Ще раз про вихідні в Лондоні. День останній, сонячний
Залишився у мене боржок - розповідь про останній день наших довгих вихідних (4 дні!) в січні цього року. В лютому написала про перші три дні і все, - життя закрутилось: весна, нові подорожі, нові фото...
А не написати про цей день я не можу, - він був знаковим. В цей день ми зрозуміли, що не тільки нам подобається Лондон, а й ми сподобались Лондону теж :) А що, таке світло для фото подарувати, мало? :)
Тауер-міст (Tower Bridge) в променях надзахідного сонця
Хоч і люблю я писати довгі пости, але на цей раз вирішила наступити на горло власній пісні поділити розповідь на дві частини. Перша частина про музей Шерлока Холмса вже побачила світ. В другій розповім про один прекрасний парк та лондонську мерію (City Hall), після відвідин якої я змінила свою думку про ультрасучасну архітектуру.
День розпочався дуже сонячно і, як завжди, з вокзалу Вікторія.
Славнозвісні чорні лондонські кеби вишикувались перед початком робочого дня:
До речі, кеби тепер трапляються не тільки чорні, а й інших кольорів, хоча переважно все-таки чорні.
А я розповідала чим лондонський кеб відрізняється від звичайної автівки? ні? ну те, що кермо з іншого боку, то зрозуміло. Тут справа в салоні автомобіля. Він поділений на дві частини: пасажирську та водійську. Між ними скляна перегородка. Пасарижський салон досить місткий, має два дівани, розвернуті один до одного. Багажник відсутній. При потребі речі вмощують просто на диван. Самі ми не користувались кебом, але заглядали, і можу сказати що там досить просторо.
Перша половина дня була присвячена такій жаданій та майже містичній зустрічі з музеєм Шерлока Холмса. Кінець Бейкер-стріт, там де знаходиться музей, виходить на Ріджентс-парк (Regent’s Park) - один з найголовніших королівських парків Лондона.
Вхід в Ріджентс-парк з боку Бейкер-стріт:
Треба сказати, що парки - наша пристрасть. Ага, не тільки музеї :-))
Ібо (!) не єдиними історичними чи архітектурними пам'ятками цінне будь-яке місто. Парки можуть про нього розповісти більше, ніж нам це здається. І так у нас з чоловіком повелося, що парки ми відвідуємо завжди, особливо найвідоміші. До того ж, це прекрасний спосіб дати відпочити ногам та переключити враження голові під час багатогодинних туристичних блукань.
В перший наш приїзд в Лондон ми відвідали Сент-Джеймський парк (St James' Park), Гайд-парк (Hyde Park) та Кенсінгстонські сади (Kensington Gardens). І ось тепер на черзі був найголовніший Ріджентс-парк.
Такої кількості птахів ми не бачили більше ніде:
Серед водоплаваючих зустрічаються іноді й рідкісні види:
Ріджентс-парк недарма називають Маленькою Венецією (The Little Venice).
Достатньо глянути на карту на офіційному сайті, щоб оцінити величезну теріторію та кількість ставків та каналів.
На теріторії парку міститься славнозвісний лондонський зоопарк (London Zoo), театр на відкритому повітрі (Open Air Theatre), спортивний клуб (The Hub) та декілька відокремленних садів та парків.
Вхід до саду троянд, або Саду Королеви Марії (Queen Mary's Gardens):
А яка там тиша та спокій! в самісінькому центрі британської столиці... А повітря! Ех...
Фото із серії "Лавочка" (друзі по фейсбуку давно з нею обізнані:)),
яку ми знімаємо вже два роки по всіх усюдах:
В 19 столітті з Канади разом з імпортованим лісом завезли в Британію сірих білок, і тепер їх налічують тут декілька мільйонів одиниць.
Основна розвага в лондонських парках - це годування білок. Вони не просто сміливі або нахабні, вони настільки не бояться людей, що іноді й на голову їм вилазять, чесслово!:))
Жива легенда лондонських парків - сіра канадська білочка:
Створений парк був на місці мисливських земель відомим лондонським архітектором Джоном Нешем в 1811 році для принця-регента (звідси і назва), майбутнього короля Георга IV, який правив замість божевільного батька Георга III. В 1845 році парк був відкритий для публіки.
