FULL ENGLISH BREAKFAST part 7
ПОПЕРЕДНІ ЧАСТИНИ:
FULL ENGLISH BREAKFAST part 6
FULL ENGLISH BREAKFAST part 5
FULL ENGLISH BREAKFAST part 1-4
7.
… До Вемблі доїхали оверграундом. Чи то метро, чи то іліктричка - не розбереш. Щось середнє.
...Хоча ні, оверграундом ми їхали на Еббі Роуд. А на Вемблі - на метро...
... Чи може...
Та яка нафіг різниця!
Головне, що доїхали :-)
З платформи зразу ж бачиш красень-стадіон - саму будівлю, арку над нею. Прикольно.
Йти від станції - 5 хвилин прямою дорогою.
До матчу ще з годину. Піпл потроху підтягується. Де-не-де трапляються синьо-жовті футболки. Вдягаємо і ми свої.
Фото на згадку.
Пиво конкретно підпирає, тож припускаємося ледь не бігцем :-)
По дорозі бачимо електронне табло, яке українською мовою повідомляє, що вболівальникам Збірної слід заходити через вхід Б.
Нас це не стосується - у нас квитки в англійський сектор. Шукаємо вхід Д, як зазначено на квитках.
До речі, правильно зробили, що пішли саме на вхід Д, позаяк від входу на наш верхній ярус вів ескалатор. Вийти на проміжному ярусі було неможливо - не передбачено конструкцією стадіону.
При вході, одразу за турнікетами, нас обшукали. Спершу нігер доколупався до футболки. Навіть нагукав когось на допомогу. Тиче пальцем мені в груди: «Йеллов джерсі! Йеллов джерсі!».
Каже, що треба зняти. Я відмовився.
«Тоді, - каже - зазіпуйся. Секюріті! Сейфіті! ФІФА-УЄФА, сікір башка і сиктим в одному карафині!»
«Гаразд, браза, - кажу йому - Не дзюр у памперс! Всьо буде чотко! Мені футболка не на показ - вона мені душу гріє й строїть і жить памагає»
Зазіпувався, як Гагарін на Байконурі, одні очі стирчать.
Потім цей поц ще й торбу мою обнишпорив до останнього шовчику… Папіросу, падло таке, зламав… Про то я тіко назавтра дізнався.
Та я, лишень з очей його зник, привів в себе у людський вигляд, як було.
Піднялися нагору, оглядаємось, що воно тут й до чого…
Скажу чесно, позаздрив англійцям. Стадіон дуже і дуже комфортний.
Опинившись на своєму ярусі, можеш скільки завгодно намотувати круги по його периметру, але на інші яруси ходу немає.
Прямо під трибунами - туалети. Чисті, не смердючі, з рукомийниками і сушилками.
В коридорах повно кафешок, де можна купити напої чи щось попоїсти. Алкоголь, щоправда, не продають. А так - бутєри, піца, фіш-н-чіпс, крильця, фанта, кола, спрайт…
Зовнішня стіна - скляна, можна милуватися краєвидами. Та й не дме.
Проходимо на сектор.
Наш ряд - передостанній, місця - коло проходу.
Народу ще небагато, потроху сходяться.
Оглядаємо стадіон зсередини. Захват повний!
Ми сидимо десь на рівні кутового прапорця. Лівіше і внизу видно український сектор.
Стадіон суто футбольний. Поле зелене, стільці червоні :-)
Стадіон критий - над всіма трибунами прозорий дах. Освітлення не на щоглах, а попід стріхою.
Над віражами два великих табла з дуже чіткою картинкою. По ним крутять якісь ролики - рекламують нову форму, спонсорів, коротенькими кліпами підбадьорюють саппортерів.
Над полем на тросах ширяє камера. Здається, вона може зависнути над будь-якою точкою поля і на будь-якій висоті. Тож можна транслювати гру з висоти пташиного польоту :-)
Стадіон вражає!
Повторюся - стадіон вражає!
Повторюся ще раз - стадіон вражає!
Закінчилася розминка… Стадіон вже добряче забився, загалом було 87 500 глядачів.
Біля нас всідаються якісь тинейджери з літровими стаканчиками коли і якийсь чувачок, на вигляд - чи то бакалійник, чи то продавець автомобільних страховок :-)
Військові виносять і розгортають величезні прапори Англії і України, проносять їх по полю. Виходять команди і вишиковуються перед прапорами.
Лунають гімни. Підхоплюємо «Ще не вмерла…». Тинейджери і бакалійник підозріло озираються на нас. Ми співаємо, голосно, як можемо. Не надто попадаємо в мелодію (щось вони її зашвидко заграли), але сумлінно виводимо і про славу, і про волю, і про козацький рід.
