні лісу з*явилася фортеця Дол-Ґулдур, де оселилося зло. Тоді вони припускали, що йдеться всього лише про одного з назгулів. Але згодом виявилося, що це сам Саурон.
Але мушу відійти вбік і зробити реверанс в бік П.Джексона, який "будує" Дол-Ґулдур в рік, коли Більбо вирушає в подорож, та ще й на руїнах старої фортеці. Проблема в тому, що фортеці до Дол Ґулдура на тому місці ніколи не було. Саме словосполучення "Дол Ґулдур" означає "Пагорб темних чарів/чаклунства". Звернемо увагу на слово "пагорб" (дол). До 1100 р. ТЕ цей пагорб мав назву Амон Ланк, тобто Лиса гора. Толкігн натякає на європейські уявлення про лисі пагорби як місця шабашів відьм?. ТОбто Дол Ґулдур збудовано "з нуля". Хіба це так принципово?
Взагалі-то, так. Саурон своєю "базою" завжди вважав Мордор, який є природною фортецею, адже потрапити до нього можна або через Кіріт Унґол або Мораннон. Якщо врахувати, що площа Мордору - як добра Угорщина, справа оборони такого клаптя території є просто надлегкою задачею: контролюй два перевали - і все. Чому ж Саурон "засів" в Дол Ґулдурі?
Ось тут я подам карту, щоб все було ясно і без слів :)
Синім колом я обвів місце загибелі Ісілдура, того самого, який відрубав палець Саурону і забрав в нього перстень. Проте недовго Ісілдур тішився цією "цяцькою", адже його вбили орки в Лоеґ Нінґлорон. Перстень впав до ріки, де і загубився. Але Саурон був дуже зацікавлений в тому, щоб його знайти. Ясно, що з Дол Ґулдура пошуки вести і координувати легше, ніж з Мордору. Тим більше, що в Дол Ґулдурі можна вдавати з себе одного з назгулів, щоб не створювати зайвої паніки серед світлих сил.
Так що план Саурона простий: присипляю увагу світлих сил, потайки шукаючи перстень. Коли "справу буде зроблено", війну за Середзем*я буде виграно без бою: ельфи зразу "драпануть" за море, а люди заслабкі, щоб протистояти темній магії Саурона.
А який план в світлих сил? Плану в них немає, оскільки вони не знають, де Саурон і що робить. Світлі сили фіксують появу і відродження древнього зла, але не знають, що робити. Фактично, вони "лікують симптоми", а не хворобу.
Хоча буде помилкою вважати, що ельфи мирно сидять під деревами і споглядають цвітіння сакури. Ґандальф проникає в Дол Ґулдур, щоб дізнатися, хто ж правитель цієї твердині, але Саурон втікає, зберігши інкогніто. Самі того не відаючи,світлі сили перешкоджають пошукам перстеня. Проте 2460 р. ТЕ Саурон повертається до Дол Ґулдуру. Через три роки скликається перша Світла Рада. І того ж року перстень знаходить Деагол, якого вбиває Смеагол і відбирає перстеня. Перш ніж розказати про світлу раду, нагадаю, що перстень теж має злу волю і прагне повернутися до Саурона. Саме так Ґандальф пояснював, чому перстень потрапив до Більбо: в печерах Імлистих гір шансів повернутися до Саурона було ніяких. І саме тому перстень через три роки після повернення Саурона до Дол Ґулдуру випливає на повернхню. Фактично, Саурон наближається до бліцкригу.
Але йому протистоїть Світла Рада. До неї входять хранителі трьох перстенів та Мудрі. тобто Ґаладріель, Елронд, Саруман та Ґандальф. А також Кірдан, хоча не особисто. Наприклад, на Раді в Елронда (ВП) він особисто не був присутнім, але прибув його посланець Ґілдор. Отже, і в Світлій Раді він теж брав участь. Чому я на цьому наголошую? Бо до останнього ніхто не знав справжнього хранителя Нарьї, яким був Ґандальф.