Фонтан Тритон:
Мій улюблений стиль англійського парку:
А такі куточки, взагалі, змушують забути, що ти перебуваєш у Лондоні:
Після освіжаючої прогулянки парком - легкий перекусончик, і вперед! на інший бік Темзи, в інший район міста, для взяття ще однієї висоти, що нам не підкорилась в попередні дні, - до мерії Великого Лондона City Hall.
Я вже писала про наші пригоди в Сіті (City), діловому районі Лондона, де ми заблукали, шукаючи саме цю мерію, а її там ніколи й не було, а була мерія ... ні, повторюватись не буду, можна почитати тут :)
Мерію Лондона слід було шукати не в Сіті, а на південному (протилежному) березі Темзи між двома найвідомішими мостами: "найстарішим" Лондонським мостом (London Bridge) та найкрасивішим Тауерським мостом (Tower Bridge), блище до останнього.
Так ми і зробили: доїхали до метро "Лондон-Брідж" і вийшли на берег Темзи. А там... просто заціпеніли від краєвидів. Застрягли там надовго, влаштувавши фотосесію та панорамосесію:)
Краєвид на Сіті та історичний крейсер "Белфаст",
який навіки тут пришвартований, і в якому зараз військово-морський музей:
Краєвид на хмарочоси Сіті, фортецю Тауер та найупізнаванішу візитівку Лондона Тауер-міст:
Внизу фортеця Тауер крупніше, а то на панорамі вона аж занадто маленька в порівнянні з хмарочосами,
але ж вік у нею такий поважний (заснована в 11 ст.), що ми не можемо не звернути на неї увагу:
А тепер розвернемось від Темзи та роздивимось, що за будинки розташовані тут, на набережній.
Це діловий центр з ультрасучасною архітектурою 21 століття - More London. Ліворуч - мерія, вона ж Сіті-Хол:
Прямо навпроти одна одної на різних берегах Темзи містяться дві епохи з різницею майже в 1000 років (майже, тому що кам'яна версія Тауера, звичайно, побудована трохи пізніше тієї дерев'яної, що з 11 століття)
І я повинна сказати, що у мене не було відчуття несприйняття архітектури, що блище мені за віком:) Навпаки, вона настільки органічна, що викликає тільки позитивні емоції. От добре там, ти почуваєшся там дуже добре.
На першому плані панорами (фото вище) так званий The Scoop - місце для розважальних заходів, зібрань, театральних та вуличних вистав. Якщо придивитись, то можна побачити праворуч невеличкі стовчики води - це підступний фонтанчик плюється на тебе самим найнесподіванішим чином:)
А гладенькі гранітні пам'ятники (фото внизу) різних форм, деякі взагалі невідомо як тримаються
(це до речі питання, яке ми так і не відгадали), додають стильності всій архітектурі:
Я вже не буду казати про кількість кафе та скверів для відпочинку. Скажу тільки, що тут класно!
Якщо будете в Лондоні - неодмінно завітайте сюди та потиняйтесь тут кругом! І ви побачите чудирнацькі скульптури та нетрадиційні фонтани у вигляді абсолютно дзеркальних водяних поверхонь або струмочку прямо посеред ділового центру.
Колаж "MoreLondon":
А тепер повернемося до мерії. Наша ціль не тільки оглянути зовні цей, не побоюся цього слова, авангардний архітектурний витвір, а й відчути на собі всю його ергономіку. До того ж, це може зробити будь хто, адже вхід до мерії вільний.
Ну от хто скаже, що це за форма? Циліндр? Бочка? Яйце? Вона нахилена? Чи зігнута дугою? Чи закручена по спіралі? Ну добре, все відразу, мабуть.
А де тут фасад? А колони? А портики? А пишність? Ні, нічого цього немає. Але є інше - функціональність. Лондонська мерія - це саморегулюючий апарат, який сам себе обігріває, охолоджує повітря та нагріває воду.
Її форма - це оболонка працюючого пристрою, як літака, наприклад. Вона нахилена та повернута до сонця таким чином, щоб температура всередині була оптимальною.
