Далі про мовоєдність джерел світання й звучання (світлозвучання й звуковидовище руїн Лесиного Єрусалиму та глибин Лесиного краю-пекла) - та прометеїчні-бо-вогненосні (та огнедарні, огнеджерельні) антропологічні структури Лесиної уяви:
"Мов тяжка хвороба, так час там пливе..." «Спи, - мати співає, - моє немовлятко, Уроджене в люту годину дитятко! Не будеш ти лиха і голоду знати, Поки ще на світі живе твоя мати»...
«Прощатись прийшов я, кохана, з тобою, От зараз піду з товариством до бою. Несила терпіти лихої напасти, Волю я в широкому полі пропасти, Ніж тута, немов у тюрмі, погибати! Тебе тільки, зіронько, жаль покидати…»...
А онде нещасний коханець край брами У розпачі голову стиснув руками: «Найгірша для мене ся люта година! Не любить мене чарівниця-дівчина. Подвійний мій розпач, подвійний мій жаль, Моя нерозважна печаль!..»
12.04.1896
Уважно, поважно зважмо Лесину "нерозважну печаль", її вагомість, важкість, важелезність - вагу її відваги.
Ой піду я в бір темненький, там суха смерека, як розпалю ясну ватру, видно всім здалека. Запалала при смереці смолова ялиця: горить моя досадонька, мов сухая глиця. Розбуялась досадонька з вогнем на просторі, розсипала палкі іскри, мов яснії зорі. Як упаде з гори іскра, наче з неба зірка, та як влучить в саме серце, - доле ж моя гірка!. Лежи ж тепер, досадонько, тут у серці тихо, буду тебе колихати, чи не присплю лихо. Притулишся до серденька, мов дитина рідна, буде тобі з мого серця колиска вигідна: що раз вдарить кров живая, колиска шибнеться… Ой спи, дитя, вдень і вночі, поки серце б’ється!..
Fragments of a Poetics of Fire (Bachelard Translation Series) (pdf) by Gaston Bachelard Bachelard's final work on the element of fire, edited posthumously by his daughter Suzanne Bachelard and appearing for the first time in France 1988, brings to light his poetics of fire in a critical introduction and essays on Prometheus, the Phoenix, and Empedocles. + LA PSYCHANALYSE DU FEU Gaston Bachelard [1884-1962] (1949)
Comments 25
( ... )
Reply
«Де тії струни, де голос потужний…»
Леся Українка
Де тії струни, де голос потужний,
де теє слово крилате,
щоб заспівали про се лихоліття,
щастям і горем багате?
Щоб понесли все приховане в мурах
геть на просторі майдани,
щоб переклали на людськую мову
пісню, що дзвонять кайдани?
Єрусалим мав свого Єремію,
що голосив серед поля;
чом же свого Єремії не має
наша зруйнована воля?
Полум’ям вічним на жах всім нащадкам
Дантове пекло палає;
пекло страшніше горить в нашім краю, -
чом же в нас Данта немає?
Гей, блискавице, громова сестрице,
де ти? Розбий злії чари!
Хай ми хоч раз заговоримо громом
так, як веснянії хмари!
24.05.1902
+
The Anthropological Structures of the Imaginary
January 1, 1999
by Gilbert DurandУявімо ж: чому "ваабраженїє" російської - ото не уява мови (і не мовоуява), бо не явище, бо ( ... )
Reply
Леся Українка
"Мов тяжка хвороба, так час там пливе..."
«Спи, - мати співає, - моє немовлятко,
Уроджене в люту годину дитятко!
Не будеш ти лиха і голоду знати,
Поки ще на світі живе твоя мати»...
«Прощатись прийшов я, кохана, з тобою,
От зараз піду з товариством до бою.
Несила терпіти лихої напасти,
Волю я в широкому полі пропасти,
Ніж тута, немов у тюрмі, погибати!
Тебе тільки, зіронько, жаль покидати…»...
А онде нещасний коханець край брами
У розпачі голову стиснув руками:
«Найгірша для мене ся люта година!
Не любить мене чарівниця-дівчина.
Подвійний мій розпач, подвійний мій жаль,
Моя нерозважна печаль!..»
12.04.1896
Уважно, поважно зважмо Лесину "нерозважну печаль", її вагомість, важкість, важелезність - вагу її відваги.
Reply
«Ой піду я в бір темненький…»
Леся Українка
Ой піду я в бір темненький, там суха смерека,
як розпалю ясну ватру, видно всім здалека.
Запалала при смереці смолова ялиця:
горить моя досадонька, мов сухая глиця.
Розбуялась досадонька з вогнем на просторі,
розсипала палкі іскри, мов яснії зорі.
Як упаде з гори іскра, наче з неба зірка,
та як влучить в саме серце, - доле ж моя гірка!.
Лежи ж тепер, досадонько, тут у серці тихо,
буду тебе колихати, чи не присплю лихо.
Притулишся до серденька, мов дитина рідна,
буде тобі з мого серця колиска вигідна:
що раз вдарить кров живая, колиска шибнеться…
Ой спи, дитя, вдень і вночі, поки серце б’ється!..
Буркут, 20.08.1901
Reply
by Gaston Bachelard
Bachelard's final work on the element of fire, edited posthumously by his daughter Suzanne Bachelard and appearing for the first time in France 1988, brings to light his poetics of fire in a critical introduction and essays on Prometheus, the Phoenix, and Empedocles.
+
LA PSYCHANALYSE
DU FEU
Gaston Bachelard [1884-1962]
(1949)
Reply
Leave a comment