Крим. Де жити в горах?
Для відповіді на це питання Бахчисарай благодатна місцевість. Аж п’ять печерних міст довкола. Не можна до кінця збагнути цей край, не побувавши бодай в одному з них.
Отож, йдемо у Чуфут-Кале (2,5 км від Бахчисарая) і Свято-Успенський монастир.
Від Старосілля до Свято-Успенського монастиря десь з півкілометра. Машину зручно залишити на автостоянці, і далі підніматися балкою вгору. Ліворуч внизу видно дахи Зинджирли медресе (Медресе з ланцюгом) - одного з найстаріших релігійних навчальних закладів Криму (1500 р.). Хвилин 20 пішого ходу і ми...
...У Свято-Успенському печерному монастирі
Одного погляду на монастир досить, щоб зрозуміти без зайвих слів чому його часто звуть «печерним».
Здається, він просто приліпився до скелі. До монастиря ведуть круті сходи, піднятися ними варто неодмінно.
Підбілені вапном стіни, низька стеля, а найбільше приголомшує підлога церкви. Вона досить круто піднімається вгору. Ніби далі йдеш горами. Явище дивовижне. З вікон відкривається чудова панорама на балку Мар’ям-дере (названа на честь Марії-Богородиці).
Кажуть, колись пастух на місці, де зараз монастир, знайшов ікону Богородиці. Утім, тільки-но її переносили на нове місце, як образ Богородиці тут-таки повертався на скали, де був знайдений. Зрештою, зрозуміли, що тут має бути храм. Сьогодні не один турист намагається розгледіти нерукотворну ікону на скелі.
Інші ж стоять у черзі по святу воду. Адже тут б’є святе джерело! Воду можна купити у пластиковій пляшці або набрати з безкоштовного гумового шланга.
Монастир один з найстаріших у Криму (заснували візантійці ще у VIII ст.). Колись довкола нього було грецьке поселення Маріамполь. Аж поки його мешканці не перебралися в інші краї, заснувавши сучасний Маріуполь. Загалом історія монастиря зигзагоподібна: то був резиденцією митрополита і головним оплотом християнства у Криму аж до XVIII ст. То стояв закинутий, то знову «оживав». А за радянських часів його взагалі ліквідували.
Двічі тут був госпіталь. Підчас Кримської війни (1854-1855 р.р.) і Великої Вітчизняної (1944 р.). Коло монастиря два кладовища з різницею майже в сотню років. З 1993-го монастир фактично створюється «з нуля».
...Йдемо далі. Ліворуч на схилах балки прямокутні отвори. Ну де ж таке створить природа?
- Аланські могильники VI-IX ст., - підтверджує наші здогади екскурсовод. - Випадково знайшли. Кілька років тому від легенького землетрусу раптом тріснула «земля». Почали розбирати, а там таке... Дорогі прикраси, зброя і т. д. Алани жили на околицях Чуфут-Кале майже до XV ст.
Прямокутні отвори - і не один! - видно довкола навіть неозброєним оком.
Ще за хвилин 20 віддалік відкриваються перші краєвиди на Чуфут-Кале, а ноги ступають на «рідну» середньовічну дорогу до міста.
Сьогодні тут базарчик, що, як заведено в Криму, пахне чаями, лавандою, аромооліями та ялівцем. Обабіч викладено камінням нішу колишнього фонтану. За часів «живого» міста - він був головним джерелом питної води. Далі - вхід до напівзруйнованого караїмського кладовища. Це маршрут древніх мешканців, що жили...
...У печерному місті Чуфут-Кале
Зізнаюся, перед походом сюди, щось було таке... Хм... Містично-таємниче, навіть страшнувате... Аякже «печерне», «мертве» місто... Та воно живіше всіх живих! Людей - сила-силенна! Іноземців купа. То англійську, то німецьку, то польську вловлюєш.
Одразу після Південних воріт (вхід - 30 грн.), усі як горох, розсипаються печерами колишнього християнського монастиря.
- Не треба бездумно гасати довкола, - попереджає екскурсовод, - порода дуже м’яка. Величезний цвях «заходить» у камінь з одного удару. Та й печерам цим ого-го скільки...
Вперше місто згадується ще 1298-1299 р. як Кирк-Ор (Сорок замків). У XV ст. було резиденцією кримських ханів. Коли настали спокійніші часи - без воєн - ханська резиденція «переїхала» у передмістя Бахчисарая Старосілля (колишній Салачик), а згодом у Бахчисарай.
Тут залишається загадковий народ - «караїми». Єдиний народ у Криму, який сповідував один з різновидів іудаїзму. Тож з 1608 р. Кирк-Ор стає Чуфут-Кале (Іудейська фортеця). Але за кілька століть місто вмерло природною смертю, коли в ХІХ ст. його покинули останні мешканці.
