Я прогулююсь Мінськом: бібліотека «Чупа-чупс», район «новых русских» та ніч з незнайомцями
Ранком неділі, 7 серпня, поїзд «Гродно-Гомель» привіз мене на перон мінського вокзалу. З нетерпінням чекав на прогулянку містом, але перед тим треба було здати рюкзак.
У приміщенні камер схову натовпу не спостерігалося. Переді мною стояли двоє азіатів - чи то казахів чи то киргизів.
Здав свій 50-літровий рюкзак. Ціна до закінчення доби - всього 1500 (2 гривні за тим курсом).
Піднявшись я опинився у головному залі мінського вокзалу. Начитавшись лякалок про режим я підходжу до міліціонера і питаю чи можна фоткати тут.
- Что-что? - перепитує він в мене російською.
- Можно ли здесь фотографировать? - вже російською кажу йому.
- Да, а вот на видеосъемку - нужно получить разрешение у начальника вокзала, - відповідає він.
Пару фото на пам'ять
1-2.
Ззовні будівля нагадує термінал Південний київського вокзалу. До речі, і тут є свої автоушлепкі - хтось припаркував свою машину безпосередньо на «зебрі».
3.
Їду по вулиці у бік проспекту Незалежності - головної магістралі столиці. Мені тут починає подобатися. Мінськ велике місто ( 1 млн 900 тис мешканців) одначе притаманного мегаполісам галасу та бруду на вулицях я поки не бачу.
По дорозі - реклама місцевих виробників. Раджу спробувати це морозиво. Дехто мені казав що у РБ ще й досі не тільки діють але й дотримуються радянські ГОСТи.
4.
На годиннику 7:45 - Мінськ просипається. На вулицях замість мікроавтобусів велика купа транспорту нормального розміру. Усі машини однакового кольору та вироблені у Білорусі.
5-6.
За пару хвилин виходжу на проспект Незалежності, де бачу «Гасцініцу Мінск».
7.
Ліворуч від готелю - головний майдан країни - «плошча Незалежнасці». Схоже на український Майдан.
Тут доречним буде наголосити, що білорусі офіційно святкують День Незалежності 3 липня - день, коли країну була звільнена від нацистів. А от незалежною від СРСР держава стала на день пізніше за нас - 25 серпня.
Ліворуч - «червоний костел». Належить він католицький церкві.
8.
9. Педуніверситет
10. Будинок уряду
11. Скульптури прикрашають площу
12. Ранок неділі - чому б і не доспати?
13. «Червоний костел» зблизька
Після цього я покрокував проспектом Незалежності. Бачу будівлю КДБ. Прошу одну дівчину мене клацнути. Вона погоджується і відповідає мені білоруською.
Подякувавши повертаю і йду до стадіону «Динамо» - головної арени країни. Одразу на вході мене питає якийсь мужик:
- Турист?
- Так, з України - відповідаю я.
- О, братья! Вот у вас там предпринимателям лучше, что не так - на майдан, - заявив він.
Виявилося, що він торгував на ринку біля стадіону. Я йому розказав де вже побував і куди планую ще поїхати.
- А у тебя валюта есть? - спитав він мене.
- Так, а вам що потрібно: долари чи євро? - кажу у відповідь.
- А что есть? - каже він.
Врешті-решт обміняв на руках 20 євро по курсу вищому ніж у банку. І йому добре - буде за що купувати товар.
Побажавши йому доброї торгівлі я пішов на стадіон. Думав, що і тут потрапити на трибуни можна просто так.
- Ты куда? - одразу спитав мене охоронець.
- На стадіон, - пояснив я йому.
- Тольки для сотрудников. Можешь пройти только в музей, но он з 10-ти работает, - суворо каже дядька.
- Прийду іншим разом (і таки прийшов!), - подумав я і повернувся до проспекту.
На моєму шляху трапляється магазин «Адідас» . Магазин як магазин, але от слова сподобалися:
14.
За кілька хвилин опиняюся на Жовтневій площі (Кастрычніцкая плошча)
15. Вимірник відстаней до міст Білорусі і…Києва!
16. Палац Республіки
17. А ці різнобарвні будинки - за самим палацом
18. Зборку від палацу - Мінський облвиконком
Проспект Незалежності не тільки найдовша магістраль міста (близько 15 км), але й доволі широка. Один з найкращих приклад архітектурного стилю - сталінського ампіру.
19-20.
21. Проспект переходить у Площу Перемоги
Мешканці продовжують прокидатися. У місті не багато велосипедистів, але все ж, на відміну від Києва, їх можна побачити.
22.
Завертаю на вулицю Козлова і прямую до наступного об’єкту - церкви.
Чергові ознаки кампанії з безпеки на дорогах. Як мені розказували потім, такі світлячки повинен мати кожен школяр. Інакше - штраф.
23.
24. На кладовищі знаходжу старовину церкву. У середині не пройдеш - натовп людей.
25. Думав - це ресторан національної кухні, але виявилося - звичайний продуктовий.
