Легендарна Колочава: десять музеїв, жандармерія-паб, чеський Робін Гуд, бункери та лінія Арпада

Aug 29, 2018 16:57



Загублене між карпатських гір село Колочава за останні сто років побувало у складі 6 держав: Австро-Угорщини, Румунії, Угорщини, Чехословаччини, Радянського Союзу і нарешті незалежній Україні.

Сьогодні тут десять музеїв, власний скансен, жандармерія-паб, дві форелевих ферми, храм карпатської готики, пам’ятники заробітчанам і учительці та купа іноземних туристів.

Розташована Колочава за 175 кілометрів від центру області - Ужгороду у Міжгірському районі (не плутати з Міжгір’ям Януковича під Києвом). Додавши до цього розбиті дорогі та гірський рельєф, то цю цифру для уявлення можна сміливо помножити на два.



Нині тут проживає близько 8 тисяч осіб - село є одним з найбільших на Закарпатті. Аби пройти з краю до краю села потрібно ледь не дві години - відстань більше 8 кілометрів.
1.



Велику частку закордонних туристів складають чехи. Саме з ними я і потрапив до Колочави.
2.



Велику популярність закарпатському селу приніс чеський письменник Іван Ольбрахт. У 30-х роках він багато разів бував у тодішній Підкарпатській Русі (сучасне Закарпаття), яке належало у той час Чехословаччині та надихнувшись красою природи написав кілька романів.
3.



Найуспішнішим з них став «Микола Шугай - розбійник», який став легендою чеської літератури та є обов’язковим до вивчення у школах Чехії. Історія заснована на реальних подіях, розповідає про місцевого мешканця Миколи Шугая, який втік з фронту Першої світової та вів розбійницьке життя - грабував у багатих і віддавав бідних. Постать насправді суперечлива.

Сьогодні у колочавській школі музей Івана Ольбрахта. Місцевий мешканець проведе екскурсію на чудовий чеській мові. Казав, що вивчив у місцевому барі, куди постійно приїздять чехи.
4.



Власне, той паб за часів Першої Республіки (так у Чехії звуть період між утворення Чехословаччини у 1918 році до окупацією нацистами у 1939 році) був жандармською управою.
5.



У 2010 році місцева родина отримала ділянку як компенсацію за смерть на тамтешньому підприємству батька разом з напівзруйнованою будівлею.
Її і перетворили на готель з рестораном. Сьогодні тут подають як українські так і чеські страви. Є добрий вибір розливного пива: Рівень, пиво «Патрік» з Міжгір’я та інші. Цікаво, що хмільний напій наливають у чеські та німецькі келихи. Ввечері тут рідко почуєш українську - чехи замовляють вареники та борщ. Ціни - середні. Борщі від 37 гривень (без м’яса), пиво - від 30.
6.



До гастрономічного туризму додам ще дві форелеві ферми. Обидві на околиці села: одна Риба/Fish на виїзді у бік Руської Мокрої, а друга так і зветься «Форелеве господарство» (є на картах) у районі Сухар.
7.



Ціна за 100 грам - 40 гривень (серпень 2018). Одна рибка виходить по 120-150 гривень.
8.



З архітектурних цікавинок - дерев’яна церква Святого Духа 1795 року. Чудовий зразок так званої «карпатської готики». Потрапити всередину можна за домовленістю по телефону.
9.


Фото: Тomáš Zeman

Також у селі кілька нових та відреставрованих храмів. Чеські друзі дивувалися, як це доріг тут немає, а церкви виблискують новизною.
10.



Найбільш оригінальним є пам’ятник заробітчанам. Ледь не більша частина колочавців працює у Чехії. Один з таких казав, що отримую 100 крон/година (125 гривень) на будівництві у Празі.
11.



Велику частину зароблених власними мозолями грошей інвестують у житло. Будинки тут з сучасних матеріалів, гарячою водою, опаленням. Парадоксально, але у одному з найменш розвинених регіонів країни хати середньостатичного мешканця у рази кращі ніж в індустріальному Донбасі. І воно тут змінюється з великою швидкістю.

- Ще десять років тут було все зовсім інакше, більш автентичніше, екзотичніше для нас, - казав один чех.
Навіть таких осучаснених старих хат вже рідко знайдеш. Частину житлової площі віддають в оренду туристам.
12.



Хоча мені важко уявити, як жити серед такого сміття - у Колочаві, наскільки я бачив, немає централізованого вивозу відходів. Люди просто скидають його у яму, на гірські схили та просто у воду. І це при тому, що це частина Національного парку «Синевір».
13-14.






