Це місто має твої риси і тільки це мене з ним примирює.

«хооолооодноооо», - співає кругом відомий автор. холодно мені. тут мені постійно холодно, і зима нестерпно довга. навіть якщо руки твої так поруч біля мого обличчя. «як би не було, і як би не дуло», - продовжує він. холодно. наче криги стискають моє тіло тією срашною рікою. містом, стомленим від інію, заповільнують порухи, унеможливлюють глибоки ( Read more... )

ні, вибач, я затримаюсь ще на годину ( Read more... )

вам дивно з одеси бігти до києва? з міста, де час такий заповільнений, що повітря поперек горла стає мармеладкою. бігти туди, де немає місця притулитися, немає солі в подиху, де конче необхідно бути без вад. мені останнім роком хочеться бігти з одеси. нехай і до києва. бо вдома тепер залишилися лише 19 лютого, 2 травня, ківалов, ківан, коломойський ( Read more... )

немає більше сил бути тут. темна кімната, чути, як шурхотить тваринка в куточку і вигризає щасливо нарешті отриманий пайок на вечерю - яблуко. парко. на вулиці виблискують холодом чиїсь необізнані сірі фігури - вони зависають за вікном 10-го поверху. в їхніх грудях, кажуть, застрягли ковтки хлороформу. тому вони повсякчас, заглядаючи до кімнати, ( Read more... )

Повітря тремтить від глибоких звуків, як церква від промов священника і шелестів рукавів тих, хто хреститься за ним. Хрестяться поспіхом, різкими рухами розрізаючи простір на чверті. Один, два, три, чотири... І господи помилуй, в ім'я отця, сина і святого духу. Ворожі один до одного бездум(ш)но відточують майтерність (від)хрещення ( Read more... )

Мої дні - постіне вираховування часу між зустрічами та розмовами. Розіп'яла перша година, за нею вичавлює нутро своює вагою друга, потім задушливим вогким і утискаючим туманом загортає тишею третя... Тиша звенить у вухах, спочатку тонко, наче крильцями метелика торкається перепонок, метрономом вистукує залізними високими нотами: дзвень-дзвень- ( Read more... )

всередині скиглило. тоскно пробиваючись паростками жалю до самого серця, ніжно обвиваючи його пелюстками червоно-чорного божевілля. червоного неба від заходу сонця зліва від моря і чорного берега, куди завалювалось поміж міських труб вогняне диво. в голові маячили образи. Образи, обрАзи і образИ. хотілось торкатися теплого тіла сухими губами, ( Read more... )

Одинаки. Однаковість буденності. І кожного разу повертаючись в порожній будинок, розраховуєш тільки на ранковий будильник, аби він витягував тебе на поверхню, розбивав на скельця думки про майбутнє. Тонеш у власних перспективах, не розділених навпіл, гроші складаєш, не маючи на меті нічого. Куди їхати, що їсти, навіщо виходити раніше… Відганяєш ( Read more... )

вдихаю твій подих, під дих ховаючи. стрімко розірваний на ніжність і пристрасть