2011.06-2011.07
Про 19-23
Невихованний Get Lucky (instrumental)
цей чувак згорів від духовних вібрацій,
Я знаю про що кажу!
Бачите, світло з рота в момент вибуху автівки, і ще починається з того що палахкотіє капот - це прямо як медитативне візуалізування,
Знаю ж, що кажу!
Тільки не ясно яким боком тут амфетамін для невихованого (про що оригінально співається у Дорна),
І чий то котячник із тестом роршарха,
чувак, напевне, ділер.
А різноока краля нічого так - тільки чого біжить по трасі у світлі фар голою? (Вигляд ззаду, але ж не може то детективша біжати?)
Напевне, тому що передавала з рота амфетам невихованому,
І в неї теж піднялись мудрість, всезнання і божевільна теплота.
Я-то знаю!
Неясно, звідкіля фотка слідчої плаває в акваріумі (риба під накладальну одночасово з першої секунди музику: плям-плям!)
І хто утримує стільки в халабуді котів (стерилізованих?)
Певно, волонтери, трохи по-реріху й езотериці
Я б не здивувався,
Тільки живуть, мабуть, за рахунок тиражування просвітленості у таблетках з емблемою кота.
До речі, застосований після "Get lucky" одночасово-насувально трек - "nightvision" з альбому Discovery, є кліпове аніме (Interstella 5555) cтилі ретро-серіалу, де сюжет нагадує що по літературі хвилювало - що ми не є тим, якою є насправді наша суть. Це так по-бердниківськи!
Про 23
Господи, я впав, я оступився!
Нічого мені не треба було - позбавитись від випробувань.
Й просто спробувати для своїх телевізійних уявлень про молодіжне походити.
Так довго ненавидів все "цивільне", що врешті без нього звик жити.
Тепер не маю ані поняття куди діватись - раніше щорічно (2006-2010) рятувала кардинальна зміна обставин,
Якщо так можна назвати повну втрату кола спілкування і переключення на здобування геть інакшого.
Тепер, з 2012 *(а я пишу про свої 23) нічого не лишилось хотіти крім реабілітуватись і бути визнаним, ба дійсно, ілюзія любові і всенародного значення, хай то випадковості і "тимчасова адміністрація в голові" знаків тлумачення -все дало найщасливішу на світі мить.
А тепер, коли програні всі строки устигнути про себе заявить, лише гординя в душі темним вогнем горить.
Дострибався, аж гладшаю, зі котоловками о 6-ій, 5-ій ранку, батончики й паніні, нормальна їжа о півночі, бо зранку знов бігти кудись.
А вночі замість перекусу заснув за складанням чергової рифми ("Господи, я впав, я оступився!") про одчаяння та безцінь, карочє, про улюблене та звичне - чом моя біографія така? Ах, як болить, і красивий фентезийницький (безглуздицький) музсупровід!
Досі, 7 років життя назад, невизнаванного собою ні "сюжетно", ані "духовно"(не порівняти з часами коли я до Знань копався!)
мав звичку до "підкидання пригод", як в казках завданнячка і дивні створіння на шляху до невимовної мрії.
А було напередодні: не вдалося визнання, геймерство розцікавилось, далекий від народу своєю придурікуватостю. Все завжди незручно, дивує й збиває з толку оточуюче, ніби орієнтуюсь умом - тримаюсь неприродньо, мудак-мудаком.
Тому отримав глибоку скандинавську рану, в людцві вже нічо не радує, спроби настановити словом на щирий шлях
ницих, ображених, старих і бомжацьких.
Одним словом, нещасть для спілкування собі зустрічав. Й вони мене самі знахрдили, буквально всліпу, як безока бомжичка викинута з лікарні на Індустріальнім мосту.
Це 2006.
Стоп-кадр.
Повертаймось до 2012.
А тут із Просвітленням все обірвалось - більше нічого крім спокою не хотілось, гадав, уже доволі героїчно настраждався.
КІНЄЦЬ? МАВ БУТИ ХЄППІ-ЕНД? (згідно всім архетиповим сюжетам та стану самогіпнозу, недарма знущався знаковий світ, доводячи що в гуморі й моді теж орієнтуєцця, прям тобі як поету Бездомному в Булгакова)
Х-хе, ні, лиш початок грубого Путі.
