Чернігівська велоподоріж: частина 3. Дорога на Качанівку
Частина 1.
Частина 2.
Прокинулись рано від пекучого сонця, годині в півдев'ятій. ненавиджу прокидатись у сауні, але це єдиний спосіб в поході встати хоча б чуточку рано, а не в 10, як я люблю.
болото, біля ми вчора надвечір стали, виявилось не таким і кепським, так шо дехто навіть скупався (там був підхід до води)
традиційна вранішня йога
Толік з попереднього разу розтягнув якісь м'язи на нозі, тому виконував якісь простінькі асани. в якийсь момент скромна Кобі запропонувала толіку бути його гуру :))
тут в коментах люди думають шо ми після походу красотки-культурістки з довгими накачаними ногами, но нєд, я вас розчарую - ми в походах поправляємся. да, канєшно, вкручуєш в день по півсотні а то й сто км, втомлюєшся як собака, але по дорозі у нас штук по 5 привалів з марожиним, кавою со згущонкой, печеньком, трави курнуть, на хавчик пробиває, то да сьо, ітого приїжжяєш домів тлустіший, ніж уїжжав! це обдіно, да. обманюєш себе тим шо вроді ж витрачаєш скіки енергії, але целюліт не обманеш, дарагуша.
такий у нас сніданок, приміром (плов, овочі + пізніше кава/чай):
оскільки койхто ще форів, то профілактика у виді чаю в комбінації імбир-лимон-мед ще була потрібна. кстаті вкусне пойло, хто любе імбир? цей був похож на краба, тому попав на фотку
загадка для любознатільних: як ці шини попали туда куда вони попали?
зразу за селом почалась нерівна старезна бруківка. 9 км промайнули буквально за минуту, і от ми в селі Малий Самбір.
у селі Малий Самбір Кобі розбалакалась з місцевим чуваком, а через 3 минути вони найшли спільних родичів. я поражаюсь каждий раз, і вже нада би звикнути, але куда не піди, не поїдь, в любу область україни, скрізь як отмичкою діють слова "я з полтави". чік - і ти вже обговорюєш якісь села в якихось районах, де у когось кум сват брат по маминій лінії. ану бігом розказуйте всі, шо вас пов'язує з полтавою, бо не може такого буть, шо нічого!
такою ж бруківочкою як заїжджали, вирулюєм з мікросамбора
люблю польові вкатані грунтовочки, і оця якраз була з таких. звичайно, воно не те шо асфальт - швидкість не та, бо ідеальних грунтовок мало де можна найти, але оцей пил за колесами якось чото пре, шолі. може, в українській пилюці є якіто наркотіки, не знаю.
посони на техніці, забачивши шо я фоткаю, кажуть одному: улибайся, тебе напічатають в "Перці". йопта, подумала я. це ж чуваки даже не знають, шо в том году Перець закрили. рішила не розчаровувать раньше времені, поїхала далі.
а навколо поля, україна аграрна - колись була така реклама якоїсь партії, да? шось із дєцтва фраза запомнилась.
на ходу фоткаю хати, бо дуже ж красіво, а зупинятись нема часу. тому трошке горизонт завалєн, простіт
а це вже сумська тема - оті сині куточки на стінах, з орнаментом, на чернігівщині такого нема.
хто зна, шо це і нашо? було в кількох селах. амбар чи шо?
даже не помню шо за село. може, Голінка?
привал
близнята:)
толік і нікіта почали грати в гру: придумувати неологізми, а потім перевіряти їх в гугл-пошуку. хто придумав більше не гуглібільних слів - той маладєц. а, і ще треба було придумати по принципі гри в міста - на останню букву попереднього слова. ясно шо такий ужас нереально запамятати, то вони записували по дорозі. слова були типу такі: молоховоз - транспорт для пеервізки молохів. йемменталь - сир сорту емменталь, виготовлений у ємені. гунндяєв - передвісник ординщини, розрухи, міжусобиць і трешака. ярилоскоп - праслов"янский прибор для спостережень за сонцем (являє собою вигнивший зсередини пень). підарствєнная - документ, що засвідчує передачу гомосексуальності третій особі.
жесть, да, знаю.
село Парафіївка
Саша наслаждається привалом:)
сільмаг. крутий, даж? там навіть бехеровка була. її ми і взяли.
