засинаю, але якщо не напишу зараз, то завтра забуду)

[ultra_me]

Повернулася після зустрічі однокласників. Пройшло аж 10 (!) років, майже третина життя, а люди практично не змінилися. Хіба тріііішки подорослішали і обзавелися власними сім"ями. Серед нас тепер є бізнесмени, викладачі, журналісти, лікарі, юристи, ну і просто домогосподарки:)

Comments

[sullavita]

Приємно, що люди, які рідко бачаться, вміють так тепло зустрічатись)
А на рахунок життя в Києві - вам же тут добре) Для чого комусь щось пояснювати.

[ultra_me]

сама дивуюся, бо налаштовувала себе зовсім на іншу атмосферу)

[boussa]

ой а в мене вже років під 15 як школу закінчила, на зустрічі не ходил і не збираюсь - бо нецікаво абсолютно...Як зустіну однокласників, то на іншу сторону не перехожу звісно, а так..Ну нема мені про що з ними говорити і неохота. Ще з одногрупникамми з універу МОЖЛИВО, а однокласники - хай живуть в памяті :)

[nouralyona]

аналогічна ситуація
на 5 років пішла, зробила висновок, і на 10 не приїхала, хоч і мала можливість
немає у нас ні бізнесменів, ні лікарів, ні юристів, зате є наркомани і ТП

[boussa]

от власне, що школа це збіговисько підібране за територіальною ознакою, район в нас був не ахті де ми в школу ходили, і всі це чим далі тим більше вилазить - бо це не збір по інтересам. Тому і залишается що про дітей говорити - бо вони в більшості є....

[ultra_me]

+100
у нас "на ура" пішли теми про дітей, а також шкільні спогади - хто кого любив, як їздили в гори, грали в КВН і брейн-ринги. більш глобальні моменти чомусь викликали суперечки з яскраво вираженою заздрістю в очах. і заздрили зазвичай ті, кому батьки купили квартири і машини

[iri_di_um]

я посміхаюсь до себе, бо знаю твій клас і рада, що так вдалось. А щодо життя в Києві, то як ніхто розумію Тебе. Я думаю такі люди просто не звикли брати на себе відповідальність і щось міняти, залишитись вдома біля батьків було досить шаблонно, а до тих, хто ризикнув, поставивши на карту все, у них, як не крути, -заздрість, може, навіть не заздрість а просто втрачена мрія. Вони не хочуть визнати, що можна бути десь поза межами такого рідного і комфортного міста щасливими, що Тобі вдалось і ти не жалієшся, а вони навіть не пробували (зараз казатимуть, що й не хотіли). Простіше вибудувати стіну, переконати себе, що їх вибір єдиноправильний, а насправді - кожному своє, кожному кораблю своє плавання, хтось мегащасливий в крихітному містечку, а хтось задоволений в мегаполісі, зрештою щастя - це не стіни і будівлі міст, а люди, котрі поруч.
П.С. Добре, що не говорили, що з нашими зарплатами (звісно не зрозуміло чого нам стільки платять) можна ого-го:)

[ultra_me]

щодо оточення - однозначно
комфорт і душевний затишок створюють люди, а не географічна точка на карті. ви вже визначилися з датою? цікаво, як у вас усе пройде

[iri_di_um]

15 червня, поки що все важко, людина емоції зриваються через власну антипатію до когось конкретного, але побачимо.

[ultra_me]

прапор їм у руки (с)
я впевнена, що присутні незалежно від кількості знайдуть про що поспілкуватися

[nouralyona]

Що за нелюбов до Києва??? !!!!

[ultra_me]

це, швидше, якісь провінційні стереотипи. типу краще бути кимось у своєму маленькому місті, ніж "ніким у мільйоннику"