Маю жахливе відчуття - ніби заблукала.

   Я вдома.
   Коротко - маю дивні відчуття.
   Відвикаю/звикаю.
   Проте радію декільком речам:
   - друзям, яких нарешті побачу;
   - вільному часу, який маю ЛИШЕ для себе (сюди книги, яких ще не читала, фільми, яких ще не переглянула, англійська мова, яку нон-стоп вивчаю (live&learn!));
   - Львів (!), за яким шалено скучила;
   - ну і ще в додатку ( Read more... )

   За дивовижним збігом обставин (знову-ж збіги!=), троє моїх найрідніших подруг знаходяться в *цікавому положенні*. Всі троє - заміжні й щасливі майбутні мами. Цікаво спостерігати за тим, як кожна з них вживається в цю роль та готується до нового, відповідального життя.
   Лишень дуже шкода, що мене з ними розділяють декілька сотень кіломертів і ( Read more... )

   Сьогодні одна дуже хороша людина нагадала мені про мій інтернет-щоденник. За (не)випадковим збігом обставин думки про те, аби продовжити сюди дописувати ходять за мною та смикають мене за спідницю уже не перший місяць. Тепер, маючи українську мову в ноутбуці (до речі, не думала, що маю таку дивовижну фотографічну пам*ять - майже безпомилково ( Read more... )

    Ну от нарешті почалося моє 2011те літо. Позаду складені два ДЕРЖіспити (на "А" з відзнакою обидва, до речі), написана (нарееешті вже) та захищена дипломна робота і присвоєний освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста філології. Лишилося лише отримати до рук свого диплома (цього разу на сцену нашого актового залу вийти не вдасться, та й нічого ( Read more... )

( Read more... )

     Коханий,
    я щодня пишу тобі листи. Пишу зранку, в ліжку, за столом; пишу вдень, на парах, на вулицях; пишу ввечері й вночі, сховавшись у кутку; пишу в голові й на папері, на склі свого вікна й тролейбусів; по своїй шкірі, по повітрю. Я пишу щодня по два листи, переносячи туди те, що накопичується в моїй голові за добу. Конвертів не маю. І ( Read more... )

- Я закончил ее.
- Надеюсь все в порядке?
- Да, все в порядке.


( Read more... )

    Хм....

Вирішила повернутися до свого ЖЖ. Хочеться шось написати, та жодного речення з-під пальців не виповзає. З того часу, як перестала дописувати в Птаху (і досі не покидає думка, шо це, певно, була моя велика помилка), перестала писати взагалі. Навіть для себе. Навіть віршів. Ох, це для мене болюча тема... Так хочеться... а не пишеться... ( Read more... )

Стіни не вміють думками старіти і мріяти,
в стінах по жилах стікають мусони-вітри.
Душу кульгаво ховаючи в пазуху в дірках, ти
йдеш, погрузаючи в тіло земної кори.

Земле, сховай нас під крилами ввік постарівшими,
дай наридатись-навіритись Богу на сміх.
Хай наші сльози посипляться білими вишнями,
хай не бур*ян - оксамити торкаются ніг.

Мить так прекрасна, ( Read more... )