Звучить гімн Англії. На віражах піпл піднімає білі і червоні картонки, утворюючи чималенький англійський прапор. Красиво, нічого не скажеш.
«Год сейв зе Квін, великий, державний. Глоріус, глоріус, аліллуйа!..»
Відспівали, повсідалися.
Команди розігрують ворота і стають на центральному колі. Диктор оголошує хвилину мовчання по загиблих напередодні британцях.
Підводимося, схиляємо голови, мовчимо…
І тут...
І тут сталося те, що мені і в жахливому сні примаритися не могло... Я почув назву своєї країни і мені стало соромно...
...Якесь чмо прямо посеред скорботноі хвилини почало волати «У-кра-ї-на! У-кра-ї-на!»
Я ладен був провалитися крізь землю, аби цього не чути...
Я стояв червоний, як комуняцький стяг...
Господи, ну чому це трапилося!? Чому на весь стотисячний стадіон знайшовся один виблядок без клепки в голові, і чому він мій земляк?!?!?!
Господи, який сором! Яка ганьба! :-(((
Біль стискає груди, і нема чим дихати...
Чому?! Чому!? Чому!?!?!?
Так боляче, так прикро мені ще ніколи не було... :-(((
Як я можу спокутувати навіть не свою провину?..
Стадіон відгукується свистом і гулом відрази... Змушений прийняти це і на свій рахунок... :-(((
Гра починається...
Переказувати вам перебіг матчу не має сенсу - ви й самі все бачили. У нас було десять хвилин надії,.. але не встояли. Певно, цілком очікуваний результат.
Якщо ви попросите мене розповісти про атмосферу на стадіоні, то я краще розкажу вам про концерт камерної музики. Повірте, там все набагато веселіше :-)
Якщо Вемблі нагадує п’ятизірковий готель, то вболівальники - саме, як відвідувачі таких готелів - нудні й нецікаві. Сидять, втикають, п’ють колу...
На нашому секторі хіба що ми і наш сусіда-бакалійник щось вигукували: «Ну що ти робиш?! - Вот зе фак а ю дуінг?! - З ним! З ним! - Саппорт! Саппорт! - Тьома! Тьома, давай! - Руууууууууууней! Руууууууууней! - Каліч! - Буууууу!»
Всі решта сиділи, наче в опері, коли Онєгін заспівав «отходняк» по Ленському.
Я пригадую Хемпден-парк півтора роки тому. Шотландці не стихали ні на секунду, стоячи всім стадіоном підтримували свою команду - заряди, пісні, прапори, баннери…
А ці… Гадаю, під час матчу Таль-Ботвіннік саппорт був кращий :-)
Отже, в номінації «Розчарування року» перед впевнено ведуть англійські вболівальники на Вемблі
Після гри, похмурі й невеселі, йдемо з трибун. Зустрічаємо кількох «колег» з 29-ого сектора, обмінюємося першими невтішними враженнями і рушаємо зі стадіону.
Залишити чашу стадіону не важко, робиться це швидко. Спершу виходимо на чималеньку стоянку, де запарковано безліч автівок і бусиків. Але потім починаються проблеми.
До метро веде одна, не надто широка, доріжка. На цій доріжці поліція влашувала чотири кінні бар’єри. Вони працюють як шлюзи - пропускають певну кількість людей, а потім розвертають коней боком. Всі мають чекати, допоки перші ряди посідають у поїзди, і «шлюзи» знову відкриються.
Натовп сприймає це спокійно, без метушні і штовханини - всі проходять, скільки можуть, а потім тихо стоять і чекають, щоб йти далі.
Це все не надто напружує, але часу гається чимало. Відстань, яку кілька годин тому ми подолали за п’ять хвилин, нині ми походимо хвилин за сорок добрих.
Подумалося: якщо п’ятизірковий Вемблі має такі проходи для відведення глядачів, то чи так вже заважав Троїцький біля Олімпійського? Певно, за наявності в збудованому ТЦ проходів, тисняви там було б менше. Тож зайвий раз пересвідчуюся, що знесення Троїцького мало небагато суто спортивних причин.
Десь біля півночі дістаємося Тоттенхему. По дорозі бачимо ще відкритий Теско. Заходимо, щоб купити якогось харчу та кілька пляшок пива залити гіркоту поразки. Харч нам пробивають на касі без проблем, а пиво відкладають - мовляв, після 23-00 продавати алкоголь заборонено.
Настрою це не поліпшує, бредемо додому.
Але тут я пригадую слова нашого шотландського друга: «Користуйтесь в квартирі вільно всім, що бачите». А я бачив, в його в холодильнику стоїть (вже - стояло :-) ) кілька бляшанок пива.
Кілька ковтків хмільного трунку покращують настрій.
