Розповідь про те, як з мене збила гроші севастопольська бабця,
або про те, як в напарники до мене під час подорожі "прилип" росіянин із Калуги... )
Третій день моєї подорожі.... що думалося? та кльово все виходило. хіба що перший день, тобто ніч посеред кусючих істот. явно не планував це. саме це у плануванні можна записати як прокол, який перевтіливсь в урок. Хоча подібне, незважаючи на здобутий досвід могло повторитися пізніше. Та про все по черзі.....
СЕВАСТОПОЛЬ
890 км. від Києва. День 3
Але спочатку був Сімферополь. Оскільки прямого сполучення Керч-Севастополь не існує, довелося спочатку попрямувати до столиці Автономної республіки. А вже звідки 2 з лишком години труситися на електричці до Севастополя. Квиток, до речі, коштує 8 грн. А за той же маршрут на автобусі (хіба що тривалість поїздки на 1 годину менша) вам доведеться викласти 24-25 грн (залежно від перевізника).
Отже, вокзал Севастополя. Навчений досвідом ночівлі на вулиці, я почав ловити бабусь з табличками "квартири". Благо, на платформі їх була тьма)). Підходжу до однієї-другої....
- На сколько хочешь?
- На сутки.
- Неет, - розвертається кожна наступна і йде геть.
- А сколько, в принципе, стоит снять комнату на 1 сутки? - намагаюся я хоч вартість з'ясувати.
- Да, есть люди, здают. Стоит 150 грн.
- Нормально, подумав я й пішов шукати далі.
- А у вас можно? - питаю я ледь не в останньої бабці на пероні, яка проходила повз мене.
- Неееет, - чую вже знайому луну)).
- Ну хоть скажите, где можно попытаться найти жилье? - в передчутті довгих виснажливих пошуків хапавсь я за свій шанс.
- Ты на сутки хочеш?
- Да.
- Я б могла у меня, ты вроде хороший парень. Но у меня занято. Ладно, пошли, найдем что-нибуть гривен за 100 - запропонувала тітонька років 60.
Ми пішли геть з перону. Жіночка попалася говірлива. Спілкувалися. Я дізнав, що квартирним "бізнесом" вона займається вже 15 років. а колег-конкурентів знає як облуплених), але особливої симпатії до них не відчуває)).
- Ууух. изверги они. Готовы глотки перегрызть друг-другу. Уж поверь, сынок, знаю их всех, - казало вона.
- Валя, возьмешь мальчика на сутки, мой знакомый приехал, некуда поселить? - спитала тітонька свою "колегу".
І так, з подібними питаннями до здавачів житла ми ходили по території вокзалу хвилин 15-20. Аж потім її, певно, втомило бігати. Вона і каже:
- Сынок, вон комнаты отдыха. Иди туда. Там тебя поселять за 46 гривен в сутки. Дай бабушке копеечки позвонить.
Я, звичайно, трохи офігєл від нахабства панянки)), але дав копійок 30-40. Прокрутив у голові: ну, бабця заробила. все ж намагалася мені допомогти. То мені не шкода таких грошей. От тільки як вона з копійками в кишені хотіла подзвонити для мене й досі загадка). Невже у Севастополі лишилися телефони-автомати, у які тре монетки кидати????)))))))) Чи просто старенький організм не зміг придумати кращого приводу?))) так бабуся мене "взула"))).
Пішов я до кімнати відпочинку. Дійсно, там підтвердили, що вартість "послуг" - 46 грн + 10 грн. за кожне користування душем. Добре, хоч за походи до туалету не треба було додатково платити. Бо і так сервіс - вищий рівень))). Показали мені "номер" на 6 ліжок - я й засумував. Ще й на відпочинку не вистачало мені лікарняного варіанту. Єй бо, все як у лікарні, і шафи, і ліжка. У свій час в дитинстві стііільки разів у лікарні потрапляв, що, чесно, не в захваті був від перспективи знов відчути дух лікарні.
