Ювілейний випуск: Бучачу 750.

Oct 17, 2010 23:41

Підтримаю імідж цього жж як вічного свята: сьогодні не дивлячись на кошмарну мряку і інші погодні негаразди Бучач відсвяткував 750 років. І я там була.


Під катом

Так як Бучач не просто чарівне старовинне місто, а й райцентр на понадмірно-релігійній Тернопільщині, ранок почався зрозуміло з чого: з святкової літургії на вул. Р.Шухевича.


(Насправді ранок почався з нагородження матерів-героїв, чого я не бачила, і відкриття пожежного відділку, що я бачила, але не відзняла).





Людей на молебні було дивовижно мало. Або тут клондайк атеїстів (і тоді я сюди переселюсь), або погода змусила народ дивитися пряму трансляцію всіх подій через веб-камери. Останній кадр є ілюстрацією радісних промов високих достойників про те, які тепер кльові відремонтовані в Бучачі дороги.



Те, що в Бучачі відбувається щось немислиме, грандіозне, я відчула дуже швидко, коли колона з хоругвами і оркестром з Теребовлі (яке кльове в них попурі, я чесно!!!), так от, коли колона підходила до автостанції. Міліцейська машина супроводу сумно їхала за мною - і з її вікна мені тричі щось кричав міліціонер. Я лише на третій раз розчула:
- Ви гроші загубили, підніміть!

І справді, на тротуарі за мною валялися пожмакані 15 гривень. Напевно, все-таки мої. :о)



Шикарне теребовлянське попурі з українських мелодій на фоні Покровської церкви авторства Б.Меретина.
Далі, правда, почалось щось дике. Годинник на ратуші пробамкав полудень. Хода мала початися в 12-30, теребовлянські трубачі дійшли майже до мосту через Стрипу - і піднялися б на Федір-гору, якби їх не зупинили. "Хто тут командує парадом?!", - розгублено питав диригент. "Ви!", - прохихотіла я.
Коротше, що робити хлопцям і хоругвам далі, не знав ніхто. Ніякої ходи о 12-30 вже не було. Був бардак.






В Бучачі саме головне що? Ратуша! Вона все так само замокла і напівруїнована, все так само в риштуваннях - але з цифрами "750".
Підхожу до дівчат: "У вас сьогодні буде парад наречених?" - "Та нє, ми танцюємо, то сказали прийти в сукнях однакового кольору".
Це ж треба було додуматися прийти у весільних, а?:о)



В Успенському костелі як раз меса. Дуже приємна, з органом і дитячим хором. Добре там.





Ви знаєте, ні. Бучацької ратуші багато не буває. Тримайте ще.



О! Містечко майстрів! Пройдемося? Он яка баба-йожка зі шкіри.





Тим більш ми там не одні ходимо. Наднесло нарешті головних героїв свята. Ви що, подумали, що бучаччан? Ні фіга. Головні герої - священик Іван Майкович, Михайло Цимбалюк (губернатор ТОДА, схожий на Еркюля Пуаро, котрий пішов у актори, дуже старається, але в нього погано виходить) і народна артистка України і заодно замміністра культури і туризму пані Ольга Бенч. Он вся трійця розглядає магнітики з видами Бучача. За Цимбалюком прикріплений чоловічок з парасолькою і принаймні один охоронець.

І настав час поговорити про тарілки.
Тарілки, корі сувенірні, були представлені в такому широкому асортименті, що я клацала їх разів з десять навіть без Цимбалюка. Там все, розумієте, ВСЕ. Це український всесвіт в мініатюрі. Франко. Ісус. Котики. Мадонна. Шухевич. Гуцули. Знов Ісус. Бандера. Іван-Павло ІІ. Яремчук. Ісус з Марією. Ісус з Марією і сонмом святих. Котятки. Св. Дмитро. Коротше, ну от на будь-який смак (якщо він дещо примітивний).



Коштує така таріль 55 гривень.



До ятки підходить губернатор. Вибирає щось із сонмом. "Скільки?" Закутана в хустку продавщиця, яка за весь час так і не наважилася прибрати руку від рота, каже: "Як для вас... то за 50!" - "Тільки ви ціну зніміть!", - це губернатор вже каже - і на мене очима так блим.

(О, до речі. З Косівського району таааакі речі привезли. Автентичні, справжні гуцульські свити і кептарі. 200-400 гривень за столітню одежину. Реконструкторів мушкетерів я бачила, а це могло б зацікавити реконструкторів гуцулів... якби такі існували.)





Знайомий дід - і в Зборові, і в Кременці, і в Борщеві був... Здалеку здається, що Еркюль і Василь Казновецький з Кремсенеччини сваряться. А все зовсім не так.





