Пить черный кофе, плакать и молиться ( Read more... )

знову снилося, що я живу з кимось, мию чийсь брудний посуд, посміхаюсь чужим родичам...це мої нічні жахіття...
апатія... нічого не хочу...

таке враження останнім часом, чо кожен хоче забрати від мене шматочок собі на пам"ять, чи може просто так... легше просто про це не думати... беріть, мені не жалко! ніхто і так не цінить, навіть я

це як пульсуюча біль, вона наростає з кожним ударом серця, це як щось невідворотнє, від чого не сховаєшся, реальність давить своєю невідворотністю, жорстокістю.вона пре напролом, ламаючи на своєму шляху все: мрії, сподівання, все, що ти так старанно викохала лежачи перед сном, все, що ти так красиво намріювала, проїжаючи потрібну зупинку метро. їй ( Read more... )

Ось так хтось, мабуть, тонкий психолог і знавець женскіх душ, отозвался о моєй особе. я не знаю хто це, але написано прікольно ))наслаждаюсь ( Read more... )

так якось нудно жити... не дивує більше життя. і люди не дивують. знаєш, що чекати від кожного з них ( Read more... )

dzwonki lekkiej i dużej intuicji ( Read more... )

листопад, 2009 ( Read more... )

кажуть, немає білих та чорних днів у нашому житті - є тільки поганий та хороший настрій. але є такі речі, які здатні повернути тебе в депресію. ти в ній борсаєся, як у в"язкому, кисло-слизькому киселі. ці думки приходять усі одночасно, накопичені вічним: "Та ну його на хєр, у мене всьо кльово!" Але ж ці важкі думки не забуваються, і потім усі разом ( Read more... )

я кохаюсь у нашому постмодернізмі, чому так мало людей його розуміють? хочу піти на концерт Делфіна, в ньому щось містичне, притягує, хто зна, чи сподобається? сподобається.. хочу ще раз в Олександрію, пройтися по берегам штучних озер, засипаних листям, що дбайливо розсипане золотою осінню, люблю, коли приїздять додому друзі, люблю гамір, галас, ( Read more... )