Купивши кефір і пару пиріжків завертаю у подвір’я і снідаю цим провіантом.
Мою увагу привертає вивіска - «Паспорт жилого дома». Корисно, бо тут позначені телефони всіх комунальних служб, прізвище керівника ЖЕКу, яка повинна бути температура гарячої води тощо.
26.
Проходжу ярмарок меду, на котрий закликають дівчата.
27.
28. Вулиця що веде до головного ринку країни
За кілька хвилин переді мною центральний - «Комаровский рынок». Перед ним батьки граються з дітьми, а літні люди - відпочивають на лавицях біля фонтану.
29-30.
Всередині у кожного продавця власний бейджик та документи на торгівлю. Видно, що якість продуктів тут контролюють.
Ціни - біль-менш як і в нас. Хоча овочі та фрукти дорожче, але є і такі товари - вартість яких нижче.
В цей час дзвоню Єгору - хлопцю, в котрого я повинен був зупинитися на кілька днів. Номер не відповідає.
- Сьогодні неділя, а він писав що їде за місто - гуляє напевно. Наберу пізніше, тільки 11 година, - подумав я тоді.
31-32.
Неподалік від ринку - обмінка, біля котрої скупчилися «мєняли». Вони чекають допоки хтось здасть валюту, щоб потім викупити її і перепродати з рук за більш вигідним курсом.
33.
34. У білоруського МВС є почуття гумору
Сідаю на метро, купую кілька жетонів (900 рублів = 1,3 грн один) і їду до станції «Нямига».
На поверхні - здоровенна розв’язка. Під мостом - велодоріжка.
35.
Переходжу міст через річку Свіслоч - вид, що відкрився нагадав картинки з поштівок 80-х років: чисто, мінімум реклами і будинки з тих часів майже не змінилися. Ніби подорож у минуле.
36.
За пару хвилин на Троїцькому передмісті потрапляю з 80-х у середньовіччя.
Тут знаходяться частина історичних (після реконструкції) будівель старого Мінська.
37-39.
Крокую вулицею Богдановича у напрямку оперного театру. Аутентична пивна.
40.
Власне і сам театр. Будинок мінської опери збудований у 1933 році і є взірцем радянського міжвоєнного конструктивізму41-42.
43. Сквер біля театру
Повертаю назад до історичного центру. Тролейбуси у мінську фарбують у інший колір ніж у Гродно.
44.
45. Ретро-автомобіль
46-48. Варшава прямо якась!
49. Та сама річка Свіслоч, тільки вид з іншого ракурсу
Переходжу на острівець. Вирішив взяти у кадр парочку, бо помітив на них рятувальні жилети. Але вже потім звернув увагу, що гребе дівчина, а її кавалер розмовляє у цей час по телефону.
50.
На острові знаходиться меморіал загиблим за Батьківщину
51-52.
На кінці Набережної знаходиться висотка - це готель «Білорусь». Правда зараз він на реконструкції.
53.
Поруч знаходиться будинок Москви
54.
Бачу на мапі стару церкву і йду подивитися на неї.
55-57.
Покидаю храм і присівши відпочиваю. Посидівши хвилин з 10 продовжую свою прогулянку - бачу стелу загиблим у ВВВ.
58.
Заходжу у міні-маркет, що неподалік. Забігаю туди і купую морозиво, шкарпетки та молочний напій з соком.
Сідаю на лавицю і починаю їсти. Старі шкарпетки, котрі були на мені, якось не наважився перевдягнути.
59.
Подивившись наступні фото можна сказати що це Москва 80-х. Саме так відгукуються мешканці столиці Росії про Мінськ.
60-61.
На протилежному боці дорогу бачу Палац спорту. Ще раз дивуюся тому, як акуратно тут паркуються машини.
62.
Моя прогулянка містом продовжується у бік метро «Нямига», звідки власне, я і приїхав.
63. Техномузика, технобанк
64. Вид на Троїцьке передмістя
65. Поцілунок голубів
66. Все зрозуміло, чи не так?
Кафедральний православний собор заснований у 1633 році.
Прошу перехожих сфоткати мене на його фоні.
- Привіт неньці України, - віддаючи мою камеру каже людина, що мене зафоткала.
67-68.
69. Міська ратуша
На цьому я вирішив покінчити з оглядин центру і поїхав подивитися на сучасну Нацбібліотеку Білорусі, відкриту у 2006 році.
Ще у поїзді метро я відчув, що хочу «пі-пі».
Вийшовши зі станції «Ўсход» я одразу помітив бібліотеку, але знімати на камеру її було важко -сонце сліпило об’єктив. Вирішив спочатку справити свою фізичну потребу, а вже потім з іншого боку розгляну білоруський «чупа-чупс» (чому саме «чупа-чупс» - зрозумієте коли побачите будівлю).
Побачивши неподалік буд майданчик я пішов туди - шукати туалет і водночас подивитися на те, як у Мінську зводять житло.
70.
