Роберт Трессел "Філантропи у рваних штанях". Обране (частина перша)
Розпочинаю публікувати серію перекладів обраних уривків з чудового роману Роберта Трессела "Філантропи у рваних штанях". Про автора та сам роман можна дізнатись більше з попереднього допису.
***
- Ти, звісно, впевнений, - посміхнувся Красс, - що твоя думка є найбільш правильною, а всі решта помиляються.
- Так, - відповів Оуен.
Почулися незадоволені ремствування; нікому не сподобалась така категоричність, - але Оуен, проте, продовжував:
- Природно, я вважаю, що моя думка є правильною, а всі інші, котрі відрізняються від моєї - помилкові. Якби я не вважав, що ці судження помилкові, я би з ним погоджувався. Якби я вважав помилковою мою власну думку, я не відстоював би її.
- Але чи варто про це сперечатись щодня? - сказав Красс. - У тебе є твоя думка, у мене - моя, то нехай кожний залишається при своєму.
Це висловлювання зустріли схвальним гулом, але Оуен заперечив:
- Ми обидва не можемо бути правими. Припустимо, твоя думка вірна, а моя - ні, то як же я взнаю правду, якщо ми ніколи не будемо висловлюватись?
- Ну, скажи, в чому причина бідності? - спитав Істон.
- Існуюча система, конкуренція, капіталізм.
- До пуття міркуєш, - гаркнув Красс, котрий не розумів значення цих слів, - а ти скажи це все людською мовою.
- Добре. Уявімо задля короткості, - відповів Оуен, - що якісь люди живуть у будинку…
- Ну, ну, - посміювався Красс.
- І припустимо, що вони постійно хворіють і що їхній будинок збудовано абияк. Стіни пропускають вологу, дах дірявий, водостічні труби прогнили, двері і вікна всі в щілинах, кімнати маленькі і незручні, і в них повсякчас гуляють протяги. Якби вас попросили одним словом визначити причину хвороб цих людей, ви б відповіли: причина - цей будинок. І ремонтні роботи нашвидкуруч не зроблять цей будинок придатним для проживання. Єдине, що можна зробити, - знести його до фундаменту, і потім побудувати новий. Ну, ось так, всі ми живемо в будинку, котрий називається Владою Грошового мішка, а в результаті багато з нас страждають від хвороби, званої бідністю. У сучасній системі стільки пороків, що підновлювати її нема сенсу. В ній все несправедливо і погано. Єдине, що можна з нею зробити, - це повністю знищити її і побудувати цілковито нову систему. Треба шукати вихід зі становища.
- Мені здається, саме цим ти і займаєшся, - єхидно зауважив Харлоу. - Намагаєшся знайти вихід із положення, а відповіді Істону так і не даєш.
- Так! - зі злістю вигукнув Красс. - Чому ти, чорт забирай, не відповідаєш на питання? В чому причина бідності?
- І що, дідько її візьми, неладно у сучасній системі? - спитав Сокінз.
- Як її можна змінити? - додав Ньюмен.
- І яка то буде система, котру, ти вважаєш, нам треба впроваджувати? - гукнув чоловік, що сидів на відрі.
- Теперішню систему неможливо змінити, - сказав Філпот. - Людина - вона і є людина, нікуди від цього подітись.
- Годі тобі про людину, - гукнув Красс. - Хай краще відповідає: в чому причина бідності?
- Та біс із нею, з бідністю! - заявив один із нових підсобних робітників. - Годі з мене цієї маячні. - Він підвівся і попрямував до дверей.
Останній оратор мав на штанах нижче поясу дві латки, а кромка штанів була обтріпана і обідрана. До того, як він найнявся до "Раштона і Ко.", він тинявся без роботи з півтора місяці. Весь цей час він та його родина тяглись напівголодні, живучи заробітками його дружини-поденниці і харчуючись недоїдками, котрі вона приносила із будинків, де працювала. Тим не менше, цього чоловіка питання причини бідності не цікавило.
