Історія №58. Наступники
Народний депутат, заступник голови комітету ВР з питань свободи слова та інформації Олександр Володимирович Голуб постукав і зайшов у кабінет першого секретаря. Петро Миколайович сидів за секретарським столом, курив ватру, пив бальзам "Тарас Шевченко" із чашки з написом "Read is not Dead" і читав віддрукований на машинці стос пожовтілих листків.
На титульному листі можна було розібрати заголовок - "НАСТРОЙКА И РЕГУЛЯЦИЯ ПСИХОМАШИННЫХ ХАРАКТЕРИСТИК ДУБЛЕЙ ВЫСШЕГО ПАРТИЙНОГО РУКОВОДСТВА" і вилинялий синій штамп "Для внутреннего пользования".
- Ну от, - з докором сказав Олександр Володимирович. - Ви не виходите на зв'язок, і нас знову позбавляють ресурсів. Як же мені партійні справи приймати?
Петро Миколайович відірвав погляд від інструкції і почепив його на Олександра Володимировича - так, що тому стало ніяково.
- Приймати? - суворо сказав Петро Миколайович. - А ти знаєш, що вони Мовладі Байсарова вбили?
- Кого? - перепитав Олександр Володимирович, відчувючи, що знову буде винуватим.
- І як ти збираєшся консерви брати, якщо елементарних речей не знаєш? Мартинюк мені все доповів, у нього в Кремлі кінці є. От зроблю його наступником, побачиш.
Олександр Володимирович усім своїм видом продемонстрував, що готовий зробити все, щоб цього не сталося.
- Так ото ж. Пояснюю для тугодумів. Байсаров - колишня права рука старшого Кадирова. Знаєш, хто такий Кадиров?
- Президент Чеченської республіки! - відрапортував Олександр Володимирович.
- Прем'єр. І син його теж зараз прем'єр. А цей Мовладі - він спецназом, який вишки охороняв нафтові, командував - з ним не здружився. Кровная мєсть, всі діла. І поїхав до Путіна домовлятися. І Кадиров поїхав. Вони поговорили - кожен окремо - а потім ОМОН Кадирова Байсарова застрелив. У центрі Москви, - сказав Петро Миколайович і повернувся до своїх секретних матеріалів.
- І що? - запитав осмілілий Олександр Володимирович. Петро Миколайович побуряковів.
- Ти що, ідіот?! - раптом закричав Петро Миколайович. - Ленінський проспект, 30! Ти був у Москві?! Це центр! Розумієш?! Центр! Біля метро! Біля Кремля! Кадировці вбили кровника! В Москві! З автоматів! Посеред вулиці! Після розмови з Путіним! Тупо підійшли - і розстріляли! Типу спецоперація - кровная мєсть! А російський ОМОН стояв і дивився! Чого він не втручався?!
- Бо... Бо... Бо санкція була з Кремля! - здогадався Олександр Володимирович.
- Правильно, - заспокоївся Петро Миколайович. - А якщо санкція була, то Кадирову зелене світло відкривають - борець із злочинністю і бандитизмом у Чечні, поновлювач конституційного порядку і укрєпітєль вєртікалі власті. А що це означає?
- Не... Не знаю, - сказав Олександр Володимирович.
- От ти зараз озвучуєш позицію партії, постійно друкуєшся в "Комуністі", розказуєш про олігархічний переворот. Хто ти?
- Наступник.
- А в Росії, щоб бути наступником, треба вєртікаль власті укрєплять, розумієш?
- Ви хочете сказати, що Кадиров? Як же це?
- А отак! - рубонув Петро Миколайович. - Я виходжу з гри і нікому більше нічого не винен. Хочеш - сам з Кремлем розбирайся, кому і скільки брати. А я з чеченцями справи мати не хочу! Мартинюк, до речі, теж.
З широкої спини Олександра Володимировича лив потічок холодного поту.
На титульному листі можна було розібрати заголовок - "НАСТРОЙКА И РЕГУЛЯЦИЯ ПСИХОМАШИННЫХ ХАРАКТЕРИСТИК ДУБЛЕЙ ВЫСШЕГО ПАРТИЙНОГО РУКОВОДСТВА" і вилинялий синій штамп "Для внутреннего пользования".
- Ну от, - з докором сказав Олександр Володимирович. - Ви не виходите на зв'язок, і нас знову позбавляють ресурсів. Як же мені партійні справи приймати?
Петро Миколайович відірвав погляд від інструкції і почепив його на Олександра Володимировича - так, що тому стало ніяково.
- Приймати? - суворо сказав Петро Миколайович. - А ти знаєш, що вони Мовладі Байсарова вбили?
- Кого? - перепитав Олександр Володимирович, відчувючи, що знову буде винуватим.
- І як ти збираєшся консерви брати, якщо елементарних речей не знаєш? Мартинюк мені все доповів, у нього в Кремлі кінці є. От зроблю його наступником, побачиш.
Олександр Володимирович усім своїм видом продемонстрував, що готовий зробити все, щоб цього не сталося.
- Так ото ж. Пояснюю для тугодумів. Байсаров - колишня права рука старшого Кадирова. Знаєш, хто такий Кадиров?
- Президент Чеченської республіки! - відрапортував Олександр Володимирович.
- Прем'єр. І син його теж зараз прем'єр. А цей Мовладі - він спецназом, який вишки охороняв нафтові, командував - з ним не здружився. Кровная мєсть, всі діла. І поїхав до Путіна домовлятися. І Кадиров поїхав. Вони поговорили - кожен окремо - а потім ОМОН Кадирова Байсарова застрелив. У центрі Москви, - сказав Петро Миколайович і повернувся до своїх секретних матеріалів.
- І що? - запитав осмілілий Олександр Володимирович. Петро Миколайович побуряковів.
- Ти що, ідіот?! - раптом закричав Петро Миколайович. - Ленінський проспект, 30! Ти був у Москві?! Це центр! Розумієш?! Центр! Біля метро! Біля Кремля! Кадировці вбили кровника! В Москві! З автоматів! Посеред вулиці! Після розмови з Путіним! Тупо підійшли - і розстріляли! Типу спецоперація - кровная мєсть! А російський ОМОН стояв і дивився! Чого він не втручався?!
- Бо... Бо... Бо санкція була з Кремля! - здогадався Олександр Володимирович.
- Правильно, - заспокоївся Петро Миколайович. - А якщо санкція була, то Кадирову зелене світло відкривають - борець із злочинністю і бандитизмом у Чечні, поновлювач конституційного порядку і укрєпітєль вєртікалі власті. А що це означає?
- Не... Не знаю, - сказав Олександр Володимирович.
- От ти зараз озвучуєш позицію партії, постійно друкуєшся в "Комуністі", розказуєш про олігархічний переворот. Хто ти?
- Наступник.
- А в Росії, щоб бути наступником, треба вєртікаль власті укрєплять, розумієш?
- Ви хочете сказати, що Кадиров? Як же це?
- А отак! - рубонув Петро Миколайович. - Я виходжу з гри і нікому більше нічого не винен. Хочеш - сам з Кремлем розбирайся, кому і скільки брати. А я з чеченцями справи мати не хочу! Мартинюк, до речі, теж.
З широкої спини Олександра Володимировича лив потічок холодного поту.