Крім Ґандальфа та Сарумана в Раді брав участь і Радагаст. Хоча Толкін прямо про це ніде не згадує, але було б дивно, якби Радагаст як Мудрий уникав такої важливої справи. Тим більше, що він живе в Росґобелі - біля Чорного лісу. І ще один реверанс в бік П.Джексона. В нього Радагаст вийшов напів наркоманом, напів божевільним. Загалом, розумово неповноцінним. Хоча сам Толкін його таким ніде не зображував. У ВП Радагаст описаний Ґандальфом як могутній чарівник, який дещо слабший від Сарумана лише тому, що не цікавиться перснями влади, а тому не знає, як ефективно протистояти назгулам. Ця ж ідея присутня у "Гобіті", де Беорн (він буде в другому фільмі, я сподіваюся і страшуся водночас) сприймає Ґандальфа вартим довіри лише після того, як дізнається, що він чаклун - такий же як Радагаст. Якщо врахувати, що Беорн поважає дише тих, хто рубає орків (і тому вирішує допомагати гномам, бо вони вже нарубали орків, і планують ще трохи порубати), то його прихильне ставлення до Радагаста означає, що останній теж серйозний чоловік в плані "кулаків".
Повернемося до Світлої Ради. На ній Мудрі були "мозком", а ельфи - "кулаками", адже саме вони мали в розпорядженні людські ресурси для ведення війни. Правда найбільше командував Саруман Білий, який вважався найбільш мудрим з усіх Мудрих. Спершу Світла Рада ламала голову, що робити з Дол Ґулдуром, але не дуже поспішала, бо все ще вірила, що там засів просто назгул. Але 2850 року Ґандальф приходить вдруге до Дол Ґулдура і викриває Саурона.
(Я чого подаю дати цих вигаданих подій. Лише щоб показати тяглість всієї возні. Тобто не дуже на них зважайте ;)
От тоді світлі сили починають ворушитися: Саурон повернувся! Чого ж він хоче? Ґандальф здогадується, що мета в Саурона одна - знайти перстень. Але Саруман всіх переконує: перстень вже давно "змило" в море. А тому нехай Саурон сидить в Дол Ґулдурі, де він нікому не становить великої загрози. От як перейде в Мордор - тоді його звідти не викуриш.
Але Саруман вже почав подвійну гру: він шукає перстень для себе. Зробимо ще один реверанс в бік Джексона: хоча у фільмі Саруман одразу на боці темних сил, насправді він став на бік Саурона лише за 20 років до походу Фродо, оскільки зазирнув до палантіра. До того він веде самостійну гру, прагнучи стати новим повелителем Середзем*я. Так-от, Саруман переконує, що все добре: перстеня немає, - але сам його інтенсивно шукає. Пошуки були невдалими, а 2939 р. ТЕ Саруман виявляє, що Саурон теж веде пошуки. Причому дуже інтенсивні. Отоді Саруман "дає добро" на знищення Дол Ґулдура: нехай Саурон засяде в Мордорі. Головне - перешкодити вести пошуки перстеня.
І нагадаю історичний факт: Більбо вирушає в подорож 2941 р. І того ж року Саурона "вибивають" з Дол Ґулдура.
Проблема в тому, що Ґандальф про все це не знає. На той час він вірить Саруману, що перстень "змило", а тому думає, що Саурон просто хоче всіх знищити "звичайною" силою зброї. І виходячи з таких засновків робить цілком логічний висновок: треба щось робити.
Ще раз звернемося до карти. Диспозиція на той час невигідня для "наших". Саурон в Дол Ґулдурі, де збирає сили. Орки в Морії та Імлистих горах. І в Самітній горі - дракон Смауг. Все це утруднює комунікацію між можливими союзниками: гноми взагалі не зможуть взяти участь в "катавасії", ельфи або під ударом з Дол Ґулдуру, або з боку орків Імлистих гір. А як Саурон візьме "під крило" Смауга, то Рівендел просто не вистоїть, а з ним і Лоріен.
На щастя, в цій справі головне знищити Смауга. Тоді гноми засядуть в Ереборі, біля них розростеться королівство людей. І всі разом вони дружитимуть з Трандуїлом. А тому на півночі виникне такий собі "Останній союз людей та ельфів (за участі гномів). Після того і тиск з Дол Ґулдуру вже буде не такий страшний.