Тут немає кондиціонерів, вона не потребує палива для обігріву чи охолождення. А ще тут немає стін. Тобто вони скляні та прозорі, і все абсолютно видно, що відбувається всередині. Її форма та її скляність - все працюює на результат саморегуляції.
Сходи, хм, ну якщо цей сюрреалізм можна назвати сходами,
розташовані у вигнутій частині:
Це фантастичне творіння придумав геніальний архітектор Норман Фостер. До речі, найвідоміший хмарочос Сіті "Огірок", або "Корнішон" (The Gherkin) теж його робота. Його добре видно зсередині мерії у вікно:
Основна прикраса тут замість портиків, колон та веж - це відображення. Аж дух перехоплює:
Ну, чим ще здивувати? Так ось, будь ласка, - зал для засідань. Сюди може вільно прийти кожний, та послухати, які постанови приймаються. Чи дерибанять тут безцінну землю столиці? А чи крадуть тут її бюджет?
Я думаю, що за таких умов це неможливо:
Я вам скажу чесно, Лондон - це не просто центр світу, а це такий взірець, як треба всім жити в сучасному світі. І це приклад того, як не треба боятись сучасну архітектуру комбінувати з давниною або тим, що було століття чи два назад. І в Києві також цього НЕ ТРЕБА БОЯТИСЬ! Звичайно, не руйнувати старе, і тільки комбінувати старе та нове. І ще, не треба боятись, що воно потворне. Це, можливо, нам так зараз здається, а час покаже, потворне воно чи ні.
Ну звичайно, одностильний Париж виглядає дуже гармонійно. Лондонське накопичення незрозуміло яких будинків, іноді відверто потворних уздовж Темзи, наприклад, не можна порівнювати з берегами Сіни, що входять до спадщини Юнеско усі купою.
Але, якщо чесно, Париж в порівнянні з Лондоном виглядає провінційно, і хай мене зараз за це поб'ють прихильники Парижу (я й сама його дуже люблю), але все-таки Лондон - це місто всесвіту. Саме тут відбувається все авангардне та передове, щоб ви мені не розповідали про Штати, не кажучи вже про Париж (вибач, дорогенький!).
Наостанок, я хочу повернутись на головну площу Лондона - Трафальгарську. Одна з інтриг Трафальгарської площі - так званий "четвертий постамент". Проектуючи площу в 19 столітті, по її кутах поставили чотири постаменти. На трьох встановити скульптури різним діячам, а четвертий стояв пустий (внизу на панорамі в самому лівому куті). З 1999 року влада міста прийняла рішення встановлювати на ньому різні витвори сучасного мистецтва.
Коли ми перебували в Лондоні, то обидва рази бачили
он ту величезну закорковану пляшечку з кольоровим вітрильником всередині:
А тепер найцікавіше: а я знаю, я знаю *плескаю в долоні*, що буде стояти на четвертому постаменті в 2012, олімпійському році, та у 2013:))
А тому що ми бачили в мерії маленькі копії, які тільки за тиждень до наших відвідин, ухвалили поставити на четвертий постамент в 2012 - золотого хлопчика на золотій гойдалці, в 2013 - величезного яскравого синього півня!
А? Супер інфа?! :-) Ось тільки з моїми темпами писати звіті (11 місяців пройшло) інфа постаріла, і вже не є сенсацією:)) Більше того, я не здивуюсь, якщо золотий хлопчик там вже стоїть:))
Як би там не було, але нам тепер, просто гріх, не поїхати та на власні очі не переконатись, що так таки воно все і буде! І в 2012, і в 2013. Як ви вважаєте? Я думаю, це буде справедливо:))
Фух! Невже я, нарешті, повністю відзвітувала хоч про одну нашу подорож? Аж не віриться:))
Ну все, залишилось написати підсумковий пост з технічними порадами для дуже бюджетної подорожі, щоб кожний міг її здійснити. Затягувати не буду, обіцяю!
