Я часто згадую цей текст. Особливо відтоді, як війна зовсім близько. Ці підступні цеглини «галактики Гутенберга», котрі начебто роблять нас відлюдькуватими шизофреніками, так само беззахисні перед бомбардуванням чи артобстрілом, як і ми, їхні шизоїдні господарі. Хотілося б думати, що вони здатні на більше, ніж просто видовищно горіти чи бути ( Read more... )

Це майже забуте відчуття, коли пізно ввечері на останнє метро, встигну-не встигну, холодний вітер з Дніпра майже не відчутний, коліна тремтять, а світло з чужих вікон таке нестерпне. А потім притискатися лобом до брудного скла в маршрутці і намагатися ворожити «любить-не-любить» по автах із ввімкненими фарами у вологій імлі - машини з номерами його ( Read more... )

( Read more... )

Click to view

( Read more... )

Мої щоденні вінницькі шляхи вряди-годи перетинаються зі шляхами тихого, чемного і абсолютно химерного толкініста. Я досі не навчилася завчасно вирізняти його серед інших людей, і до кульмінаційного моменту сприймаю його як чоловіка, що хоче звернутися із запитанням "Котра година?". Натомість він впізнає мене здалеку, і щось в моєму вигляді підказує ( Read more... )

Колись я думала, що по-справжньому чесна людина ніколи не вважатиме себе до кінця дорослою. Це не зовсім так. Ти відчуваєш, що остаточно виросла, коли заходиш у спальню до батьків, і ловиш там чужий запах - не твій-рідний-невідчутний, а незнайомий. Так пахнуть батьки, а ти тепер - інакше ( Read more... )

Вважається, що люди брешуть дуже часто - жінки близько двохсот разів на день, а чоловіки - приблизно сто дев’яносто три рази. Я хочу закрити рота назавжди і нічого ніколи не говорити. І не чути нічого, що важливіше ( Read more... )

fakt-ura

( Read more... )