- Причин багато, - сказав Оуен, - але всі вони нероздільні із системою та є її частиною. Щоб покінчити із бідністю, ми повинні знищити її причини, а для цього треба зруйнувати всю систему.
- І які ж це причини?
- Ну, по-перше, гроші.
Це незвичайне твердження викликало бурхливий сплеск пожвавлення, в якому ледь не потонули слова Філпота, котрий заявив, що слухаючи Оуена, можна не ходити до цирку. Гроші - причина бідності!
- А я-то завжди думав, що я бідний через те, що мені їх бракує! - сказав чоловік у залатаних штанах і вийшов із кімнати.
- По-друге, - продовжував Оуен, - земля, залізниці, трамваї, газові заводи, водогін, фабрики і решта засобів виробництва предметів першої необхідності та життєвих вигод є приватною власністю окремих осіб. Конкуренція серед ділків…
- Але як ти це поясниш? - сердито перебив Красс.
Оуен зам’явся. У нього в голові усе складалось просто і зрозуміло. Причини бідності були настільки очевидними, що він дивувався, як це здравомислячі люди можуть їх не розуміти. В той самий час виявилось, що пояснити це все дуже непросто. Він не міг підшукати слів, щоб точно передати свої думки. Слухачі були налаштовані вороже, вони не хотіли нічого розуміти, але прагнули сперечатись і висміювати все, що він скаже. Вони не знають у чому причини бідності і не хочуть цього знати.
- Що ж, я спробую вам наочно продемонструвати одну з причин, - сказав він нарешті із певним запалом.
Він підняв шматочок вугілля, що випав з каміну, став на коліна і почав малювати на підлозі. За ним стежили із зацікавленням, але в той самий час із явним почуттям переваги і навіть презирливо. Оуен розумний парубок, звісно, думали собі його слухачі, дурень так би не зміг працювати, - але тільки злегка з привітом.
Тим часом Оуен намалював коло діаметром футів зо два. В середині кола він зобразив два квадрати, один набагато більший за інший. Ці квадрати він повністю замалював чорним.
- Що ж це значить? - насмішкувато промовив Красс.
- Чи не бачиш? - підморгуючи, відповів Філпот. - Він нам буде фокуси показувати! От зараз щось перебіжить із одного квадрата в інший, а ми і не помітимо.
Закінчивши малювати, Оуен певний час мовчав, змучений неприязними насмішками і власним невмінням викласти свої думки простою мовою. Він пожалкував, що вв’язався у цю справу. Нарешті, він промовив, затинаючись і нервуючи:
- Припустимо, це коло, тобто, простір всередині кола є Англією.
- Ну так, а я і не знав, що вона кругла, - зареготав Красс. - Кажуть, це Земля кругла…
- Я ж не кажу, що вона кругла, я кажу: припустимо, що коло є Англією.
- Так, зрозуміло. Що ж, вірогідно, дуже скоро ми почнемо це собі уявляти.
- Два чорні квадрати, - продовжував Оуен. - позначають людей, котрі живуть в нашій країні. Маленький квадрат представляє кілька тисяч осіб. А великий - всіх решту, близько сорока мільйонів, тобто, більшість.
- Ми не такі, чорт забирай, ідіоти, щоб вважати, що більша частина людей - це меншість, - перебив Красс.
- Більша частина людей, зображених на малюнку великим чорним квадратом, працюють і за свій труд отримують гроші, хто більше, хто менше.
- Тільки йолоп стане працювати задарма, га? - сказав Ньюмен.
- Що ж, по-твоєму, всім однаково треба платити? - крикнув Харлоу. - Ти вважаєш, це справедливо, якщо сміттяр буде отримувати стільки ж, скільки маляр?
- Я кажу геть не про те, - відповів Оуен. - Я намагаюсь пояснити вам, що я вважаю однією з причин бідності.
