Війна не може бути далеко.
Вона завжди поруч. В телефоні, в розмовах з друзями, рідними, знайомими. На фото в центрі міста.
На початку заняття в Zoom з харків'янином, коли на питання німецькою: «Як справи?», - він відповідає німецькою: «Погано». А далі: «Я дальше на русском. Атакуют Харьков. Уже в 10 км. от города. В радиусе поражения минометов и ( Read more... )

Ну шо, Руслан Анатоліч?
7 років.
Зібен яре.
Сьогодні, 2 червня, в далекому 2015, в якому вже була війна, але було відчуття несправжності, в понеділок я провів своє перше заняття в маленькому задушному кабінєтіку на третьому поверсі по Соборній штрасе під назвою клуб німецької мови «Wie bitte?». І скільки вже пройшло людей через мене і цей клуб. Тут ( Read more... )

Сьогодні коли думав. Ой. Сьогодні, коли бігав, подумав цікаву думку, яку успішно забув, коли прибіг.
Можливо в цьому і суть.
Як і в читанні. Читання змушує рефлексувати. Змушує задавати питання і шукати відповіді, відкривати щось нове та нагадувати забуте. А потім книга закінчується. Ти її закриваєш і забуваєш ті думки, які в тебе були під час ( Read more... )

Колись читав «Щоденник Анни Франк» і дивувався, чого ця книжка така популярна, якщо там, в порівнянні з іншими багаточисленними творами про війну, взагалі не зображується жахів воєнних дій чи антиморальності того часу. Сидить собі дівчинка вдома, переховується від нацистів, їсти є шо, пити є шо, сім'я поруч.
Але зараз, в 2022, я, напевно, зрозумів. ( Read more... )

Дивлюсь у вікно. Там весна.
Дивлюсь на монітор. Мигаючий курсор.
«Шагнул левой. Шагнул правой»
Стейнбек як ніколи правий.
Я не грусний. Це просто моє унтер я.

Цей пост не дасть мені ніяких інформативних приводів згадати саме цей момент через років 5. Але я вже 90 днів пишу щоденник німецькою мовою. Починалось з метою удосконалення навичок письма і   ( Read more... )

Що відбувається з моїми друзями і рідними?
Мама з папою дома. Приїжджали в Вінницю на вихідних. До нас, до Тіми. Привезли цукерки і печиво, яке я любив в дитинстві. Може випадково, може заплановано.
Віталік в Данії. Вчить англійську через різні застосунки.
Чак - друг дня.
Дудка - друг ночі.
З Чаком ходимо на каву в Грош в обідню перерву і говоримо про ( Read more... )

Двадцять. Восьмий. День. Війни.
Неосяжно. Дуже чітко пам'ятаю на початку усвідомлення, що це не може тривати навіть тиждень. Вже це триває місяць. І ніхто не знає, скільки буде тривати ще.
Але весну ніхто не питає. Весна приходить. Як і сонце. Сонце встає, не зважаючи ні на що. Всупереч всьому. Температура піднімається, пташки співають, квіти і ( Read more... )

Мені здається, я вже звик до життя в моменті. Сьогодні, зараз.
З одного боку - це добре. З іншого - потрібно щось планувати на майбутнє, бо в сірості військової буденності дуже важко.
Трішки фактажу для будущіх поколєній: бензин тільки 95 пульс - 47 грн/л; по телебаченню вже 19-й день інформаційний марафон, тільки по 2 каналах можна відволіктись на ( Read more... )

Прошло только 4 дня.
А по ощущениям - вечность.
А по ощущениям - мы в этом перманентном состоянии живем уже больше месяца.
Всё входит в привычку. Пока сигналы сирены не вызывают того животного страха, которое было в начале. Калиновка нас подготовила.
Привыкаешь к комендантскому часу, к фейковым новостям, к одним и тем же разговорам, к ежеминутной ( Read more... )

Той невимовний біль, коли ти бережеш її чутливий сон від оповіщень телеграму. Коли ти спостерігаєш за солодким потягуванням людини, яка ще не знає, що розпочалась війна. Яка посміхається крізь сон і цілує на прощання.
Момент.
Момент.
Який запам’ятається.
Сподіваюсь, що не з фатальними емоціями.