Ці багатоповерхівки вже майже готові. Охоронців чи навіть будівельників я тут не помітив.
71-73.
Побачивши містечко будівельників я вирішив - треба діяти!
- Добрий день, а туалет у вас є? - звернувся я до чоловіка на посту охорони.
- Здравствуйте, да есть, но он для сотрудников, - пояснив мені охоронець.
По моїх очах він помітив що мені туди дуже треба.
- Иди вон туда, - показав він рукою у вагончик. - Когда зайдеш - до конца а там будет последняя дверь направо. Но не попадайся на глаза начальству.
Після того як «зелене світло» було дано я стрілою метнувся до WC.
Зробивши свою справу я подякував охоронцю і направився у район «новых русских», що був поруч.
Моєму здивуванню не було меж, коли побачив тут низеньку огорожу недешевих будиночків, біля котрих стояли шикарні тачки!
74-80.
Після цього я став повертатися до бібліотеки. Прогулююсь навкруги ставки мою увагу привернули двоє міліціонерів.
- Разбойное нападение на улице…. Приметы преступника: высокий, джинсы, синяя футболка. Он убегает в сторону…, - лунав голос з рації правоохоронців.
Я повністю підпадав під ці прикмети!
- На вид лет 30-ть, - уточнив голос.
- Ну от, я на тридцятку ніяк не тягну. Мене навіть часто питають документ показати коли алко купую так що встановлення моєї особи білоруськими міліціонерами не буде, - тільки но подумав я, як у рації знов промовили: - На вид лет 19-ть.
Це вже було цікаво, але міліціонери пройшли повз мене і «спілкування» зірвалося.
До речі, за всі мої 11 днів проведених у РБ жодного разу не перевіряли документи.
Пройшовши ще пару кілометрів і втомившись я помітив двох дівчат на лавиці. Спочатку пройшов повз них і став дзвонити Єгору (в нього я повинен був зупинитися). Телефон погрожуючи мовчав.
- Може не так набираю чи це інший оператор? - промайнуло у моїй голові.
Повертаюся і питаю у дівчат чи правильно я дзвоню. Спочатку розмовляю українською. Вони важко розуміють. Переходжу на російську.
Додзвонитися нам вже втрьох теж не вдається.
Дівчат звали Маша та Таня. Вони були незвично веселі і їли насіння (семечки), котре і мені запропонували. Розказую про свою подорож і що мені вкрай необхідно зв’язатися з моїм краучем, інакше ризикую спати на вулиці.
Згодом мені показали джерело веселості.
- Пиво будеш? - дістаючи з сумки протянула мені ПЕТ пляшку Марія.
- Нет, спасибо, - відповів я.
Проговоривши з ними ще кілька хвилин я обмінявся контактами і заявив що ми можемо ще зустрітися і погуляти.
У доброму настрої йду до метро. Клацаю на пам'ять будівлю національної бібліотеки. За оригінальну форму у народі її прозвали «Чупа-чупс». Є і інші неформальні назви: «Алмаз знаний» та «Обитель зла».
81.
Поруч проходить дівчина з професійною камерою и ця «жертва» фоткає мене.
82.
Перед головним входом встановлено пам’ятник Франциску Скорині - першому білоруському друкарю книжок (типу нашому Івана Федорова). Правда ім’я в нього католицьке.
83.
Сідаю у поїзд підземки і їду на адресу, котру мені дав Єгор.
Виходжу з метро як мене починають «обстрілювати». Ось так, не згоден - «розстріл». Відео зняте на мій дешевий мобільний і тому якість гірше нікуди.
Ось таким мокрим я і пішов шукати житло мого каучсерфера.
Опиняюся перед під’їздом двоповерхового будиночку у центрі Мінська. Двері на кодовому замку. Чекаю поки хтось зайде. Нарешті хтось з мешканців повертається додому.
- А Егор тут живет? - питаюся я.
- Да, вот там его велосипед стоит, - відповідає мені його сусідка.
Про всяк випадок дізнаюся код від замку. Жінка навіть не питає навіщо і каже.
Піднімаюся на другий поверх. Стукаю у двері - тиша у відповідь.
- Ех, на годиннику вже майже 8 вечора, - тривожно подумав я в ту мить.
Вибігаю з під’їзду і шукаю першого молодого перехожого. Він на мою радість швидко пояснює, де є найближчий клуб звідки я можу відправити пару запитів “last moment” кауч-серферам, що я і зробив.
Після цього я «забив» і мені стало байдуже де ночувати, тим паче що Мінськ здався безпечним містом.
- На крайняк знайду якийсь готель, - подумав я, крокуючи у дитячий парк Горького.
Бачу величезне оглядове колесо і миттю до кас. Але тут на мене чекало розчарування. Атракціон працював лише до 21-ї.
- Хоча б подивлюся на нього, - промовив я собі і підійшов до конструкції.
- А давно колесо збудоване? - звернувся я до парочки, що стояла поруч.
Вони перезирнулися і дивно поглянули на мене.