Тому Ґандальф знаходить Торіна і пропонує йому допомогу в боротьбі проти Смауга. Адже саме гноми зацікавлені найбільше в смерті дракона. Але Ґандальф розуміє, що відкритий похід - зі знаменами, герольдами та похідними колонами - означає поразку. Адже - як припускає Сірий Маг - Саурон теж не дріматиме: побачивши таку загрозу для життя Смауга (який є потенційним союзником Саурона), він просто почне масштабну війну проти гномів. І весь похід "застряне" ще в Імлистих горах, де гномів просто переб*ють орки. Тому Ґандальф придумує інший план - потаємний похід, щоб про нього не знав навіть Трандуїл. Відтак, Саурон теж буде не знати, а тому не перешкодить гномам. І все вдасться.
Але в попередньому дописі я вже згадував, що Ґімлі в "надсекретний" похід пішов в повному обладунку з криками "Барук Казад!" Як переконати орду гномів іти потаємно? Для цього потрібен Більбо! Він буде "гасити" пориви гномів махати сокирами, змушуючи думати головою. Але про це більш детально в дописі про гномів.
На завершення "політологічного огляжу" розкажу про Саурона. Як ми пам*ятаємо, Саруман злякався, що Саурон теж знайде перстеня, а тому починає кричати "Дол Ґулдур повинен бути знищеним!". 2941 р. - в рік походу Більбо - Саурона розбито, він покидає Дол Ґулдур. І сам Ґандальф згодом (у ВП) констатує: дуже все легко пройшло і Саурон ніби був готовий втікати. Якщо пригадати, що Саурона "вибили" з Дол Ґулдура в той час, коли гноми з Більбо товчуться в Самітній горі, то все стає зрозумілим.
Далі йдуть мої припущення, а тому можна їх проігнорувати :)
З ВП відомо, що Саурон відчуває, де знаходиться перстень, коли його хтось вдягає на палець. Але з того ж ВП відомо, що Саурон точного місця побачити не може, а лише відчуває, що "где-то здесь" є перстень. А тепер повернемося до "Гобіта". Саурон шукає перстень в ЛОеґ Нінялорон, хоча той вже 400 років в надрах Імлистих гір (разом з Голлумом-Смеаголом). Не думаю, що він хотів заплутати Сарумана. Швидше межі зони, де знаходився перстень, Саурон відчував дуже розмито. Тобто він далі припускав, що перстень в воді, хоча той був на кількадесят кілометрів поруч - в горах. Але ось перстень забрав Більбо і рушив в бік Еребору, дорогою одягаючи перстень - то в битві з павуками серед Чорного лісу, то в палаці Трандуїла, то в Самітній горі. Саурон відчував, що перстень перемістився. Якщо навіть точність його відчуття була в районі +/- 100 км, то він фіксував переміщення перстеня. А це означало одне: вести пошуки в долині Андуїну вже немає сенсу. А тому Дол Ґулдур вже можна покинути. І тому Світла Рада легко перемагає Саурона, який сам чекає нагоди покинути Дол Ґулдур. Він вже знає, що перстень почав рухатися, а тому рано чи пізно сам знайде свого господаря. А чекати на це повернення можна і в Мордорі.
Епілог
Чи всі ці хитросплетіння інтриг є у фільмі П.Джексона? Там Саруман просто негідник, який служить Саурону. Радагаст... Промовчимо про Радагаста. Дол Ґулдур з*являється тоді, коли він вже мав бути знищеним. І тому весь сюжет стає якийсь зовсім химерний. Якщо Толкін в цьому плані все зміг узгодити між двома творами, то у фільмі було тільки все заплутано...
я вже згадував проблему "стикування" ВП та "Гобіта" та спроби Толкіна її подолати. Але не дуже-то поспішав пояснити суть проблеми. Ось зараз до цього і перейду. Опираючись на не дуже вдалу метофору, художній твір можна розділити на "мотор" та "декорації". Мотор, ясна річ, фурчить, розкручуючи сюжет, а декорації додають всьому процесу плавності руху. В "Гобіті" таким мотором є гноми, яким кортить убити Смауга, забрати скарби та повернути королівство. Але зараз не про гномів йтиметься, а тому кинемо погляд на декорації.