- Закрийся, Харлоу, - втрутився Філпот, котрий слухав зацікавлено. - Не можемо ж ми всі говорити одночасно.
- Зрозуміло, що не можемо, - ображено буркнув Харлоу, - але він, дідько б його забрав, страх як довго все розжовує. Нікому і слова вставити не можна.
- Задля того, щоб усі ці люди могли існувати, - продовжував Оуен, вказуючи на великий чорний квадрат, - їм, по-перше, треба десь жити…
- Чудово! Ось би ніколи не здогадався! - єхидно вигукнув чоловік на відрі.
Всі засміялись, а двоє чи троє вийшли з кімнати, кинувши на ходу:
- Маячня якась!
- Хотів би я знати, ким він, чорт забирай, себе вважає? Може, вчителем?
Оуен продовжував, хвилюючись усе сильніше:
- Жити у повітрі чи у морі вони не можуть. Люди - наземні тварини, і вони повинні мешкати на землі.
- Що значить, тварини? - ущипливо промовив Слайм.
- Людина - це тобі не тварина! - обурився Красс.
- Ні, тварина! - гукнув Харлоу. - Ходи в будь-яку аптеку і спитай у господаря. Він тобі одразу скаже…
- Агов, годі вам! - втрутився Філпот. - Нехай Оуен говорить.
- Вони повинні мешкати на землі, а тут і починаються всі біди. Тому що за теперішньої системи більшість людей узагалі не мають права жити у цій країні! Країна належить невеличкій купці людей. Ось вони тут зображені маленьким чорним квадратом. Якщо ці люди забажають, із міркувань власної вигоди або за своєю забаганкою, вони мають повне право наказати людині забиратись світ за очі!
Але вони цього не роблять. Вони дозволяють більшості залишатись на землі, але за однієї умови - платити за те, що їм дозволяють жити у їхній рідній країні. І плата настільки велика, що більшість людей часто позбавляють себе і своїх дітей не лише зручностей, але навіть найбільш необхідного у житті. У трудящих квартирна плата поїдає, за мінімальними підрахунками, близько третини їхнього заробітку, але не варто забувати, що платити треба постійно, незалежно від того, працює людина чи ні. Якщо вона заборгує в період безробіття, то потім, коли знайде роботу, їй доведеться платити вдвічі більше.
Більшість, про котру я веду, займається важкою працею і жебракує, щоб меншість могла купатись у розкошах, не працюючи, а, оскільки більшість складається в основному з йолопів, вони не тільки погоджуються все життя жити у безпросвітному рабстві і нужді, щоб платити тим, хто вважає країну своєю власністю, але й стверджують при цьому, що всі ці закони абсолютно справедливі, і що вони вдячні меншості за те, що їм узагалі дозволили жити в цій країні.
Оуен на мить замовк, і його слухачі тут же почали обурюватись.
- Ну і що з того, - закричав Красс. - Якщо ти маєш будинок і комусь його здаєш, ти, мабуть, захочеш отримувати плату, чи не так?
- Я вважаю, - із запалом промовив Слайм, котрий мав кілька акцій місцевої будівельної компанії, - якщо людина обережна, заощадлива, збирає гроші і все життя обходиться малим, вона може купити навіть кілька будинків, щоб забезпечити себе у старості. І що ж, по-твоєму, виходить, їх у неї треба відібрати? Декому, - додав він, - просто совісті забракло.
Майже кожний знайшов, що заперечити Оуену. Харлоу в короткій, але виразній промові, багатій на кровожерливі прокльони і згадки пекельних мук, протестував проти будь-яких зазіхань на священну приватну власність.
Істон слухав зі спантеличеним виразом на обличчі. Філпот розгублено витріщався на коло і два квадрати.