- Росіяни, - подумав я і повторив своє питання.
- Да мы не местные, вот приехали на экскурсию, - з сильним акцентом промовив хлопець.
В цей час до нас підійшла дівчина і попросила їй перемістити у металеву коробку міні атракціон.
Мабуть це нас згуртувало.
Виявилося, що туристів звуть Юра і Ліза.
- Мы из Рязани, были в Витебске, а сейчас вот в Минск приехали, - пояснив мені хлопець.
Я їм теж розказав що я власне тут «забув».
- А где ты остановился? - спитали вони мене.
- Да еще не знаю, - відповів я і розказав історію з кауч-серфером.
- А поехали с нами, мы в лесу остановились в палатке, у нас машина есть, - запропонували вони.
Я був на позитиві і від них йшла добра енергія і буквально за 2 секунди я промовив: Поехали!
Мабуть, якби думав довше - не погодився. Психологічний час - 3 секунди і після цього починають спрацьовувати зажими та захисні (не завжди виправдані) механізми.
Наприклад, якщо побачиш дівчину і вона тобі сподобалася, то в тебе є тільки 3 секунди. Далі просто починаєш думати: «А что если…».
Отже після 5 хвилин знайомства я йду з парочкою у незнайомому місті і ми збираємося їхати у ліс вночі!
- Неймовірно!
І от ми вже сідаємо у синенький «Фолксваген Поло».
- Мне нужно забрать вещи из камеры хранения на вокзале, - пояснив їм я.
- Не вопрос, - відповів Юра.
Через 10 хвилин наша машина мчить проспектом Незалежності. Вже темо і увімкнули під світку. Відзняти вдалося тільки на мобілку. Все рівно пам'ять.
По дорозі точиться розмова.
- Тут очень вежливые гаишники и больший порядок на дорогах по сравнению в Россией, - ділиться враженнями Юра.
Прибуваємо на ЖД вокзал. Я лишивши свій маленький рюкзак з речами у машині з незнайомцями метеором мчуся у камеру схову де забрав свій 50-літровий багаж.
Повертаюся до машини а… «її і слід простив». Жартую.
Від’їжджаємо від вокзалу і беремо керунок на ліс. Як раз у цей час мені дзвонять з невідомого номеру.
- Привет, я Кирилл, ты мне запрос отправлял. Тебе еще нужен кауч? - щось подібне промовили мені тоді.
- Привіт! Дуже дякую що відгукнувся так швидко (пройшла десь годинка). Але я вже знайшов - буду ночувати у лісі. Познайомився з хлопцями у парку, - відповів я Кирилову.
- А куда едите? - питається він.
- Ждановичи, - пояснюю йому я.
- Ну окей, завтра можем встретиться, - запропонував мені він.
- Домовилися!
З моїми новоспеченими друзями вирішуємо ще заїхати у магазин - купити щось на вечері.
У супермаркеті затарюємося пивом, шпикачками та овочами.
Сідаємо у машину і рулимо на МКАД (минская кольцевая автодорога).
Виїжджаємо за місто. Тут темно. От вже і ліс. Заїжджаємо у його хащі - жодної живої душі.
- Тут рядом ставок есть, мы тут палатку разбили и ночевали. Отель дороговато вышел. Если в Витебске мы за 2-местный номер отдали где-то 300 гривен (у перерахунку на наші), то в Минске самый дешевый стоит 100 долларов, - заявив Юра.
Приїхавши на місце - розпаковуємося. Намет вже стояв. Залишилось тільки розвести вогнище.
Далі була вечеря та цікаві розмови біля вогню.
За півтори години я вже спав у своєму спальнику. А Юра з Лізою обійнявши ще щось говорили, але я вже їх не чув і відтрубився поринувши у тиху білоруську ніч…
У наступній публікації я розкажу Вам про середньовічні замки, занесені до списку ЮНЕСКО, автостоп по-білоруські та як я спав на «морській зірці».
Попередні публікації з поїздки до Білорусі:
9-й день
Західна Білорусь: реклама від ДАЇ, кольорові будиночки Гродна та щедра бабуся у поїзді
8-й день
Їжджу Білоруссю: знайомство з Гродно, я готую борщ та вечеря з 4 дівчатами
7-й день
Їжджу Білоруссю: веселі голландці у місці розпаду СРСР, живі волохаті зубри та 100 метрів від Польщі
6-й день
Я у Білорусі: мої перші півмільйона, «ковбасна» тусовка і «Молдер та Скалі» на дачі під Брестом
5-й день
П’яту добу у дорозі. Галопом по Волині, королівський прийом у Бресті і шикарні білоруські дороги
4-й день
Премо на Білорусь! День нумер кватро: гуляю у трусах, гавайська кішка та незнайомий «словенець»
3-й день
Премо на Білорусь! День третій. «Голі столичні негритянки», забави з бульбашками та нічия «Шахтаря»
2-й день
Премо на Білорусь! Частина друга. Зелений Дніпро, обрізана «голова» Леніна та мокрий прийом у Києві
1-й день
Премо на Білорусь! Зупинка перша - Дніпропетровськ: провідник Лукашенко, американський журналіст
У приміщенні камер схову натовпу не спостерігалося. Переді мною стояли двоє азіатів - чи то казахів чи то киргизів.