В плані декорацій між "Гобітом" та ВП існували суперечності та подібності. Гноми та гобліни в принципі надавалися до "конвертації" з одного твору в інший. Хоча і тут не все так гладко: у ВП є орки, а от в "Гобіті" гобліни та гобгобліни, яких більше ніде Толкін не згадує (та й в "Гобіті" лише один раз). Але це не така вже й перепона: хто там в тих різновидах орків орієнтується? Он в ВП є урук-хай, причому двох підвидів: саруманівські та мордорські. А ще орки Імлистих гір. Так що додати до цього балагану гоблінів та гобгоблінів - та нічого складного.
Гномів ми з принципу не чіпаємо, але от Беорн та гірські велетні - це проблема. По-перше, Беорн не вписується в жодні "двері сприйняття", бо в Середзем*ї ніхто не вмів перевтлюватися в тварин. Хіба деякі Морґотівські демони, але й то в Першу епоху (бл. 6 тисяч років тому). Але Беорн не схожий на морґотівця: орків ненавидить так, що Пітер Джексон позаздрить! По-друге, гірські велетні взагалі такі химерні, що їх ні умом зрозуміти, ні пером описати. Власне, Толкін їх і не описує, а тільки натякає: камінням жбурляються велетні.
Але на цих "товаришів" можна просто заплющити очі. Врешті-решт, гобіти в Середзем*ї теж були "парадоксом". А якщо цілий вигаданий світ витримав "інсталяцію" незрозумілого народу (ні гноми, ні ельфи, ні люди, ні орки, які невідомо звідки взялися і як умудрилися вижити в потасовках Другої епохи), то і одного Беорна витримає. І велетнів в додатку/бонусі.
А от з ельфами виникають проблеми... Як зауважила френд tin_tina, Трандуїл в "Гобіті" нагадує комірника. Я б навіть додав: голову сільради чи завгоспа, але то я такий поганий ;) Проте саме тут проблем найменше: Толкін розробив цілу класифікацію ельфів, куди Трандуїл вписувався цілком швидко і компактно. Але все ж слід зробити "ліричний" відступ.
Таксономія ельфів
Ельфи для Толкіна були ultima ratio всього Середзем*я. Саме довкола них обертається вся історія Першої, Другої та Третьої епох. Уважний читач пригадає, що у фіналі ВП всі ельфи нарікають: ось наша епоха закінчилась і почалася епоха людей. Так що ельфи - "наше фсьо".
А тому тут Толкін дуже постарався. Ельфи прийшли в Середзем*я тоді, коли Морґот (духовний наставник Саурона, але на порядок сильніший і крутіший) контролював майже всю Арду (крім Валінору, де сиділи Валар, тобто - спрощуючи! - боги). От ці Валар і вирішили ельфів "вивести з полону єгипетського", тобто з мороку Морґота та на ясне світло Валар. І питання на засипку: в якій частині світу знаходиться Валінор? Праильна відповідь: там де США, тобто на заході та ще й за морем. Ось такі сумні аналогії, хоча Толкін "прифігів", коли йому таке почали висловлювати. Він опирався на кельтські легенди про Тір-на-Ног. Так що не треба тут шукати всіляких політичних аналогій.
І ось так почався поділ ельфів. Ті, хто одразу відмовилися йти на Захід, з історії випали: про них нічого невідомо. А от всі решта почали розкладатися в чітку ієрархію. Першими здалися нандор (дослівно "ельфи долин", які осіли Лоріені та (майбутньому) Чорному лісі. Вони "застряли" на стадії луків та стріл з кістяними наконечниками. Частина з них потім таки рванула на захід, але бонусів не отримала, бо Валар закрили іміграцію всіляких там ельфів.
Але решта ельфів рушила далі. Правда частина з них осіла біля моря, бо загубили свого правителя (в нього була любовна інтрижка з однією з "валькірій", тобто маяр, себто богів "меншого рангу", але зараз не про це). Їх назвали сіндар (тобто "сірі ельфи", бо вони ніби рухались до світла, але не дойшли). А решта народу таки доїхала "туди". Правда частина з них повернулася. Про повернення говорити довго і треба обрати іншу тональність, бо історія ця як трагічна, так і велична. Але оці ельфи, що повернулися, звалися нолдор, тобто "мудрі ельфи". В плані технологій - найбільш просунуті: метал кують, корисні копалини добувають, прикраси виготовляють і т.д.
А ось тепер вікторина: вгадайте, представник якого виду ельфів викував пестені влади? Саме так - нолдор. А хто живе на деревах і не вміє ніц змайструвати? Саме нандор. Все чітко - як в теоріях про раси.
