Я забула сказати, що, якщо що, то я тепер писатиму сюди, бо дуже красивий великий шрифт там і читабельний, а фоточки поститиму сюди, бо дуже теж так мімімі.
- Теперь я знаю, когда он ходит в кино, что ест, и когда у него экзамены. Кстати, в прошлую пятницу они были в Гетеборге и ходили на "Волка с Уолл-стрит"! - Скукотища. - Да, а вот Юхану понравилось. И его девушке тоже.Настя захоплено гортала фотки невідомого Юхана з Удевалли. Якимось чином він опинився у неї в друзях. І вона дійсно знала про нього
( Read more... )
Тонсберг - просто собі місто. Їхати від Осло потягом години дві з половиною. Тут живуть класні мужики Аладжі і Томмі, з якими ми робили проект, а ще милі й загартовані дітішки, які в цьому проекті брали участь. Більше я нічого про місто не знаю.
Вікіпедія каже, що населення Уддевалли трохи більше за тридцять тисяч. Їхати потягом до неї десь півтори години. Я поїхала, бо мені сподобалася назва міста. Звучить трохи по-фінськи, як на мене.
Разом із першим мокрим снігом випало й вікно у Фабіана в кімнаті. Він довго лаявся по телефону, плакав по скайпу, разом з Нісою намагався заклеїти діряку картонкою і сірим скотчем, який весь час відклеювався. Зрештою плюнув, написав гнівного листа господарю, і прийшов на кухню пити чай. "До ранку посижду тут, потім першим потягом поїду до своєї
( Read more... )
Я його називаю Вранго, але шведською це звучить інакше. Найпівденніший заселений острів Південного архіпелагу Гетеборга. Путівники кажуть, що там мешкає близько 380 жителів. Люди кажуть, що там чудові пляжі. Добиратися до Вранго від мого дому приблизно півтори години: спочатку автобусом, а потім паромчиком. Вартість паромчику входить до 30-денного
( Read more... )
Ах, бог з ним, з цим есайнментом. Асайнментом тобто. Я тут опановую британський акцент. Я говорила, що за одиним із моїх вікон дах сарайчка? І по цьому даху зарах лупить дощ. А красива дівчинка Віра з Молдови відкрила для мене Карлу Бруні, точніше те, що вона співає. І ах як прекрасно співає! То у мене зараз дощ, лампа і Карла Бруні. Ще я вчора
( Read more... )
Розпочався третій рік без Ворзеля. Муторне відчуття непоправної втрати нарешті трансформувалося у світлі спогади з присмаком гіркоти, бо “ностальгія - це коли хочеться повернутися, а нікуди”. Відколи стало дійсно нікуди - роз'їхалися останні аборигени і поселенці, в 314 живе Той, Кого я Ніколи не Бачила, і навіть стара гвардія поступово обирає для
( Read more... )