( Read more... )

 
( Read more... )

    "Что-то мне как-то не так,

наверно, пришел февраль..." (с.)

   Рядки, підкреслені в книжці олівцем.

Из всего, что вечно, самый краткий срок у любви.

Мужчина боялся. Однако сегодняшний страх был совершенно другим. Универсальный, повсеместно известный, названный и основательнейшим образом исследованный. И мужчина ясно знал, чего он боится. Ведь хуже всего страх перед тем, что невозможно назвать. От страха ( Read more... )

   
( Read more... )

 "Ще не спиш? Якшо можеш напиши однією смс про суть книжки і твої враження від неї, якшо не можеш, то нічого страшного. Вот і ше спокійних снів, мені чогось здається що вони в тебе саме спокійні (ну різні, але спокійні) от мені з тобою добре і спокійно, як думаєш мені це сниться чи ні:) а ще я тебе люблю, наяву і коли сплю."

Я чесно брехала, ковтаючи гірко
розбурхану повінь.
Я сон пропустила вночі повз кватирку
і чергу на сповідь.

Сплелася у косу дорога на південь,
та впали морози
на гострий пісок і на тім'я дахів, на
пелюстки мімози.

Мій голос замерз, випускаючи тишу
на другому слові - 
"Привіт..." Чи йому щось на згадку залишить?
Чи крихту любові?..

Мене не зліпили з заліза, з ( Read more... )

    Сьогодні я перший раз у новому році прокинулася вдома. У своєму ліжку, трохи холодному, надто просторому і самотньому. У його футболці. Не від запитання “Ти спиш?” і обіймів, а від банальної домашньої метушні. Незвично бути вдома… Незвично ставити чайник на власну плиту, незвично чути у власних колонках власну музику замість останнього альбому ( Read more... )

 - Не хочу говорить об этом. Хочу говорить о другой любви. 
Его руки прикоснулись к моему лицу. 
Вино облегчало многое для него. И для меня. 
- Почему ты замолчал? Почему не хочешь говорить о Боге, о Пречистой Деве, о духовном мире? 
- Я хочу говорить о другой любви, - повторил он. - О любви мужчины и женщины. В этой любви тоже случаются чудеса. 
Я ( Read more... )

Привіт, це знову я. Прийшла, як завжди, пізно ввечері. Ти ж знаєш, не люблю, коли багато людей в метро і коли спека…
  Завжди залишається іскорка надії. Хоч як би там було. Жевріє, ледь помітно, десь на самісінькому споді обвугленого серця, мов зацілований, викинутий на землю недопалок. Але жевріє
  Ми боялися цього. Чекали і боялися
  "Бога ( Read more... )