Так-от, Трандуїл - сіндар, а править нандор. То ясно, що народ в нього не такий "пафосний", як в Елронда (нолдор, вдівець, має трьох дітей, характер суворий, але справедливий). Егей, скажете Ви, а он в Ґаладріель який народ "темний", а все ж пафосніший, ніж в Трандуїла. Таки правда, от тільки Ґалардіель - нолдор, та ще й одна з "ґрандів" Середзем*я. А про Трандуіла починають говорити тільки з Третьої епохи, хоча він з тих же країв, що і чоловік Ґаладріелі - з Доріату. І такого ж віку. Так що ельф не дуже провідний і "креативний", бо за 6 тисяч років вже б себе десь та проявив. Тому в цьому плані Трандуїл в схему вписувався.
Не вписувалися в неї Ґандальф та Елронд.
З ВП ми дізнаємося, що Ґандальф взагалі-то долею всього Середзем*я переймається, злу протистоїть і так далі. Тоді якого біса він гномам допомагає??? Адже гноми в цій війні в стані збройного нейтралітету: дають по морді всім, хто в них скарби захоче покрасти. То чому Ґандальф вирішує допомагати цим дезертирам? І чого він запихає в цю історію Більбо? Адже гобіт явно не витязь, який може розрубати навпіл дракона.
А Елронд теж не плетінням гачком займається. То чому він надає консультаційні послуги гномам? Нехай його переконав Ґандальф. Але чому Ґандальфу так на цій історії залежить?
Зробимо реверанс в бік Джексона: у фільмі Елронд рве і мече на Ґандальфа, але зрозуміти, чому ж він все ж допомагає, режисер нам не дає, оскільки екшн понад усе.
Толкіна цей аспект "стиковки" тривожив дуже і дуже. Адже якщо в "Гобіті" Ґандальф нагадує сільського чаклуна/фокусника, то у ВП він ледь не гуру магічних мистецтв і мозговий центр світлих сил. Тому допомога гномам стає зовсім нелогічною.
Для "стиковки" Толкін написав дві історії: один з додатків до ВП та вже згадуваний "Похід до Еребору". Проте перш ніж перейти до викладу цих текстів, треба почати з історії перстенів. Так, в цій частині історії Толкін так постарався, що коротко викласти нічого не вийде. Треба починати здалеку.
Про перстені, магів та Саурона, або Чому Чорний ліс став чорним?
"Стикувати" історії вдалося завдяки Некроманту. Хоча цей персонаж спершу теж видається "атиповим", Толкін відчув, що з нього вийде велике щось - Саурон. Пам*ятаючи, що Некромант в "Гобіті" - це Саурон у ВП, сюжет "Гобіта" вдалося добре зв*язати з ВП. Але для цього, повторюся, треба повернутися до історії перстенів.
Перстені було створено ще в Другу епоху, причому всі вони були "зав*язані" на персневі Саурона. Тобто поки існує Один перстень, мають силу і всі решта, а саме: 7 гномівських, 9 людських та 3 ельфійських. Наразі гномів ми ігноруємо, а з людськими все ясно - це "інсталятори" для назгулів, які виконують волю свого повелителя Саурона. Проте ельфійські мають "сюрприз" в собі: вони не дають сили "убивати", а лише пізнавати та переконувати. Тобто цілком такі "академічні" персні. Ельфійських перснів три: Нарья (досл. "вогонь"), Вілья (досл. "повітря"), Ненья (досл. "вода"). Хранителями цих перстенів були Ґіл Ґалад (покійний на момент "Гобіта" вже 3 тисячі років), Ґаладріель та Кірдан. Перстень Ґіл Ґалада Ненья було передано Елрондові, Ґаладріель володіла Вільєю, а от Нарья дісталася Кірданові. Біографію цього цікавого ельфа доведеться пропустити за браком часу і логіки, яка б дозволяла її тут переказати. Зазначу лише, що з ельфійської "кірдан" - "той, хто будує кораблі". Тобто "вогнем" опікувався мореплавець. Така химерна ситуація була виправлена бл. 1000 р. ТЕ, коли в Середзем*я прибули Маги (більш коректне слово "відуни", адже ельфійською їх називали істарі, від дієслова іста- - знати, відати). От одному з них Кірдан передав свій перстень. Неважко здогадатися, кому, якщо згадати гобітську приказку: "Ґандальф їде - грім гримить!"