Косівські сестри-близнючки привезли своїх коників. Я їх часто зустрічаю на фестивалях - і завжди купую коника. Раніше були по 3, зараз по 4 і 5. Криза.
Губернатора хтось неправильно поінформував, але це було лише на руку сестрам (яким він задав вкрай некоректне питання: "Якщо ви близнючки, чому в вас різні хустки?"). Губернатор голосно розрекламував коників (справді кльових) як чомусь ЄДИНИХ в своєму роді - типу тільки там і більше ніде, тільки ось ці жінки і більше ніхто. Та ну, коників всі карпати з карпатського чечілу ліплять!
І знову питання - "Скільки". Одна з сестер поки збирає табун в кульок, друга виразно ковтнувши повітря, трохи нахиляє голову і дуже тихо каже: "По п'ять" - "Дайте десять!"
Дають десять, до пакетика з табуном тягнеться рука з оточення, губернатор різко прикрикує: "Не думайте, що я вам купив! Я собі!" Дістає коника - і...



Як почет радіє, а? Ну, за Цимбалюком і інші кинулися купувати товар, який сам очільник області прорекламував як унікальний. І добре, жінки матимуть виторг.





Колись ці походжання по яткам мали мені наскучити - так і сталося. Я займаю місце збоку від сцени. Сцену поставили на ринку. Ринок в Бучачі кривий. Перед сценою - трибуна для високих гостей. Простим глядачам доводиться дивитися на сцену якось під кутом, дивно - таку неповагу до міщан я до цього бачила лише на святкування 1000-ліття Хотина в 2002 році. Правда, в Бучачі поставили екран, хоч через нього місто бачило, що відбувається. А я тим часом бачила, як прокрадалися артисти на сцену. Товсті артисти в Бучачі шансу не мають.



Театралізована історія міста. Ось король Данило Галицький надає Бучацьким герб Абданк.





Біля кожного історичного персонажа - такий от паж з прапорцем, де написана дата. Щоб не поплутали. Тут в нас далі Марія Могилянка, яка кидала в трибуну білу троянду, і Микола Потоцький в вишиванці і зав'язаній на пупку жовтій бобочці.





О, нарешті танці і моя улюблена забава "Зніми, що під спідницею". Навіть якщо спідниця до підлоги і весільна, мені вдається вигравати в цій грі.
Ратушу в Бучачі дуже шанують - навіть танцюють з її зображеннями.



Танцюристки і справді всі були в білому.



Промова голови облержадміністрації Михайла Цимбалюка. Зачитуючи вітання від президента, він назвав Пінзеля Пензель, а ратушу - пам'яткою XVII століття, змолодивши сторуду на вік.
Я все думала, це Янукович такі перли видає - чи той, хто на сцені. Потім дали мені прес-реліз з тим вітальним листом, в листі все було вірно.



Бучацькі парасольки слухають вітання від президенту, кабміну і інших.



Яка б не була подія, операторам на ній буде нецікаво.



Місту презентують точну копію віднайденого Бучацького євангелія на давньоукраїнській мові.





Мер Бучача Омелян Оверко вручив Цимбалюку і ще трьом особам відзнаку і звання "почесного жителяч Бучача". В Пуаро на обличчі дуже вже награна зацікавленість. Он, поруч кадр, який демонструє щирість. Вчитися треба.



І прийшла пора барабанщиць. Варяги (варяжки?) з Теребовлі виявилися знааачно крутішими за кам'янецьких і чернівецьких - дівчата смалили розкішно.





Бажаючих покричати про завалений горизонт прошу направляти претензії в бюро землеустрою і геодезії планети Земля, в мезозойський відділ. Кривий в Бучачі майдан, ну що я зроблю?



В барабанщиць теж є спідниці. і сідниці





І вони класні, і оркестр хороший.

Відразу після барабанщиць ВСІ високі гості (добра сотня чоловік) встали і пішли з трибун (обід? як в садіку?). На трибуну залізла я (а шо?), потім підтягнувся хтось з операторів і пані Марія (це такий бучацький аналог Блеки, чесно). Концерт був несподівано дуже інтелігентним, дуже саме що МІСЬКИМ, урбаністичним, правильним - без звиклих для Кам'янця шароварних лялялкань. Бучач, молодець! Було также відтворено фрагмент твору Й.Ш.Агнона, уродженця міста і володаря Нобелівської премії з літератури.





А далі мені повідомили, що о 18-30 мене чекають на балуністському банкеті в Слобідці Великій - і я поїхала з Бучача трохи раніше, ніж сподівалася. Був ще грандіозний концерт і фейєрверк. Ну і от :о).



Мій репортаж на УНІАН

Моя стаття в "Високому замку"

Бучач, Тернопілля, Фестиваль, Тернопільщина, Осінь

Previous post Next post
Up