- Більшою частиною землі, - сказав Оуен, коли гамір затих, - володіють люди, котрі не мають на неї жодного морального права. Багато володінь було здобуто за допомогою вбивств і пограбувань, скоєних предками теперішніх господарів. Бувало так, що якийсь король чи принц, бажаючи позбутись набридлої коханки, дарував частину нашої землі якомусь "шляхетному" джентльмену за умов, що той одружиться з цією жінкою. Величезні наділи були роздані віддаленим предкам теперішніх володарів за справжні чи вигадані заслуги. Ось, послухайте, - продовжував він, дістаючи з записника невеличку газетну вирізку.
Красс страждально покосився на шматок паперу. Він згадав про вирізку, котру носив у власній кишені. Він починав побоюватись, що йому взагалі сьогодні не випаде нагода її продемонструвати.
- "Знак подяки".
Вчора виповнилось століття битви при Болкартриджі. За встановленою традицією, герцог Болкартридж вручив представникам влади мініатюрний прапор, котрий він щороку дарує нашій країні на знак подяки за право володіти великими земельними угіддями, які разом із грошовою сумою було пожалувано одному з його предків - першому носію титулу - за його заслуги у битві при Болкартриджі.
Прапорець - єдина плата, котру повинен вносити герцог за використання землі, що приносить йому кілька сотень фунтів стерлінгів на рік. Це невеличкий трикольоровий прапорець на держачку, увінчаному орлом.
Герцог Бланкмайнд також щороку дарує нашій країні невеличкий шматочок розфарбованого шовку за те, що йому дозволено володіти тою частиною країни, котру подарували - зверх жалування - одному вельми віддаленому родичу його світлості за інтендантські заслуги в одній із битв у Нідерландах.
- Ще один приклад - герцог Саусвард, - продовжував Оуен. - Йому належить багато земель із тих, котрі ми називаємо своїми. Більшість його земель складають конфісковані монастирські угіддя, котрі за Генріха Восьмого були подаровані предкам теперішнього герцога.
Справедливо чи несправедливо те, що величезні простори нашої країни були віддані вищеназваним людям, чи заслужили вони таку нагороду чи ні, - для нас тепер немає значення. Але теперішні володарі безперечно цього не заслуговують. Вони навіть не прикидаються гідними цих благ. Вони нічого не робили і не роблять, щоб довести своє право на володіння цими маєтками, як вони їх називають. І, як на мене, жодна людина при здоровому глузді не може вважати справедливим те, що цим людям дозволено гнобити своїх співгромадян або ж те, що їхні діти будуть так само гнобити наших дітей! Тисячі людей в цих маєтках працюють і живуть у бідності заради того, щоб ці три людини та їхні родини могли насолоджуватись багатствами та розкошами. Ви тільки подумайте, яка дурість! - вигукнув Оуен, указуючи на малюнок. - Всі ці люди погоджуються працювати до виснаження, голодують, а зневажає їх і грабує ось ця маленька купка!
Помітивши ознаки зростаючого незадоволення, Оуен поспішно закінчив:
- Справедливо це чи ні, але ви не можете заперечити: меншість володіє майже всіма землями у нашій країні, і в цьому одна з основних причин бідності більшості населення.
- Що ж, це загалом вірно, - замислено сказав Істон. - Плата за житло - одна з найбільших витрат у бюджеті робочої людини. Якщо ти без роботи, то можеш позбавити себе чого завгодно, але за помешкання ти платити зобов’язаний.
- Так-то воно так, - роздратовано зауважив Харлоу, - але тут є за що платити гроші, адже ти не думаєш, що тобі дадуть будинок безкоштовно.
- Гаразд, ми згодні. Це несправедливо, - насмішкувато сказав Красс. - Ну а далі що? Як це все перемінити?
- Вірно! - тріумфально вигукнув Харлоу. - Ось в чому заковика! Як перемінити? Та ніяк!