Хотів жеж про все героїчо настражданне розповісти? - і замість нових вражень та відкладених на майбутнє "щасливих взаємин" (щось підказує що з таким соціальним розвалом я навряд стосунок матиму до приємин) - вчимось радіти малОму що дає світ - так жили герої, зокрема, стругацьких книг. І ЗГАДУВАТИ ДЄТАЛІ!
Звідси й асоціативно-накладальна музичка: передача атмосфери, океанельзи, живодерно-протистояльної удалі. В останнє ці ділянки нейронів про себе присмаком відтворно нагадали - глянувши "Війну Безкінечності", про максимальні зусилля усіх (2007: суперзоозахисників, волонтерів, легендарних опікунів Києва, значить) - оцей дух грубої нахабної сили, проти якої усі особисті історії - сопливі, ще й шанси які б не були -- неадекватно просирані.
Нині став сприймати прості тексти попси - про дівок, капєц якись! Було не більше ніж балаканиною для молодих, а несподівано виявилось житушним сенсом.
Для мене так само важливим був досвід про (пост)просвітлення, що для народу насправлі - дурисвітцтво, та й годі. Отак я сприймав усе цивільне, без якого між жити в мрачній твердині духу; уповаючи на романтику фентезі-епосу. Так сказать, хікікоморив.
....
Бо з кінця 16-ти якось нічого не хотів.
Туди, до суворомордої дорослості,
Були звернені мої почуття й думки,
А вищу освіту я не вибирав, бо толку?
Головне свій шлях, фентезійний світогляд у пошуці самореалізаційних нагод.
Але не дійшов і до інтернет-спільнот, бо толком нічого більше геніального не писалось.
Знайшов на вулиці само(спец!)призначення(Геройство!), здрастуй волонтерство,
Чи як це звется коли чіпляєшся до людей, шоб вони не жебракували такі мрачні?
Підбіральництво тварин вже через рік було - я ще боявся
лізти на той нетиповий форум, де люди узгоджено подвигом займаються.
"Помагати" їм по Пташці, проти відловів Бородянки, і ще купа квестів,
Став уже пізніше, перезиливши планку нецивільності й дорослості,
набридаючи всім повсякчасно своїм лицем розгублено-мрачним.
Студенти не розуміли чого ношусь такий серйозний, а я що міг те й робив, від 5 ранку до глибокого вечора,
ще навчання і танці,
З Бородянки-на академістечко й на перетримку на Кіото,
Там - кошенята у бабушки,
Там - щенята врятовані від Бородянки.
У часи езотеризації зробив висновок що просто багато негативу мав притягати,
Оце так...армагедецц і мобілізація надзусиль. Прямо як в кіно про бородатого Таноса - припахав кого міг; 2 форуми і зоорганізації,
давні скандали, інтриги і от я з одною гром.лідершою (штабу бют та часів помаранчевої революції) подумую щодо самоТЗТреалізації.
Прожили близько півроку, не більше; ще три - батрачив притулково. Глузливо звався "валантьор".
Немає вже лідерші, рішення приймаючої ієрархії,
Її місце заняла просвітлена духовність в серці.(тому так легко через 4 роки наші "кармічні відносини" оголосила завершеними, цьому сприяв ще один привласнений мій паспорт..сам же віддав)
Примітка: не забути перевірити наявність свого прізвища в реєстрі виборців, а то з цими втраченими паспортами постійно поза громадським обов'язком.
Немає друзів крім блогерів (та ті й не побратими),
Думав, що часу багато,
Жив фентезійним скеруванням,
Електронізовував, інформував, спаменив,
Збирався на чудо надіятись, що все змінить.
(В притулку +20 котів і собак, таргани і неадеквати, схоже таки був цілком в дусі їх, раз думав країну духовністю рятувати)
Нічого мені не треба було
Крім відчуття достаменного
Що серце вільне від совісних турбот,
Що світла полегкість,
Та рутинна ретельність
Дарує трішки маргінальненьку правильність.
Про 20
НЕДОСОБЛІМУВАВ
В будь-якій неясній ситуації - вмикай на повтор молитви,
Який совісний образ маєш, що порадить відношення душі до дії?