Місцеві перуть речі з миючими засобами та миють машини у річці. Їхні діти потім спокійно плескаються у цій же воді.
15.



Не знаю чи це з цим пов’язане, але більша частина нашої групи у Колочаві чимось отруїлася - день провели на унітазах та в обіймах з рукомийниками. І додам, це як раз у вечір коли ми не пили жодний міцний алкоголь.
Вантажівки лишають просто трохи далі від головної дороги.
16.



Тут ще й досі колоритно.
17-18.






Хиткий місток через річку Теребля до джерела з мутною водою із сильним запахом. Може вона стала причиною отруєння для наших непідготовлених шлунків?
19.



Інфраструктура розбита. Немає значення, що не має огорожі, головне, що вона жовта-блакитна. Як і більшість у нашій країні - на показ, а не по суті.
20.



Ліс активно вивозять КАМАЗАМи та ЗІЛами. Частину використовують для опалення, адже газу тут немає.
21.



Класичний серпневий вечір у Колочаві - рубка дров на зиму. Дітей багато, адже Закарпаття традиційний лідер народжуваності в країні.
22.


Ми напросилися проїхатися у кузові.

Facebook post
Ще одним нетривіальним пам’ятником стала … вчителька! Стоїть вона у дворі музеїв чеська та радянська школа.
23.



Класичний пам’ятник будителю українського народу - Шевченку.
24.



Статуя вівчаря. Під час помаранчевої революції у 2004 році вівчар теж став героєм. Щовечора на вівчаря вішали помаранчеву хустинку, а на вівцю - синьо-блакитну. На ранок синьо-блакитна хустина висіла на вівчарі, а помаранчева на вівці. І так повторювалось щодня…
25.



Пам’ятник на честь загиблих у Першій світовій колочавцям.
26.



Хоча війна на ці землі прийшла як і для всієї Європи у 1939 році, історики з Москви вважають інакше.
27.



У підтвердження цього - військові об’єкти: протитанкові споруди та бункери так званої лінії Арпада, що створювалася угорськими військовими у 1939-1944 роках проти наступаючої Червоної Армії.
28-29.






Мікроскопічне погруддя Духновича - греко-католицького священика. Батько йому казав, що вони мали російське походження, потім, після придушення бунтів, втік з товаришами до Угорщини, оселилися у селі та взяли прізвище Духнович. Був русофілом та писав твори російською мовою та так званим язичієм. Останню Франко гостро критикував, називаючи її мовою мертвою, незрозумілою народові.
30.



Ще одним цікавим виконанням став пам’ятник загиблим у мирний час односельчанам. Чехи як його побачили: у нас би ті каски давно покрали б.
31.



Про колишню архітектуру села розкаже скансен «Старе село».
32.



На його ж території музей вузькоколійки, що складається з угорських, чеських та радянських вагонів. Поїзди ці використовували до 50-60-х років для транспортування лісу. Про ці два музеї розповім у окремому пості.
33.



З пагорбу відкривається чудовий вид на Колочаву.
34.



А взагалі варто походити по околицях - віднайти гарні види на Колочаву.
35-36.






Кладовище потроху заростає.
37.



Попри чималі заробітчанські гроші у селі і досі процвітає натуральне господарство. Корови, коні, кури, качки.
38.



Дикий захід.
39.



Для багатьох Колочава - база для походу у гори.
40.



Приємне село. Є де з комфортом розміститися, поїсти та випити, але ось дороги, транспорт та ситуацію зі сміттям треба покращувати.
41.





Багатогранний Ужгород: променадні вулички, чеський квартал та баранці у місті Сонячний день у Мукачевому: Прогулянка по секстаполісу Закарпаття

Казковий палац графів Шенборнів: 52 димарі, стара черепиця, флюгери з левами та гори

Замок Сент-Міклош: приватний власник, таємні ходи, галерея серед руїн та замурований скелет
Берегово - відчуй себе закордоном не покидаючи України

Рахів - місто затиснене горами: Карпати, фестиваль бринзи, гуцули та жахливі дороги

Нетипове Закарпаття: затоплені шахти та найбагатше село країни

Затишне закарпатське містечко Тячів

Закарпатський Хуст: акуратний центр, чеський квартал, гори та легенда про чорта

Туристична фішка Ужгорода - відновлена дитяча залізниця

Невицький замок: вулканічні Карпати, магнати Другети та панорами річки Уж

Закарпатський Виноградів: палац барона Перені, боржавська вузькоколійка та елегантні пам’ятники

подорожі, Західна Україна, Закарпаття

Previous post Next post
Up