Чому маги прийшли в Середзем*я? Виявилося, що Саурона повалено в ДЕ, але не вбито, а тому народам Середзем*я слід надати підтримку у вигляді магії. Тобто маги - емісари Валар. Фактично, вони маяр, але їм "стрели" пам*ять, щоб вони не загордилися і стали на шлях темряви, тобто не почали "наставляти" всіх мешканців Середзем*я на шлях істинний силою зробії, магії тощо.
Маги прибули бл. 1000 р. ТЕ, коли на Зелений ліс впала "тінь" і він став Чорним лісом. Тінь заповзала непомітно, бо лише через півтора століття Мудрі (я буду так називати магів, бо слово точніше передає їх місію) зауважили, що на півдні лісу з*явилася фортеця Дол-Ґулдур, де оселилося зло. Тоді вони припускали, що йдеться всього лише про одного з назгулів. Але згодом виявилося, що це сам Саурон.
Але мушу відійти вбік і зробити реверанс в бік П.Джексона, який "будує" Дол-Ґулдур в рік, коли Більбо вирушає в подорож, та ще й на руїнах старої фортеці. Проблема в тому, що фортеці до Дол Ґулдура на тому місці ніколи не було. Саме словосполучення "Дол Ґулдур" означає "Пагорб темних чарів/чаклунства". Звернемо увагу на слово "пагорб" (дол). До 1100 р. ТЕ цей пагорб мав назву Амон Ланк, тобто Лиса гора. Толкігн натякає на європейські уявлення про лисі пагорби як місця шабашів відьм?. ТОбто Дол Ґулдур збудовано "з нуля". Хіба це так принципово?
Взагалі-то, так. Саурон своєю "базою" завжди вважав Мордор, який є природною фортецею, адже потрапити до нього можна або через Кіріт Унґол або Мораннон. Якщо врахувати, що площа Мордору - як добра Угорщина, справа оборони такого клаптя території є просто надлегкою задачею: контролюй два перевали - і все. Чому ж Саурон "засів" в Дол Ґулдурі?
Ось тут я подам карту, щоб все було ясно і без слів :)
Синім колом я обвів місце загибелі Ісілдура, того самого, який відрубав палець Саурону і забрав в нього перстень. Проте недовго Ісілдур тішився цією "цяцькою", адже його вбили орки в Лоеґ Нінґлорон. Перстень впав до ріки, де і загубився. Але Саурон був дуже зацікавлений в тому, щоб його знайти. Ясно, що з Дол Ґулдура пошуки вести і координувати легше, ніж з Мордору. Тим більше, що в Дол Ґулдурі можна вдавати з себе одного з назгулів, щоб не створювати зайвої паніки серед світлих сил.
Так що план Саурона простий: присипляю увагу світлих сил, потайки шукаючи перстень. Коли "справу буде зроблено", війну за Середзем*я буде виграно без бою: ельфи зразу "драпануть" за море, а люди заслабкі, щоб протистояти темній магії Саурона.
А який план в світлих сил? Плану в них немає, оскільки вони не знають, де Саурон і що робить. Світлі сили фіксують появу і відродження древнього зла, але не знають, що робити. Фактично, вони "лікують симптоми", а не хворобу.
Хоча буде помилкою вважати, що ельфи мирно сидять під деревами і споглядають цвітіння сакури. Ґандальф проникає в Дол Ґулдур, щоб дізнатися, хто ж правитель цієї твердині, але Саурон втікає, зберігши інкогніто. Самі того не відаючи,світлі сили перешкоджають пошукам перстеня. Проте 2460 р. ТЕ Саурон повертається до Дол Ґулдуру. Через три роки скликається перша Світла Рада. І того ж року перстень знаходить Деагол, якого вбиває Смеагол і відбирає перстеня. Перш ніж розказати про світлу раду, нагадаю, що перстень теж має злу волю і прагне повернутися до Саурона. Саме так Ґандальф пояснював, чому перстень потрапив до Більбо: в печерах Імлистих гір шансів повернутися до Саурона було ніяких. І саме тому перстень через три роки після повернення Саурона до Дол Ґулдуру випливає на повернхню. Фактично, Саурон наближається до бліцкригу.