Час в люлю :-)
Продовження: FULL ENGLISH BREAKFAST part 8
FULL ENGLISH BREAKFAST part 6
FULL ENGLISH BREAKFAST part 5
FULL ENGLISH BREAKFAST part 1-4
7.
… До Вемблі доїхали оверграундом. Чи то метро, чи то іліктричка - не розбереш. Щось середнє.
...Хоча ні, оверграундом ми їхали на Еббі Роуд. А на Вемблі - на метро...
... Чи може...
Та яка нафіг різниця!
Головне, що доїхали :-)
З платформи зразу ж бачиш красень-стадіон - саму будівлю, арку над нею. Прикольно.
Йти від станції - 5 хвилин прямою дорогою.
До матчу ще з годину. Піпл потроху підтягується. Де-не-де трапляються синьо-жовті футболки. Вдягаємо і ми свої.
Фото на згадку.
Пиво конкретно підпирає, тож припускаємося ледь не бігцем :-)
По дорозі бачимо електронне табло, яке українською мовою повідомляє, що вболівальникам Збірної слід заходити через вхід Б.
Нас це не стосується - у нас квитки в англійський сектор. Шукаємо вхід Д, як зазначено на квитках.
До речі, правильно зробили, що пішли саме на вхід Д, позаяк від входу на наш верхній ярус вів ескалатор. Вийти на проміжному ярусі було неможливо - не передбачено конструкцією стадіону.
При вході, одразу за турнікетами, нас обшукали. Спершу нігер доколупався до футболки. Навіть нагукав когось на допомогу. Тиче пальцем мені в груди: «Йеллов джерсі! Йеллов джерсі!».
Каже, що треба зняти. Я відмовився.
«Тоді, - каже - зазіпуйся. Секюріті! Сейфіті! ФІФА-УЄФА, сікір башка і сиктим в одному карафині!»
«Гаразд, браза, - кажу йому - Не дзюр у памперс! Всьо буде чотко! Мені футболка не на показ - вона мені душу гріє й строїть і жить памагає»
Зазіпувався, як Гагарін на Байконурі, одні очі стирчать.
Потім цей поц ще й торбу мою обнишпорив до останнього шовчику… Папіросу, падло таке, зламав… Про то я тіко назавтра дізнався.
Та я, лишень з очей його зник, привів в себе у людський вигляд, як було.
Піднялися нагору, оглядаємось, що воно тут й до чого…
Скажу чесно, позаздрив англійцям. Стадіон дуже і дуже комфортний.
Опинившись на своєму ярусі, можеш скільки завгодно намотувати круги по його периметру, але на інші яруси ходу немає.
Прямо під трибунами - туалети. Чисті, не смердючі, з рукомийниками і сушилками.
В коридорах повно кафешок, де можна купити напої чи щось попоїсти. Алкоголь, щоправда, не продають. А так - бутєри, піца, фіш-н-чіпс, крильця, фанта, кола, спрайт…
Зовнішня стіна - скляна, можна милуватися краєвидами. Та й не дме.
Проходимо на сектор.
Наш ряд - передостанній, місця - коло проходу.
Народу ще небагато, потроху сходяться.
Оглядаємо стадіон зсередини. Захват повний!
Ми сидимо десь на рівні кутового прапорця. Лівіше і внизу видно український сектор.
Стадіон суто футбольний. Поле зелене, стільці червоні :-)
Стадіон критий - над всіма трибунами прозорий дах. Освітлення не на щоглах, а попід стріхою.
Над віражами два великих табла з дуже чіткою картинкою. По ним крутять якісь ролики - рекламують нову форму, спонсорів, коротенькими кліпами підбадьорюють саппортерів.
Над полем на тросах ширяє камера. Здається, вона може зависнути над будь-якою точкою поля і на будь-якій висоті. Тож можна транслювати гру з висоти пташиного польоту :-)
Стадіон вражає!
Повторюся - стадіон вражає!
Повторюся ще раз - стадіон вражає!
Закінчилася розминка… Стадіон вже добряче забився, загалом було 87 500 глядачів.
Біля нас всідаються якісь тинейджери з літровими стаканчиками коли і якийсь чувачок, на вигляд - чи то бакалійник, чи то продавець автомобільних страховок :-)
Військові виносять і розгортають величезні прапори Англії і України, проносять їх по полю. Виходять команди і вишиковуються перед прапорами.
Лунають гімни. Підхоплюємо «Ще не вмерла…». Тинейджери і бакалійник підозріло озираються на нас. Ми співаємо, голосно, як можемо. Не надто попадаємо в мелодію (щось вони її зашвидко заграли), але сумлінно виводимо і про славу, і про волю, і про козацький рід.
Звучить гімн Англії. На віражах піпл піднімає білі і червоні картонки, утворюючи чималенький англійський прапор. Красиво, нічого не скажеш.