- Чи можна це змінити чи ні, справедливо це чи несправедливо, тим не менше, приватна власність на землю є однією з головних причин бідності, - повторив Оуен. - Бідність виникає не тому, що люди одружуються, не через машини, не через "надмірне виробництво", не від пияцтва, не від лінощів, не виникає вона і через "перенаселення". Причина бідності - монополія, приватна власність. А це і є наша сучасна система. Монополізовано все, що тільки можна монополізувати. Захоплено всі землі, всі земні надра і всі ріки, що течуть по землі. Єдина причина, чому поки що не захоплено денне світло та повітря, полягає в тому, що цього просто неможливо зробити. Якби можна було побудувати газові резервуари, увібрати в них усю атмосферу і стиснути її, це б давним-давно зробили, і ми купували би повітря. І якщо цей, на перший погляд, нездійсненний задум було би завтра втілено у життя, ви б побачили тисячі людей, котрі задихались би, не маючи грошей купити повітря, так само як зараз тисячі людей помирають через те, що вони не мають інших необхідних для життя речей. Вам би повсюди траплялись помираючі, котрі повторювали би одне одному, що такі як вони не можуть навіть сподіватись отримати повітря безкоштовно. Більшість тут присутніх, наприклад, так би і вирішила. Адже ви зараз вважаєте справедливим те, що купка людей володіє землею, її надрами і водами, а потреба у них настільки ж велика, як потреба у повітрі. Таким самим тоном, як ви тепер кажете: "Це їхня земля", "Це їхня вода", "Це їхнє вугілля", "Це їхнє залізо", ви промовляли би: "Це їхнє повітря", "Це їхні газові резервуари, і хіба можуть такі, як ми, чекати, що нам дозволять дихати безкоштовно?" Володар повітря буде читати проповіді про рівність і братерство, розпинатись про "християнський обов’язок" у недільних номерах журналів, та ще без кінця допікати молоді, навіюючи суворі правила поведінки. А люди, між тим, будуть повсюди гинути від нестачі повітря, котре цей християнин закупорить у своїх резервуарах. Але коли серед вас, помираючих від задухи, від нестачі повітря, знайдеться хтось, хто запропонує пробити в одному з резервуарів дірку, ви всі накинетесь на нього в ім’я закону і порядку і вже ж постараєтесь, щоби на ньому живого місця не залишилось. Потім притягнете його, скривавленого, в поліцейську дільницю і віддасте у руки "правосуддя", сподіваючись отримати в нагороду за свої труди кілька фунтів повітря.
- А ти що, вважаєш, господарі повинні пускати пожильців у свої будинки безкоштовно? - запитав Красс, порушуючи запалу було тишу.
- Аякже, - зауважив Харлоу, прикидаючись, що раптово перейшов на бік Оуена, - по-моєму, господар повинен сплачувати гроші орендатору!
- Природно, власність на землю не є єдиною причиною, - сказав Оуен, ігноруючи ці випади. - Роботодавці, наприклад, так само є відповідальними за бідність, як і лендлорди.
Цю приголомшливу звістку зустріли глибоким мовчанням.
- Ти хочеш сказати, що, якщо я не маю роботи і хазяїн дає мені якесь діло, він завдає мені шкоди? - спитав нарешті Красс.
- Звісно, ні, - відповів Оуен.
- Так що ж, чорт тебе забирай, ти хочеш сказати?
- А ось що. Припустимо, господар хоче відремонтувати свій будинок. Як він зазвичай робить?
- Він йде до трьох-чотирьох підрядників і питає в них, скільки буде коштувати ця робота.
- Так, і ці підрядники так прагнуть отримати замовлення, що знижують ціну до мінімальної, - сказав Оуен. - І зазвичай замовлення отримує той, хто назвав найменшу ціну. Успішний підрядник завжди викрутиться. Щоб отримати прибуток, він виконує замовлення абияк, платить робітникам низькі ставки і витискає з них усі соки. Він вимагає, щоб вони виконували дводенну роботу, а отримували як за один день. В результаті робота, для добросовісного виконання котрої двадцять людей повинні працювати протягом двадцяти днів, робиться наспіх, абияк, за половину цього терміну і вдвічі меншою кількістю робітників.
