Нетиповий Донбас: Мар’їнка - сільське містечко під Донецьком
Місто Мар’їнка - невеличкий райцентр, де зараз проживає трошки більше 10 тисячі мешканців. Цей населений пункт знаходиться буквально за пару кілометрів від межі периферійного району Донецька - Петровського.
Дійти сюди можна за кільканададцять хвилин пішої ходи.
Тим не менше, тут відчуваєш певний сільський колорит. Спочатку Мар’їнка була заснована як село переселенцями з Полтавщини та Харківщини.
У самому містечку немає жодної шахти, проте працюють молокозавод та харчосмакова фабрика, яка виробляє крупи та борошно.
Ще більш контраст помітний у порівнянні з сусіднім типовим шахтарським селищем Трудівське (то вже Донецьк).
Розповідають, що люди і досі ходять район на район. Ніби селяни проти робітників.
До речі, зараз часто-густо тут можна почути українську мову.
Ну що ж, давайте прогуляємося по містечку разом зі мною. До Мар’їнки я прибув автобусом з молодого шахтарського містечка Вугледар (про нього ви можете почитати тут >>> )
Левова частина тутешньої житлової забудови - приватний сектор.
1.
З багатоповерхівок - ось такі будинки з силікатної цегли.
2.
Людям прививають любов до рідного міста. На плакаті - центральна площа Мар’їнки
3.
Якась промислова жахлива будівля
4.
Тут свято шанують приватну власніть
5.
Місцева поліклініка - доволі охайна
6.
Гарна мозаїка на будівлі пошти та «Укртелекому»
7.
У Мар’їнці, як у західній Європі, зручно пересуватися на велосипеді
8.
Вид на проспект Ворошилова - центральну вулицю містечка. На горизонті - вже шахта у Донецьку?
9.
Центр культури. Тут знаходиться музей району. Було написано, що він працює щоденно до 17-ї, але коли я 0 4-й вечора смикнув двері, то було закрито.
10.
Який же ж центр культури без пам’ятника Леніну та ще й з новим п’єдесталом!
11.
Ще один патріотичний плакат
12.
Храм Казанської Божої матері
13.
Місцевий «білий дім». У цій будівлі засідають депутати району
14.
Навпроти нього у найкращих радянських традиціях нам розказують про сьогодення району. Каравай цікаво виглядає на фоні Курахівської електростанції
15.
Пам’ятна дошка на фасаді
16.
«Білий дім» з іншого ракурсу
17.
Третя «реклама»
18.
Церква та дошка пошани (герої Радянського союзу та соціалістичної праці)
19.
У кінці (чи на початку алеї) цілий комплекс пам’ятників: чорнобильцям, воїнам ВВВ та афганціям.
20-22.
Поруч - дитячий майданчик
23.
Прикольно!
24.
Магазинчики
25-27.
Ядрьоно оранжевий
28.
А цей світлофор, як зазначено у російськомовній версії Вікіпедії, є «Достопримечатльностью».
29.
129-а маршрутка. За 5 гривен довезе Вас до центра Донецька.
30.
Школа з пластиковими вікнами
31.
Переходимо у «дику» частину містечка. Під мостом - купа сміття
32.
Комбінат заморожених продуктів
33.
Горизонт
34.
За пару сотень метрів від траси на Донецьк у суцільній тиші стоїть величава будівля обласного шпиталю для ветеранів ВВВ. Схоже на якусь підстанцію. Це місце ідеально впору підходить для зйомок ужастиків.
35.
Житловий корпус. На вході до нього було лише двоє - бабуся та п’яний мужик. Перший старанно намагався пояснити, що мені треба сідати на жовтий автобус до Донецька, а жінка раділа, що у пансіонаті їх безкоштовно лікують та годують. «Не то, что в больнице!».
36.
На завершення, перед повернення до Донецька, я забіг до туалету при АЗС. Типу сортир
37.
На автобус вирішив не чекати, а поїхав автостопом. Повз мене проїхали кілька машин, серед яких джипи та чорні «Тойоти». Зупинилася біля «копійка». За кермом був дядько Сашко з околишнього села. Розмовляв українською. Він їхав буксувати авто друга, яке зламалося на в’їзду до Донецька. Буквально за кілька хвилин ми були у обласному центрі у селищі Трудівське.
38.
Дякую Вам, дядько Сашко. Зи: в мене щось тут із зачіскою.
39.
У наступній публікації я розкажу Вам про шахтарське селище «Трудівське». Тут, мабуть, найбільша концентрація копалень у всьому місті - терикон ледве не на кожній вулиці.
Контакти автора:
+38098 725 04 69
bespalov_vlad@i.ua