Здав свій 50-літровий рюкзак. Ціна до закінчення доби - всього 1500 (2 гривні за тим курсом).
Піднявшись я опинився у головному залі мінського вокзалу. Начитавшись лякалок про режим я підходжу до міліціонера і питаю чи можна фоткати тут.
- Что-что? - перепитує він в мене російською.
- Можно ли здесь фотографировать? - вже російською кажу йому.
- Да, а вот на видеосъемку - нужно получить разрешение у начальника вокзала, - відповідає він.
Пару фото на пам'ять
1-2.
Ззовні будівля нагадує термінал Південний київського вокзалу. До речі, і тут є свої автоушлепкі - хтось припаркував свою машину безпосередньо на «зебрі».
3.
Їду по вулиці у бік проспекту Незалежності - головної магістралі столиці. Мені тут починає подобатися. Мінськ велике місто ( 1 млн 900 тис мешканців) одначе притаманного мегаполісам галасу та бруду на вулицях я поки не бачу.
По дорозі - реклама місцевих виробників. Раджу спробувати це морозиво. Дехто мені казав що у РБ ще й досі не тільки діють але й дотримуються радянські ГОСТи.
4.
На годиннику 7:45 - Мінськ просипається. На вулицях замість мікроавтобусів велика купа транспорту нормального розміру. Усі машини однакового кольору та вироблені у Білорусі.
5-6.
За пару хвилин виходжу на проспект Незалежності, де бачу «Гасцініцу Мінск».
7.
Ліворуч від готелю - головний майдан країни - «плошча Незалежнасці». Схоже на український Майдан.
Тут доречним буде наголосити, що білорусі офіційно святкують День Незалежності 3 липня - день, коли країну була звільнена від нацистів. А от незалежною від СРСР держава стала на день пізніше за нас - 25 серпня.
Ліворуч - «червоний костел». Належить він католицький церкві.
8.
9. Педуніверситет
10. Будинок уряду
11. Скульптури прикрашають площу
12. Ранок неділі - чому б і не доспати?
13. «Червоний костел» зблизька
Після цього я покрокував проспектом Незалежності. Бачу будівлю КДБ. Прошу одну дівчину мене клацнути. Вона погоджується і відповідає мені білоруською.
Подякувавши повертаю і йду до стадіону «Динамо» - головної арени країни. Одразу на вході мене питає якийсь мужик:
- Турист?
- Так, з України - відповідаю я.
- О, братья! Вот у вас там предпринимателям лучше, что не так - на майдан, - заявив він.
Виявилося, що він торгував на ринку біля стадіону. Я йому розказав де вже побував і куди планую ще поїхати.
- А у тебя валюта есть? - спитав він мене.
- Так, а вам що потрібно: долари чи євро? - кажу у відповідь.
- А что есть? - каже він.
Врешті-решт обміняв на руках 20 євро по курсу вищому ніж у банку. І йому добре - буде за що купувати товар.
Побажавши йому доброї торгівлі я пішов на стадіон. Думав, що і тут потрапити на трибуни можна просто так.
- Ты куда? - одразу спитав мене охоронець.
- На стадіон, - пояснив я йому.
- Тольки для сотрудников. Можешь пройти только в музей, но он з 10-ти работает, - суворо каже дядька.
- Прийду іншим разом (і таки прийшов!), - подумав я і повернувся до проспекту.
На моєму шляху трапляється магазин «Адідас» . Магазин як магазин, але от слова сподобалися:
14.
За кілька хвилин опиняюся на Жовтневій площі (Кастрычніцкая плошча)
15. Вимірник відстаней до міст Білорусі і…Києва!
16. Палац Республіки
17. А ці різнобарвні будинки - за самим палацом
18. Зборку від палацу - Мінський облвиконком
Проспект Незалежності не тільки найдовша магістраль міста (близько 15 км), але й доволі широка. Один з найкращих приклад архітектурного стилю - сталінського ампіру.
19-20.
21. Проспект переходить у Площу Перемоги
Мешканці продовжують прокидатися. У місті не багато велосипедистів, але все ж, на відміну від Києва, їх можна побачити.
22.
Завертаю на вулицю Козлова і прямую до наступного об’єкту - церкви.
Чергові ознаки кампанії з безпеки на дорогах. Як мені розказували потім, такі світлячки повинен мати кожен школяр. Інакше - штраф.
23.
24. На кладовищі знаходжу старовину церкву. У середині не пройдеш - натовп людей.
25. Думав - це ресторан національної кухні, але виявилося - звичайний продуктовий.
Купивши кефір і пару пиріжків завертаю у подвір’я і снідаю цим провіантом.