Інші розповіді про Лондон:
"Лондон, я люблю тебе", або як ми провели вихідні в січні (день перший),
"Лондон, я люблю тебе" за твої прекрасні музеї (день другий)
Вихідні в Лондоні. День третій, музейний
Про музей Шерлока Холмса в Лондоні (день четвертий)
А не написати про цей день я не можу, - він був знаковим. В цей день ми зрозуміли, що не тільки нам подобається Лондон, а й ми сподобались Лондону теж :) А що, таке світло для фото подарувати, мало? :)
Тауер-міст (Tower Bridge) в променях надзахідного сонця
Хоч і люблю я писати довгі пости, але на цей раз вирішила наступити на горло власній пісні поділити розповідь на дві частини. Перша частина про музей Шерлока Холмса вже побачила світ. В другій розповім про один прекрасний парк та лондонську мерію (City Hall), після відвідин якої я змінила свою думку про ультрасучасну архітектуру.
День розпочався дуже сонячно і, як завжди, з вокзалу Вікторія.
Славнозвісні чорні лондонські кеби вишикувались перед початком робочого дня:
До речі, кеби тепер трапляються не тільки чорні, а й інших кольорів, хоча переважно все-таки чорні.
А я розповідала чим лондонський кеб відрізняється від звичайної автівки? ні? ну те, що кермо з іншого боку, то зрозуміло. Тут справа в салоні автомобіля. Він поділений на дві частини: пасажирську та водійську. Між ними скляна перегородка. Пасарижський салон досить місткий, має два дівани, розвернуті один до одного. Багажник відсутній. При потребі речі вмощують просто на диван. Самі ми не користувались кебом, але заглядали, і можу сказати що там досить просторо.
Перша половина дня була присвячена такій жаданій та майже містичній зустрічі з музеєм Шерлока Холмса. Кінець Бейкер-стріт, там де знаходиться музей, виходить на Ріджентс-парк (Regent’s Park) - один з найголовніших королівських парків Лондона.
Вхід в Ріджентс-парк з боку Бейкер-стріт:
Треба сказати, що парки - наша пристрасть. Ага, не тільки музеї :-))
Ібо (!) не єдиними історичними чи архітектурними пам'ятками цінне будь-яке місто. Парки можуть про нього розповісти більше, ніж нам це здається. І так у нас з чоловіком повелося, що парки ми відвідуємо завжди, особливо найвідоміші. До того ж, це прекрасний спосіб дати відпочити ногам та переключити враження голові під час багатогодинних туристичних блукань.
В перший наш приїзд в Лондон ми відвідали Сент-Джеймський парк (St James' Park), Гайд-парк (Hyde Park) та Кенсінгстонські сади (Kensington Gardens). І ось тепер на черзі був найголовніший Ріджентс-парк.
Такої кількості птахів ми не бачили більше ніде:
Серед водоплаваючих зустрічаються іноді й рідкісні види:
Ріджентс-парк недарма називають Маленькою Венецією (The Little Venice).
Достатньо глянути на карту на офіційному сайті, щоб оцінити величезну теріторію та кількість ставків та каналів.
На теріторії парку міститься славнозвісний лондонський зоопарк (London Zoo), театр на відкритому повітрі (Open Air Theatre), спортивний клуб (The Hub) та декілька відокремленних садів та парків.
Вхід до саду троянд, або Саду Королеви Марії (Queen Mary's Gardens):
А яка там тиша та спокій! в самісінькому центрі британської столиці... А повітря! Ех...
Фото із серії "Лавочка" (друзі по фейсбуку давно з нею обізнані:)),
яку ми знімаємо вже два роки по всіх усюдах:
В 19 столітті з Канади разом з імпортованим лісом завезли в Британію сірих білок, і тепер їх налічують тут декілька мільйонів одиниць.
Основна розвага в лондонських парках - це годування білок. Вони не просто сміливі або нахабні, вони настільки не бояться людей, що іноді й на голову їм вилазять, чесслово!:))
Жива легенда лондонських парків - сіра канадська білочка:
Створений парк був на місці мисливських земель відомим лондонським архітектором Джоном Нешем в 1811 році для принця-регента (звідси і назва), майбутнього короля Георга IV, який правив замість божевільного батька Георга III. В 1845 році парк був відкритий для публіки.