Основна причина - відсутність питної води і придатної для обробітку землі.
Колись тут все було застелено килимами, а в шафах зберігалися Тори. Ти міг бути будь-якої національності, але якщо сповідував Тору - значить караїм. Добре збереглися кенаси - караїмські молитовні будинки.
В 1731 р. у Чуфут-Кале навіть містилася перша караїмська друкарня. Утім, походження цього унікального народу й досі невідоме. Але й дотепер його нечисленні групи живуть по всій Європі і не тільки.
Тому чи не основна тутешня «фішка» - садиба караїмського історика, відомого дослідника арабських і єврейських рукописів А. С. Фірковича (1787-1874). Вона одна з небагатьох збереглася у місті майже ідеально.
А ще вчерговий раз вразив один із знаменитих дюрбе-мавзолеїв. Це гробниця доньки хана Тохтамиша - Джаніке-ханум, що померла 1437 р.
Напис на мавзолеї «називає» її «великою государинею». Все інше потопає у легендах. Одна з них говорить, що померла Джаніке ще дівчинкою. Коли була облога міста вона одна глеком за одну ніч наносила цілісінький фонтан питної води. Бо була дуже тендітна і єдина могла пройти вузьким підземним ходом.
За гробницею - дерево гнилої фісташки. Кажуть, йому 500 років (але ще й досі дерево живе!). За легендою воно виросло із серця Джаніке. Його батьківщина - південні регіони, Африка т. д. Як воно тут опинилося? Загадка історії. Те що треба для туристів!
- Хто по бажання останній? - дівчача черга з’явилася миттєво.
Тільки слабка половина тут може загадати бажання, обхопивши стовбур дерева! Протягом року задумане неодмінно здійсниться! От «сукні Джаніке», які пропонує приміряти завзята тіточка, мають куди менший попит.
А які краєвиди довкола на ущелину Ашлама-дере! Колись тут проходив найкоротший шлях до Ялти.
З десяток метрів убік - і з під землі чути невимовно гарний спів.
- Туристи бавляться, - буденно пояснює екскурсовод, - акустика там чудова. «Там» - це у підвальному приміщенні заможної садиби Чауш-Кобаси (Печера керівника), де колись зберігали продукти.
Загалом у ХІХ ст. Чуфут-Кале було модним містечком. Сюди любила приїжджати світова еліта. І навіть звели окремий палац для прийому царської родини. На жаль, сьогодні від нього лишився лише цоколь (утім, його ще й досі рівнесенька кладка так і проситься на шпалери «Робочого столу» монітора!)
А от вулички збереглися добре. Ось одна з них вибігає на майдан. З нього видно міські ворота Орта-Капу (Середні ворота)..,
...залишки мечеті й водозабірний колодязь. Там збирали дощову воду для господарських потреб. Вона збігала ровами, що були видовбані в кам’яній дорозі й вистелені соломою та вовною (своєрідний фільтр).
Ще порцію таємниць можна отримати, спустившись у колодязь завглибшки 70 метрів (за окрему плату). Його відкрили кілька років тому перед Південними воротами у місто-фортецю.
Кажуть, просто вирішили перевірити чергову гарну легенду про те, що на цьому місці має бути колодязь. А він таки там і був! Та ще й з купою глечиків із золотом.
...На цьому наші бахчисарайські мандри закінчуються. А шкода... Утім, сюди неодмінно хочеться приїхати вдруге.
...The end
Уже не раз пересвідчувалися, що подорожі, то ще й неймовірні зустрічі з міні-історіями. І такими, які часом логічно пояснити важко. Після кількох «бахчисарайських днів» збираємося до Києва. У черговій розмові з господарями нашого готелю, Ділярою та Різою, я випадково обмовилася, що, мовляв, колись років з дванадцять тому редагувала книжку «Російська федерація проти Мустафи Джемілєва». Про лідера кримсько-татарського народу Мустафу Джемілєва.
І раптом Діляра говорить:
- Так я його сестра! Це мій брат.
Після першої хвилі здивування і емоцій вона виносить невеличку знайому книжечку.
- Ось зараз, - сміється, - я йому зателефоную...
Чому з усіх бахчисарайських готелів за звичайними лінками, надісланими електронкою, я вибрала саме цей? Не знаю. Хоча інші готелі були навіть фешенебельніші, ми жодного разу не пошкодували, що зупинилися саме тут. І приїхали саме в це місто.
Залишайтеся.Поїдемо далі!
Крим-2010:
Бахчисарай. Український «закордон»
Крим. Молодість у ванні і як осідлати віслюка
Інші подорожі Кримом:
КуТ ТаRхаN - нереальним світом на колесах
«Кіммерія». Кримський мікс гір і степу
Біле сонце Біляусу