Мою увагу привертає вивіска - «Паспорт жилого дома». Корисно, бо тут позначені телефони всіх комунальних служб, прізвище керівника ЖЕКу, яка повинна бути температура гарячої води тощо.
26.
Проходжу ярмарок меду, на котрий закликають дівчата.
27.
28. Вулиця що веде до головного ринку країни
За кілька хвилин переді мною центральний - «Комаровский рынок». Перед ним батьки граються з дітьми, а літні люди - відпочивають на лавицях біля фонтану.
29-30.
Всередині у кожного продавця власний бейджик та документи на торгівлю. Видно, що якість продуктів тут контролюють.
Ціни - біль-менш як і в нас. Хоча овочі та фрукти дорожче, але є і такі товари - вартість яких нижче.
В цей час дзвоню Єгору - хлопцю, в котрого я повинен був зупинитися на кілька днів. Номер не відповідає.
- Сьогодні неділя, а він писав що їде за місто - гуляє напевно. Наберу пізніше, тільки 11 година, - подумав я тоді.
31-32.
Неподалік від ринку - обмінка, біля котрої скупчилися «мєняли». Вони чекають допоки хтось здасть валюту, щоб потім викупити її і перепродати з рук за більш вигідним курсом.
33.
34. У білоруського МВС є почуття гумору
Сідаю на метро, купую кілька жетонів (900 рублів = 1,3 грн один) і їду до станції «Нямига».
На поверхні - здоровенна розв’язка. Під мостом - велодоріжка.
35.
Переходжу міст через річку Свіслоч - вид, що відкрився нагадав картинки з поштівок 80-х років: чисто, мінімум реклами і будинки з тих часів майже не змінилися. Ніби подорож у минуле.
36.
За пару хвилин на Троїцькому передмісті потрапляю з 80-х у середньовіччя.
Тут знаходяться частина історичних (після реконструкції) будівель старого Мінська.
37-39.
Крокую вулицею Богдановича у напрямку оперного театру. Аутентична пивна.
40.
Власне і сам театр. Будинок мінської опери збудований у 1933 році і є взірцем радянського міжвоєнного конструктивізму41-42.
43. Сквер біля театру
Повертаю назад до історичного центру. Тролейбуси у мінську фарбують у інший колір ніж у Гродно.
44.
45. Ретро-автомобіль
46-48. Варшава прямо якась!
49. Та сама річка Свіслоч, тільки вид з іншого ракурсу
Переходжу на острівець. Вирішив взяти у кадр парочку, бо помітив на них рятувальні жилети. Але вже потім звернув увагу, що гребе дівчина, а її кавалер розмовляє у цей час по телефону.
50.
На острові знаходиться меморіал загиблим за Батьківщину
51-52.
На кінці Набережної знаходиться висотка - це готель «Білорусь». Правда зараз він на реконструкції.
53.
Поруч знаходиться будинок Москви
54.
Бачу на мапі стару церкву і йду подивитися на неї.
55-57.
Покидаю храм і присівши відпочиваю. Посидівши хвилин з 10 продовжую свою прогулянку - бачу стелу загиблим у ВВВ.
58.
Заходжу у міні-маркет, що неподалік. Забігаю туди і купую морозиво, шкарпетки та молочний напій з соком.
Сідаю на лавицю і починаю їсти. Старі шкарпетки, котрі були на мені, якось не наважився перевдягнути.
59.
Подивившись наступні фото можна сказати що це Москва 80-х. Саме так відгукуються мешканці столиці Росії про Мінськ.
60-61.
На протилежному боці дорогу бачу Палац спорту. Ще раз дивуюся тому, як акуратно тут паркуються машини.
62.
Моя прогулянка містом продовжується у бік метро «Нямига», звідки власне, я і приїхав.
63. Техномузика, технобанк
64. Вид на Троїцьке передмістя
65. Поцілунок голубів
66. Все зрозуміло, чи не так?
Кафедральний православний собор заснований у 1633 році.
Прошу перехожих сфоткати мене на його фоні.
- Привіт неньці України, - віддаючи мою камеру каже людина, що мене зафоткала.
67-68.
69. Міська ратуша
На цьому я вирішив покінчити з оглядин центру і поїхав подивитися на сучасну Нацбібліотеку Білорусі, відкриту у 2006 році.
Ще у поїзді метро я відчув, що хочу «пі-пі».
Вийшовши зі станції «Ўсход» я одразу помітив бібліотеку, але знімати на камеру її було важко -сонце сліпило об’єктив. Вирішив спочатку справити свою фізичну потребу, а вже потім з іншого боку розгляну білоруський «чупа-чупс» (чому саме «чупа-чупс» - зрозумієте коли побачите будівлю).
Побачивши неподалік буд майданчик я пішов туди - шукати туалет і водночас подивитися на те, як у Мінську зводять житло.
70.
Ці багатоповерхівки вже майже готові. Охоронців чи навіть будівельників я тут не помітив.
71-73.
Побачивши містечко будівельників я вирішив - треба діяти!
