Копривштиця - містечко-музей з болгарським колоритом
Про Болгарію я ще не писав. І починати буду не з тамтешнього пляжного відпочинку, популярного у нас, а з колиски цієї балканської країни - мальовничого містечка з важковимовною назвою Копривштиця. Хоча інтуїтивно ніби і здогадуєшся, що «коприва» = «кропива», звикаєш до цього не одразу і я ледь не щоразу передивлявся назву перед пошуком на сайті Болгарських залізниць.
Саме поїздом ми сюди і приїхали. Відстань від столиці Софії - десь 110 км.
Квиток брали на конкретний поїзд, летіли на нього (ніколи не їжте салат з бринзою та тунцем на сніданок (!), немов ошпарені, але він, окрім того що запізнився на 15 хвилин, ще й невідомо чого стояв хвилин з 30 після прибуття. Квиток на одного в один бік обійшовся майже у 6 левів, що десь 3 євро.
1.
Знайомимося із залізницями Грузії
Курс болгарського лева жорстко прив’язаний до євро за курсом 1 € = 1.95583 лева. Для зручності просто вважати один лева - пів євро. У квітні 2020 року Болгарія подала заявку на приєднання до єврозони. Єврики за цим планом повинні ходити у країні вже у 2023 році.
2.
Поїзди тут, попри купівлю квитка на конкретний поїзд (а не на маршрут, як у Польщі чи Чехії), цілком схожі на польські (окремі купе, місце не пишуть, а провідників нема).
3.
Знайомтесь: CFR - румунські залізниці
Філософія болгарських залізниць проста - ніколи вчасно. Пасажири вже змирилися з цим і не нарікають. З трьох поїздок поїздом всі три рази запізнювалися на 30-45 хвилин.
4.
Цікавий вказівник маршруту.
5.
Македонски Железници: китайські поїзди, копійчаний проїзд та туалети із запашком
Копривштиця лежить за 110 кілометрів від Софії. За графіком поїзд їде 1год40хв, але у реалі закладайте мінімум дві.
З вікна поїзду можна побачити провінційну і бідну Болгарію.
6-7.
ТЕЦ «Софія» була побудована у першу болгарську «п’ятирічку» як ТЕЦ імена Сталіна. На щастя, пізніше отримала менш кровожерливу назву «ТЕЦ Надежда». Сьогодні працює від природного газу.
8.
Станція «Копривштиця» - безкоштовний музей буденного життя болгарської глибинки. Десь у Чехії таку касу давно б закрили, а квитки можна було б без доплат купити в поїзді.
Але, як і у нас, тримають і за будівлею вокзалу доглядають. Стомлені люди, закрите віконечко. Як це все знайомо…
9.
Артефакт.
10.
Вокзальна буда.
11.
Думаю Болгарію не даремно називали 16-ї республікою Совєцького союзу. І вже країна як більше десяти років у ЄС, атмосфера ще лишається.
12.
Логістичний нюанс: станція розташована за 9 (!) кілометрів від самого містечка. Під прибуття поїзда під’їжджає маршрутка. Коштує майже півтора євро - немало за таку відстань.
13.
Квитки - покращена версія наших у 90-х.
14.
Цікаво, як до болгарської перейшло слово «гара» (вокзал), яке вживають у романських мовах: французькій чи румунській. Найпростіша відповідь з останньої - запозичили у північних сусідів?
15.
А тепер нарешті про саму Копривштицю. Сьогодні вона радше нагадує миле село, розраховане на туристів, адже постійно тут живе трохи більше 2500 осіб.
16.
Втім, для болгар це більше ніж гарненьке містечко. Насамперед Копривштиця - центр символічне місце і центр болгарського відродження. Саме тут у 1876 році пролунав перший постріл проти панування османів.
17.
Містечко може похвалитися багатьма відновленими будинками у первісному вигляду. Пройшовшись по його вуличкам можна приблизно уявити, як виглядала Болгарія років так 150 тому.
18-22.
Власне, це не лише яскраві аутентичні будинки, але й музеї з виставками колекцій вишивки, національних костюмів, типових болгарських прикрас, народних інструментів і інших фольклорних речей.
23-26.
Під час подорожі не покидало постійне відчуття, що я вдома.
27.
Якщо у галицький селах сповіщають про смерть, то у Болгарії це також і можливість згадати давно померлих предків - на певні роковини.
28.
Трохи з побуту місцевих: діти, кава з автомату, нуль покупців. Ми навіть у сусідньому магазині купували фрукти. Продавчина вирячила очі на нашу англійську, але все збагнула коли спитав українською чи можна самим набирати полуницю. Думаю, що вони набагато краще нас розуміють ніж ми їх.
29.
Дзвіниця місцевої церкви. Мені нагадало Одещину і не лише через колір, але й архітектуру, хоча у тамтешньому містечку Болград (більшість населення - болгари, що тікали від османського панування).
30.
¾ населення Болгарії - православні (в основному болгарської церкви), але кожен десятий сповідує іслам.
31.
Інша церква була закинута, але мала гарні розписи ззовні.
32-34.
Аутентично.
35.
Містечко рельєфне і варто безцільно потинятися, аби побачити місця, куди не ступає нога пересічного туриста.
36-39.
Пам’ятник ледь не посеред поля. Копривштиця з її багатим культурним спадком і гірськими краєвидами нагадала закарпатську Колочаву, хоча, звісно, остання не має для нас такого національного значення.
40.
Сподіваюся, що це ім’я мецената, а не могила.
41.
З пагорбу відкривається гарна панорама - справжнє балканське містечко!
42.
Чи село?
43.
Не в усіх країнах соцтабору таке ще побачиш. Тут, напевно, це збереглося найбільше.
44-45.
У нас старі радянські авто зовсім не ознака статусу. Може у Болгарії це вже ретро?
46.
І хоча Болгарія довгий час викорінювала все тюркське, але позбутися відлуння у кухні вкрай важко і тому маємо страви болгарської кухні: чорба, кюфтета… І так, комплексний обід за 5 євро, а пиво - за 1.1
47.
Час рушати до Софії. Квиток назад виглядав гарніше. Може й непогано, що каса на станції «Копривштиця» і досі працює.
48.
Всі мої закордонні подорожі у одній публікації
Всі мої подорожі Україною