Щоразу, коли місто огортають сутінки, за моїм чоловіком приїжджає потяг. Я, нашвидкоруч, вже перед самісіньким виходом з дому, роблю канапку, впихаю йому до торби кілька яблук. Під будинком чекає таксівка. Водій відмикає багажник, викидає недопалка. У машині тепло, місто - з розмитою косметикою освітлення. Ми тримаємося за руки, мовчимо,
(
Read more... )