- Добрий день, а туалет у вас є? - звернувся я до чоловіка на посту охорони.
- Здравствуйте, да есть, но он для сотрудников, - пояснив мені охоронець.
По моїх очах він помітив що мені туди дуже треба.
- Иди вон туда, - показав він рукою у вагончик. - Когда зайдеш - до конца а там будет последняя дверь направо. Но не попадайся на глаза начальству.
Після того як «зелене світло» було дано я стрілою метнувся до WC.
Зробивши свою справу я подякував охоронцю і направився у район «новых русских», що був поруч.
Моєму здивуванню не було меж, коли побачив тут низеньку огорожу недешевих будиночків, біля котрих стояли шикарні тачки!
74-80.
Після цього я став повертатися до бібліотеки. Прогулююсь навкруги ставки мою увагу привернули двоє міліціонерів.
- Разбойное нападение на улице…. Приметы преступника: высокий, джинсы, синяя футболка. Он убегает в сторону…, - лунав голос з рації правоохоронців.
Я повністю підпадав під ці прикмети!
- На вид лет 30-ть, - уточнив голос.
- Ну от, я на тридцятку ніяк не тягну. Мене навіть часто питають документ показати коли алко купую так що встановлення моєї особи білоруськими міліціонерами не буде, - тільки но подумав я, як у рації знов промовили: - На вид лет 19-ть.
Це вже було цікаво, але міліціонери пройшли повз мене і «спілкування» зірвалося.
До речі, за всі мої 11 днів проведених у РБ жодного разу не перевіряли документи.
Пройшовши ще пару кілометрів і втомившись я помітив двох дівчат на лавиці. Спочатку пройшов повз них і став дзвонити Єгору (в нього я повинен був зупинитися). Телефон погрожуючи мовчав.
- Може не так набираю чи це інший оператор? - промайнуло у моїй голові.
Повертаюся і питаю у дівчат чи правильно я дзвоню. Спочатку розмовляю українською. Вони важко розуміють. Переходжу на російську.
Додзвонитися нам вже втрьох теж не вдається.
Дівчат звали Маша та Таня. Вони були незвично веселі і їли насіння (семечки), котре і мені запропонували. Розказую про свою подорож і що мені вкрай необхідно зв’язатися з моїм краучем, інакше ризикую спати на вулиці.
Згодом мені показали джерело веселості.
- Пиво будеш? - дістаючи з сумки протянула мені ПЕТ пляшку Марія.
- Нет, спасибо, - відповів я.
Проговоривши з ними ще кілька хвилин я обмінявся контактами і заявив що ми можемо ще зустрітися і погуляти.
У доброму настрої йду до метро. Клацаю на пам'ять будівлю національної бібліотеки. За оригінальну форму у народі її прозвали «Чупа-чупс». Є і інші неформальні назви: «Алмаз знаний» та «Обитель зла».
81.
Поруч проходить дівчина з професійною камерою и ця «жертва» фоткає мене.
82.
Перед головним входом встановлено пам’ятник Франциску Скорині - першому білоруському друкарю книжок (типу нашому Івана Федорова). Правда ім’я в нього католицьке.
83.
Сідаю у поїзд підземки і їду на адресу, котру мені дав Єгор.
Виходжу з метро як мене починають «обстрілювати». Ось так, не згоден - «розстріл». Відео зняте на мій дешевий мобільний і тому якість гірше нікуди.
Click to viewОсь таким мокрим я і пішов шукати житло мого каучсерфера.
Опиняюся перед під’їздом двоповерхового будиночку у центрі Мінська. Двері на кодовому замку. Чекаю поки хтось зайде. Нарешті хтось з мешканців повертається додому.
- А Егор тут живет? - питаюся я.
- Да, вот там его велосипед стоит, - відповідає мені його сусідка.
Про всяк випадок дізнаюся код від замку. Жінка навіть не питає навіщо і каже.
Піднімаюся на другий поверх. Стукаю у двері - тиша у відповідь.
- Ех, на годиннику вже майже 8 вечора, - тривожно подумав я в ту мить.
Вибігаю з під’їзду і шукаю першого молодого перехожого. Він на мою радість швидко пояснює, де є найближчий клуб звідки я можу відправити пару запитів “last moment” кауч-серферам, що я і зробив.
Після цього я «забив» і мені стало байдуже де ночувати, тим паче що Мінськ здався безпечним містом.
- На крайняк знайду якийсь готель, - подумав я, крокуючи у дитячий парк Горького.
Бачу величезне оглядове колесо і миттю до кас. Але тут на мене чекало розчарування. Атракціон працював лише до 21-ї.
- Хоча б подивлюся на нього, - промовив я собі і підійшов до конструкції.
- А давно колесо збудоване? - звернувся я до парочки, що стояла поруч.
Вони перезирнулися і дивно поглянули на мене.
- Росіяни, - подумав я і повторив своє питання.
- Да мы не местные, вот приехали на экскурсию, - з сильним акцентом промовив хлопець.