А звідси висновок: десятеро людей позбавляються роботи на один місяць, а десятеро інших - на два місяці, і все тому, що роботодавці ладні перегризти одне одному горлянку, щоб отримати замовлення.
- І ми нічого не можемо з цим зробити, ані ти, ні я, - сказав Харлоу. - Припустимо, хтось із нас надумає не розриватись на шматки, а працювати спокійно, виконувати тільки денну норму, чим це скінчиться?
Ніхто не відповів, але відповідь знали всі. Хантер одразу ж візьме таку людину на замітку, але навіть якщо Хантер цього не помітить, про таку поведінку без зволікань доповість Красс.
- Тут нічим не можна зарадити, - похмуро сказав Істон. - Якщо одна людина відмовиться працювати, як всі, знайдеться двадцять інших, готових зайняти її місце.
- Певною мірою ми можемо змінити становище, якщо будемо стояти одне за одного. Якщо, наприклад, ми всі об’єднаємось у спілку.
- Я не вірю у спілки, - заперечив Красс. - Я вважаю несправедливим, коли некваліфікований працівник отримує таку саму платню, як я.
- Вони п’яниці, їм би тільки горлянку пивом заливати, - зауважив Слайм. - Тому і влаштовують збіговиська по кабаках.
Харлоу нічого про це не сказав. Колись він належав до спілки, і йому було соромно, що він звідти втік.
- Зробила ця спілка щось хороше? - спитав Істон. - Ніколи про це не чув.
- Вона могла би принести користь, якби до неї входила більшість із нас. Але, в кінці кінців, не в тому зараз річ. Можемо ми полегшити своє становище чи ні? Факти кажуть, що ні. Але ви мусите погодитись, що конкуренція роботодавців - це одна з причин безробіття і зубожіння, тому що точнісінько те саме відбувається в будь-якому іншому ремеслі і виробництві. Хазяї, котрі конкурують між собою, - це жорна, що перемелюють робітників.
- То ти вважаєш, можна обійтись без хазяїв? - посміхнувся Красс. - Чи, по-твоєму, хазяї самі повинні працювати як прокляті, а гроші віддавати нам?
- Я не розумію, як можна це змінити, - зауважив Харлоу. - Адже повинні бути хазяї і хтось повинен стежити за роботою і про все думати.
- Можна це змінити чи ні, мова не про те, - сказав Оуен. - Приватна власність на землю і конкуренція роботодавців - ось дві причини бідності. Але, звичайно, це всього лише незначна частина тієї великої загальної системи, котра виробляє предмети розкоші і витвори мистецтва для обраних і прирікає більшість людей на довічне поневіряння, а багато тисяч - на голод і вимирання. Така є система, котру ви всі підтримуєте і захищаєте, хоча ви й не можете заперечити, що вона перетворила землю на пекло.
Красс повільно витяг із жилетної кишені вирізку з "Мракобіса" і, подумавши, хвильку, сховав, вирішивши відкласти розмову до більш слушної нагоди.
- Але ти нам ще не довів, що гроші призводять до зубожіння, - гукнув, підморгуючи решті, Харлоу. - Ось про що мені хотілось би послухати.
- І мені теж, - зауважив чоловік, що сидів на відрі. - Я тут якраз подумав, чи не сказати мені старому Скнарі, щоб він мені не платив за цей тиждень.
- Я скажу йому в суботу, щоб узяв мої гроші собі на випивку, - пирхнув Філпот. - Це його трохи розважить, і він стане більш дружнім і товариським.
- Гроші - основна причина бідності, - сказав Оуен.
- Як ти це доведеш? - гукнув Сокінз.
Але питання повисло у повітрі, оскільки в цей час Красс оголосив, що перерва скінчилась.
Переклад: Мольфарка