Яке твоє уявлення про аувдиторію - завжди уявне. Яке їм діло, що ти йдеш під Чумацьким шляхом, шорохами жабок та йожиків, шістдесятий кілометр на повороті з траси Миколаїв - Херсон
(Під "молодіжну" музику в голові. Не тільки молитви! А й passion pit - reeling https://youtu.be/qVstHPhaJ6M, One more time - daft punk)
Знаєте, дурнe таке враження , що насправді мені "20", а решту частину - десяток років, я десь проспав, втілюючись у геть неправильних версіях. Не дивно. Ці версії свисока весь час гляділи на того, кому 20: як можна була так увліктись п*здостраданіями? Стільки часу потратити на емоційний плин? А як же Надціль? Он, в міні-притулку, який маєш заезпечувати, позначка сягне скоро +20 тварин. А ти.... в надії шукаючи на чудо, відстежуєш знак, подію, шо все змінить... набридло. Спробував вже вкінець в армію (не взяли). І нову версію Степана доланням страхів інсталлив.
Може в цьому й був сенс - доподвижатися до того, щоб не відчувати більше обов'язки, що чимось не тим займаюсь нідочого. І мрія була покинути ще Блог... ага, якби покинув, на якому б місці і ресурсі настройки мізків собі би скинув, а так езотерик-езотьор, контактерик-вконтактьор...
Проблема була - мало всякий брьед писати, так ше й "реакцію спостерігати". Ото знаєте: книжка духовних спецназівців - закінчуєтся букетом як знаком одному менту братися за зрадників... ну так коли себе самого настиг кінець усього що знав звичного ( степан-2009 був неактуальним вже другий рік, але всім френдам спамив) : Степан-2011.08 чи 09 спостеріг аж три букети: одним студенка п*здила міністра освіти (Табачник так зіщулився, ніби сценарій і постановка), інший українець подарував на прес-конференції Мадонні - вона відкинула , бо це не її тип квітів. А засушений букет ішє знайшов у себе під дверима. Казав уже, що звертаю увагу на всяке сміття? Іноді, раніше до депресії-частіше, мав звичку підбирати усіляке, що можна донестИ до мусорніка по дорозі - ану, не засмічувати природу! В ботсаду бруду набрав, але знайшов й гривень двадцятку. Між Херсоном й Миколаєвом на трасі кишені понабивав. Та й загалом - ще в цьому роздивлятись символічне значення?
І як з усім, що стається: землетрус в віргінії в переддень незалежності-2011, відкриття стадіону олімпійського з неясними сюжетними іграми, відвідини Януковичем на 1 вересня інженерної гімназії, де перед тим ковш ескаватора видобував з асфальту такі звуки, що розійшлись відеозаписами про наш район "звукі землі/ ангельскіx труб/ як конаючий динозавир" - ну, звісно, в цей період завдяки випадковостям кинутим в блог, конав політично-конспірологічний егрегор..чи власний "дах"-мозОк.
Текс-с, чого прокинувся о 2 ночі?
Певно, вже насублімував.
Минула частина: роковини ЖЖ відмічають свої почуття) https://www.facebook.com/groups/654814508004577/permalink/1280814278737927/
Адаптований переклад, практично, отсібятіна.
Faith no More - Small Victory
Гідність ніколи знову - Мала зрадоперемога
Иєрархії
Підтримують нас в нічнім стоянні,
Братній дух
давайте вже Спасіння іншого разу,
Невтішний просерун!
Горлаю я своїм горлом зкутим!
Розтрощенний партрет
Розфондюємо трофеї
Нуль від поразок,
Чи можеш дозволити собі таку розкіш?
Невтішний перемогою здобутою.
Але я потримаю свій писок стуленим.
Воно не має бентежити мене, воно не має, а бентежить!
Воно не має бентежити мене, воно не має, а бентежить!
Малі перемоги,
Медальйони та пролежні,
Вуста на моїм лику
Гадають думку що, може,
я колись тебе відгамселю
Але я тримаю свій писок стуленим.
Воно не має бентежити мене, (нєть-нєть!) воно не має, а бентежить!
Воно не має бентежити мене, (нєть-нєть!) воно не має, а бентежить!
Якби я тільки мовив тобі,
На одній незмінній гучності,
З одним незмінним наголосом,
В одниму незмінному ритмі
Прямо тобі до вуха.
Ти б все ще не почув.
Ти б досі не почув!
-embed video: music from June-Jule 2011.
Click to view