Фонтан Тритон:
Мій улюблений стиль англійського парку:
А такі куточки, взагалі, змушують забути, що ти перебуваєш у Лондоні:
Після освіжаючої прогулянки парком - легкий перекусончик, і вперед! на інший бік Темзи, в інший район міста, для взяття ще однієї висоти, що нам не підкорилась в попередні дні, - до мерії Великого Лондона City Hall.
Я вже писала про наші пригоди в Сіті (City), діловому районі Лондона, де ми заблукали, шукаючи саме цю мерію, а її там ніколи й не було, а була мерія ... ні, повторюватись не буду, можна почитати тут :)
Мерію Лондона слід було шукати не в Сіті, а на південному (протилежному) березі Темзи між двома найвідомішими мостами: "найстарішим" Лондонським мостом (London Bridge) та найкрасивішим Тауерським мостом (Tower Bridge), блище до останнього.
Так ми і зробили: доїхали до метро "Лондон-Брідж" і вийшли на берег Темзи. А там... просто заціпеніли від краєвидів. Застрягли там надовго, влаштувавши фотосесію та панорамосесію:)
Краєвид на Сіті та історичний крейсер "Белфаст",
який навіки тут пришвартований, і в якому зараз військово-морський музей:
Краєвид на хмарочоси Сіті, фортецю Тауер та найупізнаванішу візитівку Лондона Тауер-міст:
Внизу фортеця Тауер крупніше, а то на панорамі вона аж занадто маленька в порівнянні з хмарочосами,
але ж вік у нею такий поважний (заснована в 11 ст.), що ми не можемо не звернути на неї увагу:
А тепер розвернемось від Темзи та роздивимось, що за будинки розташовані тут, на набережній.
Це діловий центр з ультрасучасною архітектурою 21 століття - More London. Ліворуч - мерія, вона ж Сіті-Хол:
Прямо навпроти одна одної на різних берегах Темзи містяться дві епохи з різницею майже в 1000 років (майже, тому що кам'яна версія Тауера, звичайно, побудована трохи пізніше тієї дерев'яної, що з 11 століття)
І я повинна сказати, що у мене не було відчуття несприйняття архітектури, що блище мені за віком:) Навпаки, вона настільки органічна, що викликає тільки позитивні емоції. От добре там, ти почуваєшся там дуже добре.
На першому плані панорами (фото вище) так званий The Scoop - місце для розважальних заходів, зібрань, театральних та вуличних вистав. Якщо придивитись, то можна побачити праворуч невеличкі стовчики води - це підступний фонтанчик плюється на тебе самим найнесподіванішим чином:)
А гладенькі гранітні пам'ятники (фото внизу) різних форм, деякі взагалі невідомо як тримаються
(це до речі питання, яке ми так і не відгадали), додають стильності всій архітектурі:
Я вже не буду казати про кількість кафе та скверів для відпочинку. Скажу тільки, що тут класно!
Якщо будете в Лондоні - неодмінно завітайте сюди та потиняйтесь тут кругом! І ви побачите чудирнацькі скульптури та нетрадиційні фонтани у вигляді абсолютно дзеркальних водяних поверхонь або струмочку прямо посеред ділового центру.
Колаж "MoreLondon":
А тепер повернемося до мерії. Наша ціль не тільки оглянути зовні цей, не побоюся цього слова, авангардний архітектурний витвір, а й відчути на собі всю його ергономіку. До того ж, це може зробити будь хто, адже вхід до мерії вільний.
Ну от хто скаже, що це за форма? Циліндр? Бочка? Яйце? Вона нахилена? Чи зігнута дугою? Чи закручена по спіралі? Ну добре, все відразу, мабуть.
А де тут фасад? А колони? А портики? А пишність? Ні, нічого цього немає. Але є інше - функціональність. Лондонська мерія - це саморегулюючий апарат, який сам себе обігріває, охолоджує повітря та нагріває воду.
Її форма - це оболонка працюючого пристрою, як літака, наприклад. Вона нахилена та повернута до сонця таким чином, щоб температура всередині була оптимальною.
