-
про дім, неспокій і дерева
здається, колись я вважала, що речі формальні лиш засмічують наше існування, і їх треба позбуватися. здається, я й тепер так вважаю. ми зовсім не повинні робити те, що для нас особисто не несе жодного смислового навантаження, хоча би мізерного. чомусь раніше це значило, що зайве дбати про затишок найближчого простору, значно ж важливіше жити своїм ( Read more... ) -
завжди чужі парасольки
часом думаю, що простір довкола просто не повинен бути ворожим, що почуватися комфортно можна будь-де. принаймні я досить швидко звикаю до інших міст, мені гарно в них жити, хоч і знаю, що там я не вдома. а часом я всерйоз думаю про те, щоб переїхати до якогось меншого міста. вперше я відчула, що тут мені мало би бути добре, коли у Кам'янці- ( Read more... ) -
коричневе
люди ось так приходять і говорять до мене дуже довірливо, у буденній розмові вміють сказати найважливіше. а я маю погану пам'ять і дурну вдачу. я завжди їм дивуюся. бо як можуть бути такими щирими й делікатними? і як знають, що мені треба сказати ( Read more... ) -
Дземброня
там мокра земля й на диво тепло смакує м'ята, хмари дуже близько, а туман десь під ногами.
запах прілих трав, червоного листя й грибів.
окрім тиші, там чути лиш вітер, потічки і тронки. і там видно, де починається дощ.
веселі ящірки, жаби, змії, павучки й інші звірі, переважно великі плямисті корови.
там дуже м'яка мова, а гори величні й горді.
( Read more... ) -
дивись угору
я не вмію говорити поглядом, це мій погляд уміє сказати все за мене. і переважно те, що би я воліла приховати. читати погляди вмію, але будь-яке читання -- інтерпретація. а я знаю: негарних жінок робить ще більш негарними саме їхній погляд. таке напружене викривлення облич від несвідомої стурбованості, внутрішні судоми в очах, і разом з тим ( Read more... ) -
про сонце
загинаю пальці, але не можу дорахуватися то одного, то другого - вони тікають, шукаючи щось під рукою і годі їм пояснити: для того, що вони відчувають, поки немає назви, бо пустки насправді немає. вони ж мусять торкнутися, щоби повірити. пальці біліють, міцно стискаючи, бояться впустити. їм найбільше залежить на тому, щоб мати оцю теплу округлість ( Read more... ) -
годинник апокаліпсису
у кінець світу 2012-го моя бабуся не вірить, а тоді наступний аж у 2300. очевидно, нам не варто перейматися. скільки ж разів нам помирати за життя, не вирахує жоден містик і навіть нобелівський лауреат.
до півночі лишилось 6 хвилин. скоро й зима. -
говорити-мовчати
інколи здається, що маю так багато сказати, тобто маю, що розповісти. увесь час мене щось дивує чи насторожує, принаймні, щось привертає мою увагу, - і про це неодмінно хочеться говорити. навколо так багато дрібниць, за які чіпляюся думкою, більшість, на щастя, поза друкованими літерами. що Вінні-Пух насправді був дівчинкою, а та мала так сміялася ( Read more... )