Але йому протистоїть Світла Рада. До неї входять хранителі трьох перстенів та Мудрі. тобто Ґаладріель, Елронд, Саруман та Ґандальф. А також Кірдан, хоча не особисто. Наприклад, на Раді в Елронда (ВП) він особисто не був присутнім, але прибув його посланець Ґілдор. Отже, і в Світлій Раді він теж брав участь. Чому я на цьому наголошую? Бо до останнього ніхто не знав справжнього хранителя Нарьї, яким був Ґандальф.
Крім Ґандальфа та Сарумана в Раді брав участь і Радагаст. Хоча Толкін прямо про це ніде не згадує, але було б дивно, якби Радагаст як Мудрий уникав такої важливої справи. Тим більше, що він живе в Росґобелі - біля Чорного лісу. І ще один реверанс в бік П.Джексона. В нього Радагаст вийшов напів наркоманом, напів божевільним. Загалом, розумово неповноцінним. Хоча сам Толкін його таким ніде не зображував. У ВП Радагаст описаний Ґандальфом як могутній чарівник, який дещо слабший від Сарумана лише тому, що не цікавиться перснями влади, а тому не знає, як ефективно протистояти назгулам. Ця ж ідея присутня у "Гобіті", де Беорн (він буде в другому фільмі, я сподіваюся і страшуся водночас) сприймає Ґандальфа вартим довіри лише після того, як дізнається, що він чаклун - такий же як Радагаст. Якщо врахувати, що Беорн поважає дише тих, хто рубає орків (і тому вирішує допомагати гномам, бо вони вже нарубали орків, і планують ще трохи порубати), то його прихильне ставлення до Радагаста означає, що останній теж серйозний чоловік в плані "кулаків".
Повернемося до Світлої Ради. На ній Мудрі були "мозком", а ельфи - "кулаками", адже саме вони мали в розпорядженні людські ресурси для ведення війни. Правда найбільше командував Саруман Білий, який вважався найбільш мудрим з усіх Мудрих. Спершу Світла Рада ламала голову, що робити з Дол Ґулдуром, але не дуже поспішала, бо все ще вірила, що там засів просто назгул. Але 2850 року Ґандальф приходить вдруге до Дол Ґулдура і викриває Саурона.
(Я чого подаю дати цих вигаданих подій. Лише щоб показати тяглість всієї возні. Тобто не дуже на них зважайте ;)
От тоді світлі сили починають ворушитися: Саурон повернувся! Чого ж він хоче? Ґандальф здогадується, що мета в Саурона одна - знайти перстень. Але Саруман всіх переконує: перстень вже давно "змило" в море. А тому нехай Саурон сидить в Дол Ґулдурі, де він нікому не становить великої загрози. От як перейде в Мордор - тоді його звідти не викуриш.
Але Саруман вже почав подвійну гру: він шукає перстень для себе. Зробимо ще один реверанс в бік Джексона: хоча у фільмі Саруман одразу на боці темних сил, насправді він став на бік Саурона лише за 20 років до походу Фродо, оскільки зазирнув до палантіра. До того він веде самостійну гру, прагнучи стати новим повелителем Середзем*я. Так-от, Саруман переконує, що все добре: перстеня немає, - але сам його інтенсивно шукає. Пошуки були невдалими, а 2939 р. ТЕ Саруман виявляє, що Саурон теж веде пошуки. Причому дуже інтенсивні. Отоді Саруман "дає добро" на знищення Дол Ґулдура: нехай Саурон засяде в Мордорі. Головне - перешкодити вести пошуки перстеня.
І нагадаю історичний факт: Більбо вирушає в подорож 2941 р. І того ж року Саурона "вибивають" з Дол Ґулдура.
Проблема в тому, що Ґандальф про все це не знає. На той час він вірить Саруману, що перстень "змило", а тому думає, що Саурон просто хоче всіх знищити "звичайною" силою зброї. І виходячи з таких засновків робить цілком логічний висновок: треба щось робити.
