мама завжди називала мене Плюшкіним. за 5 років життя в Києві в мене вже залежались десятки квитків в кіно, на концерти, щасливі білетики з тролейбусів, браслети та запрошення з івентів, вхідні квитки на екскурсії і купа барахла. ніби й раціонально я розумію, що це такий мотлох, але позбутися його - ну ніяк не можу. це ніби моя персональна скринька ( Read more... )

у мене є три нових роки: традиційний, котрий припадає з 31 грудня на 1 січня, власний (День народження) та навчальний, який починається у перших числах вересня. кожен з них - це точка відліку для мене, вагоміша за сезонність абощо ( Read more... )

великі забаганки маленької людини. ні, навіть не маленької, мізерної.
відверто кажучи, від масштабності Межигір*я болить серце. болить, бо розумієш що кожна цеглинка, дровинка, травинка тут - це не чесна і клопітка праця однієї людини, а вирваний шматок хліба у сотні українців.
обійти й оглянути все за раз практично нереально. якийсь дядечко бідкався ( Read more... )

я потонула: в політиці, в новинах, Громадському ТБ, у власному патріотизмі, в пристрасті до спілкування рідною мовою, у звеличені героїв революції, в подіях Євромайдану. за демократію, за нормальну владу, за свободу і щиру українську любов. від старту і понині. разом і до кінця ( Read more... )

сьогодні натрапила на новину про те, що волинська міліція підтримує народ у боротьбі за справедливість, і згадала курйозний випадок на озері Світязь, який трапився зі мною та кількома моїми друзями під час літнього відпочинку. нас несерйозно пограбував один з місцевих бандюганів і власниця будиночків, один з яких ми знімали, викликала міліцію. ( Read more... )

просто добре, що він є. у нього міцні руки і теплі обійми. приємний голос і правильні слова. часті зустрічі і безмежно довгі перерви між ними, наповнені солодом очікування. у нього найсмішніші у світі жарти і найдивніша поведінка. йому дуже личить нова зачіска і він так мило намагається закутатися в теплий шарф, що хочеться цьомнути його в холодний ( Read more... )

коли пальці переплелися міцно
на світі тісно стало всім іншим
сотні маленьких автомобілів
прогнались під шкірою ніби там автобани
все завмерло і тільки швидкість серцебиття між нами
двері зачинились, я перестала відчувати внутрішній вітер
слова повилітали з голови, мовчання відбилось у твітер
той день певно став кінцем мого світу без тебе
й кімнатою спокою ( Read more... )

в житті стало менше творчості, більше конкретики. менше мрій, більше цілей. менше надії, більше реалій. якщо це називається дорослішанням, то мені хочеться відступити хоча б на кілька кроків назад. зловити ту повітряну кульку з надписом "безтурботність", яка вирвалась з рук і стрімко летить в небо ( Read more... )

це як почати дивитися фільм без перегляду його трейлера. коли багатолінійний сюжет і все настільки небанально, що важко передбачити чим закінчиться кожен кадр. це, як смачнющий прохолодний мілкшейк, задоволення від якого хочеться розтягувати і розтягувати. це як нова книга на десятки томів, від якої не можна відірватися. це новий період у житті. і ( Read more... )

в кінемотографі, де всі ролі закоханих грають молоді і щасливі, де хеппі енди такі часті та передбачувані, що перестаєш навіть переживати за героїв, не вистачало такого фільму 
"любов" у різних проявах, поглядах, підходах 

( Read more... )