Нещодавно одна знайома запитала у себе в фейсбуці чому люди пишуть тільки про хороше і ніколи не пишуть щиро про погане. Їй відповідали, що соцмережі для того і існують щоб транслювати свій "успєшний успєх". А хтось написав, що фейсбук - не місце для того, щоб бути щирими, а щирими ми були лише в ЖЖ. І в мені прокинулась така ностальгія. Як же це ( Read more... )

Хочеться запам'ятати цей день... Напевно так радісно мені ще не було ніколи. Щастя таке цілісне. Абсолютне. От саме сьогодні. Люди розказують тобі про свою любов і я відчуваю, як вони діляться нею. Дарують неймовірні сюрпризи, створюють святковий настрій. І стільки дива навколо і водночас найбільше - всередині ( Read more... )

У Львові вже зовсім весна. На мені сьогодні легка біла кофтинка з дуже натуральної тканини, зручне взуття, ідеально зручні джинси. Нічого не сковує мій рух. Все здається таким природнім, таким натуральним. Як зовні, так і всередині ( Read more... )

Не пишеться. Я думала, що в теперішньому періоді відчуватиму якесь особливе натхнення. А натомість багато місяців підряд відчувала якусь внутрішню і зовнішню втому. Ніби слова в мені закінчились. Декілька віршів за місяць - ось і все на що мене вистачало. Але чим більше проходить часу, тим більше я розумію, що повертатися до письма стає страшно. Бо ( Read more... )

Вже пару днів у Львові дощить. Огортаю шию довгим теплим шарфом з надією вберегтись від холоду. А він прокрадається в усі можливі шпаринки між одягом, холодить руки, а до замерзлих ніг я вже здається звикла ( Read more... )

17:41, 10 серпня 2017 року. За вікном +30. Сьогодні зовсім звичайний робочий офісний день. Щойно закрились двері за останнім менеджером, якому перед виходом я сказала, що дуже тішуся, що вона є в моєму житті. Бо вона приносить в нього ще більше світла. А всім іншим сказала, що вони всі мені потрібні, як одна команда. Бачила їхні посмішки - приємно ( Read more... )

Відчуття переливаються в мені, бурлять, змішуються, вирують...А я на тих хвилях намагаючь бути легкою, пластичною. Довіряти своєму маршруту. Вірити, що все, що відбувається, відбувається саме так, як треба ( Read more... )

Страшно. Таки доволі страшно. Це не той страх, коли я не знаю звідки він береться і куди його діти, який, буває, не можу пояснити. То той страх, який дає нову енергію, який дає чарівний копняк, друге дихання і таке подібне ( Read more... )

Хочу знову писати. Помітила, що це не просто бажання. Це - необхідність. Без періодчиного виливання слів з середини, думки заплутуються, мов нитки. Утворюються хаотичні клубочки, в яких все важче знайти кінці, побачити куди вони ведуть. А деякі взагалі - не розплутати ( Read more... )

Тепер я знаю як це - любити до тремтіння у кожній клітиночці тіла ( Read more... )