В цей час до нас підійшла дівчина і попросила їй перемістити у металеву коробку міні атракціон.
Мабуть це нас згуртувало.
Виявилося, що туристів звуть Юра і Ліза.
- Мы из Рязани, были в Витебске, а сейчас вот в Минск приехали, - пояснив мені хлопець.
Я їм теж розказав що я власне тут «забув».
- А где ты остановился? - спитали вони мене.
- Да еще не знаю, - відповів я і розказав історію з кауч-серфером.
- А поехали с нами, мы в лесу остановились в палатке, у нас машина есть, - запропонували вони.
Я був на позитиві і від них йшла добра енергія і буквально за 2 секунди я промовив: Поехали!
Мабуть, якби думав довше - не погодився. Психологічний час - 3 секунди і після цього починають спрацьовувати зажими та захисні (не завжди виправдані) механізми.
Наприклад, якщо побачиш дівчину і вона тобі сподобалася, то в тебе є тільки 3 секунди. Далі просто починаєш думати: «А что если…».
Отже після 5 хвилин знайомства я йду з парочкою у незнайомому місті і ми збираємося їхати у ліс вночі!
- Неймовірно!
І от ми вже сідаємо у синенький «Фолксваген Поло».
- Мне нужно забрать вещи из камеры хранения на вокзале, - пояснив їм я.
- Не вопрос, - відповів Юра.
Через 10 хвилин наша машина мчить проспектом Незалежності. Вже темо і увімкнули під світку. Відзняти вдалося тільки на мобілку. Все рівно пам'ять.
По дорозі точиться розмова.
- Тут очень вежливые гаишники и больший порядок на дорогах по сравнению в Россией, - ділиться враженнями Юра.
Прибуваємо на ЖД вокзал. Я лишивши свій маленький рюкзак з речами у машині з незнайомцями метеором мчуся у камеру схову де забрав свій 50-літровий багаж.
Повертаюся до машини а… «її і слід простив». Жартую.
Від’їжджаємо від вокзалу і беремо керунок на ліс. Як раз у цей час мені дзвонять з невідомого номеру.
- Привет, я Кирилл, ты мне запрос отправлял. Тебе еще нужен кауч? - щось подібне промовили мені тоді.
- Привіт! Дуже дякую що відгукнувся так швидко (пройшла десь годинка). Але я вже знайшов - буду ночувати у лісі. Познайомився з хлопцями у парку, - відповів я Кирилову.
- А куда едите? - питається він.
- Ждановичи, - пояснюю йому я.
- Ну окей, завтра можем встретиться, - запропонував мені він.
- Домовилися!
З моїми новоспеченими друзями вирішуємо ще заїхати у магазин - купити щось на вечері.
У супермаркеті затарюємося пивом, шпикачками та овочами.
Сідаємо у машину і рулимо на МКАД (минская кольцевая автодорога).
Виїжджаємо за місто. Тут темно. От вже і ліс. Заїжджаємо у його хащі - жодної живої душі.
- Тут рядом ставок есть, мы тут палатку разбили и ночевали. Отель дороговато вышел. Если в Витебске мы за 2-местный номер отдали где-то 300 гривен (у перерахунку на наші), то в Минске самый дешевый стоит 100 долларов, - заявив Юра.
Приїхавши на місце - розпаковуємося. Намет вже стояв. Залишилось тільки розвести вогнище.
Далі була вечеря та цікаві розмови біля вогню.
За півтори години я вже спав у своєму спальнику. А Юра з Лізою обійнявши ще щось говорили, але я вже їх не чув і відтрубився поринувши у тиху білоруську ніч…
У наступній публікації я розкажу Вам про середньовічні замки, занесені до списку ЮНЕСКО, автостоп по-білоруські та як я спав на «морській зірці».
Попередні публікації з поїздки до Білорусі:
9-й день
Західна Білорусь: реклама від ДАЇ, кольорові будиночки Гродна та щедра бабуся у поїзді
8-й день
Їжджу Білоруссю: знайомство з Гродно, я готую борщ та вечеря з 4 дівчатами
7-й день
Їжджу Білоруссю: веселі голландці у місці розпаду СРСР, живі волохаті зубри та 100 метрів від Польщі
6-й день
Я у Білорусі: мої перші півмільйона, «ковбасна» тусовка і «Молдер та Скалі» на дачі під Брестом
5-й день
П’яту добу у дорозі. Галопом по Волині, королівський прийом у Бресті і шикарні білоруські дороги
4-й день
Премо на Білорусь! День нумер кватро: гуляю у трусах, гавайська кішка та незнайомий «словенець»
3-й день
Премо на Білорусь! День третій. «Голі столичні негритянки», забави з бульбашками та нічия «Шахтаря»
2-й день
Премо на Білорусь! Частина друга. Зелений Дніпро, обрізана «голова» Леніна та мокрий прийом у Києві
1-й день
Премо на Білорусь! Зупинка перша - Дніпропетровськ: провідник Лукашенко, американський журналіст