наблизила зум до прідєла і так і не змогла нормально сфоткати там прапор. але там він є
цукровий завод
агрокаракатиця
перед самою качанівкою є дуже крутий спуск, а з нього відкривається вид на два величезних ставка, які обтікають дорогу з обох сторін. страшна красота. і тут ще захід сонця, і всі ці промені, і вода, і дерева, і запахи (не забувайте про запахи квітучих дерев!), накрило і без бехерівки.
оглядини парку лишаємо на ранок, йдемо шукати місце стоянки
ночуємо на цьому милому пагорбі у казковому лісі. це майбуть накрасивіше місце стоянки за всю подорож. під пагорбом з боку ставка є лавки, ми там вечеряли.
по пагорбу були розсаджені отакі кущики трави, шо ще більше оказковлювало це місце
після важкого кататільного дня дуже хочеться в душ, або хоча б його ілюзію. пішли шукати, де б його хоч вмитися. ходили в купальніках минут 15. то ніяк підійти, то топко, то вуж - баловні, вопшем. все це харашо було видно з дороги. двоє баб з шмотками в руках бродять по лісу з палкою (то я взяла відганяти вужа). в ітогє залізли на упавше в воду дерево, шо пірсом виходило прямо в озеро, але на ньому треба було повправлятись в балансі (баланас - ето наша молодость! - так каже наша тренерша по фітнесу Яна)
в цьому місці нас настігають новини про одесу (2 травня). це ужасно міняє настрій розмов і їхні теми. хто мало випив, вранці розказував, наскільки жосткими були тьорки. а я нічо такого не помню. помню шо балакали, канєшно, про майдан, про україну, крим, схід, одесу і ще про мєнтов (да, про мєнтов якось дуже багато балакали, я доказувала шо нема щас жодного достойного акаба, бо всі мєнти йдуть в мінтовку по квартіру, а по ходу п'єси виміщувать свої комплекси на слабших, а Лєна доказувала, шо поняття "хороший мєнт" не оксюморон).
подорожувати без новин було би набагато краще. все одно про все дізнаєшся, коли вернешся в цивілізацію. а так їдеш і грузишся оцим всим. нахєр, нахєр. подорож - це ньюз-фрі зоун. це таке третє правило мандрівника (вслід за Даринчиним Планом поліпшення усіх, я теж рішила зафіксувати свої спостереження за процесом мандрівництва).
завтра - Качанівка і Тростянецький дендропарк.
Частина 2.
Прокинулись рано від пекучого сонця, годині в півдев'ятій. ненавиджу прокидатись у сауні, але це єдиний спосіб в поході встати хоча б чуточку рано, а не в 10, як я люблю.
болото, біля ми вчора надвечір стали, виявилось не таким і кепським, так шо дехто навіть скупався (там був підхід до води)
традиційна вранішня йога
Толік з попереднього разу розтягнув якісь м'язи на нозі, тому виконував якісь простінькі асани. в якийсь момент скромна Кобі запропонувала толіку бути його гуру :))
тут в коментах люди думають шо ми після походу красотки-культурістки з довгими накачаними ногами, но нєд, я вас розчарую - ми в походах поправляємся. да, канєшно, вкручуєш в день по півсотні а то й сто км, втомлюєшся як собака, але по дорозі у нас штук по 5 привалів з марожиним, кавою со згущонкой, печеньком, трави курнуть, на хавчик пробиває, то да сьо, ітого приїжжяєш домів тлустіший, ніж уїжжав! це обдіно, да. обманюєш себе тим шо вроді ж витрачаєш скіки енергії, але целюліт не обманеш, дарагуша.
такий у нас сніданок, приміром (плов, овочі + пізніше кава/чай):
оскільки койхто ще форів, то профілактика у виді чаю в комбінації імбир-лимон-мед ще була потрібна. кстаті вкусне пойло, хто любе імбир? цей був похож на краба, тому попав на фотку
загадка для любознатільних: як ці шини попали туда куда вони попали?
зразу за селом почалась нерівна старезна бруківка. 9 км промайнули буквально за минуту, і от ми в селі Малий Самбір.
у селі Малий Самбір Кобі розбалакалась з місцевим чуваком, а через 3 минути вони найшли спільних родичів. я поражаюсь каждий раз, і вже нада би звикнути, але куда не піди, не поїдь, в любу область україни, скрізь як отмичкою діють слова "я з полтави". чік - і ти вже обговорюєш якісь села в якихось районах, де у когось кум сват брат по маминій лінії. ану бігом розказуйте всі, шо вас пов'язує з полтавою, бо не може такого буть, шо нічого!