Ще раз звернемося до карти. Диспозиція на той час невигідня для "наших". Саурон в Дол Ґулдурі, де збирає сили. Орки в Морії та Імлистих горах. І в Самітній горі - дракон Смауг. Все це утруднює комунікацію між можливими союзниками: гноми взагалі не зможуть взяти участь в "катавасії", ельфи або під ударом з Дол Ґулдуру, або з боку орків Імлистих гір. А як Саурон візьме "під крило" Смауга, то Рівендел просто не вистоїть, а з ним і Лоріен.
На щастя, в цій справі головне знищити Смауга. Тоді гноми засядуть в Ереборі, біля них розростеться королівство людей. І всі разом вони дружитимуть з Трандуїлом. А тому на півночі виникне такий собі "Останній союз людей та ельфів (за участі гномів). Після того і тиск з Дол Ґулдуру вже буде не такий страшний.
Тому Ґандальф знаходить Торіна і пропонує йому допомогу в боротьбі проти Смауга. Адже саме гноми зацікавлені найбільше в смерті дракона. Але Ґандальф розуміє, що відкритий похід - зі знаменами, герольдами та похідними колонами - означає поразку. Адже - як припускає Сірий Маг - Саурон теж не дріматиме: побачивши таку загрозу для життя Смауга (який є потенційним союзником Саурона), він просто почне масштабну війну проти гномів. І весь похід "застряне" ще в Імлистих горах, де гномів просто переб*ють орки. Тому Ґандальф придумує інший план - потаємний похід, щоб про нього не знав навіть Трандуїл. Відтак, Саурон теж буде не знати, а тому не перешкодить гномам. І все вдасться.
Але в попередньому дописі я вже згадував, що Ґімлі в "надсекретний" похід пішов в повному обладунку з криками "Барук Казад!" Як переконати орду гномів іти потаємно? Для цього потрібен Більбо! Він буде "гасити" пориви гномів махати сокирами, змушуючи думати головою. Але про це більш детально в дописі про гномів.
На завершення "політологічного огляжу" розкажу про Саурона. Як ми пам*ятаємо, Саруман злякався, що Саурон теж знайде перстеня, а тому починає кричати "Дол Ґулдур повинен бути знищеним!". 2941 р. - в рік походу Більбо - Саурона розбито, він покидає Дол Ґулдур. І сам Ґандальф згодом (у ВП) констатує: дуже все легко пройшло і Саурон ніби був готовий втікати. Якщо пригадати, що Саурона "вибили" з Дол Ґулдура в той час, коли гноми з Більбо товчуться в Самітній горі, то все стає зрозумілим.
Далі йдуть мої припущення, а тому можна їх проігнорувати :)
З ВП відомо, що Саурон відчуває, де знаходиться перстень, коли його хтось вдягає на палець. Але з того ж ВП відомо, що Саурон точного місця побачити не може, а лише відчуває, що "где-то здесь" є перстень. А тепер повернемося до "Гобіта". Саурон шукає перстень в ЛОеґ Нінялорон, хоча той вже 400 років в надрах Імлистих гір (разом з Голлумом-Смеаголом). Не думаю, що він хотів заплутати Сарумана. Швидше межі зони, де знаходився перстень, Саурон відчував дуже розмито. Тобто він далі припускав, що перстень в воді, хоча той був на кількадесят кілометрів поруч - в горах. Але ось перстень забрав Більбо і рушив в бік Еребору, дорогою одягаючи перстень - то в битві з павуками серед Чорного лісу, то в палаці Трандуїла, то в Самітній горі. Саурон відчував, що перстень перемістився. Якщо навіть точність його відчуття була в районі +/- 100 км, то він фіксував переміщення перстеня. А це означало одне: вести пошуки в долині Андуїну вже немає сенсу. А тому Дол Ґулдур вже можна покинути. І тому Світла Рада легко перемагає Саурона, який сам чекає нагоди покинути Дол Ґулдур. Він вже знає, що перстень почав рухатися, а тому рано чи пізно сам знайде свого господаря. А чекати на це повернення можна і в Мордорі.
Епілог
Чи всі ці хитросплетіння інтриг є у фільмі П.Джексона? Там Саруман просто негідник, який служить Саурону. Радагаст... Промовчимо про Радагаста. Дол Ґулдур з*являється тоді, коли він вже мав бути знищеним. І тому весь сюжет стає якийсь зовсім химерний. Якщо Толкін в цьому плані все зміг узгодити між двома творами, то у фільмі було тільки все заплутано...