вона вітається з чоловіком із будинку навпроти, коли виходить покурити на балкон, а він у той момент виходить на свій. тупцяє по-старечому й киває їй сивою головою. колись вона збереться й піде до нього в гості.
а я дуже її люблю.

головне тепер - пам'ятати, що я нічого від нього не очікую.

долучаюся до ідеї Смугастої про творення речей для друзів своїми руками.
отже, протягом 2012 року обіцяю зробити власними не завжди вмілими руками подарунки для п'яти перших френдів, які відмітяться в коментарях і розмістять у себе в жж аналогічні дописи :)

( а щоб ніхто не сумнівався, що щось я таки робити вмію, тут мої різдвяні янголята )

починає складатися колекція різдвяних марок. цього разу радість із Копенгагена:


( Read more... )

не знаю насправді, з чого це все почалося. я просто хотіла зробити ангелика для О., а часу перед від'їздом не було ні в кого. тож ми вчилися робити ангеликів уночі, тобто вчилася я, а маленька чорна кішечка стрибала по мені, розсипаючи бісер і відганяючи сон. хоча це, звісно, ніякий не початок, але річ важлива - бо ж я хотіла написати про відчуття ( Read more... )

у таку пору це місто для мене є найкращим домом і спогадом заразом. воно набуває саме такого, як треба, запаху, відтінку й шурхоту, і все можна пережити ще раз, кожен досвід торкання і споглядання може статися вперше. кожне човгання ногами по асфальті, кожне сонце під пальцями.
а коли я виросту, я хочу стати щасливою.

на кожен дощ має бути своя чашка трав'яного чаю із медом і горішками.
на кожне безнадійне прокидання - своє добре світло.


( Read more... )

звідки в мене ця впевненість, що про людей, яких любиш, обов'язково вміється дбати? є в цьому щось потворно егоїстичне, як, зрештою, і в самій любові. О. про це багато знає, і тут я їй вірю, бо дуже її люблю. але дбати не вмію - ані про неї, ані про інших. чим більше про когось думаю, тим менше лишається слів, у яких можу бути хоч трохи впевнена ( Read more... )

( Read more... )

( Read more... )