Колись у мене була звичка - давно, у дитинстві ще - звичка сумувати під зорями. Зорі казали: все мине, що дороге людині - дерева, з чиїх плодів зростало її тіло, літо, котре бронзовило її шкіру, її батьки, її діти. За дивним збігом, голос зірок був найсильніший тоді, коли кінчалося літо - небо ронило сльози-метеорити на людські, щойно викопані від
(
Read more... )
Comments 6
Reply
приміром, чи є жанр, протилежний трагедії, так само сильний і глибокий? класику голівуду нє прєдлагать, гг
якщо подивитися на статистику - у світових музичних хітах, який відсоток "радості" і "суму"? я думаю, ніщивний для першого.
далі беремо літературу) сподіваюсь, тут усе ясно?)
тому я і кажу - прекрасне народжується з _особливого_ суму - котрий, звісно, не має нічого спільного з тим, що ми кличемо депресією, розтроєністю, трауром.
зеркальності, на яку ти натякаєш, тут нема. все, на мій погляд, складніше.
Reply
Цікаво, що ти згадав містиків і богословів, бо якраз у них радість є основним відчуттям. І, наскільки, я міг судити з їх слів це радість буквальна - радісне відчуття. Тобто може бути і «ум во аді» і розуміння своєї страшної гріховності тощо, але при цьому справжня, звичайна проста радість.
Коли ти читаєш вищезгаданого пророка радості і простоти Франциска чи про нього, то видно цю просту радість. Так, може там є і щось більше, але вже що точно є, так це звичайне відчуття радості! А не всєлєнської печалі за все. Хтось дивиться на дерево і відчуває печаль, Франциск дивиться на дерево і відчуває радість.
Я не спеціаліст по жанрах, але нєсть числа тим творам, які не гірші відомих трагедій і не мілкіші за суттю. Ось який жанр, наприклад, у тих-таки «Квіток св. Франциска» (таких творів ще багато існує, це просто раз він у мене зараз на умі крутиться). І це не тільки в духовній л-рі - який жанр у «Декамерона» Бокаччо?
якщо подивитися на статистику - у світових музичних хітах, який відсоток ( ... )
Reply
Reply
Reply
Reply
Leave a comment