Тут немає кондиціонерів, вона не потребує палива для обігріву чи охолождення. А ще тут немає стін. Тобто вони скляні та прозорі, і все абсолютно видно, що відбувається всередині. Її форма та її скляність - все працюює на результат саморегуляції.
Сходи, хм, ну якщо цей сюрреалізм можна назвати сходами,
розташовані у вигнутій частині:
Це фантастичне творіння придумав геніальний архітектор Норман Фостер. До речі, найвідоміший хмарочос Сіті "Огірок", або "Корнішон" (The Gherkin) теж його робота. Його добре видно зсередині мерії у вікно:
Основна прикраса тут замість портиків, колон та веж - це відображення. Аж дух перехоплює:
Ну, чим ще здивувати? Так ось, будь ласка, - зал для засідань. Сюди може вільно прийти кожний, та послухати, які постанови приймаються. Чи дерибанять тут безцінну землю столиці? А чи крадуть тут її бюджет?
Я думаю, що за таких умов це неможливо:
Я вам скажу чесно, Лондон - це не просто центр світу, а це такий взірець, як треба всім жити в сучасному світі. І це приклад того, як не треба боятись сучасну архітектуру комбінувати з давниною або тим, що було століття чи два назад. І в Києві також цього НЕ ТРЕБА БОЯТИСЬ! Звичайно, не руйнувати старе, і тільки комбінувати старе та нове. І ще, не треба боятись, що воно потворне. Це, можливо, нам так зараз здається, а час покаже, потворне воно чи ні.
Ну звичайно, одностильний Париж виглядає дуже гармонійно. Лондонське накопичення незрозуміло яких будинків, іноді відверто потворних уздовж Темзи, наприклад, не можна порівнювати з берегами Сіни, що входять до спадщини Юнеско усі купою.
Але, якщо чесно, Париж в порівнянні з Лондоном виглядає провінційно, і хай мене зараз за це поб'ють прихильники Парижу (я й сама його дуже люблю), але все-таки Лондон - це місто всесвіту. Саме тут відбувається все авангардне та передове, щоб ви мені не розповідали про Штати, не кажучи вже про Париж (вибач, дорогенький!).
Наостанок, я хочу повернутись на головну площу Лондона - Трафальгарську. Одна з інтриг Трафальгарської площі - так званий "четвертий постамент". Проектуючи площу в 19 столітті, по її кутах поставили чотири постаменти. На трьох встановити скульптури різним діячам, а четвертий стояв пустий (внизу на панорамі в самому лівому куті). З 1999 року влада міста прийняла рішення встановлювати на ньому різні витвори сучасного мистецтва.
Коли ми перебували в Лондоні, то обидва рази бачили
он ту величезну закорковану пляшечку з кольоровим вітрильником всередині:
А тепер найцікавіше: а я знаю, я знаю *плескаю в долоні*, що буде стояти на четвертому постаменті в 2012, олімпійському році, та у 2013:))
А тому що ми бачили в мерії маленькі копії, які тільки за тиждень до наших відвідин, ухвалили поставити на четвертий постамент в 2012 - золотого хлопчика на золотій гойдалці, в 2013 - величезного яскравого синього півня!
А? Супер інфа?! :-) Ось тільки з моїми темпами писати звіті (11 місяців пройшло) інфа постаріла, і вже не є сенсацією:)) Більше того, я не здивуюсь, якщо золотий хлопчик там вже стоїть:))
Як би там не було, але нам тепер, просто гріх, не поїхати та на власні очі не переконатись, що так таки воно все і буде! І в 2012, і в 2013. Як ви вважаєте? Я думаю, це буде справедливо:))
Фух! Невже я, нарешті, повністю відзвітувала хоч про одну нашу подорож? Аж не віриться:))
Ну все, залишилось написати підсумковий пост з технічними порадами для дуже бюджетної подорожі, щоб кожний міг її здійснити. Затягувати не буду, обіцяю!
Інші розповіді про Лондон:
"Лондон, я люблю тебе", або як ми провели вихідні в січні (день перший),
"Лондон, я люблю тебе" за твої прекрасні музеї (день другий)
Вихідні в Лондоні. День третій, музейний
Про музей Шерлока Холмса в Лондоні (день четвертий)