такою ж бруківочкою як заїжджали, вирулюєм з мікросамбора
люблю польові вкатані грунтовочки, і оця якраз була з таких. звичайно, воно не те шо асфальт - швидкість не та, бо ідеальних грунтовок мало де можна найти, але оцей пил за колесами якось чото пре, шолі. може, в українській пилюці є якіто наркотіки, не знаю.
посони на техніці, забачивши шо я фоткаю, кажуть одному: улибайся, тебе напічатають в "Перці". йопта, подумала я. це ж чуваки даже не знають, шо в том году Перець закрили. рішила не розчаровувать раньше времені, поїхала далі.
а навколо поля, україна аграрна - колись була така реклама якоїсь партії, да? шось із дєцтва фраза запомнилась.
на ходу фоткаю хати, бо дуже ж красіво, а зупинятись нема часу. тому трошке горизонт завалєн, простіт
а це вже сумська тема - оті сині куточки на стінах, з орнаментом, на чернігівщині такого нема.
хто зна, шо це і нашо? було в кількох селах. амбар чи шо?
даже не помню шо за село. може, Голінка?
привал
близнята:)
толік і нікіта почали грати в гру: придумувати неологізми, а потім перевіряти їх в гугл-пошуку. хто придумав більше не гуглібільних слів - той маладєц. а, і ще треба було придумати по принципі гри в міста - на останню букву попереднього слова. ясно шо такий ужас нереально запамятати, то вони записували по дорозі. слова були типу такі: молоховоз - транспорт для пеервізки молохів. йемменталь - сир сорту емменталь, виготовлений у ємені. гунндяєв - передвісник ординщини, розрухи, міжусобиць і трешака. ярилоскоп - праслов"янский прибор для спостережень за сонцем (являє собою вигнивший зсередини пень). підарствєнная - документ, що засвідчує передачу гомосексуальності третій особі.
жесть, да, знаю.
село Парафіївка
Саша наслаждається привалом:)
сільмаг. крутий, даж? там навіть бехеровка була. її ми і взяли.
наблизила зум до прідєла і так і не змогла нормально сфоткати там прапор. але там він є
цукровий завод
агрокаракатиця
перед самою качанівкою є дуже крутий спуск, а з нього відкривається вид на два величезних ставка, які обтікають дорогу з обох сторін. страшна красота. і тут ще захід сонця, і всі ці промені, і вода, і дерева, і запахи (не забувайте про запахи квітучих дерев!), накрило і без бехерівки.
оглядини парку лишаємо на ранок, йдемо шукати місце стоянки
ночуємо на цьому милому пагорбі у казковому лісі. це майбуть накрасивіше місце стоянки за всю подорож. під пагорбом з боку ставка є лавки, ми там вечеряли.
по пагорбу були розсаджені отакі кущики трави, шо ще більше оказковлювало це місце
після важкого кататільного дня дуже хочеться в душ, або хоча б його ілюзію. пішли шукати, де б його хоч вмитися. ходили в купальніках минут 15. то ніяк підійти, то топко, то вуж - баловні, вопшем. все це харашо було видно з дороги. двоє баб з шмотками в руках бродять по лісу з палкою (то я взяла відганяти вужа). в ітогє залізли на упавше в воду дерево, шо пірсом виходило прямо в озеро, але на ньому треба було повправлятись в балансі (баланас - ето наша молодость! - так каже наша тренерша по фітнесу Яна)
в цьому місці нас настігають новини про одесу (2 травня). це ужасно міняє настрій розмов і їхні теми. хто мало випив, вранці розказував, наскільки жосткими були тьорки. а я нічо такого не помню. помню шо балакали, канєшно, про майдан, про україну, крим, схід, одесу і ще про мєнтов (да, про мєнтов якось дуже багато балакали, я доказувала шо нема щас жодного достойного акаба, бо всі мєнти йдуть в мінтовку по квартіру, а по ходу п'єси виміщувать свої комплекси на слабших, а Лєна доказувала, шо поняття "хороший мєнт" не оксюморон).
подорожувати без новин було би набагато краще. все одно про все дізнаєшся, коли вернешся в цивілізацію. а так їдеш і грузишся оцим всим. нахєр, нахєр. подорож - це ньюз-фрі зоун. це таке третє правило мандрівника (вслід за Даринчиним Планом поліпшення усіх, я теж рішила зафіксувати свої спостереження за процесом мандрівництва).
завтра - Качанівка і Тростянецький дендропарк.