- Я подумаю, - доповів я черговій по "кімнатах відпочинку".
- Думайте, думайте, осталось всего 2 места, - сказала вона.
Я розвернувсь, і вийшов на вулицю. На годиннику уже було близько 11:00, день набирав обертів, а я в зв'язку із черговою житловою пригодою загрожував подарувати перемогу часові над моїм законним відпочинком.
Ще хвилин з 10 походив по перону і території вокзалу. Набрав деякі мобільні номери більш комфортабельних, судячи з рекламних оголошень, готельних номерів. Але телефони не відповідали, або були відключені....
Нєвєзуха, подумав я і повернувсь до уже знайомих апартаментів)).
Одразу поставив на зарядку свій дохлий телефон. Мабуть, він найбільше серед нас двох хотів підкріпитися. Чекати довелося 1 годину, саме стільки він харчується. Нарешті, можна почистити зуби, перебрати щось з речей на предмет того, які чисті сорочки залишилися, чи футболки. Ну і... тре було б планувати свій маршрут. Думаю...
І тут заходить до кімнати хлопак, ну... на вигляд років 25-26. А там хто зна. Заселивсь на останнє вільне місце. Познайомилися. Звати Дмітрій, приїхав відпочивати з Калуги. У Криму вже 10 днів, відпочивав з дівчиною, але... не витримав її товариства і звалив).
- Лучше б я не связывался с ней. Коза она, - ледь не найлагідніше лайливе слово, яке він ужив))).
И то ей не так, и это....
Почав розпитувати мене. Мовляв, звідки я, що роблю у Криму?
- Подорожую, - кажу. розповів, де був. Здалося. не дуже його й зацікавив. А нині, продовжую, планую або по Севастополю, або ще кудись, поки не вирішив, мо, у Балаклаву поїду.
- А там что? - не припиняв він "допит".
- "База подводных лодок", - пояснював я.
-То давай разом подорожувати? - запропонував він.
В принципі, я рідко коли відмовляюся від компанії. Але, чесно, це чувак якось видався мені підозрілим. Ну просто якось некомфортно було. Він якийсь загальмований в реакції, трохи кривий фізично. Та ще й зізнавсь. що днями нємєряно пива употрєбіл... Словом, якось стрьомно. Як виявилося потім, він ще й повільно ходить. Ну, в порівнянні з моїм темпом подорожування пішки))).
Але, як я написав вище, сам був не проти компанії. Тож, разом ми вийшли на вулицю. По ходу я купив карту Севастополя. але..... прийняв рішення їхати у Балаклаву, до музею підводних човнів. Що ж, тепер тре знайти, звідки стартують автобуси, чи маршрутки в інше місто. Поїхали на тролейбусі до Центрального ринку. Перепитали, чи звідти (ну, я просто довірився інфо з путівника, чого інколи не варто було робити) можна виїхати до Балаклави? Нам відповіли, що раніше тут була зупинка, а нині тре їхати до Балаклавського шосе. Що ж, поїхали. Але перед тим мій новий товариш захотів... пива. Запропонував скласти йому компанію. Я, звичайно, відмовився. Бо пити пиво у таку спеку, коли ще день тре бути на ногах - то злочин перед самим собою. Тоді Дмітрія потягнуло на квас). Що ж, вгамував він "квасову" спрагу, і ми рушили.... шукати пляшку холодної мінералки). Цього разу уже я висловив бажання поповнити запаси.
- Что-то очень жарко, - постійно не встигаючи за моїм темпом ходи й відстаючи від мене, промовив росіянин.
Наверное, я поеду отдыхать. А ты едь. Извини, что так получилось, - перепросив він.
- Ну смотри по своим силам, тебе решение принимать. Не можешь - не едь, - сказав я, відчувши полегшення). Так ми і розійшлися)))), він поїхав собі до кімнати відпочинку, а я рушив на маршрутці до Балаклави.
На годиннику було близько 13:00. спека бєшана....
Далі буде...)