«Год сейв зе Квін, великий, державний. Глоріус, глоріус, аліллуйа!..»
Відспівали, повсідалися.
Команди розігрують ворота і стають на центральному колі. Диктор оголошує хвилину мовчання по загиблих напередодні британцях.
Підводимося, схиляємо голови, мовчимо…
І тут...
І тут сталося те, що мені і в жахливому сні примаритися не могло... Я почув назву своєї країни і мені стало соромно...
...Якесь чмо прямо посеред скорботноі хвилини почало волати «У-кра-ї-на! У-кра-ї-на!»
Я ладен був провалитися крізь землю, аби цього не чути...
Я стояв червоний, як комуняцький стяг...
Господи, ну чому це трапилося!? Чому на весь стотисячний стадіон знайшовся один виблядок без клепки в голові, і чому він мій земляк?!?!?!
Господи, який сором! Яка ганьба! :-(((
Біль стискає груди, і нема чим дихати...
Чому?! Чому!? Чому!?!?!?
Так боляче, так прикро мені ще ніколи не було... :-(((
Як я можу спокутувати навіть не свою провину?..
Стадіон відгукується свистом і гулом відрази... Змушений прийняти це і на свій рахунок... :-(((
Гра починається...
Переказувати вам перебіг матчу не має сенсу - ви й самі все бачили. У нас було десять хвилин надії,.. але не встояли. Певно, цілком очікуваний результат.
Якщо ви попросите мене розповісти про атмосферу на стадіоні, то я краще розкажу вам про концерт камерної музики. Повірте, там все набагато веселіше :-)
Якщо Вемблі нагадує п’ятизірковий готель, то вболівальники - саме, як відвідувачі таких готелів - нудні й нецікаві. Сидять, втикають, п’ють колу...
На нашому секторі хіба що ми і наш сусіда-бакалійник щось вигукували: «Ну що ти робиш?! - Вот зе фак а ю дуінг?! - З ним! З ним! - Саппорт! Саппорт! - Тьома! Тьома, давай! - Руууууууууууней! Руууууууууней! - Каліч! - Буууууу!»
Всі решта сиділи, наче в опері, коли Онєгін заспівав «отходняк» по Ленському.
Я пригадую Хемпден-парк півтора роки тому. Шотландці не стихали ні на секунду, стоячи всім стадіоном підтримували свою команду - заряди, пісні, прапори, баннери…
А ці… Гадаю, під час матчу Таль-Ботвіннік саппорт був кращий :-)
Отже, в номінації «Розчарування року» перед впевнено ведуть англійські вболівальники на Вемблі
Після гри, похмурі й невеселі, йдемо з трибун. Зустрічаємо кількох «колег» з 29-ого сектора, обмінюємося першими невтішними враженнями і рушаємо зі стадіону.
Залишити чашу стадіону не важко, робиться це швидко. Спершу виходимо на чималеньку стоянку, де запарковано безліч автівок і бусиків. Але потім починаються проблеми.
До метро веде одна, не надто широка, доріжка. На цій доріжці поліція влашувала чотири кінні бар’єри. Вони працюють як шлюзи - пропускають певну кількість людей, а потім розвертають коней боком. Всі мають чекати, допоки перші ряди посідають у поїзди, і «шлюзи» знову відкриються.
Натовп сприймає це спокійно, без метушні і штовханини - всі проходять, скільки можуть, а потім тихо стоять і чекають, щоб йти далі.
Це все не надто напружує, але часу гається чимало. Відстань, яку кілька годин тому ми подолали за п’ять хвилин, нині ми походимо хвилин за сорок добрих.
Подумалося: якщо п’ятизірковий Вемблі має такі проходи для відведення глядачів, то чи так вже заважав Троїцький біля Олімпійського? Певно, за наявності в збудованому ТЦ проходів, тисняви там було б менше. Тож зайвий раз пересвідчуюся, що знесення Троїцького мало небагато суто спортивних причин.
Десь біля півночі дістаємося Тоттенхему. По дорозі бачимо ще відкритий Теско. Заходимо, щоб купити якогось харчу та кілька пляшок пива залити гіркоту поразки. Харч нам пробивають на касі без проблем, а пиво відкладають - мовляв, після 23-00 продавати алкоголь заборонено.
Настрою це не поліпшує, бредемо додому.
Але тут я пригадую слова нашого шотландського друга: «Користуйтесь в квартирі вільно всім, що бачите». А я бачив, в його в холодильнику стоїть (вже - стояло :-) ) кілька бляшанок пива.
Кілька ковтків хмільного трунку покращують настрій.
Час в люлю :-)
Продовження: FULL ENGLISH BREAKFAST part 8