раз ( Read more... )

вечір суботи - правильний час, щоб писати тексти, яких ніхто не побачить. і взагалі, мені давно кортіло погратися в улюблену гру - "розуміти не обов"язково". а заодно все таки закрити для себе тему гештальтів і котиків (тут не те що не обов"язково, не треба нічого розуміти ( Read more... )

я не люблю гостей. здебільшого. я вже казала це мільйон разів. мені фізично боляче, коли хтось пропонує, "давай я зайду до тебе", тому що я завжди кажу ні. зате коли сама ходжу в гості, відчуваю себе краще, ніж вдома. приблизно те ж саме й з містами. спочатку я вчилася тікати. тоді повертатись, без похміль. тепер - взагалі змусити себе повертатись ( Read more... )

якийсь час я веселилась від душі, граючись в Лінор Горалік, хоча толком її не читала крім колонок в Снобі про те саме "например". і бавилась нотатками, писала і закривала. відкривала і переписувала ( Read more... )

-  что это у тебя?
- быстроуставание
- это какой-нибудь зверь?
- паразит. низкопробные истерики и  холодные рукиздається, це має якусь назву, коли відчуваєш холод на кінчиках пальців так, ніби туди не доходить кров. а да, тиск низький. я б могла (і варто було б) проігнорувати цей стан викривленої реальності. але ні, якщо такі ігнорувати, взагалі ( Read more... )

*я обожаю свой дом
и мне всегда дома хорошо* (ц)
не я
я мала б повторювати це як мантру ( Read more... )

менше сну - більше слів

коли про це дізнається мама, вона спочатку зробить велике атата, а потім скаже, що це дуже childish і взагалі про що я думала. а я промовчу про те, що це, напевно, перше моє власне на стільки довгограюче рішення. не те щоб спонтанне, просто дуже швидко. я хотіла футболку з таким написом, а натомість написала його собі на ( Read more... )

всі персонажі вигадані, будь які співпадіння із реальними людьми чи подіями невипадкові,
але вам тільки здаєтьсятеплый ламповый. пахнет так, что не грех и влюбиться. не оборачиваеться по сторонам, никого не разглядывает. сами находят, приходят, но не остаются ( Read more... )

я не так часто пишу тут про танцюшки і, мабуть, даремно. все таки вже майже два роки це дуже важлива частина мого життя. я витрачаю на них купу часу і грошей (абонементи, вечірки, сукні, кеди...), засмучуюсь, коли не встигаю на тренування, лажаю чи мало танцюю на вечірках (ну хріново я вмію соціалізуватись, що зробиш). але за останній тиждень щось ( Read more... )

я люблю вихідні тижні. я не люблю думку про те, що мені треба писати дисер. от уже сильно треба, а я не можу зібратись. з думками і просто так. тому роблю все що завгодно, тільки не те, що треба. і навіть керівничка вже "здогадується", що я не збираюсь його захищати. і якщо вже геть чесно не тому, що "не знаю, навіщо це мені треба" (це офіційна ( Read more... )